Обов'язки працівників юридичної служби

Служби

Особливості призначення на посаду та звільнення з посади спеціалістів юридичної

Складність і відповідальність завдань, що стоять перед юри­дичною службою, вимагають особливої уваги стосовно комплек­тування і добору юридичних працівників. Адже правова робота буде ефективною і якісною лише тоді, коли вона здійснювати­меться професійно підготовленими з питань права особами, які ознайомлені з економічним становищем суб'єкта господарюван­ня, галузі, можуть вміло і чітко сприяти дотриманню вимог за­конодавства, діяти в інтересах свого підприємства, установи, організації.

З огляду на це в Загальному положенні про юридичну службу нормативно закріплені вимоги, що ставляться до осіб, які при­значаються на посади начальника юридичного управління, відділу, сектора, бюро, групи або на посаду головного, старшого чи про­відного юрисконсульта. Згідно з пунктом 5 цього положення на посаду керівника, його заступника, головного юрисконсульта міністерства або підприємства призначаються особи з вищою юридичною освітою і стажем роботи за спеціальністю не менш трьох років. На посаду провідного або відповідної категорії юрис­консультів, що входять до складу юридичної служби, признача­ються особи, які мають вищу юридичну освіту або навчаються на останніх курсах юридичних вищих навчальних закладів.

Крім того, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2003 р. № 812 внесено доповнення до п. 5 Загально­го положення про юридичну службу, а саме: керівник юридич­ної служби Міністерства призначається на посаду за погоджен­ням з міністром юстиції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2003 р. № 892 передбачено, що кандидатура на посаду керівника юри­дичної служби Міністерства попередньо погоджується з Прем'єр-міністром України, першим віце-прем'єр-міністром, віце-прем'єр-міністрами України відповідно до розподілу їх функціональних повноважень, міністром Кабінету Міністрів України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Встановлено нове правило щодо осіб, які навчаються в юри­дичних вищих навчальних закладах або не мають досвіду робо­ти. Після прийняття їх на роботу до юридичної служби міністерства (або суб'єкта господарювання) такі особи повинні пройти стажування в Міністерстві юстиції України або управлінні юс­тиції області.

У п. 4 Загального положення про юридичний відділ (бюро), головного (старшого) юрисконсульта, юрисконсульта міністер­ства, відомства, виконавчого комітету Ради депутатів трудящих, підприємства, організації, закладу, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22 червня 1972 р. № 467 (СП СССР. -1972. — № 3. — Ст. 70), було закріплено правило про призна­чення і звільнення з посади начальника юридичного відділу, юрисконсульта вищою організацією, що сприяло не лише на­лежному укомплектуванню юридичної служби, а й стабілізації її правового статусу. Таке правило, яке діяло до 1987 р., було го­ловною гарантією від намагань окремих керівників позбутися «неугодних» юрисконсультів. Проте, на жаль, такої гарантії в новому Загальному положенні про юридичну службу міністер­ства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації не передбачено. На міністерство і підприємство згідно з п. 6 Загального положення про юри­дичну службу покладено обов'язок повідомляти відповідно Міністерство юстиції України та управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі про наявність в їх структурі юри­дичної служби, про зміни її організаційної форми та складу працівників, потребу в юридичних кадрах.

У п. 10 Загального положення про юридичну службу передба­чена нова норма, згідно з якою в разі переслідування працівника! юридичної служби у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків, установлених цим положенням, він може поінформувати про це відповідно Міністерство юстиції України чи управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Якщо брати до уваги особливості формування і призначення спеціалістів юридичних служб обласних та районних державних адміністрацій та обласних і районних рад, то вони відрізняються від інших органів державного управління. Начальник юридич­ного відділу апарату облдержадміністрації призначається на по­саду головою обласної державної адміністрації за поданням ке­рівника апарату обласної державної адміністрації. Начальник юри­дичного відділу має заступника, який призначається в такому ж порядку, як і начальник відділу.

Юридичні відділи обласної державної адміністрації та облас­ної ради у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами і роз­порядженнями Кабінету Міністрів України та іншими актами центральних органів виконавчої влади. Слід зазначити, що юри­дичний відділ обласної державної адміністрації також керується у своїй діяльності розпорядженнями голови обласної державної адміністрації та положенням про юридичний відділ. Водночас юридичний відділ обласної ради керується і рішеннями обласної ради, розпорядженнями голови обласної ради та положенням про юридичний відділ.

3.4. Особливості кваліфікаційних вимог, що ставляться до спеціалістів юридичної служби як державних службовців

Відповідно до чинного законодавства України конкретні обо­в'язки та права спеціалістів юридичної служби як державних службовців повинні визначатися на підставі Довідника типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад службовців (далі — Довідник), які затверджено і введено в дію наказом Го­ловного управління державної служби України від 1 вересня 1999 р. № 651, доповнено відповідно до наказу Головного управ­ління державної служби України від 30 листопада 2001 р. № 94, погоджено з Міністерством праці та соціальної політики Украї­ни 20 листопада 2001 р. Довідник містить рекомендовані мате­ріали, які мають бути використані при розробці конкретних про­фесійно-кваліфікаційних характеристик та посадових інструкцій. Його розроблено на виконання Закону України «Про державну службу» та п. 2 Заходів щодо здійснення Програми кадрового забезпечення державної служби, затвердженої Указом Президента України від 10 листопада 1995 р. № 1035/95. Цей Довідник вида­но з метою забезпечення єдності у визначенні посадових обо­в'язків і прав державних службовців, кваліфікаційних вимог щодо певних категорій і посад останніх. Відповідно до назви цього правового акта в його основу покладено посадові ознаки, ос­кільки вимоги до кваліфікацій державних службовців визначаються їх посадовими обов'язками, які, у свою чергу, зумовлюють назву посади. Довідник сприяє правильному вирішенню питань пере­розподілу праці між державними службовцями, забезпеченню єдності при визначенні їх посадових обов'язків, повноважень та кваліфікаційних вимог, що ставляться до них. Довідник є осно­вою при розробці посадових інструкцій правових (юридичних) спеціалістів як державних службовців, що визначають не лише їх обов'язки і права, а й відповідальність.

Слід звернути увагу також на те, що найменування посад юристів як державних службовців, професійно-кваліфікаційні характеристики яких включені до Довідника, відповідають чинній структурі, штатному розкладу центральних і місцевих органів виконавчої влади, вимогам Указу Президента України від 11 груд­ня 2001 р. № 1207/2001 «Про деякі заходи щодо зміцнення юри­дичних служб державних органів».

У Довіднику звертається увага на те, що при розробці посадо­вих інструкцій, якщо виникає необхідність, завдання та обов'яз­ки, які включені до типової кваліфікаційної характеристики тієї або іншої посади, можуть бути розподілені між окремими вико­навцями, або коло завдань та обов'язків окремих службовців — правових працівників може бути розширено з дорученням їм робіт, передбачених для різних груп посад.

У Довіднику кожна кваліфікаційна характеристика складається з таких розділів: «завдання, обов'язки та повноваження», «має право», «повинен знати» та «кваліфікаційні вимоги».

Ми зупинимось лише на розділі «кваліфікаційні вимоги». У цьому розділі Довідника визначено відповідно до певної посади або групи посад вимоги до освітнього та освітньо-кваліфікацій­ного рівня державного службовця та обов'язкові вимоги до післядипломної підготовки, необхідні для виконання покладених на нього завдань та обов'язків, мінімальні вимоги до стажу держав­ної служби, або загального стажу роботи, або стажу наукової (науко­во-педагогічної) роботи.

Особи, що претендують на певні посади спеціалістів, але не мають відповідної освіти або стажу, встановлених кваліфікацій­ними вимогами, проте мають достатній практичний досвід та успішно виконують у повному обсязі покладені на них завдання та обов'язки, можуть бути, як виняток, залишені на займаній посаді або допущені до її зайняття за умови, якщо за результата­ми оголошеного на заміщення цих посад конкурсу неможливо підібрати кандидатуру, яка відповідає встановленим вимогам до освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів державного служ­бовця.

У Довідникові визначено, що державний службовець пови­нен мати, як правило, повну вищу освіту, тобто освітньо-квалі­фікаційний рівень його повинен бути: спеціаліст, магістр, за спе­ціальностями галузі «Державне управління» або іншими профе­сійно орієнтованими для державної служби з додатковим підвищенням кваліфікації за професійними програмами даної галузі. На посадах спеціалістів VII категорії державних службовців допустиме використання фахівців з базовим рівнем вищої освіти — бакалавр.

Довідником визначено, що необхідна спеціальність магістрів державного управління, які можуть заміщати посади державних службовців IV категорії і вище, визначається відповідно до пев­них груп функцій державного управління, з якими пов'язана їх майбутня діяльність. Державні службовці, які обіймають посади V—VII категорій, повинні мати повну вищу освіту. Для керів­ників, головних, провідних спеціалістів та спеціалістів І кате­горії (в тому числі для правових спеціалістів) обов'язкова повна вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста-магістра або магістра. Правники як державні службовці, котрі обійма­ють посади спеціаліста, спеціаліста II категорії, можуть мати ба­зову вищу освіту, тобто освітньо-кваліфікаційний рівень молод­шого спеціаліста, бакалавра.

Цим документом передбачено, що державні службовці різних категорій повинні досконало володіти державною мовою Украї­ни. Особистими вимогами для всіх державних службовців є прин­циповість, рішучість, вимогливість у сприянні забезпеченню дот­римання чинного законодавства щодо вирішення правових пи­тань розбудови незалежної України. Від службовця також вимагаються ініціативність, особиста ввічливість, тактовність та витримка.

При заміщенні посад державних службовців юридичної служ­би на конкурсних засадах за рівних професійно-кваліфікаційних вимог та умов кандидатів на заміщення перевага повинна нада­ватися фахівцям, які мають науковий ступінь за фахом майбут­ньої роботи, отримали вищу освіту за фахом, у тому числі в одній із країн з розвинутою економікою, або мають фаховий стаж ро­боти за кордоном, або працювали чи працюють на керівних по­садах в державних чи казенних підприємствах, або володіють однією або декількома іноземними мовами.

Довідником до керівника правової служби ставляться такі кваліфікаційні вимоги. Мати вищу освіту відповідного профе­сійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магіст­ра або спеціаліста; стаж роботи за фахом у державній службі не менше 5-ти років або стаж роботи за фахом в інших сферах не мен­ше 7-ми років (хоча п. 5 Загального положення про юридичну служ­бу передбачено, в тому числі для державних службовців, які при­значалися на посаду керівника, стаж роботи за спеціальністю не Менше як 3 роки). На сьогодні від керівника правової служби вимагається післядипломна освіта у сфері управління: магістр державного управління за відповідною спеціальністю. Головний або провідний спеціаліст-юрисконсульт також повинен мати вищу освіту професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста. Від головного спеціаліста вима­гається стаж роботи за фахом на державній службі в сфері пра­вової діяльності на посаді провідного спеціаліста не менше 3-х років або в сфері правової діяльності на посаді провідного спе­ціаліста на державних підприємствах не менше 5-ти років, а не на підприємствах недержавної форми власності. Для провідного спеціаліста-юрисконсульта вимагається також стаж роботи на державній службі в сфері правової діяльності на посаді спеціа­ліста І категорії не менше 2-х років або у сфері правової діяльності тільки на державних підприємствах не менше 3-х років. Як від головного, так і від провідного спеціаліста-юрисконсульта вимагається післядипломна освіта у сфері управління — магістр дер­жавного управління за відповідною спеціальністю.

До спеціаліста-юрисконсульта ставляться такі кваліфікаційні вимоги: наявність вищої освіти відповідного професійного спря­мування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спе­ціаліста; стаж роботи за фахом для спеціаліста І категорії в державній службі на посаді спеціаліста II категорії не менше 3-х років або стаж роботи за фахом на посаді 5-ти років. Для спеціаліста-юрисконсульта стаж роботи на державній службі на посаді спе­ціаліста в інших галузях економіки — не менше 2-х років, а для спеціаліста-юрисконсульта стаж роботи за фахом не встановлюється.

Від спеціалістів-юрисконсультів також не вимагається післядипломна освіта у сфері управління — магістра державного управління за відповідною спеціалізацією.

Проте, як свідчать практика та вивчення професійно-квалі­фікаційних характеристик посад державних службовців юридич­ної служби та функціональних (посадових) інструкцій, ще не­рідко органи управління не дотримуються вимог Довідника, пе­редбачаючи для юрисконсультів не властиві їм функції, які входять і до компетенції спеціалістів інших структурних підрозділів.

З метою підвищення ефективності діяльності державних служ­бовців, у тому числі юрисконсультів, та відповідальності за до­ручену роботу в державних органах, на виконання п. 20 Заходів щодо реалізації Стратегії реформування системи державної служби в Україні, схвалених Указом Президента України від 26 липня 2000 р. № 925, Кабінет Міністрів України постановою від 28 груд­ня 2000 р. № 1922 затвердив Положення про проведення атестації державних службовців, які не атестувались протягом трьох років (далі — Положення). Згідно з ним атестації підлягають дер­жавні службовці усіх рівнів.

Надаючи великого значення добору кадрів керівників юри­дичних служб міністерств і відомств, Кабінет Міністрів України постановою від 2 червня 2003 р. № 812 вніс доповнення до п. 4 Положення, яке визначило, що для проведення атестації керів­ників юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади до роботи в комісії залучається представник Міністерства юстиції України.

Крім того, Урядом встановлено, що в період між атестаціями обов'язково проводиться щорічна оцінка виконання державни­ми службовцями покладених на них завдань та обов'язків у по­рядку, визначеному керівником, який призначає на посади та звільняє з посад зазначених осіб, з урахуванням особливостей кожного державного органу.

Відповідні документи подаються до атестаційних комісій, які утворюються керівниками державних органів, останні наділені повноваженнями призначати на посади та звільняти з посад дер­жавних службовців-юрисконсультів. Службову характеристику на кожного державного службовця, який підлягає атестації, готу­ють керівники структурних підрозділів апарату державних органів. На керівників структурних підрозділів готують службову харак­теристику заступники керівника державного органу. Державний службовець ознайомлюється зі службовою характеристикою під розпис під час співбесіди з його безпосереднім керівником. У разі незгоди зі змістом характеристики державний службовець може подати до атестаційної комісії заяву, зауваження чи додат­кові відомості. Атестація проводиться в присутності державного службовця та його керівника.

За результатами атестації кожного державного службовця атестаційна комісія приймає одне з рішень, наприклад, про вдоско­налення навичок використання комп'ютерної техніки, підвищи­ти кваліфікацію з метою забезпечення якісного виконання поса­дових обов'язків певного фахового напрямку. Після атестації державний службовець ознайомлюється із змістом атестаційного листа під розпис. Остаточне рішення за наслідками атестації приймає керівник державного органу і видає наказ про наслідки проведення атестації. В наказі зазначаються державні службовці, які проходили атестацію, з відповідним рішенням щодо них, зок­рема про визнання такими, що відповідають займаній посаді, Про визнання такими, що відповідають займаній посаді за певних умов і порядку їх виконання або про невідповідність зай­маній посаді з визначенням осіб, які в цьому випадку перево­дяться за їх згодою на іншу посаду, а також тих, кого буде звільне­но. Якщо державний службовець визнаний за результатами ате­стації таким, що не відповідає займаній посаді, він звільняється на підставі п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України у порядку, визначеному цим Кодексом.

Рішення керівника, пов'язані з атестацією, в тому числі з питанням звільнення державних службовців, визнаних такими, що не відповідають займаній посаді, можуть бути оскаржені держав­ним службовцем безпосередньо до місцевого суду. Також визна­чено, що зміна керівника або складу державного органу не може бути підставою для проведення позачергової атестації держав­них службовців.

Новим також є те, що запроваджується щорічна оцінка виконання державними службовцями покладених на них обов'язків і завдань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1922—2000п «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців». На виконання цієї постанови Головне управління державної служби України наказом від 31 травня 2002 р. № 39 затвердило «Загальні мето­дичні рекомендації щодо проведення щорічної оцінки виконан­ня державними службовцями покладених на них обов'язків і зав­дань». Така щорічна оцінка запроваджена з січня 2003 р. з метою регулярного контролю за проходженням державної служби та! професійними досягненнями державних службовців. Така щоріч­на оцінка стосується і державних службовців, які обіймають по­сади юрисконсультів.

Державна оцінка, на думку Головдержслужби України, має стати одним з важливих компонентів управління персоналом, сприяти поліпшенню добору і розстановки кадрів, розвитку ініціа­тиви і творчої активності державних службовців, визначенню потреб у підвищенні кваліфікації та особистому розвитку, вдос­коналенню процесу планування та організації діяльності держав­ного службовця, виявленню організаційних проблем у держав­ному органі, оперативному реагуванню на них та аналізу вико­нання посадових інструкцій. Таким чином, таке оцінювання виконання державними службовцями покладених на них зав­дань і обов'язків є процедурою перевірки діяльності державних службовців відповідно до посадових інструкцій, особистих планів роботи та порівняння якості їх роботи із визначеними критерія­ми і показниками, що здійснюються безпосередньо керівником шляхом спостереження таконтролю, з урахуванням особливос­тей роботи кожного державного органу. Оцінка здійснюється також з урахуванням самооцінки державного службовця в про­цесі щорічної оцінки. Для цього державний службовець особис­то заповнює форму бланку щорічної оцінки виконання ним по­садових обов'язків і завдань, затверджену наказом Головдержслужби від 31 травня 2002 р. № 39.

Слід підкреслити, що результати щорічної оцінки врахову­ються при атестації державних службовців, при розгляді питань просування по службі, присвоєння чергового рангу, встановлен­ня передбачених законодавством надбавок, премій, при вирішенні питання щодо продовження строку перебування на державній службі, формування кадрового резерву та інших питань прохо­дження державної служби.

Коли державні службовці отримують «низьку» оцінку за не­виконання покладених обов'язків або завдань, до них, у разі не­обхідності, можуть застосовуватися заходи дисциплінарного впли­ву, з додержанням вимог чинного законодавства.

Важливим питанням правового становища юридичної служ­би суб'єктів господарювання є питання про їхні обов'язки. Чинне законодавство не обмежується лише закріпленням функцій юри­дичної служби, але встановлює такі ж обов'язки для її праців­ників. Слід зазначити, що функції спеціалістів юридичної служ­би — це ті ж обов'язки, лише визначені особливим чином.

Загальним положенням про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації і відомчими актами мініс­терств та інших центральних органів державної виконавчої вла­ди про юридичну службу встановлюється не тільки те, що слід робити правовим працівникам, а й ті засоби, способи і форми, які вони повинні застосовувати у своїй діяльності.

Отже, тут має йтися про обов'язки юридичної служби та її працівників. Визначити такі обов'язки означає полегшити реал­ізацію функцій, покладених на юридичну службу законодавством України.

Конкретні обов'язки для юридичних служб усіх рангів вико­навчої влади та суб'єктів господарювання визначені чинним за­конодавством України.

Якщо працівник юридичної служби виявив, що його заува­ження при підготовці проекту наказу або іншого документа правового характеру не враховані, він повинен не візувати такі про­екти і подати керівництву висновки з пропозиціями про законний порядок вирішення питання.

Загальним положенням про юридичну службу передбачено, що пропозиції юридичної служби щодо приведення відповідно до вимог законодавства проектів наказів, рішень та інших локальних актів, що суперечать законодавству, є обов'язковими для розгляду керівником міністерства, підприємства, установи, організації та їх структурних підрозділів.

Цим положенням також встановлено, що видання таких ло­кальних актів всупереч вимогам законодавства без попереднього] узгодження з юридичною службою не допускається.

Для забезпечення виконання працівниками юридичної служби своїх функціональних специфічних обов'язків законодавством надані певні права (п. 10 Загального положення про юридичну службу):

— перевіряти додержання законності в міністерствах, відом­ствах, на підприємствах та в їх структурних підрозділах;

— одержувати в установленому порядку від відповідних поса­дових осіб міністерства, підприємства, їх структурних підрозділів документи, довідки, розрахунки, інші матеріали, необхідні для забезпечення виконання покладених на них обов'язків;

— залучати за згодою керівника іншого структурного підроз­ділу міністерства або підприємства, установи, організації відпо­відних спеціалістів для підготовки проектів нормативних актів та інших документів, а також для розроблення і здійснення заходів, які проводяться юридичною службою відповідно до покла­дених на неї обов'язків;

— інформувати керівника міністерства, іншого відомства, підприємства, установи чи організації у разі покладення на працівників юридичної служби виконання роботи, що не належить до її функції чи виходять за її межі, а також у випадках, коли відповідні підрозділи або особи не надають документи, інші ма­теріали, необхідні для вирішення порушених питань;

— брати участь у засіданнях колегії, інших дорадчих і колегі­альних органів, нарадах, які проводяться в міністерстві, на підприємстві, в установі чи організації при розгляді на них питань щодо практики застосування законодавства.

Особливості завдань, повноважень і обов'язків працівників юридичних служб, наприклад обласних і районних держадміністрацій, такі: візування проектів розпоряджень голови обласної адміністрації за наявності віз керівників заінтересованих структурних підрозділів або осіб, що їх заміщають; здійснення обліку та зберігання текстів законодавства та інших нормативних актів, підтримання їх у контрольному стані; надання допомоги в про­веденні кодифікаційної роботи юридичним службам райдержадміністрацій; проведення правової експертизи розпоряджень голів районних держадміністрацій та рішень органів місцевого само­врядування з питань делегованих їм повноважень у порядку, визначеному регламентом облдержадміністрації та іншими нор­мативно-правовими актами України; підготовка інформації про виявлені порушення чинного законодавства. Крім того, за дору­ченням голови облдержадміністрації та керівника апарату вони повинні готувати проекти розпоряджень про скасування неза­конних розпоряджень голів райдержадміністрацій; позовні заяви про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядуван­ня, що не відповідають чинному законодавству; аналізувати дані статистичної звітності, що характеризують стан законності діяль­ності обласної державної адміністрації; розробляти пропозиції щодо усунення виявлених недоліків у забезпеченні дотримання законодавства; брати участь у розгляді матеріалів за наслідками перевірок, ревізій, інвентаризації; давати правові висновки за фактами виявлених правопорушень та вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, з вини яких запо­діяно шкоду; представляти інтереси обласної державної адміні­страції в судах та інших органах під час розгляду правових пи­тань та спорів. Надавати правову допомогу при особистих прийо­мах громадян головою адміністрації; брати участь в організації та проведенні семінарів і практичних занять на правову темати­ку з працівниками юридичних та інших служб райдержадмініст­рацій.

Аналогічні особливості повноважень юридичних служб виз­начені в Положенні про юридичний відділ виконавчих апаратів обласної, районних і міських рад, які приймаються цими рада­ми. Зокрема, дотримання законності в діяльності виконавчих органів ради; активне використання правових засобів для підви­щення ефективності діяльності виконавчих органів ради; захист, прав і законних інтересів виконавчого комітету. Юридична служба відповідних рад також:

— організовує та забезпечує правильне виконання актів зако­нодавства, подає керівництву пропозиції щодо вирішення пра­вових питань;

— перевіряє відповідність законодавству проектів рішень ви­конавчого комітету, розпоряджень міського голови та інших актів, що подаються на підпис керівництву виконавчого комітету, та візує їх за наявності погодження;

— подає зауваження за проектами рішень та Інших актів, готує і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо актів, котрі не відповідають умовам або прийняті з порушенням вимог зако­нодавства, та вживає заходів щодо їх зміни чи скасування;

— систематизує та веде кодифікацію нормативних актів чин­ного законодавства, забезпечує облік і зберігання текстів зако­нодавчих та інших нормативних актів;

— надає методичну допомогу виконавчим органам інших рад;

— бере участь у підготовці та укладенні договорів;

— організовує претензійну і веде позовну роботу та надає пра­вову оцінку претензіям, що пред'явлені виконавчому апарату ради у зв'язку з порушенням його майнових прав і законних інте­ресів;

— представляє у встановленому законодавством порядку інте­реси ради в судах, інших органах під час розгляду правових пи­тань і спорів;

— надає правову допомогу відділам та управлінням ради, їх спеціалістам;

— забезпечує правильне застосування норм трудового, жит­лового, пенсійного та іншого законодавства, конституційних прав і свобод, що зачіпають законні інтереси працівників, вносить пропозиції керівництву про поновлення порушених прав; у разі невиконання вимог законодавства при звільненні працівника з роботи, переведенні на іншу роботу, притягненні до дисциплі­нарної чи матеріальної відповідальності дає письмовий висно­вок з пропозиціями щодо усунення порушень;

— сприяє своєчасному вжиттю заходів за протестами та по­даннями прокуратури, окремими ухвалами суду, рішеннями, постановами, ухвалами господарського суду, відповідними до­кументами інших правоохоронних і контролюючих органів;

— проводить роботу, пов'язану з підвищенням рівня право­вих знань державних службовців, інформує про законодавство, роз'яснює існуючу практику його застосування;

— бере участь у проведенні юридичного навчання населення та вирішує інші правові питання в межах визначеної компетенції.

Дата добавления: 2015-04-24