Поняття речових прав

Центральним інститутом цивільного права є речове право, оскільки регулювання та захист суб'єктивних цивільних прав щодо майна є однією з головних задач цивільного права. Об'єктом речового права є річ у матеріальному значенні цього слова.

Нормативна база: Конституція України, ЦК, ГК.

Об'єктивне розуміння речового права – це сукупність принципів, норм та правил, що визначають підстави, обсяг та межі панування суб'єкта цивільного права над певними речами (майном).

Суб'єктивне розуміння речового права – це юридична можливість задоволення інтересів, потреб правомочної особи шляхом безпосереднього впливу на річ без сприяння інших осіб.

Найбільш істотним серед речових прав є право власності, яке надає власнику найбільш повну владу над майном та абсолютний захист шляхом пред'явлення позову проти будь-якого порушника його прав власника. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 ЦК). Окрім права власності існують ще інші речові права, що за обсягом повноважень є меншими. Суб’єкти, що володіють іншими речовими правами, можуть робити з річчю-об’єктом своїх прав тільки те, що їм прямо дозволено, а суб’єкт-власник – все, що йому прямо не заборонено. Різновидом інших речових прав є речові права на чуже майно, або, як їх називають інакше – обмежені речові права (окрім права володіння). Ці права на чужі речі, що є обмеженими для невласника або обтяженими для власника, за змістом є речовим правом, оскільки право власності належить одній особові (власнику), у той само час як інша особа теж має безпосереднє речове право на це майно (право на чужу річ). Таким чином, права іншої особи на чужі речі обтяжують права власника на ті само речі, однак таке обтяження є доцільним, якщо потреби інших осіб не можуть бути задоволені іншим способом, та спрямовано на здійснення цивільних прав інших осіб.

2. Зміст відносин власності

Власність – економічна категорія, що є одним із проявів суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ, ставлення до речі, як до своєї, це поділ благ на “моє” та “чуже”. Власність характеризується наявністю влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними нормами. Особа привласнює річ, однак власникам необхідно, щоб їх право визнавалося усіма, щоб вони здійснювали повноту панування над річчю і щоб усі невласники речі ставилися до неї як до чужої. У договорі сторони взаємно визнають один одного власниками.

Економічні відносини власності – це вольові майнові відносини між людьми з приводу присвоєння речей, у цих відносинах одній особі належить право (влада) володіти, користуватися, розпоряджатися речами у своєму інтересі, а інші особи визнають наявність такої влади.

Власність за юридичним змістом виникає в результаті закріплення економічних відносин власності у нормах права і мисліться вже у якості права власності, яке захищається державою. Конституційні норми встановлюють форми власності (ст. 13, 41, 142, 143), закріплюють рівність всіх суб'єктів права власності (ст. 13), гарантії права власності і обов'язки власників (ст. 13, 41). Норми цивільного права визначають зміст права власності, регулюють поведінку власників у цивільному обігу, регламентують порядок захисту права власності тощо. Тому право власності в об’єктивному значенні розуміється як сукупність норм, правовий інститут, що закріплює економічну основу суспільства. Одночасно поняття «право власності» вживається як суб'єктивне право уповноваженої особи - власника.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, своєю владою та в своїх інтересах, незалежно від волі інших осіб.

Право довірчої власності (траст ) – це особливий вид права власності (тимчасовий вид або квазі-власність), яке виникає внаслідок закону або договору про управління майном. Власник майна поділяє право власності між собою та управителем. Проте управитель не стає власником майна, ним продовжує бути установник управління, який передає управителю можливість реалізації своїх повноважень. Довірчій управитель володіє та управляє (розпоряджується) майном в інтересах власника або вказаної ним особи. Довірчого управителя можна вважати «тимчасовим власником» з обмеженими договором або законом повноваженнями. Траст як відносини права довірчої власності розглядається як спосіб відокремлення тягаря управління майном від вигод власності.

Дата добавления: 2014-12-25