Та оздоровлення 3 страница

Самовправи – це формування стійких звичок поведінки. Шляхом регулярних вправ можна виробити позитивні та побороти негативні звички.

Самопримушування – це вольове вміння, спрямоване на подолання труднощів і перешкод.

Самонаказ – це вплив на свій емоційний стан шляхом дії мови. Самонаказ сприяє реалізації огріхів самовиховання в ускладнених умовах і допомагає виробити відповідні установки, наприклад на усунення небажаних або шкідливих звичок.

Самозвіт – це звіт людини перед собою про процес і результати власної діяльності та вчинків. Самозвіт тісно пов'язаний із самоаналізом. Він поділяється на поточний і підсумковий. Самозвіт може відбуватися у формі усної мови, спеціальних щоденників тощо.

Самоконтроль – це визначення відхилень програми самовиховання від поставлених завдань з подальшою корекцією програми або поведінки особи. Самоконтроль забезпечує підпорядкування різних видів діяльності мотиву самоудосконалення.

Самозаохочення та самопокарання – емоційне підкріплення здійснених вчинків. Самозаохочення – це усвідомлення своїх успіхів, а самопокарання – усвідомлення та переживання своєї провини, незадоволення собою. Самозаохочення викликає позитивні емоції, що закріплюють успіхи особи, досягнуті у процесі самовиховання. Самопокарання викликає негативні емоції, що спонукають особу до намагань не повторювати негативні дії. Таким чином, емоції є одним із важливих механізмів внутрішньої регуляції активності особи.

У житті людей часто виникають складні ситуації. Їх можуть спричинити проблеми у трудовій діяльності, важкі умови життя, погіршення здоров'я тощо. Напружені ситуації призводять до стресів – неспецифічних реакцій організму на ситуацію, що вимагають більшої чи меншої функціональної перебудови організму та відповідної адаптації. Слід зауважити, що будь-яка життєва ситуація викликає стрес, але не кожна з них є критичною. Критичні ситуації призводять до стресів, які переживають, як горе, нещастя. Такі стреси виснажують людину, їх супроводжує порушення адаптації, що перешкоджає саморегуляції особи.

Стреси часто проявляються у вигляді граничної активізації внутрішніх фізіологічних і психічних резервів особи. Тому виокремлюють фізіологічний і психічний (емоційний) стреси. Під час фізіологічного стресу адаптаційний синдром виникає в момент зустрічі з подразником, а під час психічного – адаптація передує ситуації та наступає передчасно. Поділ на фізіологічний і психічний стреси умовний, оскільки у фізіологічному стресі завжди є елементи психічного та навпаки.

Для оцінки стану людини в напружених ситуаціях, під час дії сильних емоційних і фізичних факторів необхідно використовувати різні показники, що характеризують психічну та функціональну сфери її діяльності. Одним із основних показників психічної сфери є емоційна стійкість. Під цим поняттям розуміють здатність людини успішно продовжувати свою діяльність під час дії сильних емоційних факторів (стресів). Емоційну стійкість визначають різними методами, серед яких є метод самооцінки за допомогою особистих запитань. Він дозволяє визначити різні рівні емоційної стійкості, а також виявити емоційно нестійку особу. Для емоційно нестійких людей характерна неврівноваженість, підвищена збудливість, схильність до різкої зміни настрою, неспокій, нерішучість та ін. Емоційно стійка особа має високий рівень витримки і самовладання внапружених, критичних і екстремальних ситуаціях. Під самовладанням розуміють здатність людини бути спроможною діяти в дезорганізуючих ситуаціях, які впливають на емоційну сферу. Самовладання є прояв свідомо-вольової організації психічних процесів, що регулюють діяльність людини.

Спеціальною регуляторною системою стабілізації особи, спрямованою на усунення або зниження почуття неспокою, є психологічний захист. Він оберігає сферу свідомості від негативних, травматичних для особи переживань, переводячи їх у сферу підсвідомого, знімає психологічний дискомфорт. Механізм психологічного захисту є суто індивідуальним і характеризує рівень адаптаційних можливостей психіки. Тому посилення та тренування психологічного захисту є одним із найактуальніших завдань профілактичної та клінічної психотерапії. Особливістю психологічного захисту є його неусвідомлюваність. Зокрема, не усвідомлюється потреба в терміновому зниженні дії психотравмуючого фактора. Психологічний захист проявляється також у неусвідомлюваній зміні настанов і мотивацій за яких протиріччя, що є наслідком початкових намагань, усуваються. Часто проявами психологічного захисту є самовиправдовування, забування, самонагорода, самовибачення тощо. Слід пам'ятати, що емоційно негативні враження й афекти дуже погано забуваються і надовго залишаються у свідомості, спричиняючи біль і страждання. Велику роль у порушенні механізмів психологічного захисту відіграють різні зовнішні та внутрішні подразники: психотравмуючі фактори (грубість, цинізм, жорстокість), схильність особи до самопокарання, нездатність дати об'єктивну оцінку подіям, конфліктність особи, зміни характеру тощо. Часто формами психологічного захисту є «ухилення» (наприклад, ухилення від обговорення теми, що має емоційно-особисте значення, ситуацій, книжок, кінофільмів тощо) і «вихід» (із сім'ї, професійної або вікової групи тощо).

Найдієвішими механізмами психологічного захисту є витіснення, проекція та ідентифікація. Витіснення – це процес, унаслідок якого неприємні думки, згадки, переживання людина ніби «виганяє» зі свідомості та переводить у сферу підсвідомого. Водночас витіснені думки часто продовжують впливати на поведінку особи та проявляються у формі неспокою, тривоги, страху та ін. Проекція (викидання вперед) – це механізм психологічного захисту, що полягає в неусвідомленому наділенні іншої людини властивими даній особі мотивами та рисами. Ідентифікація – це механізм психологічного захисту, у результаті дії якого особа ототожнює себе з іншою особою (або з групою людей), яка є для неї взірцем поведінки. Цей механізм може працювати по-різному. По-перше, це може бути об'єднання з іншою особою на основі встановленого емоційного зв'язку, а також включення у свій внутрішній світ і прийняття форм орієнтації іншої особи як власних. По-друге, це може бути бачення особистості іншої людини як продовження самого себе. По-третє, постановка себе на місце іншого. Різні механізми ідентифікації викликають і відповідну поведінку особи.

Людина як істота біосоціальна, постійно відчуває потребу жити ладно з навколишньою дійсністю, зберігати та підтримувати у рівновазі психіку як основу нормальної життєдіяльності й оптимальної соціальної адаптації. Цій меті служать різні механізми психологічного захисту, визначені індивідуальними характеристиками особи. Впливаючи на індивідуальні особливості людини, можна цілеспрямовано тренувати та посилювати механізми психологічного захисту. До таких впливів належить аутотренінг.

Аутотренінг – це концентроване розслаблення та самонавіювання. Це система прийомів розслаблення м'язів (м'язова релаксація), психічного заспокоєння, занурення в дрімотний стан, супроводжені самонавіюванням. Аутотренінг застосовують у медицині, спорті, на виробництві, для самовиховання. Він є один із механізмів саморегуляції особистості. Аутотренінг дозволяє вирішити широке коло питань, які входять до програми саморегуляції особистості. До них належать регуляція функціонального стану організму, регуляція різних психічних станів, мобілізація фізіологічних і психічних резервів особи, емоційно-вольова підготовка людини до відповідної діяльності, зняття нервово-емоційного напруження, розвиток пізнавальних процесів — уваги, пам'яті, мислення, зміна мотивації та самооцінки особи тощо. Аутотренінг можна застосовувати у групах та індивідуально. Груповий аутотренінг ефективніший за рахунок механізмів взаємоіндукції та міжособистісного впливу. Однак необхідно дуже обережно підходити до комплектування груп, оскільки негативне ставлення до аутотренінгу хоча б однієї людини у групі може призвести до зниження ефективності заняття. Індивідуальне тренування розширює можливості цього заходу, оскільки дозволяє застсовувати різні прийоми впливу з урахуванням конкретної особистості. Часто індивідуальний аутотренінг проводять із застосуванням аудіозаписів. Перед початком занять у доступній формі повідомляють про роль психічної діяльності кори головного мозку в регуляції діяльності м'язів, серцево-судинної, дихальної й інших систем, пояснюють фізіологічні та психологічні основи методу. Вступна бесіда може тривати 1–1,5 год. Колективні заняття проводять, як правило, через день, бажано в один і той же час, краще ввечері. Самостійне повторення занять (власне аутотренінг) рекомендовано проводити щоденно не менше, ніж 3 рази на день. Головне завдання курсів полягає в поступовому розвитку навичок самовпливу. Загальний курс складає не менше як 12 колективних занять, під час яких людина засвоює базисні вправи аутотренінгу та формує навички самовпливу на м'язи та емоційно-вольову сферу. Заняття краще розпочинати через 1,5 – 2 години після прийому їжі. На самостійні вправи відводять по 10–15 хв на кожен сеанс. Перед заняттями необхідно розстібнути ґудзики на одязі, ремінь та інші тугі застібки і прийняти одну з наведених нижче поз.

1. Положення сидячи у позі «візника». Пацієнт сидить на стільці, голова нахилена вперед, передпліччя вільно лежать на передній поверхні стегон, кисті опущені та розслаблені, ноги зручно розставлені.

2. Положення сидячи в «пасивній» позі. Пацієнт сидить у м'якому кріслі з прямою або трохи відхиленою спинкою. Потилиця та спина зручно спираються на спинку крісла. Руки розслаблені, лежать на підлокітниках, ноги дещо розставлені.

3. Положення лежачи на спині. Пацієнт лежить на спині на м'якому дивані чи ліжку, під головою невелика подушка, руки вільно лежать уздовж тулуба, дещо зігнуті в ліктьових суглобах і розведені. Іноді для зручності під коліна підкладають м'який валик. Бажано протягом усього курсу приймати лише одну із запропонованих поз, розраховуючи на її релаксаційний ефект. Після завершення курсу під час виконанні самостійних вправ можна змінити позу.

Прийнявши одну з рекомендованих поз, необхідно «надягти» маску релаксації, тобто максимально розслабити м'язи обличчя, очі закрити, погляд за опущеними повіками вільно спрямувати вдалину, нижню щелепу трохи опустити (як для вимови звуку [и]), кінчик язика має торкатися верхнього ряду зубів (як для вимови звуку [т]). Після цього необхідно провести «дихальну розминку», тобто протягом 2–3 хв вирівняти дихання, намагаючись робити вдих животом: на рахунок 1–2 – вдих, на рахунок 1–4 – видих. Закінчивши «дихальну розминку», слід перейти до виконання вправ аутотренінгу.

Рекомендовано таку послідовність головних вправ аутотренінгу: загальне заспокоєння; досягнення тренованої м'язової релаксації; виклик відчуття тепла в кінцівках; виклик відчуття тепла в сонячному сплетінні; оволодіння регуляцією ритму та частоти дихання; оволодіння регуляцією ритму та ЧСС; виконання мобілізуючих вправ; загальне зміцнення емоційно-вольової сфери.

Засвоївши ці комплекси, можна переходити до спеціальних вправ: відволікання, самовиховання, тренування пам'яті, самонавіювання сновидінь. Розглянемо, деякі з них.

Вправи комплексу «Загальне заспокоєння»

Заняття 1– 5

Я зовсім спокійний (згадайте почуття приємного спокою, який ви колись відчували).

Мене ніхто та ніщо не турбує (згадайте почуття приємного спокою, коли після напруженої роботи ви приходите додому та лягаєте відпочивати).

Усі мої м'язи приємно розслаблені для відпочинку (відчуйте це розслаблення. Зручна поза сама по собі викликає розслаблення м'язів).

Усе моє тіло відпочиває (згадайте почуття приємного відпочинку та розслаблення, коли ви лежите в теплій ванні).

Я зовсім спокійний (думайте про спокій і відпочинок).

Заняття 6 – 9

Я зовсім спокійний...

Мене ніхто та ніщо не турбує...

Усі мої м'язи розслаблені для відпочинку...

Усе моє тіло повністю відпочиває...

Я зовсім спокійний.

Заняття 10 – 12

Я абсолютно спокійний...

На 6–9-му заняттях досить буде вимовляти лише одні формули («Я зовсім спокійний» і т. д.) без примусового згадування відповідних почуттів, а на 10–12-му заняттях – ключову формулу («Я абсолютно спокійний...»).

Вправи комплексу «Досягнення тренованої м'язової релаксації»

Я відчуваю приємну важкість у правій руці. Відчуття важкості в моїй правій руці наростає. Моя права рука дуже важка. Відчуття приємної важкості у всьому тілі все більше наростає. Приємна важкість наповнює мої руки та ноги. Усе моє тіло дуже важке. Усе моє тіло розслаблене та важке.

На 1-му та 2-му заняттях ці формули не застосовують.

Комплекс «Мобілізуючі вправи»

Я добре відпочив. Мої сили відновилися. У всьому тілі відчуваю приплив енергії. Думки ясні, чіткі. М'язи легкі, наповнюються силою. Готовий діяти. Я наче прийняв освіжаючий душ. По всьому тілі перебігає приємний холодок. Роблю глибокий вдих, різкий видих, піднімаю голову (або встаю) та розплющую очі.

Вправи комплексу «Загальне зміцнення

емоційно-вольової сфери»

Я все краще володію собою. Я володію своїми думками. Я володію своїми почуттями. Я завжди уважний. Я постійно організований. Я завжди впевнений у собі. Я завжди врівноважений. Я володію собою.

Формули самонавіювання під час практичного застосування можна комбінувати.

Вправи комплексу «Райдужний тонік» є чудовий спосіб підбадьоритися, підняти настрій і тонус.

Влаштуйтеся якомога зручніше та зробіть глибокий вдих і видих.

Уявіть собі світле блакитне небо з райдугою від краю до краю.

Сконцентруйтеся на червоній лінії. Уявіть, як вона починає вібрувати, віддаляється від райдуги та наближується до вас у вигляді червоної хмаринки. Коли ця хмарка досягне вас, вона розсипається на рубінові кристали і сипеться на вас. Кристали торкаються шкіри та перетворюються на краплі води, вона просочується всередину та наповнює ваше тіло рубіновим кольором. Коли ви відчуєте, що тіло наситилося кольором, зайва волога вирветься назовні та швидко розвіється.

Повторіть ці уявні дії з наступною та всіма іншими кольоровими лініями райдуги. Зовсім не обов'язково, до речі, відразу використовувати усі кольори, можна обмежитися декількома. Поглинання різних кольорів може займати різний час, якщо один колір ви поглинаєте набагато довше за інші, зверніть увагу, що несе цей колір і чого, власне, вам не вистачає, оскільки саме його ви поглинаєте так довго.

Вправи комплексу «Зоряне дихання»

За допомогою цієї техніки можна вилікувати біль будь-якого походження, тривогу, страхи, поганий настрій. Перед тим як почати виконувати ці вправи, необхідно обрати потрібний вам колір.

Сядьте якомога зручніше, а краще – приляжте.

Уявіть синє небо, усіяне зорями.

Оберіть одну зірочку – вона тепер належить вам.

Виберіть необхідний для зцілення колір.

Увімкніть зірочку, нехай вона засвітиться цим кольором. Кольоровий промінь широкий, він все довкола заповнює своїм сяйвом. Вдихніть на рахунок «один-два-три», уявляючи, що ви вдихаєте кольорове повітря. Повітря, проникаючи через ніс, заповнює усе ваше тіло, спробуйте побачити та відчути це. Вдихати бажано саме носом.

Затримайте дихання, порахувавши до трьох. Видихніть на рахунок «один-два-три».

Ще двічі повторіть дихальний цикл. Якщо ви хочете, наприклад, позбутися болю локального характеру, то направте кольоровий потік до хворого органу або частини тіла. До речі, ця техніка дуже корисна під час пологів, а також, для заспокоєння перед виходом на сцену або під час екзаменів. Так само насичуватися кольорами ви можете просто вживаючи їжу потрібного кольору.

Антистресова поведінка. Коли не треба ніде бути в точно зазначений час, залишайте наручний годинник удома. Намагайтеся робити одну справу. Спробуйте розмовляти тихіше. Ходіть пішки потихеньку. Будьте більш люб’язними з оточуючими, посміхайтеся. Плануйте свої справи так, щоб між ними були п’ятнадцятихвилинні перерви. У розпорядку дня має бути час для відпочинку. Знаходьте час для насолоди від маленьких радощів життя.

Антистресове дихання. Уявіть собі, що ви плачете. Зробіть видих із зусиллям, тривалий, уривчастий (3 – 6 сек), вдих відкритим ротом (1 сек), видих із зусиллями, тривалий, уривчастий (3 – 6 сек).

Пом’якшення стресу. Ставтеся до будь-яких змін у житті як до нових можливостей, виклику долі або ії благословлення. Щодня знаходьте привід, щоб хоч трохи посміятися.

Пом’якшення сприймання критики. Поміркуйте,можливо, у критиці є частка справедливості. Можливо, й інші критикували вас подібним чином. Чи впевнена людина, яка вас критикувала, у тому, про що вона говорила? Якщо критика пов ’ язана з незадоволенням людини, яка критикує, її варто пожаліти. Чи не прихована за критикою розбіжність думок про проблему? Відповівши на ці запитання та зрозумівши, що критика безпідставна, забудьте про неї.

Зменшення стресу. Виконайте найпростіші фізичні вправи (походіть). Прийміть теплу ванну або душ. Розкажіть друзям про ваші неприємності. Полічіть до 100 й у зворотному порядку. Приготуйте чашку теплого чаю з трав та пийте його повільно. Не бійтеся плакати. Висміюйте свої тривоги. Знаходьте привід, щоб посміятися. Навчиться передбачати критику.

Переключення на приємні спогади. Ви почули сьогодні хороші новини. Ви дотримали своїх обіцянок. Хтось дотримав своїх обіцянок стосовно вас. Згадайте, чи не зробив вам хто-небудь комплімент. Може, вам вдалося допомогти комусь, хто слабший за вас.

Нейтралізація стресу. Діліться своїми переживаннями з членами родини. Розповідайте про них друзям. Робіть справу, що приносить задоволення. Намагайтеся висипатися. Займайтеся процедурами, які поліпшують самопочуття (душ, прогулянка тощо).

Примушення стресу працювати на вас. Намагайтеся думати про минулі події як про перемогу. Ставтеся до стресу як до джерела енергії. Відпочивайте у проміжках між боротьбою за існування. Ви можете контролювати свою реакцію на вчинки інших. Ви повинні час від часу догоджати собі. Порівняйте невелику за часом кризу з картиною свого майбутнього.

2.6.1. Вправи для покращення зору, слуху та мовлення

Порушення зору. Найбільш поширеною патологією зору у дітей та молоді є міопія (короткозорість), на 2-му місці діагностують косоокість, на 3-му – далекозорість. Короткозорість виникає внаслідок перевантаження зорового аналізатора (погане освітлення, порушення осанки, порушення способу життя, спадкова патологія, тривалі напружені заняття). Далекозорість переважно спричинена недорозвитком очних яблук. Косоокість є наслідком патології вагітності чи пологів, вона може розвиватися внаслідок хвороб головного мозку або травм. Косоокість буває збіжною або розбіжною. Порушення зору викликає зміну характеру людини, її поведінки, з’являється неуважність, слабкість, втома. Людина починає сутулитися, з’являється головний біль, біль в очах. Якщо є скарги на порушення зору, то потрібно негайно проконсультуватися у лікаря- офтальмолога.

Вправи для покращення зору

1. Температурно-водна стимуляція очей.

Візьміть 2 шматки чистої тканини, один опустіть у гарячу воду (скільки шкіра рук може витерпіти), другий – у льодяну (просто холодну брати не можна). Вийміть тканину з гарячої води та прикладіть до очей. Потім негайно прикладіть на 1 хв тканину, змочену водою з льодом. Процедура допомогає за короткозорості та далекозорості.

2. Дихання, що стимулює прилив крові до очей:

а) глибоко зітхніть, затримайте дихання, не вдихаючи, зігнувши коліна, нахиліть голову, щоб вона була нижче від рівня серця. Стояти так, рахуючи до 5. Вправу треба робити без зусиль ще 9 разів;

б) заплющіть очі так щільно, як тільки зможете, потім розплющіть їх широко, повторіть це 9 разів. Кілька разів глибоко зітхніть, а потім замружуйте очі ще 10 разів.

Загальний час виконання вправ – до 20 хв. Мають позитивний ефект під час короткозорості та далекозорості.

3. Вправи для очей за методикою Шичко – Бейтса. Послідовно рухайте очима:

– максимально вверх вниз;

– максимально вправо – вліво;

– максимально перехресно;

– по периметру уявного прямокутника;

– з верхньої дужки;

– з нижньої дужки;

– по периметру уявного конверта, розташованого горизонтально;

– по периметру уявного конверта, розташованого вертикально;

– з фіксацією окремо правої та лівої дуг;

– з периферії до центру по спіралі та навпвки;

– по уявній пружині, розташованій горизонтально;

– по уявній пружині, розташованій вертикально;

– по уявній змійці, розташованій горизонтально;

– заплющіть очі дуже щільно, потім продовжувати рухати з відкритими очима:

– по уявній вісімці;

– за кінчиками вказівних пальців асинхронно вверх – вниз;

– за кінчиками вказівних пальців разом і порізнь;

– за кінчиками вказівних пальців у косих проекціях разом і порізнь;

– за кінчиками вказівних пальців в бокових напівдугах.

Ефективно під час косоокісті. Повтор кожної вправи 2 – 3 раза.

Порушення слуху. Туговухість – це таке зниження слуху, коли сприйняття розмови у звичайних умовах незадовільне. Ступені туговухості: 1 – вада слуху за наявності незначного шуму; 2 – вада слуху у звичайних умовах; 3 – потрібно кричати у вухо (або використовувати слуховий апарат). Серед дітей поширеність туговухості становить близько 6,1%. Наявність туговухості спричияє порушення мовлення. Основна причина тцієї вади – наслідки захворювань середнього вуха (46%). Друга її причина – це кохлеарний неврит і отосклероз (30%), який виникає через постійний шум або вібрації на барабанну перетинку, коли дитина користується плеєром чи знаходиться у постійному шумі. 24% виникнення туговухості залежить від інших причин, наприклад, від отруєння отогенними речовинами, наслідків травм і контузії, гіпертонічної хвороби, захворюваннь мозку (коркова туговухість). Для виключення туговухості та визначення патології показано дослідження у ЛОР- лікаря.

Для збереження слуху слід дотримуватися таких правил:

1) шум має відповідати нормам (40 – 70 дБ) з перепадами до 5 дБ;

2) саджати дітей та підлітків з діагнозом туговухість 1-го ступеня за перші парти (столи);

3) забороняти учням голосно кричати на перервах;

4) забороняти учням користовуватися на перервах і заняттях телефонами та плеєрами з навушниками;

5) навчити дітей обережно користуватися динаміками, колонками та іншими потужними музикальними приладами;

6) навчити дітей користуватися індивідуальними засобами захисту від сильного шумового забруднення.

Учнів, що мають туговухість, слід перевести до спеціалізованих навчальних закладів.

Порушення мовлення. Мовлення – дивовижний дар, яким володіє лише людина. Слово разом із думкою та творчістю – найцінніше та найважливіше, що має людина. Воно дає людині можливість пізнавати світ і підкорювати собі сили природи. Слово – могутній засіб самовираження, необхідний кожній людині. Для розвиненого мовлення характерні грамотність, логічність, чіткість, стислість, жвавість тощо.

Для покращення власного мовлення необхідно:

– виконувати лінгвістичні вправи;

– читати класичну українську та зарубіжну літературу, обов’язково з’ясовуючи значення незразумілих слів і виразів;

– вчити напам’ять вірші, намагатися читати їх для самого себе;

– мати та користуватися словниками;

– писати листи рідним, близьким, друзям з будь-якого приводу;

– розпочати вести щоденникові записи;

– писати вірші та віршики, співати різноманітні пісні.

Пам’ятайте що мова формує інтелект, а інтелект відбивається у мові.

Для виправлення недорікуватості виконують спеціальні вправи щоденно тричі. Кожну вправу повторюють 7 – 10 разів по 5 – 10 с, загальний час виконання комплексу вправ – 15 хв. Виконують такі вправи:

– надути щоки одночасно;

– надути щоки поперемінно;

– втягувати щоки у рот;

– складати губи трубочкою та розтягувати їх у губи в посмішці;

– вищірити зуби з розкриванням та закриванням рота;

– висунути язик у нормальному положенні, потім «лопаткою»;

– протяжно вимовити звуку [а ] або [и ] з висунутим язиком;

– дути на широкий язик;

– висовувати язик по черзі «лопаткою», потім «голкою»;

– висунутий язик виконує вправу «маятник» (вправо – вліво);

– упор язика робити по черзі на верхні та нижні зуби;

– ковтати (імітація та його затримка);

– імітувати позіхання з підніманням та опусканням голови за міцного натискання підборіддям на кулаки рук.

2.6.2. Вплив побутової електроники на людину

Вплив комп’ютера. Найголовніший шкідливий чинник для людини від комп’ютера – це навантаження на зір. Саме через навантаження на зір через деякий час у людини виникає головний біль і запаморочення. Якщо працювати на комп'ютері досить довго, то зорова перевтома може призвести до прогресуючого зниження гостроти зору. Проте зазначимо одразу, що не комп'ютер є основною причиною розвитку короткозорості у дитини. Величезну роль у цьому грає спадковість, телевізор, читання з поганим освітленням. За правильного користування комп'ютером навантаження на зір від нього може бути істотно знижене.

1-м шкідливим чинником від комп'ютера є сіпання зображення через низьку частоту вертикального оновлення або через низьку якість розділення монітора. 2-й чинник стомлюваності очей – це зміст зображення. Найлегше око сприймає статичне, крупне кольорове зображення у супроводі звуку. Тому для ока дитини або дорослого досить безпечно розглядати картинки або фотографії у супроводі дикторського тексту. Гірше сприймає око малювання на комп'ютері. Тут звук уже не відволікає, а всю роботу виконує око. Набагато важче доводиться зору у тому випадку, коли дитина (користувач) вимушена читати з екрана текст. Тому Internet небезпечний, оскільки доводиться багато читати, і читати швидко. Справжні «вбивці» ока – це ігри. Рухоме зображення, дрібні його елементи – все це призводить до такої перевтоми, яка минає дуже повільно.

Ще одним шкідливим чинником, що впливає на здоров'я під час роботи на комп'ютері, є вимушена поза. Сидячи за комп'ютером, дитина (або дорослий) повинна дивитися так, щоб між очима й екраном була певна відстань, і одночасно тримати руки на клавіатурі або маніпуляторах. Це змушує тіло прийняти певне положення та не змінювати його до кінця роботи. Це робить комп'ютер набагато небезпечнішим за телевізор, який дозволяє вільно рухатися.

У перервах роботи з комп'ютером виконуйте розтягувальні вправи для м'язів шиї, щоб розслабляти їх, – це допоможе зняти стрес і попередить виникнення головного болю. Спробуйте виконати вправу «шийні круги». Для максимального ефекту її слід виконати кілька разів протягом п'яти хвилин: поставте ноги на ширині плечей, поволі опустіть підборіддя на груди і залишіться в цьому положенні на декілька секунд, глибоко дихаючи, виконуйте кругові рухи головою вправо, намагаючись торкнутися вухом плеча, затримайтеся у цьому положенні на декілька секунд, потім поверніть голову вліво, до лівого плеча, знову роблячи паузу, коли відчуєте, що м'язи розслаблені, почніть поволі виконувати кругові рухи головою спочатку вправо 3–5 разів, потім стільки ж разів уліво, закінчить вправу (все ще глибоко дихаючи), піднявши плечі вгору та намагаючись дістати ними до вух, потім поволі опустіть їх. Повторіть 5 разів.

Щоб очі менше втомлювалися від роботи за комп'ютером, необхідно дотримуватися таких правил: відстань від очей до монітора має становити 50–75 см; додаткові джерела освітлення, що можуть спричинити появу відблисків на екрані, слід використовувати тільки під час роботи з паперовими документами; природне освітлення має бути з правого боку; доросла людина безперервно працювати з комп'ютером може 2 год, дитина – 30 хв; перерва має тривати щонайменше 15 хв; слід обмежувати час роботи в мережі Internet та ігор; використовувати мультимедіа зі звуком.

Для зниження рівня фізичного стомлення через обмежену позу використовують спеціальний комп'ютерний стілець на газ-патроні, без підлокітників; спеціальний комп'ютерний стіл з висувною дошкою під клавіатуру.

Для зниження електромагнітного випромінювання необхідно: установити монітор задньою стінкою до стіни; витерти пил у приміщенні; умиватися холодною водою після роботи; добре провітрювати приміщення і за нагоди встановити іонізатор.

Вагітним і матерям, які вигодовують немовлят, заборонено користуватися комп'ютером через можливу негативну дію електромагнітного поля. У школах урок інформатики має тривати 1,5 астрономичні години на день. Слід пам'ятати, що винесені вперед лікті обмежують рухи грудної клітки, що може спричинити появу астми, нападів кашлю, а також:

1) болей у м'язах спини, шиї та головних болей. Людське тіло не пристосоване для того, щоб проводити тривалий час у фіксованому положенні. Тривалі періоди обмеженого руху знижують приток крові до м'язів, призводячи до накопичення продуктів метаболізму, що дратують нерви задіяних м'язів. Якщо цей застій відбувається в м'язах плечей, спини або шиї, може виникнути головний біль, оскільки м'язи передають «сигнали дискомфорту» нервам чутливих тканин тіла, голови;

Дата добавления: 2015-04-30