Розумовий розвиток дітей у дошкільному віці. Діагностика розумового розвитку дошкільників

У дошкільному віці відбуваються інтенсивні прогресивні зміни у розумовому розвитку дитини. Цей період характеризується якісними перетвореннями у функціонуванні пізнавальних психічних процесів; вони набувають ознак усвідомленості, довільності, цілеспрямованості.

Оцінка інтелектуального розвитку дитини передбачає детальний розгляд його складових - пізнавальних процесів.

Мова. У дошкільному віці в основному завершується процес оволодіння мовою, вона стає засобом спілкування і мислення дитини. Інтенсивно зростає словниковий склад мови (до 6 років - 2500-3000 слів), її граматична структура. Дітьми засвоюються закономірності фонетичного (звуковий склад), морфологічного (побудова слова) та синтаксичного (побудова фрази) порядку, з’являється оригінальне словотворення. Поступово дитина переходить до контекстної мови (вона може переповісти прочитану казку, описати картину, передати свої враження від побаченого).

До кінця дошкільного періоду мова починає розглядатись як предмет свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школи починається навчання читанню і письму.

Сенсорний розвиток дошкільника полягає в удосконаленні відчуттів, сприймання, наочних уявлень. Підвищується гострота зору і кольоровідчуття, розвивається фонематичний та звуковисотний слух. У результаті сенсорного розвитку дитина оволодіває перцептивними діями, основна функція яких полягає в обстеженні об’єктів і виділенні в них найбільш характерних властивостей, а також у засвоєнні сенсорних еталонів - зразків якостей, властивостей та співвідношень предметів. Найбільш доступними для дошкільників сенсорними еталонами є геометричні фігури та кольори.

Значною мірою на сприймання впливає мовлення, коли дитина починає використовувати назви якостей, ознак, станів об’єктів. Генезис сприймання тісно пов’язаний із розвитком образного мислення, з удосконаленням системи уявлень та здатністю оперувати ними.

Мислення. Найбільш характерною ознакою мислення дошкільника є його перехід від наочно-дійової дЬ наочно-образної форми. Далі на основі образного мислення починає розвиватися образно-схематичне, яке є проміжним між образним і логічним мисленням. Образно-схематичне мислення дає можливість встанойлювати зв’язки і співвідношення між предметами та їх властивостями, — завдання, з яким дошкільники лише навчаються справлятись (Див. „Генегична психологія Ж.ПІаже”).

Розвиток мислення дитини тісно пов’язаний з мовою. У молодшого дошкільника мова супроводжується практичними діями дитини, але вона ще не виконує функції планування. У середнього дошкільника мова починає передувати виконанню практичної дії, допомагає планувати її. На цьому етапі образи залишаються основою мислительних дій. Лише на наступному етапі розвитку дитина виявляє здатність вирішувати завдання, плануючи їх за допомогою словесних міркувань.

Пам'ять. Дошкільне дитинство - вік, який є найбільш сприятливий для розвитку пам’яті. Пам’ять перетворюється на домінуючу функцію. Саме в цей віковий період дитина з легкістю запам’ятовує найрізноманітніший матеріал. У дошкільників домінує мимовільна пам’ять. Діти не володіють спеціальними способами запам’ятання. Між 4-5 роками починає формуватися довільна пам’ять, але свідоме запам’ятовування та пригадування з’являються лише епізодично.

Показником розвитку довільної пам’яті є той факт, що діти починають засвоювати прості прийоми осмисленого запам’ятовування. Довільне згадування передує довільному запам’ятовуванню, розвиток довільної пам’яті починається з розвитку довільного відтворення. Діти краще запам’ятовують той матеріал, який пов’язаний з діяльністю та є цікавим для них.

Для розвитку пам’яті дитини характерним є рух від образної (домінуючий вид) до словесно-логічної. Словесна пам’ять інтенсивно розвивається у процесі активного освоєння мови при слуханні і відтворенні літературних творів, у спілкуванні.

Уява. Розвитку відтворюючої (репродуктивної) і творчої (продуктивної) уяви дошкільників сприяють різні види продуктивної діяльності - конструювання, ліплення, малювання. Особливість образів, які створюють діти, полягає у тому, що вони не можуть існувати самостійно. їм необхідна зовнішня опора у діяльності, найчастіше - ігровій. У грі діти виявляють творчість, фантазію: придумують сюжет, образи, правила тощо.

Велике значення в розвитку творчої уяви має дитяче словотворення. Діти складають казки, дражнилки, віршики.

Уява дошкільників в своєму розвитку підпорядкована тим самим законам, яким підпорядковуються в онтогенетичних перетвореннях інші психічні процеси. Як сприймання, пам’ять, уява із безпосередньої поступово перетворюється в опосередковану. Основним засобом оволодіння нею з боку дитини є модельні уявлення і сенсорні еталони. Отже, у ході розвитку вона перетворюється у. відносно самостійну психічну діяльність.

Увага. У дошкільників домінує мимовільна увага. Довільна увага розвивається в процесі спільної діяльності. Особливості уваги дошкільників полягають у обмеженості об’єму; недостатньому рівні стійкості, розподілу та переключення. Але усі компоненти уваги протягом дошкільного дитинства постійно удосконалюються. Дитина може зосереджуватись на завданні, виконувати його до кінця.

Подальший розвиток функцій уваги пов’язаний зі зміною характеру діяльності і соціальної позиції дитини. Дитина вчиться оволодівати своєю увагою, тобто зростає її довільність. Цьому сприяють постійні настанови дорослих: „Будь уважним”, „Не відволікайся”. Тобто, засобом управління увагою стає слово; спочатку - дорослого, потім самої дитини.

Розвиток довільності пізнавальних процесів, зокрема уваги, пам’яті, уяви створює можливості для їх цілеспрямованого вивчення, обстеження. В дошкільному віці цілком прийнятним є застосування тестових психодіагностичних технологій для дослідження пізнавальної сфери.

Так, Р.С.Нємов запропонував комплекс методик діагностики пізнавальних процесів дошкільника. Це експрес-методика, кожна з яких оцінює певну властивість пізнавального процесу; добираючи методики відповідно меті обстеження, психолог має можливість одержати комплексну, різнобічну оцінку усіх психологічних особливостей дитини. Приклади тестового комплексу:

„Які предмети сховані у малюнках?” - діагностика сприймання. Завдання полягає у відшукуванні і називанні дитиною предметів, силуети яких зображено способом накладання одного на одного.

„Знайди і викресли” - діагностика уваги. Бланк методики складається з великої кількості зображених у випадковій послідовності фігур або предметів. Дитина повинна за певний час, переглядаючи їх рядок за рядком, викреслювати задане зображення.

„Вивчи слова” - діагностика пам’яті. Дитина одержує завдання за декілька спроб вивчити і відтворити 12 слів.

„Що тут зайве?” - діагностика мислення. На картках, які пропонується дитині, зображено по чотири предмети, три з них об’єднані спільним поняттям. Дитина називає „зайвий” предмет і пояснює свій вибір.

Інший комплекс методик діагностики розумового розвитку дошкільників розроблено під керівництвом Л.А.Венгера. Центральною ланкою пізнавальної діяльності дошкільника виступає пізнавальна орієнтувальна дія. Як показали дослідження, саме оволодіння пізнавальними орієнтувальними діями лежить в основі розумового розвитку дітей. Виділено три основних типи таких дій: ідентифікація (зіставлення зі зразком), порівняння (виділення спільного і відмінного) і перцептивне моделювання (конструювання). Комплекс, розрахований на дітей 3-5 років, містить систему предметних методик, які передбачають дії з матеріальними об’єктами (іграшками). Прикладами таких методик є:

„Коробка форм” - варіант дошки Сегена; матеріалом служить плата з вирізаними отворами різної форми і відповідні до них фігури. Завдання дитини - розмістити фігури у відповідні їм отвори.

„Мисочки” - завдання полягає в упорядкування елементів серіаційного ряду (однакової форми і різного розміру).

„Розрізні картинки” - методика спрямована на перевірку уміння об’єднувати розрізнені елементи у цілісний образ. Матеріал — розрізані на декілька частин предметні малюнки, з яких необхідно зібрати весь малюнок.

Для цілісної оцінки рівня розумового розвитку дошкільників найчастіше використовується шкала тестів розумового розвитку А.Біне - Т.Сімона (Див.:,Діагностика розумового розвитку”).

5.Психологічні аспекти підготовки дитини до школи

Проблема підготовки дитини до школи - предмет постійної уваги психологів. Від її успішного розв’язання залежать адаптація дитини до шкільного життя, оволодіння нею навчальною діяльністю та формування особистості.

Під готовністю дитини до систематичного навчання в школі розуміємо певний рівень фізичного, фізіологічного, інтелектуального та особистісного розвитку дитини, які дозволяють їй успішно здійснювати навчальну діяльність.

Існує декілька підходів до проблеми психологічної готовності до школи. До першого підходу можуть бути віднесені дослідження, спрямовані на формування у дітей дошкільного віку певних умінь і навичок, необхідних для навчання в школі.

Другий підхід полягає в тому, що, з одного боку, визначаються вимоги, які висуваються перед дитиною з боку школи, а з іншого - новоутворення і зміни у психіці дитини, які спостерігаються до кінця дошкільного віку. Зокрема, у дитини, яка вступає до школи, мають бути сформовані певний рівень розвитку пізнавальних інтересів, готовність до зміни соціальної позиції, бажання вчитися. Крім того, у неї повинні виникнути опосередкована мотивація, внутрішні етичні інстанції, самооцінка. Сукупність указаних психологічних властивостей і складає психологічну готовність до шкільного навчання.

Суть третього підходу полягає в дослідженні генезису окремих компонентів учбової діяльності та виявленні шляхів їх формування під час спеціально організованих занять.

Четвертий підхід - це виявлення єдиного психологічного новоутворення

- здатності дитини відповідати правилам і вимогам дорослого.

Готовність дитини до школи передусім залежить від батьків та вихователів. Дошкільне дитинство орієнтовано на підготовку дитини до систематичного навчання, тому систематична робота з дошкільником повинна орієнтуватись на формування компонентів психологічної готовності:

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в навчальну діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням та необхідністю долати труднощі.

На кінець дошкільного віку складається ієрархія мотивів, де домінуючими стають пізнавальні мотиви. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, котрі виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого с бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

- позитивно ставиться до вступу до школи;

- проявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби;

- відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома);

- позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки;

- від дає перевагу оцінці перед іншими видами заохочень;

- визнає авторитет учителя.

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи включає:

- обізнаність, яка характеризується Обсягом знань про навколишній світ;

- рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатність розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності, логічним запам’ятовуванням;

- деякі вміння й навички звукового аналізу слів, підготовку руки до письма (певний розвиток тонкої моторики руки і зорово-рухової координації).

Особиспйсний компонент готовності складається з таких показників:

- дитина повинна чітко усвідомлювати свою внутрішню позицію, статеву належність;

- дитина повинна мати навички самообслуговування;

- вміння володіти собою, підкоряти себе обставинам, поступатися, якщо це необхідно, своїми бажаннями;

- вміння рахуватися з думкою інших дітей та поважати цю думку;

- знати норми поведінки, позитивно ставитися до них та осмислено їх реалізувати у контактах із оточуючими;

- уміння спілкуватися з учителем, учнями;

- сформованість внутрішніх етичних норм та критичної самооцінки як новоутворень в особистісній сфері дитини.

Емоційний компонент готовності дитини до навчання в школі проявляється в тому, що:

- дитина йде до школи із задоволенням, радістю та довірою;

- розширюється спектр переживань, які пов’язані з навчальною діяльністю дитини;

- дитина вже здатна контролювати своїми емоціями та почуттями.

Вольовий компонент виявляється в:

- уміння керувати своєю поведінкою;

- розвитку довільності психічних процесів;

- умінні переборювати труднощі та доводити розпочату справу до кінця.

Узагальнення переживань проявляється в:

- утраті безпосередності поведінки;

- в узагальненому сприйнятті дійсності;

- у довільності поведінки.

Втрата безпосередності в спілкуванні, набуття довільності як здатності підкоряти свою поведінку певним правилам і вимогам виступає суттєвим компонентом психологічної готовності до шкільного навчання.

Необхідно пам’ятати, що систематичне навчання в школі повинно розпочинатися тільки тоді, коли дитина розумово й особистісно до цього готова.

Отже, готовність дитини до школи - це комплекс психічних якостей, необхідних для успішного початку систематичного навчання в школі, який включає позитивне ставлення до школи і навчання (мотиваційну готовність), достатньо високий рівень довільності поведінки (вольову готовність), наявність певного запасу знань, умінь і навичок, рівень розвитку пізнавальних процесів (розумову готовність), а також сформованість якостей, які забезпечують встановлення сприятливих взаємин із дорослими та ровесниками, Входження в життя класного колективу, виконання спільної діяльності (моральну готовність).

Дата добавления: 2015-03-29