Основні стадії судового проц

Види покарань

Мета і система покарань в праві Київської Русі.

Система покарань за Руською правдою досить проста. У Київській Русі існували такі види покарань віддання на поталу, віра (штраф).

Віддання на поталу було вищою мірою покарання за Руською правдою. Злочинця та його сім'ю виганяли з общини, а майно конфісковували на користь общини (пізніше на користь князя).

З часом під відданням на поталу стали розуміти фізичну розправу і конфіскацію майна. Це покарання призначали лише у трьох випадках: за вбивство під час розбою (ст. 7), крадіжку коней (ст. 35), підпал (ст. 83).

Наступним за тяжкістю видом покарання була віра — штраф, який призначався лише за вбивство.

За завдання каліцтва, важких тілесних ушкоджень призначалося напіввір'я — 20 гривень

Решта злочинів каралися "продажем", під яким розуміли штраф у розмірі від 1 до 12 гривень. "Продаж" надходив до князівської казни, а потерплий отримував "урок" — грошове відшкодування за завдані йому збитки.

Родичі вбитого отримували грошове відшкодування, яке мало назву головництво. Більшість дослідників приходять до висновку, що головництво стягувалось в тому ж розмірі, що і віра.

Треба підкреслити, що в Руській правді була відсутня смертна кара. Проте це не значило, що на практиці її не було. По-перше, в Київській Русі досить довго існувала кровна помста. Дуже цікава стаття, яка дозволяла вбити злодія в тому разі, коли його захоплено вночі, на місці злочину або в разі опору з його боку. Якщо ж злодія вбито зв'язаним або за межами двору, де він здійснить крадіжку, — вбивця підлягав покаранню.

989 р. Володимир здійснив судову реформу. її сутність полягала в розмежуванні світських і церковних судів.

Процес мав обвинувачувально-змагальний характер (слово проти слова), в якомусторони брали безпосередню активну участь (звинувачували чи захищалися), а судді відігравали роль посередника. Однак існували і елементи розшукового (слідчого) процесу у вигляді закличу, зводу та гоніння сліду.

Процес називався тяжа, сторони - сутяжники, позивач - істець, а відповідач - позваний. Явка до суду була обов'язковою, за поважних причин сторону могли заступати добрі люди - представники, яким довіряв суд. Починав судову тяжбу покривджений, він же за потреби вів слідство. На судову розправу обидві сторони подавали докази, якими могли бути:

свідки (видоки - ті, що бачили особисто, послухи - ті, що щось чули або могли позитивно схарактеризувати одну зі сторін); речі (лице); особисте зізнання; присяга (хресне цілування, рота);

божі суди (ордалії - випробування розпеченим залізом, вогнем, холодною і гарячою водою, мечем, жеребом, полем), також - труп, побої, синці, рани, сліди.

Рішення суд виносив усно, оголошуючи всім присутнім. У карних справах його виконували слуги князя (дружинники), одержуючи за це плату (мито). Цивільні вироки виконувала відповідна сторона, за допомогою слуг князя, церкви чи пана, залежно від того, чий це був суд. Апеляційних інстанцій не існувало, вирок виконувався негайно. Лише заможна людина могла поскаржитися князеві і попросити за встановлену плату переглянути справу

Дата добавления: 2015-05-10