Зовнішній контроль діяльності банківських установ

Зовнішній контроль діяльності банківських установ включає систему банківського нагляду і регулювання з боку НБУ та зовнішній аудит. Банки підпадають під більш жорстке державне регулювання та нагляд, ніж підприємства.

В Україні згідно із Законом "Про банки і банківську діяльність", а також Законом "Про Національний банк України" функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ.

Терміни «регулювання банківської діяльності» і «нагляд за банківською діяльністю», що є складовими назви однієї з підсистем зовнішнього банківського контролю, досить часто вживаються як синоніми; часом під регулюванням розуміють систему правил і норм, на базі яких організовується діяльність банків, а під наглядом — функції уповноважених органів, котрі коригують роботу банківських установ відповідно до цих норм. Насправді, це різні поняття, але дуже взаємопов’язані.

Такі українські автори, як В.І.Грушко, С.М.Лаптєв, К.Є.Раєвський під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, розробка та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про Центральний банк країни, Закон пробанки і банківську систему). По-друге, ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів,інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межіповедінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи [83].

Під банківським наглядом розуміють, насамперед, моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення нових банків та їхніх установ; діяльності банків; реорганізації та ліквідації банків [ 83, с. 11].

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.

Стосовно формування організаційної структури системи банківського нагляду і регулювання в Україні, слід відзначити, що регулятивну функцію виконують різні департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їхнього функціонального призначення. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює департамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків з готівковою національною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунків визначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках тощо.

Значну роль у виконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду НБУ, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ у 2000 році відповідно до вимог принципів Базельського комітету та Постанови Національного банку України «Про організацію діяльності банківського нагляду» від 15.12.2000 р. № 491 було сформовано нову структуру банківського нагляду в системі Національного банку України [110, с. 95 ].

Базельський комітет – Міжнародний комітет з банківського нагляду, який часто називається Базельським (за місцем його базування у Швейцарії у м. Базелі при Банку міжнародних розрахунків). Базельський комітет є найавторитетнішою організацією у світі щодо визначення політики в галузі банківського регулювання та нагляду. До комітету входять представники центральних банків і органів банківського нагляду дев'яти європейських країн, а також США, Канади та Японії. Комітет було створено в 1974 р. у зв'язку з глобалізацією банківської системи через координацію зусиль національних регулятивно-наглядових банківських органів. Комітет не є директивною структурою. Мета його діяльності - надати можливість кожній країні користуватися його досвідом і рекомендаціями в галузі банківського регулювання та нагляду з урахуванням особливостей національної економіки. Станом на сьогодні Базельський комітет виробив 25 основних принципів – «Базельські принципи», які є основою для організації діючого банківського нагляду і регулювання банківської діяльності багатьох розвинутих країн світу та тих, що розвиваються.

Відповідно до консультативного листа Базельського Комітету з банківського регулювання ефективний нагляд за діяльністю кредитних організацій є невід'ємним компонентом стабільної економіки, в якій банківська система відіграє головну роль, а саме здійснює розрахунки, мобілізує і розподіляє грошові кошти. До завдань банківською нагляду належать: забезпечення надійності і раціональності банківських операцій, акумулювання банками капіталів і резервування коштів, достатніх для управління ризиками. Відомо, що стабільна економіка не може існувати виключно за допомогою ринкових важелів і разом з ефективною економічною політикою нагляд є важливою умовою фінансової стабільності в кожній окремій країні. Основна мета нагляду – мінімізація ризику фінансових втрат вкладників і інших кредиторів, а також підтримка надійної банківської системи.

Згідно з Законом України "Про Національний банк України" банківський нагляд – це система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Нагляд за банками НБУ та його установами традиційно здійснюють двома методами: безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд; виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд – це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами певних заходів з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків. У більшості країн безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки/збитки та інші супутні форми), що подається органам банківського нагляду на регулярній основі і дає їм можливість постійно поновлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема про їхню капітальну позицію, ліквідну позицію, рентабельність, а також певною мірою і про якість активів.

Дані звітності аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різноманітні стандартні показники. Такі звіти дають змогу виявляти, чи дотримуються банками економічні нормативи; досліджувати тенденції в діяльності банків за певний період; проводити порівняльний аналіз за групами банків. У деяких країнах органи безвиїзного банківського нагляду можуть здійснювати моніторинг великих кредитів, кредитів, що надані інсайдерам, моніторинг позичальників, які несвоєчасно повертають банківські позички, тощо.

Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування до банків коригувальних заходів до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці. Проте слід зазначити, що безвиїзний нагляд може бути ефективним лише за умови, що він провадиться на основі достовірної звітності, отриманої від банків, та у разі дотримання ними певних стандартів обліку, звітності, високого рівня комп'ютеризації банківської діяльності.

Інспекційні перевірки банків на місцях мають проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, можливих у діяльності того чи іншого банку, і визначити якість управління цими ризиками. Інспектування дає змогу органам банківського нагляду перевіряти такі аспекти діяльності банків:

- достовірність звітності;

- дотримання законів і нормативних актів;

- надійність управління банком;

- стійкість фінансового стану банку.

Порівняно з безвиїзним наглядом інспекційні перевірки надають наглядовим органам більше можливостей щодо виявлення реальної якості банківських активів, якості управління банком і взагалі реального фінансового стану банку. Проте цей метод нагляду є більш трудомістким, потребує більшої кількості персоналу.

Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнюючими. Слід також додати, що наглядові органи повинні мати контакт з керівниками банків і глибоке розуміння банківської діяльності.

Обов’язковим елементом системи банківського нагляду і регулювання з боку НБУ є пруденційне регулювання або пруденційний нагляд (від англ. prudential – розсудливий, обережний).

Згідно Положення «Про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України» пруденційний нагляд – це система банківського нагляду, при якій головна увага органів нагляду зосереджується на регулярному проведенні оцінки загального фінансового стану, результатів діяльності та якості керівництва. Методика пруденційного нагляду вивчає дотримання банком вимог чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України, економічних нормативів тощо.

З метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування національної банківської системи, захисту інтересів вкладників та кредиторів комерційних банків та відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків такі обов'язкові економічні нормативи: нормативи капіталу; нормативи ліквідності; нормативи кредитного ризику; нормативи інвестування; норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку.

За надання Національному банку недостовірної інформації щодо економічних нормативів банки несуть відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства України.

Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених економічних нормативів здійснюється щоденно (за щоденними формами звітності) та щомісячно (на підставі форм звітності за 1 число місяця).

Дію зазначених економічних нормативів регламентує Інструкція НБУ «Про порядок регулювання діяльності комерційних банків». Вона побудована на основі останніх вимог Базельського комітету, що містять 25 базових принципів, якими необхідно керуватися для ефективної роботи системи банківського нагляду.

Взагалі банківський нагляд існує в різних формах понад 100 років. Вперше банківський нагляд був запроваджений у Сполучених Штатах Америки, а згодом – у країнах Західної Європи. Останнім часом практика банківського нагляду почала широко застосовуватись і в країнах, що розвиваються. Кожна держава будує систему нагляду та контролю діяльності комерційних банків за власним сценарієм, покладаючи виконання наглядових функцій на один із зазначених органів: Центральний банк країни, Міністерство фінансів, Незалежне агентство.

У першому випадку головним елементом системи нагляду є Центральний банк країни, який забезпечує стабільність фінансової системи. Як правило, такий принцип організації системи нагляду розповсюджений переважно у країнах, що будують ринкову економіку, а саме в Україні, Росії та інших.

У другому випадку нагляд за діяльністю банків здійснює Міністерство фінансів. Такий підхід використовується в Канаді, Австрії, Норвегії.

За третім варіантом банківський нагляд здійснюється Незалежним агентством, яке підзвітне парламенту чи президенту. У деяких країнах повноваження щодо нагляду за банківською діяльністю покладаються на корпорацію зі страхування депозитів.

У США нагляд за діяльністю банків здійснюється з боку кількох органів: Федеральної резервної системи (яка виконує функції центрального банку), Міністерства фінансів (контролера грошового обігу) і Незалежного агентства (Федерального комітету зі страхування депозитів).

Незалежно від організаційної форми побудови нагляд за комерційними банками здійснюється на загальних принципах Базельської конвенції.

Під час здійснення банківського регулювання і нагляду використовуються різні важелі впливу з метою забезпечення ліквідності, достатності капіталу і надійності функціонування банківської системи. Від якԾсті банківського нагляду в значній мірі залежать своєчасність розкриття порушень в організації банківської діяльності і можливості передбачення різного роду зловживань.

Разом з банківським наглядом зовнішній контроль за банками здійснюється за допомогою зовнішнього аудиту.

Органи банківського нагляду тісно співпрацюють із зовнішніми аудиторами. Так, НБУ висуває певні вимоги до здійснення обов’язкових аудиторських перевірок банків, отримує висновки незалежних аудиторських організацій про результати діяльності банків.

Зовнішній аудит – це підприємницька діяльність по незалежній перевірці бухгалтерського обліку і бухгалтерської звітності організацій. Метою аудиту є відображення точки зору про достовірність бухгалтерської звітності і відповідності порядку ведення бухгалтерського обліку законодавству.

Під достовірністю звітності розуміють ступінь точності її даних, яка дозволяє користувачу звітності робити вірні висновки про результати господарської діяльності, фінансовому та майновому стану аудийованих осіб і приймати обґрунтовані висновки, які базуються на цих висновках.

Розширене тлумачення зовнішнього аудиту включає супутні аудиторські послуги, у тому числі становлення, відновлення і ведення бухгалтерського обліку, складання фінансової звітності; податкове консультування; аналіз фінансово-господарської діяльності, економічне і фінансове консультування; управлінське консультування, у тому числі зв’язане з реструктуризацією організацій.

Зовнішній аудит проводиться на основі договору, який укладається з аудиторською організацією. Укладанню договору може передувати лист-зобов’язання виконавця про згоду на проведення аудиту.

Договір може бути одноразовим або довгостроковим зі вказівкою у ньому: предмету договору; термінів виконання аудиторських послуг; прав і обов’язків сторін; вартості здійснюваних аудиторських послуг; відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання зобов’язань, які передбачені договором.

Під час укладання договору на виконання аудиторських послуг пред’являються ліцензії, номер і дата видачі яких вказується у договорі.

Аудиторська перевірка може також проводиться індивідуальним підприємцем – аудитором, який має відповідну ліцензію, яка дозволяє йому займатися аудиторською діяльністю.

Метою зовнішніх аудиторських перевірок є підтвердження достовірності банківської звітності, дотримання банком вимог нормативно-правових актів; аналіз діяльності банків; підготовка і представлення аудиторського висновку.

Перевірці підлягає: стан і склад річної бухгалтерської звітності; достовірність і повнота річного балансу банку; можливість приймати участь в інноваційних проектах; цільове використання кредитних ресурсів та інвестицій; повнота і своєчасність формування власного капіталу банку; фінансовий стан банку.

До проведення поглиблених перевірок діяльності окремих підрозділів, наприклад кредитного, чи обробки даних часто залучаються і зовнішні аудитори та консультанти. Такі перевірки можуть зосереджуватися на процедурах діяльності (операційних процедурах). Закінчивши ці перевірки, аудитори можуть порекомендувати банку (крім усього іншого) посилити систему контролю або підвищити ефективність її діяльності. Банки часто наймають зовнішніх аудиторів та інших спеціалістів для надання допомоги керівництву в специфічних сферах діяльності, таких, як оподаткування та системи управління.

Зовнішні аудитори можуть надавати свої послуги кілька разів на рік. Обов’язкова перевірка фінансової звітності проводиться щорічно, здебільшого наприкінці року, звіт про неї пишеться відразу після початку нового року. Інші типи інспекцій та перевірок проводяться у різні терміни (при потребі). Взагалі, зовнішній аудит націлено на те, щоб допомогти бухгалтеру відтворювати у фінансових звітах свою власну позицію.

Дата добавления: 2014-12-26