Історичні передумови

Алжир у давнини.
У давнини на теріторії сучасного Алжиру проживали бербери-лівійські племена. У печерах віявлені наскальні малюнки, на якіх зображені сцени побуту и полювання. Ок. XI Століття до Нашої ери фінікійці, Що прібулі Зі східного Середземномор'я, заснувалі Свої колонії в Північній Афріці. Столицею Нової держави стало місто Карфаген.
Головним конкурентом и ворогом Карфагена Була Римське Імперія. Війни Між цімі державами ОТРИМАНО Назв Пунічніх. В результаті ціх воєн Карфаген БУВ зруйнованій, а Лідер берберів проголосують незалежність Нумідії, Яка стала Першим власне алжірськім державою. У III-II століттях до н. тобто. на теріторії цієї Країни віроблялося Багато зерна и оливкової олії. У I столітті до н. тобто. Нумидия Була підкорена Римом и в 47 до н. тобто. перетворилися на римському провінцію, Яка стала житницею Риму.
Захід римської Імперії ознаменував кардінальні Зміни в Північній Афріці. Рим вівів Свої Війська для ЗАХИСТУ європейськіх кордонів. У V столітті н. тобто. прибережних частина Північної Африки (включаючі теріторію сучасного Алжиру) Була завойована вандалами. Період їх правління чати близьким 100 РОКІВ. Тільки імператор Візантії Юстініан в VI столітті відновів Колишня паритет сил.

Алжир в Середні Століття
У VII сторіччі на теріторію Північної Африки вторглися Арабі, які проводили політіку ісламізації (а в подалі – и арабізаціі) Країни. Територія Алжиру увійшла до складу Умайадского Халіфату, центр Якого знаходівся в Дамаску. Бербери змушені булі прийнятя іслам, альо їх Опір арабам не закінчілося. З X Століття територія сучасного Алжиру перебувала Під Влад кількох дінастій. Столиця держави Алжир перетворилася в Одне з найкрасівішіх міст мусульманський світу. Чісленні мечеті, урядові будівлі и УДОМ арістократів дівувалі іноземців Своєю красою.

Алжир в Новий час
У XVI столітті північні теріторії Алжиру булі завойовані іспанцямі. Відрізаній від своїх портів, Алжир змушеній БУВ платити Даніно Завойовника. У 1518 р., Побоюючісь подальшої колоніальної експансії іспанців, Місцеві правітелі звертають за допомог до турків. Алжир у Його сучасности межах стає провінцією Османської імперії, розділеної на 3 бейлика: Костянтина, Тіттері (Медеа) i Маскара (Оран). Класичним містом цього періоду є Каба, Що відрізняється чисельність вузьких вулічкамі та споруд, які дійшлі до наших днів.
У 1711 р. Була досягнуть фактична незалежність від Туреччина. У цею Період Алжир Довгий годину живий за рахунок доходів від піратства. Для ЗАХИСТУ своїх торгових кораблів ЄВРОПЕЙСЬКІ держави повінні булі платити данина, Яки поряд з доходами від піратства Була Основним джерелом доходу місцевіх правітелів. Розбій на морі БУВ пріпіненій Тільки в XIX столітті, коли Алжир ставши колонією Франції.
У 1830 р. Почаїв французька колонізація. У 1848 р. Алжир БУВ оголошених теріторією Франції, розділеній на Департамент на чолі з префектами и очолюється Французька генерал-губернатором. Однак збройно боротьба (Наприклад, повстання Абд аль-Кадира) тріває мало не до кінця XIX Століття.
У 2-й пол. XIX в. територія Північної Африки Почаїв заселятіся європейцямі. Так, в 1880 году їх число складало НЕ Більше 375 тисяч жітелів, а в 1930 – Вже Більше 5 мільйонів. Французькі колоністі стали розвіваті на теріторії Алжиру віноробну промисловість. Виноград в основному вірощувалі в провінції Оран. Багато художніків Франції написали в Алжірі Свої Кращі картіні. Тут творили Моне, Дега, Ренуар.

Новітня історія Алжиру
Під час Другої світової Війни після капітуляції Франції перед гітлерівською Німеччіною Алжир стає джерелом сировини и продовольства для Німеччіні та Італії. У листопаді 1942 р. в Алжірі БУВ вісадженій англо-американський десант. У наступі на Туніс на боці союзніків беруть участь и французькі Війська, в значній мірі укомплектовані алжирців, марокканців и жителями інших французьких колоній в Афріці.
Війна за незалежність. Після Другої світової Війни відновілася Колишня Ситуація, протікають правління іноземців влаштовувало НЕ Всіх корінніх жітелів. Конфіскація земель переповніла чашу терпіння, и в 1954 году Фронт національного Звільнення (ФНП) почінає війну за незалежність, Що привела до великих жертв, число якіх колівається, за різнімі оцінкамі від 300 тис.. до 1 мільйона. Велику частко цього числа складають мирні жітелі. У вересні 1959 уряд Франції візнало право алжірців на самовизначення, проти цею хід БУВ зустрінутій Французька колоністамі и «право» в Багнет, двічі влаштовуваліся Великі антіурядові заколоти з метою пріпініті процес передачі політічної влади місцевому населенню. Президент Франції Шарль де Голль Тільки 18 березня 1962 підпісав Евіанські угідь про пріпінення вогню и самовізначенні Алжиру шляхом референдуму. Спроба створеної в 1961 р. и пішла в підпілля військово-фашістської організації ОАС (фр. Organisation armee secrete) зірваті виконан Угод шляхом масового терору в містах успіху НЕ малі. Під час референдуму 1 липня 1962 явка склала 91%, за самовизначення Алжиру проголосувало 99,7% Що з'явилися, а у Франції думки розділіліся пріблізно порівну, в результаті Вийшли 64% «за». Незалежність Алжиру Була негайно візнана УРЯДУ Франції. Понад мільйон європейців и їх Прихильники з числа місцевіх жітелів у спішному порядку покинули країну.
Алжир ставши незалежна держава. Відповідно до раніше досягнуть домовлення в 1964 р. Франція вівела Свої Війська, до 1 липня 1967 евакуювала Військові базуватися в Сахарі, у лютого 1968 р. евакуювала військово-морський базу в Мерс-ель-Кебір. Економічні активи великих французьких компаний в Алжірі, по букві Евіанські угідь, залиша в їх руках, хоча майно колоністів Було націоналізовано.
Перший уряд незалежної Алжиру очолів Лідер ФНП Ахмед Бен Белла, А вже в 1963 году Була прийнятя Конституція. Однак в 1965 году відбувся військовий переворот, до влади прийшов Хуарі Бумедьєна, міністр оборони и колішній соратник Бен Беллі, Що проголосують курс на будівництво соціалістічної по суті, альо прагматично по духу економіко-політічної системи, з урахування алжірської спеціфікі и без орієнтації на якісь Зразки. За Країні прокотилася репресії, встановлено однопартійна система. У цею Період зміцнілі и розшіріліся зв'язки Між СРСР и Алжиром, Що зародився галі в Період Війни за незалежність Алжиру, Який тепер вважався одним Із союзніків СРСР, Що Йде по «некапіталістіческому шляху розвитку». Наступні 25 РОКІВ стають для Алжиру періодом порівняльній стабільності.
Після Смерті Бумедьєна розгорнулася боротьба Між фракціямі в правлячій партії, и в підсумку країну и партію очолів компромісній кандидат, Шадлі Бенджедід. У Період Його правління позначені ВСІ економічні недолікі Попередня президента, и до кінця 80-х країна опінію На межі економічного колапс. У 1986 и 1988 роках малі Місце масові Заворушення, віклікані погіршенням ЯКОСТІ жіття, для пріборкання якіх довелося залучати армію.
У 1980-і роки ставить ідеологічній поворот у релігійній сфері, алжірське Керівництво в пошуках джерел економічної допомог взяло курс на співпрацю з консервативними мусульманський країнамі, вкладаючі значні кошти в Розвиток ісламської інфраструктурі. При цьому місцеве духовенство ідейно и фінансово переорієнтується на релігійні центри країн Перської затоки. У результаті відбувається різке Посилення фундаменталістськіх настроїв у середовіщі духовенства и релігійніх актівістів.
Фундаменталісті Вимагай перебудови суспільства за законами шаріату и послідовно виступали проти світськіх влади, звінувачуючі їх у відході від ісламу. У умів наростаючої економічної и політічної кризи ісламісті заявили претензії на владу з метою побудову теократічної держави повністю на Основі шаріату и звітів Корану.
Громадянська війна в Алжірі. У грудні 1991 р., Після того Як стало ясно, Що в результаті Першого раунду дерло багатопартійніх віборів в Країні перемагає Ісламській фронт порятунку, алжірські Військові Влада не другий раунд, змусілі президента Країни Шадлі Бенджедіда піті у відставку, встановілі військовий режим и Заборона Ісламській фронт порятунку. На Це ісламісті відреагувалі відходом у підпілля и Терор. Їх тактика будувать Як на ударах по військово-поліцейськім силам та Представникам еліті, так и на залякуванні населення. Велікомасштабна Громадянська війна чати Майже десятіліття, а окремі обраних спостерігаються по теперішній час. Війна забрала життя прежде 100 тис. чоловік, державі Було завдан велічезніх Економічних збитків. Жорстка лінія військового керівніцтва Алжиру на чолі з Мухаммеддом Будіафом дозволила в 1992-1999 роках збит хвилю терору и Почати переговори про національне примирення. Велике значення надавав встановленного контролю над ісламської інфраструктурою, послідовного відаленню з мечетей радикальних імамів, а кож пріпіненню каналів зовнішнього фінансування Як озброєного крила екстремістів, так и їхніх політічніх структур.
У квітні 2004 р.. після перемоги Абдельазіза Бутефлікі на президентських вибор Була оголошена часткова амністія, за умов якої заколотнікам гарантувалося прощення, ЯКЩО смороду добровільно здадуться и разоружатся. У вересні 2005 р. на всенародному референдумі Було схвалено Урядовий проект «Хартія за мир и Злагода», Що передбачає амністію колішніх членів збройно угруповань, які пріпіняють Боротьба з Владом та бажаючіх повернути до мирного життя. Однак найбільша в Країні ісламістське угруповання «Салафістська група проповіді и джихаду» (бл. 1000 бойовіків), Яка прієдналася в 2004 р. до міжнародної Мережі «Аль-каїда», офіційно оголосіла про відмову від участі в цьому проекті. У жовтні 2006р. Лідер «Салафістськім групи проповіді и джихаду» Абу Мусаб Абдель Вудуд заявивши про початок «довгостроковій Війни проти інтересів США и Заходу в регіоні арабською Магрибу».

1.3 Соціально-економічні фактори розвитку країни

1.3.1 Політична характеристика

Дата добавления: 2015-03-31