Тема 10. Фінансова діяльність у сфері зовнішньоекономічних відносин

Нормативно-правові акти

Теми рефератів

1. Особливості розрахунку ставки дисконтування для оцінювання вартості підприємства на основі методу DCF.
2. Вибір бази порівняння як ключовий момент оцінювання вартості підприємства методом мультиплікаторів.
3. Проблеми оцінювання залишкової вартості як елементу оцінювання вартості підприємства.
4. Аналіз епатів оцінювання вартості підприємства методом DCF.
5. Економічна сутність вартості підприємства як цілісного майнового комплексу.
6. Аналіз факторів формування вартості підприємства як цілісного майнового комплексу.
7. Оцінювання ліквідаційної вартості як елемент процедури ліквідації підприємства.

Рекомендована література

1. Цивільний кодекс України.
2. Податковий кодекс України.
3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №5 «Звіт про власний капітал»
4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва».

Наукова та навчально-методична література

1. Мендрул О.Г. Управління вартістю підприємства. – К.:КНЕУ, 2002. – С.10-42, 66-95.
2. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. – К.:КНЕУ, 2003. – С. 356-381.
3. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. – К.:КНЕУ, 2000. – С.310-363.
4. Фінансовий менеджмент: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / А.М. Поддєрьогін, Л.Д. Буряк, Н.Ю. Калач та ін.. – К.:КНЕУ, 2001. С. 168-200.

При вивченні даної теми необхідно враховувати, що одним з важливих напрямів діяльності фінансових служб є оптимізація фінансових відносин підприємства при здійсненні зовнішньо­економічних операцій. Зовнішньоекономічна діяльність - ді­яльність господарюючих суб'єктів України та іноземних суб'єк­тів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її ме­жами. Таким чином, зовнішньоекономічні відносини охоплю­ють усі операції, пов'язані з оборотом товарів, робіт, послуг, ка­піталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною чи операційною.

Зовнішньоекономічні операції в рамках фінансової та інвести­ційної діяльності розглядалися в попередніх підрозділах, зокрема був висвітлений порядок залучення внесків іноземних інвесторів у статутний капітал, умови одержання позичок в іноземній валюті, ме­ханізм репатріації прибутку тощо. У пропонованому розділі увага акцентується на фінансовому забезпеченні зовнішньоекономічних відносин у рамках операційної діяльності підприємств, пов'язаних насамперед із зовнішньою торгівлею (експорт, імпорт), виробничою кооперацією, лізингом тощо.

До експортних операцій підприємств належать продаж товарів іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи ре­експорт товарів. Реекспорт товарів означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України то­варів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт товарів - це купівля (у т. ч. з оплатою в не грошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в

іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи ку­півлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Зовнішньоекономічна діяльність може бути побудована на фор­мах зустрічної торгівлі між резидентами та нерезидентами: бартерні операції, кліринг, паралельні угоди, попередні та зворотні закупки, промислова кооперація.

До основних завдань фінансиста в процесі здійснення підпри­ємством зовнішньоекономічних операцій належать:

• вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;

• здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валют­них аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютно­му ринку;

• оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспорт­но-експедиційними організаціями при здійсненні зовнішньо­економічних операцій;

• фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

• визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої ді­яльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підпри­ємством та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

• оптимізація фінансових відносин з державними органами, від­повідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономіч­них операцій;

• управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Особлива увага фінансових служб повинна концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики можна класифікувати таким чином:

• транспортні та складські ризики (ризик втрати чи ушкодження товару під час його транспортування);

• ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки (ри­зик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);

• платіжні ризики;

• політичні ризики (заборона конвертації та переказу валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов'я­зань суб'єктами господарювання; ризик ембарго; ризик анти­демпінгових розслідувань тощо).

При укладанні суб'єктами підприємницької діяльності різних форм власності зовнішньоекономічних договорів (контрактів), пред­метом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтер­претації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торго­вою палатою у 1953 р. (Правила ІНКОТЕРМС). Сьогодні діють пра­вила ІНКОТЕРМС у редакції 1990р., якими передбачено 13 умов по­ставки, що умовно розбиті на чотири групи (Е, Р, С, D ).

У систематизованому вигляді параметри окремих груп умов по­ставки можна охарактеризувати таким чином:

• група Е: витрати і ризики переходять до покупця відразу після передачі продавцем товару в розпорядження покупця на своєму підприємстві (складі);

• група Р: витрати і ризики переходять до покупця після передачі товарів перевізнику чи в порту відвантаження (покупець несе витрати з перевезення);

• група С: продавець несе витрати до пункту призначення, однак ризики переходять до покупця після передачі товару перевізнику;

• група D: продавець повинен нести всі витрати та ризики доти, доки товар не буде доставлено в країну чи узгоджене місце при­значення.

У процесі організації зовнішньоекономічної діяльності, скла­дання фінансових планів фінансові служби підприємств повинні враховувати той факт, що на території України запроваджено обо­в'язковий розподіл виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономі­чної діяльності між підприємством та Державним валютним фондом України і місцевими валютними фондами. Обов'язковому розподілу

підлягає виручка в іноземній валюті від зовнішньоекономічної ді­яльності всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які мають постійне місцезнаходження на території України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані продава­ти на користь держави частину від загальної суми виручки в інозем­ній валюті, одержаної ними в результаті зовнішньоекономічної ді­яльності, за стабільними нормативами, що встановлюються Вер­ховною Радою України. Обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті здійснюється банківськими установами протягом, як прави­ло, кількох наступних днів з моменту надходження коштів.

На середину 2002 р. діяв порядок, згідно з яким 50 % над­ходжень в іноземній валюті першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України на користь резидентів - юри­дичних осіб підлягають обов'язковому продажу через уповноважені банки та кредитно-фінансові установи на міжбанківському валютно­му ринку України.

Форфейтинг - це спосіб фінансування (кредитування) зовніш­ньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера екс­портних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізова­ною компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги). Експортеру виплачується залишкова сума експортної вимоги за мі­нусом суми дисконту. Форфейтинг має багато спільного з «експорт­ним факторингом». Однак факторинг вважається короткостроковим інструментом фінансування, а строк форфетування становить зде­більшого від 180 днів до 5 років, тобто форфейтинг можна трактува­ти як середньо- та довгостроковий спосіб кредитування зовнішньо­економічних операцій.

На практиці форфейтинг як вид кредитування зовнішньоеконо­мічних операцій може здійснюватися у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, акцептованих імпортером. Фор­фейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і розглядається як одна з форм трансформації комерційного кредиту в банківський.

Митне регулювання - це регулювання питань, пов'язаних з установленням мита і митних зборів, процедурами митного конт­ролю зовнішньоекономічної діяльності та організацією діяльності органів митного контролю України. Митні правила, які включають порядок декларування товарів, сплати мита і митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, вста­новлюються законами України про митне регулювання. Єдиним ми­тним тарифом України та міжнародними договорами.

Єдиний митний тариф України - це систематизоване зведення ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що вво­зяться на митну територію України, вивозяться за межі цієї терито­рії або перемішуються транзитом. Ставки Єдиного митного тарифу є однаковими для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності не­залежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та міжнародними договорами. Єдиним митним тарифом передбачено застосування таких видів мита:

• адвалерне, що нараховується у процентах до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

• специфічне, що нараховується у встановленому грошовому роз­мірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

• комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

Основним документом, на підставі якого здійснюється митне оформлення експортно-імпортних операцій, є вантажна митна де­кларація (ВМД). Вантажна митна декларація - це заява, що міс­тить відомості про товари та інші предмети і транспортні засо­би та мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму щодо цих товарів, а також інформацію, не­обхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів.

Жодна зовнішньоекономічна угода з імпорту, експорту товарів, робіт, послуг не може відбутися без укладання договору (контракту).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - це належним чи­ном оформлена угода двох (в випадках - кількох) суб'єктів підпри­ємницької діяльності - резидентів різних країн, спрямована на встановлення (зміну, припинення) їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Законодавство України передбачає певні вимоги до форми і змісту зовнішньоекономічних контрактів між українськими суб'єк­тами підприємницької діяльності всіх форм власності і видів діяль­ності та їхніми іноземними контрагентами. Деякі з них стосуються валютно-фінансових та платіжних умов виконання контрактів, що випливають із чинного законодавства України про систему валют­ного регулювання і валютного контролю. Контрактом в обов'язково­му порядку мають бути обумовлені:

• валюта ціни товарів, робіт, послуг, що експортуються (імпорту­ються), і загальна вартість (ціна) контракту;

• валюта платежу:

• фінансові санкції на випадок порушення умов контракту;

• форс-мажорні обставини, які є підставою для звільнення від фі­нансової відповідальності сторін;

• умови та форми розрахунків.

Валюта ціни - це валюта, в якій визначається ціна контракту.

Вона може бути виражена у валюті країни-експортера, країни-імпортера або в валюті третьої країни за згодою сторін. На практиці як валюта ціни найчастіше використовується долар США, бо саме в цій валюті фіксується більшість цін на товарних біржах країн світо­вого співтовариства. У бартерних угодах, якщо в них ціни товарів експорту та імпорту виражені в іншій, крім долара США, валюті, згідно з українським законодавством, загальна вартість товарів по­винна зазначатися і в доларах США.

Валюта платежу - це валюта, за якою сторони домовля­ються вести розрахунки, що випливають з контракту.

Вона може збігатися з валютою ціни контракту, а може і й не збігатися. У разі незбігу валюти платежу з валютою ціни контракту

важливим моментом експортно-імпортного контракту є визначення курсу, за яким буде проводитися перерахунок контракту в валюту платежу.

В окремому розділі договору (контракту) сторони домовля­ються про порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням од­ним із контрагентів своїх зобов'язань. При цьому мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (у процентах від вартості недопоставленого товару або суми неоплачених коштів, строки ви­плати штрафів тощо).

У розділі «Форс-мажорні обставини» подаються відомості про те, за яких непередбачених умов (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго тощо) невиконання однією з сторін зобов'язань за контрактом не су­проводжується штрафними фінансовими санкціями. В обов'язково­му порядку термін дії форс-мажорних обставин повинен бути під­тверджений Торгово-промисловою палатою відповідної країни.

У зовнішньоекономічних контрактах визначаються форми та умови здійснення розрахунків між контрагентами. Вони мають за­кладатися у повній відповідності з чинним законодавством України про валютне регулювання і порядок здійснення розрахунків в іно­земній валюті.

У ході розвитку міжнародної торгівлі та інших зовнішньоеко­номічних зв'язків склалися три основні форми безготівкових розра­хунків через комерційні банки:

• банківські перекази;

• інкасо;

• документарний акредитив.

Законодавство України, що регулює зовнішньоекономічну ді­яльність суб'єктів таких відносин, зокрема й валютне законодав­ство, надає право самим учасникам міжнародних зв'язків обирати будь-яку форму розрахунків у сфері експорту та імпорту товарів і послуг. Комерційні банки, які ведуть валютні рахунки своїх клі­єнтів - українських підприємств, виконують їхні доручення у

сфері розрахунків з іноземними партнерами через іноземні банки-кореспонденти, тобто такі іноземні банки, з якими український банк має кореспондентські відносини, а саме - має в них свої ко­респондентські рахунки (рахунки «Ностро») і відкриває у себе ко­респондентські рахунки іноземних банків (рахунки «Лоро»). Як­що клієнт українського комерційного банку має розрахуватися з іноземним партнером, який обслуговується в банку-некореспонденті, то розрахунки виконуються комерційним банком через тре­тій банк (де у нього є рахунок «Ностро»).

Банківський переказ - це доручення банку імпортера (тоб­то банку, де відкрито валютний рахунок імпортера) банкові екс­портера сплатити одержувачу коштів певну суму.

Це доручення на переказ валюти банк імпортера одержує від свого клієнта. У контракті між експортером та імпортером в обов'яз­ковому порядку обумовлюється, коли імпортер дає банку доручення здійснити переказ: до відвантаження товару (в такому разі мова йде про попередню оплату, авансовий платіж) чи після відвантаження товару. Природно, для запобігання ризику і з метою використання обігових коштів імпортерам вигідніший другий варіант, а експорте­ри зазвичай домагаються попередньої оплати вартості контрактів.

Інкасо - банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта-експортера одержує на підставі розрахункових документів гроші на його користь від платника-ім­портера за відвантажені товари, надані послуги і зараховує ці кош­ти на рахунок клієнта в банку.

Регулюються інкасові операції у міжнародних розрахунках «Уніфікованими правилами по інкасо», розробленими Міжнародною торговельною палатою в 1978 р. Згідно з ними є дві форми інкасо;

чисте інкасо та документарне інкасо.

Чисте інкасо - це інкасо фінансових документів (напри­клад вексель, чек), тобто боргових зобов'язань, які слугують за­собом одержання платежів за товарними операціями, що вже відбулися раніше.

При цьому розрахункова операція відбувається без участі будь-яких комерційних документів (розрахунки-фактури, специфікації, -ак­ти прийому-здачі, страхові документи, транспортні накладні та ін.).

Документарне інкасо - це інкасо з участю комерційних доку­ментів, коли банк здійснює платіж експортеру за умови передання цих документів імпортеру.

За цієї форми розрахунків експортер, відвантаживши товар іноземному партнерові, надає своєму банку інкасове доручення, до якого додаються всі обумовлені контрактом комерційні то­варні документи. В інкасовому дорученні є всі необхідні дані для здійснення платіжної операції з зарахуванням коштів екс­портеру. Після перевірки інкасового доручення і всіх докумен­тів, що до нього додаються, банк експортера пересилає їх банку імпортера (якщо він є банком-кореспондентом). Банк імпортера залежно від умов, які містяться в інкасовому дорученні, передає своєму клієнтові документи проти платежу за відвантажений то­вар або проти акцепту переказного векселя (тратти), якщо конт­рактом передбачені розрахунки з використанням векселів і якщо вексель доданий до інкасового доручення. У першому варіанті банк імпортера, одержавши платіж від свого клієнта, переказує гроші банку експортера (або зараховує їх на його кореспондент­ський рахунок «Лоро») для зарахування експортеру. У другому варіанті (з траттою) імпортер бере на себе зобов'язання сплатити поставку пізніше.

Недоліками документарного інкасо є: по-перше, значний роз­рив у часі між відвантаженням, передачею документів, їх переси­ланням і платежем; по-друге, відсутність гарантії платежу, тобто ризик неодержання коштів за відвантажений товар. Ці недоліки можуть бути подолані шляхом застосування телеграфного інкасо, а також за рахунок застосування інкасо з попередньо наданою бан­ком імпортера банківською гарантією платежу. При розрахунках у формі телеграфного інкасо одночасно з відсиланням документів

банку імпортера банк експортера надсилає телеграму з повідомлен­ням про висилку документів і основних реквізитів інкасового дору­чення. Ця телеграма слугує підставою для здійснення платежу, а самі документи є доповненнями до надісланої телеграми.

Найвигіднішою формою розрахунків для експортерів є доку­ментарний акредитив: за цієї форми розрахунків експортер одер­жує стовідсоткову гарантію платежу.

За акредитивної форми розрахунків банки партнерів забезпе­чують на вимогу імпортера та відповідно до його вказівок розраху­нок з експортером після подання останнім необхідних комерційних документів.

Підготувавши товар до відвантаження, експортер інформує про це свого партнера, після чого імпортер подає у свій банк заяву (до­ручення) на відкриття акредитиву з вказівками щодо умов, строків, вартості поставки тощо. Банк імпортера надсилає акредитив банку експортера для передання експортеру.

Акредитив - це зобов'язання банку здійснити платіж.

Якщо експортер згоден з умовами, він здійснює відвантаження товару і надає своєму банку відповідну комерційну документацію. Банк надсилає її банку імпортера для оплати або списує за рахунок перерахованої банком імпортера валюти, якщо умовами міжбанківських розрахунків передбачається переказ валюти банком імпортера одночасно з відкриттям акредитиву.

Дата добавления: 2014-12-26