ХАРАКТЕР. Однією із таких властивостей, що формується за умов безпосереднього впливу суспільства, взаємодії особистості з іншими людьми

Однією із таких властивостей, що формується за умов безпосереднього впливу суспільства, взаємодії особистості з іншими людьми, є характер ( в перекладі з грецької – «риса», «ознака», «відбиток»).

ХАРАКТЕР – ЦЕ СУКУПНІСТЬ СТІЙКИХ ІНДИВІДУАЛЬНО-СВОЄРІДНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ (РИС) ОСОБИСТОСТІ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ТИПОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ В ПЕВНИХ ЖИТТЄВИХ СИТУАЦІЯХ ТА ЇЇ СТАВЛЕННЯ ДО ОТОЧУЮЧОГО СВІТУ, ДІЯЛЬНОСТІ, ІНШИХ ЛЮДЕЙ, САМОЇ СЕБЕ

Тому знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов, бо це певна програма її поведінки.

В своєму формуванні, розвитку та функціюванні характер людини тісним чином пов’язаний з темпераментом, бо останній визначає його психомоторику. До того ж, як і темперамент, характер є достатньо стійким і слабозмінним. В становлені характеру людини провідну роль мають форми її соціальних (міжособистісних) взаємовідносин. Формування характеру починається з дитинства та залежить переважно від тих умов життя, виховання, діяльності та відносин, які дитина бачить навколо, вступає з оточуючими та засвоює.

В структурі характеру виділяють декілька груп рис, які виявляють певне ставлення людини до оточуючого світу і є важливими для формування характеру. Зміна характеру чи окремих рис потребує значних вольових зусиль

До складу характеру входять наступні риси особистості.

По-перше, це ті властивості особистості, що визначають вчинки людини відносно вибору цілей її діяльності. В цьому випадку характерологічні риси особистості можуть, наприклад, виявлятися як раціональність, розсудливість, обачливість або ж навпаки.

По-друге, в структуру характеру входять риси, що відносяться до дій, завдяки яким збувається досягнення визначених цілей: наполегливість, цілеспрямованість, послідовність та т. ін., а також альтернативні риси.

По-третє, до складу характеру входять чисто інструментальні риси, що прямо пов’язані з темпераментом: екстраверсія-інтроверсія, стриманість-імпульсивність.

З іншого боку структура рис характеру проявляється у тому, як людина ставиться: 1) ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ, демонструючи увагу, принциповість, прихильність, комунікативність, миролюбність, лагідність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси; 2) ДО СПРАВ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, точність,рішучість,ретельність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість або протилежні риси;3) ДО РЕЧЕЙ, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;4 ) ДО СЕБЕ, проявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нормальне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси.

Кожна людина має свій неповторимий характер.

Сполучення різних рис характеру у однієї людини дозволяє віднести її до визначеного типу. Зауважимо, що було багато спроб побудови типології характеру. Всі вони спирались на наступні ідеї:

1) характер людини формується в ранньому віці і на протязі усього життя демонструє більш-менш значну сталість;

2) сполучення особистісних рис, що входять до характеру, не є випадковим і утворює типи, що чітко розрізняються, що знаходить своє відображення в типовості характерів;

3) більша частина людей належить до якогось типу характеру.

Однією з таких типологій акцентуацій є типологія німецького психіатра Карла Леонгарда. Він виділяв слідуючі види акцентуацій.

ГІПЕРТИМНИЙ ТИП характеру, особи яким властива підвищена контактність, багатослівність, чітка визначеність жестів, міміки, енергійність,

оптимізм, підвищена конфліктність, деяка легковажність, негативне ставлення до жорсткої дисципліни та т. ін.;

ДИСТИМНИЙ ТИП характеру, особи яким характерні серьозність, сумлінність, правдивість, домінування песимістичних настроїв, деяка пасивність, індивідуалізм і т. ін.;

ЦИКЛОІДНИЙ ТИП характеру, особи яким властиві постійна зміна (перепади) настрою, завдяки чому може виглядати як особа з гіпертимним характером, якщо у неї підвищений настрій, або як людина з дистимним характером, якщо настрій у неї пригнічений;

ЗБУДЖЕНИЙ ТИП характеру, особи яким притаманна низька контактність в спілкуванні, похмурість, схильність до конфліктів, занудство, сповільненість вербальних та невербальних реакцій, в спокійному стані - сумлінність, акуратність, любов до тварин та маленьких дітей, при емоціональному збудженні - слабкий контроль за поведінкою, роздратованість і т. ін.;

ЗАСТРЯГАЮЧИЙ ТИП, особи у яких типова помірність в спілкуванні, занудство, схильність до моралізаторства, небалакучість, прагнення до високих показників, підвищені вимоги до себе, уразливість, мстивість, підвищена вимогливість до близьких та до підлеглих;

ПЕДАНТИЧНИЙ ТИП, особи, що схильні до формальних вимог, занудливі, але разом з тим сумлінні, акуратні, надійні, малоконфліктні;

ТРИВОЖНИЙ ТИП, особи яким властиві невпевненість в собі, мінорний настрій, малоконтактність в спілкуванні, ретельність, дружелюбність, деяка беззахісність від інших людей;

ЕМОТИВНИЙ ТИП характеру людини, яка відрізняється добротою, співчутливістю, підвищеним почуттям відповідальності, обмеженим колом спілкування, завеликою чутливістю;

ДЕМОНСТРАТИВНИЙ ТИП, такій особі властиві легкість в спілкуванні, прагнення до лідерства, потяг до влади та заохочень, вміння пристосовуватися до людей, схильність до інтриг, артистичність, оригінальність в мисленні та діях, егоцентризм, блудливість, хвалькуватість;

ЕКЗАЛЬТОВАНИЙ ТИП характеру особи, що демонструє високу контактність, багатослівність, закохуваність, неконфліктність, альтруїстичність, добрий смак, мінливість настрою.

ЕКСТРАВЕРТИВНИЙ ТИП, особи,що характеризується високою контактністю, широким колом знайомств, неконфліктністю, відсутністю прагнень до лідерства, ретельністю, легковажністю, пристрастю до розваг.

ІНТРАВЕРТИВНИЙ ТИП, особи, що відрізняється замалою контактністю, відлюдністю, слабкими зв’язками з іншими людьми, принциповістю, упертістю, ригідністю мислення, значною прихильністю до власних ідей, позицій.

Характер формується, на основі темпераменту, з перших днів життя людини і до останніх її днів. Сензитивним же періодом життя, коли закладаються основи характеру, є вік від 2-3 до 9-10 років, коли діти багато й активно спілкуються з дорослими. При цьому раніше інших у людини з’являються такі риси як доброта, товарискість, чуйність, а також протилежні їм якості: егоїстичність, байдужість до людей, черствість. В ранньому і дошкільному віці закладаються властивості характеру, що мають відношення до праці – працелюбність, акуратність, сумлінність, відповідальність, наполегливість. В перших класах школи формуються риси характеру, що мають пряме відношення до навичок соціального спілкування.

Починаючи з підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє самовиховання. Тому саме тоді інтенсивно розвиваються і закріпляються вольові риси характеру. Але, зауважимо, що їх світоглядні і моральні засади з’являються пізніше – в ранній юності. До закінчення школи характер людини уже має завершений вигляд і далі змінюється незначною мірою. Взагалі, характер людини може свідомо, тобто цілеспрямовано, вдосконалюватись самою людиною за рахунок зміни соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми, саморозвитком.

До особливостей характеру людини можна також віднести рівень розвитку соціального і емоційного інтелекту. Так, СОЦІАЛЬНИЙІНТЕЛЕКТ – це компетентність, якою людина користується для вирішення життєвих проблем, це здатність людини адаптувати свою поведінку задля максимально ефективного використання обставин, що склались, для досягнення особистісних цілей. ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ – це здатністьлюдини розпізнавати та розуміти свої та чужі емоції і почуття, використовувати та контролювати їх в своїх судженнях та діях. Емоційний інтелект створює три сфери які складаються з таких компонентів: максимально точне розпізнавання своїх та чужих емоцій, керування своїми емоціями, стратегічне використання емоцій у формуванні мотивації та вирішенні завдань. Вищим рівнем розвитку соціального і емоційного інтелекту є СОЦІАЛЬНА АДАПТОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ТА БІЛЬШ УСПІШНА САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ В СОЦІУМІ.

5.3. ЗДІБНОСТІ

ЗДІБНОСТІ – одне з найбільш відомих і загальних психологічних понять.

Визначення, яким користувались у 18-19 ст., є таке: “Здібності – це такий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, вмінь та навичок, що забезпечують успішність виконання людиною різних видів діяльності”.

Сьогодні найчастіше користуються визначенням який акцентує увагу на наступних ознаках здібностей:

по-перше, здібності – це індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від другої;

по-друге, до здібностей відноситься лише те, що має відношення до успішності виконання певної діяльності, чи декількох видів діяльності;

по-третє, здібності не зводяться до знань, вмінь, навичок, що вже набуті людиною, хоть і обумовлюють легкість та швидкість їх надбання.

Таким чином, чим більш розвинена у людини здібність, тим успішніше вона оволодіває діяльністю і виконує її, а сам процес оволодіння і відповідна діяльність дається людині суб’єктивно легше порівняно з навчанням або працею у тій сфері, до якої вона не має здібностей.

Отже об’єктивна формула здібностей має наступний вигляд:

ЗДІБНОСТІ = ПРОДУКТИВНІСТЬ + ЯКІСТЬ

СОБІВАРТІСТЬ

Здібності не з’являються на порожньому місці. В їх основі лежать певні природні властивості людини, її задатки. Тобто, людина народжується з генетичними, анатомо-фізіологічними особливостями, на грунті яких, за певних соціальних умов, у процесі діяльності та спілкуванні формуються здібності особистості. В зв’язку з останнім підкреслимо, що здібності не можуть існувати без постійного процесу розвитку, тобто активного користування. Якщо ж цього немає, то вони з часом згасають. Здібності проявляються, виявляються, формуються і закріплюються з дитинства (!), з іграшкового віку.

В загальній класифікації розрізняються здібності природні (біологічно обумовлені) і специфічно людські, що мають суспільно-історичне походження. ЗАГАЛЬНІ ЗДІБНОСТІ – це ті, які впливають на успішність людини в різних видах діяльності. До них, наприклад, відносяться розумові здібності, тонкість та точність ручних рухів, розвинена пам’ять, досконала мова тощо.

СПЕЦІАЛЬНІ ЗДІБНОСТІ визначають успішність людини в специфічних видах діяльності, які потребують особливих задатків та їх розвитку. Це музикальні, математичні, лінгвістичні, літературні, художні, спортивні здібності. Часто загальні та спеціальні здібності взаємодоповнюються та взаємозбагачуються.

ТЕОРЕТИЧНІ і ПРАКТИЧНІ здібності відрізняються тим, що перші визначають успішність людини в абстрактно-теоретичних міркуваннях (наукові теорії, відкриття законів природи, і ін.),а другі – у конкретних, практичних простих і оригінальних діях. Такі здібності, на відміну від загальних та спеціальних, дуже рідко доповнюють один одного.

Якщо НАВЧАЛЬНІ ЗДІБНОСТІ визначають успішність людини в навчанні та вихованні, засвоєнні нею знань, вмінь, навичок, формуванні якостей особистості, то ТВОРЧІ ЗДІБНОСТІ – проявляються у створенні неординарних предметів матеріальної та духовної культури, відкриттях та винаходах і ін.

ЗДІБНОСТІ ДО СПІЛКУВАННЯ (комунікативні здібності) – це мова людини в її комунікативній функції, здібність міжособистісного сприймання і оцінювання оточуючих, здібність соціально-психологічної адаптації до різних обставин, здібність контактувати з різними людьми, здійснювати вплив і ін.

На відміну від природних соціальні здібності формуються інакше і потребують для цього інших умов:

– наявність суспільства, соціально-культурного середовища, створеного багатьма поколіннями;

– бажання та необхідність навчатись цьому з дитинства;

– необхідність участі у різноманітних складних видах людської діяльності;

– наявність освічених людей, що вже володіють необхідними здібностями і в змозі передати свої знання, вміння та навички;

– відсутність від народження у людини жорстких, запрограмованих структур поведінки, таких, наприклад, як інстинкти;

– незрілість відповідних мозкових структур, що забезпечують функціювання психіки та можливість їх формування під впливом навчання і виховання.

Всі ці обставини є необхідними для перетворення людини як біологічного організму, що з народження має деякі елементарні здібності, властиві вищим істотам, в соціальну істоту, яка набуває власне людських здібностей.

Будь-які задатки, перш ніж перетворитись у здібності, повинні пройти чималий шлях свого розвитку. Досить часто цей розвиток починається з перших днів існування людини і може продовжуватись до кінця, якщо та продовжує займатись діяльністю, що потребує відповідної здібністі. Такий розвиток має кілька рівнів, на одних з яких закладається анатомо-фізіологічний фундамент майбутніх здібностей, на других іде становлення задатків небіологічного змісту, на третіх – з’являється та досягає певного рівня відповідна здібність. Всі ці рівні функціонують не послідовно, а паралельно, в тій або іншій мірі взаємодіючи один з одним.

Зауважимо, що розмаїття видів діяльності, до яких підключається особистість, є одна з найважливіших умов різностороннього розвитку здібностей. Головними ж вимогами до діяльності, що впливає на формування здібності, є: її творчий характер; оптимальний рівень її складності для виконавця; відповідна мотивація та забезпечення відповідного емоційного настрою впродовж виконання діяльності та по її закінченню.

Дата добавления: 2014-12-25