Теоретичні основи адміністративно-правового статусу державної служби зайнятості України

Аналіз практики функціонування органів державної влади в Україні виявив ряд суттєвих факторів, що заважають ефективному їх функціонуванню. Найважливіші з них полягають в наступному. По-перше, після прийняття Конституції України, не було прийнято дієвих заходів по зміні змісту органів державної влади, переводу їх на принципово нові основи функціонування.

По-друге, немає детальної прогностичної проробки нових проблем управлінського процесу стосовно змін, що відбулись в державі.

По-третє, не зовсім вирішено питання і про структурно-функціональне представлення органів державної влади[9].

У системі центральних органів виконавчої влади головним органом із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості та трудової міграції, соціального захисту населення, загальнообов’язкового державного соціального страхування, соціально-трудових відносин та здійснення нагляду за додержанням законодавства про працю, розвитку соціального діалогу є Міністерство праці та соціальної політики України. Зазначене Міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України [11].

У структурі Міністерства праці та соціальної політики України функціонує державна служба зайнятості України (далі ДСЗУ). Відповідно до п.3 Положення про Міністерство праці та соціальної політики України одним з основних завдань міністерства є керівництво діяльністю державної служби зайнятості [9].

Серед основних завдань ДСЗУ визначена реалізація у межах своєї компетенції державної політики щодо забезпечення зайнятості населення та соціального захисту від безробіття [11].

Аналізуючи Положення Закону України «Про зайнятість населення» та Положення про державну службу зайнятості, дозволяє зробити висновок, що ДСЗУ здійснює:

– реалізацію державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян (ч. 1 ст. 18) [];

– контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями (ч. 4 ст. 18) [12];

– регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб виражені у тому, що роботодавці мають право на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору лише за наявності виданого роботодавцю державною службою зайнятості дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 8) [].

Коло органів виконавчої влади, які мають повноваження у сфері регулювання зайнятості, не обмежується міністерством праці та соціальної політики України. Окремі управлінські повноваження мають центральні органи виконавчої влади, інспекції, державні комітети, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, громадськість. Так, згідно ст.14 Закону України «Про зайнятість населення» з метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування розробляються річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення. Статтею 18 вказаного Закону визначено, що суб’єктами забезпечення державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, є державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування [12].

Разом з тим, обсяг повноважень, якими наділена ДСЗУ на підставі чинного законодавства, дає підставу виділити її серед інших державних органів управління в сфері регулювання зайнятості.

Наприклад, для реалізації своїх функцій державна служба зайнятості України наділена повноваженнями державно-владного характеру, тобто одержує від держави право здійснювати розпорядчу функцію. При цьому вона діє від імені держави і з метою реалізації державної політики у сфері зайнятості та соціального захисту від безробіття, застосовує заходи як переконання, так і державного примусу.

Наявність адміністративної правосуб’єктності ДСЗУ певним чином випереджає наявність у конкретної особи певних суб’єктивних прав і обов’язків, отже важливого значення для характеристики суб’єктів адміністративного права набуває поняття адміністративно-правового статусу. Це поняття охоплює комплекс конкретно визначених суб’єктивних прав і обов’язків, які закріплені за відповідним суб’єктом нормами адміністративного права[6].

Важливою позицією, на яку доцільно звернути увагу, є позиція професора С.Г. Стеценка, співвідношення таких понять, як «адміністративна правосуб’єктність» і «адміністративно-правовий статус». Нерідко вони сприймаються як синоніми, складові частини одне одного, як загальне і часткове. Такі підходи не є правильними, тому що вони не базуються на позиціях загальної теорії права. Сьогоднішній стан розвитку правової науки дозволяє зазначити таке: якщо адміністративна правосуб’єктність – це здатність суб’єкта мати і реалізовувати права та виконувати обов’язки (можна сказати, що це – «право на право»), то адміністративно-правовий статус – це вже реально існуючі права та обов’язки. Виходячи з такого бачення – адміністративно-правовий статус – це сукупність прав, обов’язків та гарантій їх реалізації, закріплених у нормах адміністративного права. В основі адміністративно-правового статусу лежить адміністративна правосуб’єктність [9].

Суб’єктом правовідносин вважають правоздатний суб’єкт суспільного життя, який виступає носієм юридичних прав та обов’язків.

Для суб’єктів права характерні дві основні ознаки.

По-перше, це – особа, учасник суспільних відносин (індивід, організація), яка за своїми особливостями фактично може бути носієм суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. Для цього така особа повинна мати певні якості:

1) зовнішня уособленість (ДСЗУ функціонує як структурний підрозділ Мінпраці України, виконуючи специфічні завдання із компетенцією, врегульованою певними нормативно-правовими актами: Законами України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Положенням про Державну службу зайнятості, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991р. №47 та іншими);

2) персоніфікація – виступає у зовнішніх відносинах як єдина особа – персона (персоніфікація ДСЗУ проявляється у тому, що співробітники ДСЗУ виступають як суб’єкти правовідносин не від свого імені, а від імені держави);

3) здатність виробляти та здійснювати персоніфіковану волю (так, відповідно до чинного законодавства, ДСЗУ реалізує у межах своєї компетенції державну політику щодо забезпечення зайнятості населення та соціального захисту від безробіття).

Другою ознакою є те, що особа, яка реально спроможна брати участь у правовідносинах, набула властивості суб’єкта права внаслідок юридичних норм. Інакше – юридичні норми утворюють обов’язкову основу дії особи як суб’єкта права. Наявність такої ознаки цілком притаманна ДСЗУ, основу діяльності якої складає принцип законності.

Суб’єкта правовідносин визначають як суб’єкта суспільного життя, який здатний виступати учасником правовідносин як носій юридичних прав і обов’язків. ДСЗУ має повноваження, визначені нормами чинного законодавства. Внаслідок дії норм вона виступає носієм юридичних прав та обов’язків.

Таким чином, стосовно ДСЗУ як окремого державного органу поняття суб’єкта права і суб’єкта правовідносин збігаються.

Державний орган може виступати у двох основних якостях:

1) як суб’єкт владних функцій керівництва;

2) як суб’єкт оперативно-господарської та соціально-культурної діяльності.

ДСЗУ як суб’єкт владних функцій керівництва видає нормативно-правові акти, здійснює регулювання публічно-правових відносин, надає адміністративні послуги, здійснює контроль. Як суб’єкт оперативно-господарської та соціально-культурної діяльності, ДСЗУ, зокрема контролює дотримання законодавства про зайнятість населення; реєстрацію суб’єктів господарювання як роботодавців та надає їм дозвіл на працевлаштування іноземців та осіб без громадянства, застосовує стягнення до учасників господарського процесу, які допускають правопорушення в сфері зайнятості.

Правосуб’єктність установ, які здійснюють оперативно-господарську та соціально-культурну діяльність визначають спеціальною категорією «юридична особа». Стосовно державного органу, а саме ДСЗУ, така діяльність здійснюється у межах компетенції, а статус юридичної особи підтверджено, зокрема, правом здійснювати окремі господарські операції (наприклад, п.9 Положення про Державну службу зайнятості закріплено право ДСЗУ надавати у встановленому порядку підприємствам, установам і організаціям за договорами платні послуги, не пов’язані з забезпеченням зайнятості населення [3].

Дата добавления: 2015-05-10