Джерела та основні риси права рабовласницьких держав на території України 7 ст. до н.е. – 4 ст. н.е

VII—III ст. до н. є. у степових районах Північного Причор­номор'я на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію — від низин Ду­наю до гирла Дону і Приазовья. Прихід цих кочових племен у причор­номорські степи датується звичайно кінцем VIII—VII ст. до н. є.

До VII ст. до н. є. у скіфів складається могутній племінний союз.

Досягнутому скіфами розвитку відповідала й організація уп­равління у формі воєнної демократії. Найважливіші питання роз­глядалися на народних зборах воїнів.

Великий вплив мали ради родових старійшин, і передусім союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вож­дям — царям, які очолювали скіфське військо під час походів. Вла­да царів уже передавалася у спадщину, проте кандидатури царя і його спадкоємця ще затверджувалися народними зборами.

Скіфське царство може бути віднесене до держав рабовласни­цького типу. За формою правління воно являло собою один з різно­видів рабовласницької монархії.

Главою скіфської держави був цар. Влада його передавалася у спадщину. Цар виконував також судові функції.

Царю віддавали велику шану як за його життя, так і після смерті. Дуже красномовні, з різноманітними деталями свідчення про те, як скіфи ховали своїх царів, наводить Геродот. Скіфських царів ховали у глибоких і складних поховальних спорудах. Поруч із царем поміщали вбитих дружин і наложниць, слуг, рабів та ін.У Неаполі Скіфського царя ховали у кам'яному мавзолеї, поруч з яким містилися гробниці його наближених і поховання коней.

Навколо царя функціонував апарат державного управління. Як і в багатьох інших народів, він складався з найближчих родичів правителя та його особистих слуг, переважно військових. Особлива роль в управлінні належала царським синам. Однак виникнення державного апарату не знищило повністю колишню родову організацію. її пережитки ще тривалий час дава­лися взнаки (особливо у місцевому управлінні, де зберігалися свої старійшини та вожді).

Державна структура скіфів значною мірою відрізнялася від розвинутих рабовласницьких або феодальних держав, хоча за свої­ми функціями — підтримання відносин землевласності й пануван­ня, зміцнення верховної влади, накопичення в руках верхівки су­спільства величезних багатств — вона була вже політичною орга­нізацією. Тому можна стверджувати: перші паростки державності на території сучасної України з'явилися саме у скіфську добу.

Основним джерелом права у скіфів був звичай, перетворений відповідно до інтересів правлячої верхівки на звичаєве право. Скі­фи, за Геродотом, ревниво уникали запозичення чужоземних зви­чаїв, особливо в еллінів. Скіфська культура протягом усієї її історії залишалася безписемною, тому норми звичаєвого права не були за­фіксовані. Поряд зі звичаєм досить рано з'являється й інше дже­рело права — правила, встановлені царською владою. Навеликій території Скіфської держави збереглися, звісно, групи населення, які жили за своїми законами. Зберегли, наприклад, свої звичаї пле­мінні союзи таврів у Криму, неври, які проживали на південь від Прип'яті.

Норми скіфського права захищали приватну власність на ху­добу, пересувні житла на візках, домашні речі, рабів. Судячи з по­ховань, особистою власністю у скіфів були зброя, знаряддя вироб­ництва, прикраси.

Верховна власність на землю належала царю, який установ­лював порядок користування пасовищами і землями.

Зобов'язальне право регулювало договірні відносини міни, да­рування, купівлі-продажу та ін. Правова регламен­тація зачіпала й данницькі відносини.

Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах патріархату. Відлік родоводу провадився по чоловічій лінії. У сім'ї панував чоло­вік, практикувалося багатоженство.

Найнебезпечнішими у скіфів вважалися злочини проти царя: замах на життя правителя шляхом чаклування, непокора царсько­му наказу. Злочином вважалося і неправдиве заприсягання богам царської домівки. Усі названі злочини каралися смертю. Порушен­ня звичаїв і відхід від віри в богів також тягли за собою смертну ка­ру винного.

Мали місце злочини проти власності (крадіжки, грабіж та ін.), проти особи (убивство, перелюбство, образа).

Найпоширенішими видами покарань були смертна кара, від­сікання правої руки, вигнання. Тривалий час у скіфів зберігалася кривава помста.

Можна вважати, що справи про злочини, які не порушували основ царської влади і взагалі інтересів держави, розглядалися у порядку змагального процесу. Однак щодо найнебезпечніших зло­чинів провадився розшуковий процес.

У III ст. до н. є. з послабленням скіфської могутності чільна роль у політичному й культурному житті величезної території Пів­дня України належить сарматам. З І ст. до н. є. античні автори на­зивають розташовану на цій території державу уже не Скіфією, а Сарматією. Найменування «сармати» — збірна назва різних пле­мен, серед яких основними були аорси, сіраки, роксолани, язиги, алани, котрі очолювали великі союзи племен. У сарматів відбувався розклад родового ладу, класоутворення та посилення племінної знаті. У них існувала приватна власність на худобу, що була голов­ним багатством сарматів. Постійні грабіжницькі війни, що їх вели сармати, посилили владу вождя — «царя», навколо якого групувалася військова дру­жина. Вже в останні століття до н. є. сармати являли собою велику політичну і воєнну силу. Вони вели дипломатичні переговори з гла­вами європейських держав, брали участь у міжнародних договорах та воєнних союзах. Проте родоплемінний лад у сарматів утримува­вся досить стійко, і у своєму політичному розвитку вони не пе­рейшли до створення єдиної держави.

Дата добавления: 2015-05-10