Поняття спадкового права

Спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК).

Значення спадкування. Власникові гарантована можливість усвідомлювати, що після його смерті усе належне йому майно перейде за законом або за його волею, якщо він укладе заповіт, до близьких йому людей. У виняткових винятках воля спадкодавця частково може бути порушена за судовим рішенням на підставі закону, оскільки спадкове право захищає одночасно й інтереси членів родини померлого (неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи зміцненню родини та виконуючи соціальну функцію.

Нормативна база: Книга шоста ЦК, ЗУ від 02.09.1993 р. «Про нотаріат», Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції від 03.03.2004 р., Порядок посвідчення заповітів та доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р., Порядок посвідчення заповітів та доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р.

Спадкове право в об'єктивному значенні – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють суспільні відносини правонаступництва, що виникають внаслідок переходу спадщини померлого до спадкоємців у порядку універсального правонаступництва. Це норми права, що закріплені у Конституції України, Цивільному кодексі, Сімейному кодексі, Земельному кодексі, Законі про нотаріат, інших законах та визначають підстави відкриття спадщини, здійснення, захист, оформлення спадкових прав.

Предмет регулювання спадкових відносин – особисті немайнові та майнові відносини щодо спадщини, які ґрунтуються на юридичній рівності учасників, диспозитивності правового регулювання.

Спадкове право в суб'єктивному значенні – це право власника заповідати, права особи, яка закликається до спадкоємства та права особи, яка вже прийняла спадщину.

Місце спадкового права у системі цивільного права. Інститут спадкування максимально пов'язаний з інститутом права власності тим, що регулює відносини власності, тому що право спадкувати та право заповідати є різновидами права розпорядження власника, його волевиявленням. Але різниця у тому, якщо інститут права власності закріплює всі повноваження власника, то інститут спадкування надає можливість власникам розпорядитися майном після смерті та регулює набуття права власності у спадкоємців. Таким чином інститут спадкового права регулює відносини щодо розпорядження майном власника після його смерті, зобов’язань тут не виникає, у тому числі недоговірних. Спадковий договір є винятком із цих абсолютних відносин. Спадкування за законом здійснюється за відсутністю заповіту та максимально наближено до вірогідності, якою напевно була би воля спадкодавця.

Принципи спадкового права:

§ принцип універсальності спадкового правонаступництва (до спадкоємця переходять права та обов'язки, акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину),

§ принцип свободи заповіту,

§ принцип забезпечення прав та інтересів обов'язкових спадкоємців,

§ принцип врахування не тільки дійсної, а й припустимої волі спадкодавця;

§ принцип свободи вибору у спадкоємців,

§ принцип матеріально-забезпечувального призначення.

Дата добавления: 2014-12-25