Бюджет і бюджетна система 2 страница

69.Казначейська система виконання державного і місцевих бюджетів.

В Україні не завжди діяла казначейська форма виконання бюджету. Так, згідно із Законом України «Про бюджетну систему в Україні» касове виконання бюджету повинно було здійснюватися Державним бюджетним банком України — єдиним касовим центром держави. Це передбачало зосередження бюджетних коштів на єдиному рахунку цього банку та використання коштів Державного бюджету також через цей банк. Збір та облік надходжень до бюджету здійснювали кредитні установи.
Казначейська форма виконання бюджету передбачає здійснення органами Державного казначейства України:
1) операцій з коштами державного бюджету;

2. розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджет­них коштів;

3. контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань, проведенні платежів, а також

4. ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про ви­конання державного бюджету.

Виходячи з цього, казначейства виконують обов'язки щодо органі­зації виконання бюджетів та керівництва всіма бюджетними коштами. Вони є так би мовити «касирами» розпорядників бюджетних коштів, бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів, оскільки без­посередньо здійснюють від їх імені відповідні платежі за рахунок ко­штів бюджетів.
Отже, казначейська система виконання бюджету означає зведення всіх коштів бюджетів усіх рівнів на єдиному рахунку, який відкрива­ється на ім'я органів Державного казначейства в установах уповно­важених банків.
Відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, за­тверджене наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 р., єдиний казначейський рахунок — це рахунок, відкритий Дер­жавному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у Системі електронних пла­тежів Національного банку України. Він є основним рахунком держа­ви для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевих бюджетів через систему електронних платежів Національного банку України.
Єдиний казначейський рахунок об'єднує кошти субрахунків, що відкриті в Державному казначействі України (центральний рівень) управлінням Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. У балансі Державного казначей­ства України відкритий відповідний єдиний казначейський рахунок.
Управлінням Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (територіальним управ­лінням Державного казначейства) рахунки у Національному банку не відкриваються.
Отже, безпосереднім учасником Системі електронних платежів На­ціонального банку України є саме Державне казначейство України.
Для відображення операцій, проведених через Систему електрон­них платежів протягом банківського дня, територіальним управлінням
Державного казначейства відкриті технічні рахунки. У балансі Дер­жавного казначейства України відкриті відповідні субрахунки терито­ріальних управлінь.
Операції, проведені органами Державного казначейства через Сис­тему, відображаються на технічному рахунку Державного казначейства та на відповідних технічних рахунках територіальних управлінь, у балансі Державного казначейства — на відповідному єдиному казна­чейському рахунку та субрахунках територіальних управлінь. Держав­не казначейство України керує видатковими операціями територіальних управлінь за допомогою механізму встановлення ліміту технічного рахунку та ліміту початкових оборотів у Системі.
В органах Державного казначейства, у свою чергу, відкрито: 1) рахун­ки для зарахування надходжень, передбачених законодавством України; 2) рахунки розпорядникам та одержувачам бюджетних коштів; 3) рахунки підприємствам, установам, організаціям тощо за операціями, що не від­носяться до операцій з виконання бюджетів, але відповідно до вимог за­конодавства обслуговуються органами Державного казначейства.
Функціонування єдиного казначейського рахунка забезпечує: мож­ливість швидкої мобілізації коштів, які протягом дня надходять на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, та використан­ня їх для проведення бюджетних видатків і здійснення інших операцій, що не суперечать законодавству України; надання інформації органам законодавчої та виконавчої влади за здійсненими на єдиному казначей­ському рахунку операціями; оптимальні можливості для прийняття представниками законодавчої та виконавчої влади оперативних рішень щодо забезпечення ефективного використання коштів бюджетів.. Бюджетний розпис — це документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів по певних періодах року відповідно до бюджетної класифікації. Так, Державний бюджет Укра­їни виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний строк після набрання чинності законом про Державний бюджет України. До за­твердження розпису міністром фінансів України затверджується тим­часовий розпис на відповідний період.
Розписи місцевих бюджетів складають фінансові управління на місцях та затверджуються відповідними керівниками місцевого фінан­сового органу. ці документи складаються відповідно до загального і спеціального фондів бюджету, у розрізі головних розпорядників коштів та за повною економічною класифікацією видатків бюджету.
Затверджені розписи передаються на паперових та електронних носіях Державному казначейству України та Комітету Верховної ради України з питань бюджету. Державне казначейство України протягом трьох робочих днів після затверджен­ня розпису доводить головним розпорядникам витяг із розпису, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів.
На основі бюджетного розпису починається виконання бюджетів за доходами

70. Бюджетні права органів законодавчої і виконавчої влади.

Сутність бюджетного права органів законодавчої і виконавчої влад.

Бюджетне право - це сукупність юридичних норм, що регулюють діяльність

органів державної влади і управління по складанню, розгляду,

затвердженню та виконанню бюджету.

Особливість бюджетних прав в порівнянні з іншими галузями права полягає

в тому, що бюджетні права за своїми юридичними властивостями

наближаються до обов’язків, значною мірою одночасно і є обов’язками

(наприклад, право затверджувати бюджет, право розподіляти бюджетні

кошти). Отже, в більшості випадків, бюджетне право і обов’язок об’єднані

в одному повноваженні.

Основу бюджетно-правового статусу державних органів влади і їх

територіальних підрозділів становить право на самостійний бюджет.

Бюджетно-правовий статус державних і місцевих органів влади узагальнено

становить сукупність таких прав:

- право на власний бюджет;

- право на отримання бюджетних доходів і залучення їх до даного виду

бюджету;

- право на використання бюджетних коштів на потреби держави, місцевих

органів влади за призначенням;

- право розподілу бюджетних доходів між бюджетами даної території;

- право утворення і використання в межах бюджету цільових або резервних

фондів.

Місце кожного з суб’єктів у системі адміністративно-територіального

поділу впливає на конкретний перелік наданих їм бюджетних прав.

Бюджетна ініціатива - це право членів законодавчого органу вносити зміни

в представлений урядом проект бюджету. Користуються такими правами

народні депутати і Президент.

Бюджетні права органів державної влади та управління розподілені

наступним чином:

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає

закони, в т. ч. з фінансових питань, приймає Основні напрями бюджетної

політики на наступний бюджетний період, затверджує Державний бюджет та

вносить зміни до нього, здійснює контроль за виконанням Державного

бюджету, визначає перелік податків і зборів, а також засади внутрішньої

і зовнішньої політики України.

Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених

Державним бюджетом, для здійснення своїх повноважень консультативні,

дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті

Верховною Радою, має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів

із наступним поверненням їх на повторний розгляд у Верховну Раду.

71.Економічна суть доходів і видатків бюджету. Загальний і спеціальний фонди державного бюджету. Оскільки функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм — доходів і видатків, розглянемо економічну сутність цих категорій і форми їх прояву. Але насамперед необхідно з’ясувати відмінності в поняттях «державні доходи» і «доходи державного бюджету», а також відповідно «державні видатки» і «видатки державного бюджету».

Державні доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов’язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси належать до централізованих (концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення), а ті, що залишаються у розпорядженні державних підприємств, є децентралізованими. Доходи бюджету посідають головне місце у складі централізованих державних доходів, але це поняття більш вузьке, ніж доходи держави.

Державні видатки — це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету — це лише частина державних видатків.

Доходи і видатки бюджету — це об’єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави, видатки — задовольняють загальнодержавні потреби. Доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.

Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням — грошові кошти, які мобілізуються в бюджет. Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно звернути увагу на те, що бюджетні доходи, з одного боку, є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого — об’єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.

Головне матеріальне джерело доходів бюджету — внутрішній валовий продукт.

Склад бюджетних доходів, їх структура органічно пов’язані з обсягами суспільного продукту і національного доходу і визначаються фінансовою політикою держави.

Доходи бюджету класифікують за різними ознаками. Залежно від методів мобілізації доходи бюджету поділяють на податкові та неподаткові

У доходи бюджету можуть зараховуватись трансферти — перерахування від фізичних і юридичних осіб, міжнародних організацій і урядів іноземних держав, інших органів державної влади на безоплатній та безповоротній основі..

Доходи бюджету класифікують і за іншими ознаками, наприклад залежно від:

державного устрою держави розрізняють: а) в унітарній державі — доходи центрального (державного) бюджету і доходи місцевих бюджетів; б) в федеративній державі — доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і доходи місцевих бюджетів;

рівня бюджетної системи, за яким закріплюються доходи, вони поділяються на власні і регулюючі;

джерел надходження виділяють доходи, що надходять від юридичних осіб і від населення;

конкретних видів прямих і непрямих податків (податок на прибуток підприємств, податок на доходи громадян, податок на додану вартість, акцизний збір та ін.);

громадянства суб’єктів оподаткування — сплачувані резидентами або нерезидентами.

Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.

Формою прояву цих відносин є конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу установити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна — їх величину.

72.Склад доходів Державного бюджету України визначається Бюд­жетним кодексом України та Законами «Про Державний бюджет» на відповідний бюджетний період. Починаючи з 2000 р. Державний бю­джет включає дві складові: загальний фонд та спеціальний фонд. Та­кий поділ Державного бюджету має на меті забезпечення прозорості та реальності системи оцінки усіх джерел доходів і визначення пріори­тетів фінансування витрат.

Доходи загального фонду Державного бюджету призначені для фінансування загальних видатків і не мають визначеного спрямуван­ня на конкретну мету. Водночас доходи спеціального фонду держав­ного бюджету включають доходи, призначені на забезпечення фінан­совими ресурсами передбаченої мети.

До доходів загального фонду Державного бюджету зараховуються такі надходження:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) ввізне мито;

5) платежі за спеціальне використання лісових ресурсів державно­го значення;

7) платежі за користування надрами загальнодержавного значення;

9) державне мито в частині, що відповідно до закону зараховується до Державного бюджету;

10) адміністративні штрафи та інші грошові стягнення

15) надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України;

16) дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарсь­ких товариств, які є у державній власності, крім підприємств палив­но-енергетичного комплексу;

19) збори, що стягуються Державною автомобільною інспекцією України;

20) плата за оренду цілісних майнових комплексів;

21) митні збори;

22) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через дер­жавний кордон України; і т д

До джерел формування доходів спеціального фонду Державного бюджету належать:

1) 80 відсотків акцизного збору з вироблених в Україні та із вве­зених в Україну нафтопродуктів і транспортних засобів;

2) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Дер­жавного бюджету;

3) надходження коштів від збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

4) відсотки за користування державним пільговим кредитом, на­даним індивідуальним сільським забудовникам;

5) відсотки за користування пільговим довгостроковим держав­ним кредитом, наданим молодим сім´ям та одиноким молодим грома­дянам на будівництво (реконструкцію) житла;

7) рентна плата за природний газ, що видобувається в Україні;

8) відрахування від плати за транзит природного газу через тери­торію України;

9) надходження до страхового фонду безпеки авіації;

12) збори на обов´язкове пенсійне страхування

13) надходження від реалізації матеріальних цінностей державно­го резерву;

14) надходження від секретаріату ООН за участь українського кон­тингенту в миротворчих операціях;

15) надходження до Фонду України соціального захисту інвалідів;

16) збір за забруднення навколишнього природного середовища до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища;

17) платежі, пов´язані з перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, відповідно до укладеної міжурядової угоди;

18) кошти, що надійдуть від рекламодавців алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

20)дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) підпри­ємств і господарських товариств паливно-енергетичного комплексу, які є у державній власності;

21) зарубіжні гранти;

23) інші надходження, що зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету згідно із законодавством.

72.Класифікація бюджетних доходів. У першому розділі бюджетної класифікації України "Класифікація доходів бюджету" відображена кодифікація усіх видів надходжень, які підлягають зарахуванню до Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Відповідно до бюджетної класифікації доходи бюджету згруповані залежно від джерел і форм власності платників податків, що дає змогу визначити їхню економічну сутність.
Цей розділ складається з п'яти основних груп (табл.4.1):
1) податкові надходження;
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) офіційні трансферти;
5) цільові фонди.
Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.
Неподаткові надходження включають усі безповоротні надходження, крім доходів від продажу капіталу, всі надходження по штрафах і санкціях, крім штрафів за порушення податкового законодавства, а також добровільні, невідплатні поточні надходження з недержавних джерел. Таким чином, неподатковими надходженнями визнаються:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

73.Джерела формування державних доходів. Для реалізації своїх функцій держава відшукує фінансові ресурси. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує. Причому, використовує лише ту частину, яка переходить у її власність без будь-яких умов і обов'язків по відношенню до інших осіб у вигляді різного виду платежів. Саме ця частина валового внутрішнього продукту і складає державні доходи, якими можуть розпоряджатися органи державної влади.

Доходи державного бюджету - поняття більш вужче, ніж доходи держави. Доходи Державного бюджету України - це частина доходів держави, яка використовується для фінансування виконання органами державної влади загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України. " плати за землю, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України;

" надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;

" частини доходів від приватизації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

" надходжень від реалізації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності;

" орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності;

" внесків до Пенсійного фонду України;

" внесків до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

" внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

" внесків до інших загальнодержавних цільових фондів, створення яких передбачено законодавством України;

" надходжень від внутрішніх позик;

" перевищення доходів над видатками Національного банку України;

" повернутих державі позик, процентів по наданих державою позиках і кредитах;

" дивідендів, одержаних від акцій та інших цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності;

" плати за спеціальне використання природних ресурсів;

" інших доходів, встановлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету України.

74.Форми і методи мобілізації грошових коштів у бюджет. Мобілізація грошових фондів здійснюється залежно від форм власності і характеру потреб держави в коштах. Метод мобілізації реалізується на обов'язковій і на добровільній основі. Провідна роль у цьому належить обов'язковому методу мобілізації, який здійснюєть­ся через податкову систему[2] та полягає у примусовому, безоплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держа­ви. В цьому разі право власності змінюється. Основою цього методу перш за все виступають податки та збори, за рахунок яких формуєть­ся значна частка доходів держави. Добровільна мобілізація грошових коштів реалізується шляхом проведення лотерей і випуску державних облігацій, добровільних внесків громадян тощо. Методи фінансової діяльності – це сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких уповноважені державою органи від свого імені формують, розпоряджаються та використовують фонди грошових коштів.
Методи фінансової діяльності прийнято поділяти на групи. Одні автори поділяють їх на дві групи, інші - на три групи: методи формування грошових фондів, методи розподілу грошових фондів і методи використання грошових фондів.
Перша група - методи мобілізації грошових коштів. Ця група методів передбачає встановлення виду платежу, його розміру, строку сплати та санкції за невиконання приписів. Методи мобілізації поділяється на обов’язкові та добровільні. Обов’язковий метод мобілізації полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави. Поряд з обов’язковими методами застосовуються й добровільні методи мобілізації грошових коштів: позики, пожертвування фізичних та юридичних осіб, розміщення державних цінних паперів тощо.

75. Податкові і неподаткові надходження, їх склад і структура. Доходи бюджету класифікують за різними ознаками. Залежно від методів мобілізації доходи бюджету поділяють на податкові та неподаткові. Країни з ринковою економікою доходи своїх бюджетів формують, в основному, за рахунок податків. У доходах центральних бюджетів розвинутих країн вони досягають 80—90 %, а в США — більше 95 %. Неподатковими доходами бюджету є:

доходи від використання майна, що перебувають у державній власності (орендна плата від здачі в оренду державного майна; відсотки за залишками бюджетних коштів на рахунках у кредитних організаціях; дивіденди за акціями, власником яких є держава; повернення державних і бюджетних креди-тів та ін.);

доходи від продажу майна, що перебувають у державній та комунальній власності;

проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить дер жаві в майні господарських товариств;

доходи від платних послуг що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також бюджетними установами;

кошти, отримані в результаті застосування заходів громадянсько-правової, адміністративної і кримінальної відповідальності (штрафи, конфіскації, компенсації та інші суми примусового вилучення);

інші неподаткові доходи.

76.Офіційні трансферти. Видатки державного бюджету, їх класифікація. У доходи бюджету можуть зараховуватись трансферти — перерахування від фізичних і юридичних осіб, міжнародних організацій і урядів іноземних держав, інших органів державної влади на безоплатній та безповоротній основі.

В Україні до числа офіційних трансфертів, які надходять з-за кордону, належать поточні надходження від секретаріату ООН за український контингент. До інших трансфертів належать специфічні гранти цільового призначення, а також генеральні гранти, що не обумовлені конкретними цілями їх витрачання.

“Видатки”. Класифікація видатків бюджетів складається з функціональ­ної, відомчої та економічної структури видатків.

Функціональна структура видатків бюджетів України ви­значає основні напрями державної діяльності:

1. Державне управління;

2. Міжнародна діяльність;

3. Фундаментальні до­слідження і сприяння науково-технічному прогресу;

4. Націо­нальна оборона і т.д. (всього 24 розділи). Розділи поділя­ються на підрозділи, тобто більш детальні частини. Наприк­лад, розділ «Державне управління» включає в себе 6 підрозділів: функціонування законодавчої влади, функціо­нування виконавчої влади, утримання Президента України та його апарату, утримання фінансових та фіскальних органів, загальне планування і статистичні служби, інші видатки на загальнодержавне управління. Підрозділи можуть мати цільові статті і види витрат.

Економічна структура видатків групує видатки державно­го і місцевих бюджетів за їх економічним змістом. Вона по­діляється на поточні видатки і капітальні видатки, а також на предметні статті, підстатті та елементи витрат.

77.Основні напрямки використання бюджетних коштів. Ефективне використання бюджетних коштів залишається однією з важливих проблем виконання бюджету у більшості країн світу. Особливо актуальна ця проблема для України, яка здійснює бюджетну політику в умовах обмежених бюджетних ресурсів.

Аудит ефективності використання бюджетних коштів дозволяє:

- здійснити контроль за використанням бюджетних коштів суцільним порядком щорічно – аудитор аналізує і накопичує інформацію про діяльність суб’єкта господарювання та виявляє її недоліки;

- посилити відповідальність керівництва щодо організації контролю на всіх стадіях використання бюджетних коштів – за фактами порушень, виявлених під час дослідження господарюючого суб’єкту;

- зберегти бюджетні ресурси шляхом внесення своєчасних коректив у межах бюджетного року – уряд та інші державні органи потребують своєчасної, достовірної та системної інформації для прийняття управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності використання державного майна, що належить суб’єктам господарювання державного сектора економіки, збільшення надходжень до державного бюджету від здійснення ними господарської діяльності;

- забезпечити впевненість зовнішніх користувачів у достовірності інформації про використання бюджетних коштів і публічне її оприлюднення.

Надмірна централізація у витрачанні бюджетних коштів, як і звуження фінансових можливостей органів місцевого самоврядування, мають однакові негативні наслідки. Тут потрібна науково обґрунтована концепція розмежування доходів і витрат різних ланок бюджетної системи. Визначальними при її обґрунтуванні мають стати фактори ефективного витрачання коштів, посилення контролю з боку держави за господарською діяльністю суб'єктів підприємництва, встановлення залежності між розміром бюджетних витрат і результатами економічної діяльності в регіонах.

На нинішньому етапі розвитку економіки держави все більшої гостроти набуває необхідність докорінного реформування бюджетних взаємозв'язків як за доходами, так і за видатками, а також міжбюджетних відносин. Це зумовлюється насамперед тим, що в ринкових умовах бюджет є основним джерелом фінансового забезпечення соціально-економічної політики в державі.

Аудитор ініціює притягнення винних осіб до дисциплінарної, матеріальної та кримінальної відповідальності, готує подання про застосування до бюджетної установи фінансових санкцій. Але треба відзначити, що це не головна мета проведення аудиту, бо суть аудиту полягає у тому, щоб застерегти керівників установ від ситуацій, які потягнуть за собою відповідальність, і запропонувати законні шляхи розв’язання проблем[7, c. 132-134].

Отже, аудит ефективності – це форма контролю, яка становить сукупність дій зі збору й аналітичного опрацювання статистичних і звітних даних, матеріалів ревізій і перевірок, іншої публічної інформації, спрямованих на визначення рівня ефективності державних вкладень для реалізації запланованих бюджетними програмами цілей, встановлення чинників, які заважають досягненню максимального результату у використанні певного обсягу ресурсів, та обґрунтування пропозицій щодо підвищення ефективності використання державних активів.

Аудиторське дослідження передусім має на меті дати оцінку ефективності використання бюджетних коштів, тобто встановити рівень віддачі бюджетних коштів, а не оцінити загальний стан. Виходячи з досліджуваної за допомогою аудиту проблеми формуються основні гіпотези, тобто визначаються причини виникнення проблеми, доводиться необхідність усунення цих проблем. Тобто для здійснення аудиту ефективності бюджетних коштів не достатньо використовувати метод коефіцієнтів, фактичні і документальні методи контролю. Перед усім, необхідно застосувати метод гіпотез дослідження певних проблемних питань і згідно з ними вже застосовувати інший набір методичних прийомів, способів, але це вже подальший напрямок дослідження проблеми впровадження аудиту ефективності.

Подані на погодження до Міністерства фінансів проекти порядків використання бюджетних коштів перевіряються на відповідність наступним вимогам та критеріям:

- максимальний раціоналізм та ефективність;

- рівний доступ суб’єктів господарювання до фінансових ресурсів;

- добросовісна конкуренція серед учасників;

- відкритість та прозорість на етапах виконання бюджетної програми;

- колегіальність, об’єктивність та неупередженість у прийнятті рішень;

- запобігання проявам корупції.

Таким чином, недоліки існуючої системи державного контролю спричинили потребу в запровадженні аудиту ефективності використання бюджетних коштів, який дозволяє оцінити рівень досягнення запланованих результатів та надати пропозиції щодо ефективного використання фінансових ресурсів[11, c. 56-58].

Дата добавления: 2015-04-24