Позичка

Позика

Предмет договору - речі родові

Речі передаються у власність пози­чальника

Ризик випадкової загибелі речі несе позичальник

Позичальник зобов'язаний повер­нути таку саму кількість таких са­мих речей, але не тих самих Позика - договір суворо односто­ронній

Позика може бути оплатним і без­оплатним договором

Предмет - речі індивідуально-ви­значені

Речі передаються в тимчасове ко­ристування

Ризик випадкової загибелі речі несе позичкодавець

Позичальник зобов'язаний повер­нути ту ж саму річ і в такому ж са­мому стані

Позичка може бути одно- і двосто­ронньою

Позичка завжди безоплатний до­говір

60.Особливості римського договору купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу (emptio-venditio) є контрактом, за яким одна сторо­на - продавець - бере на себе обоє'язок передати іншій стороні - покупцеві - у власність яку-небудь річ. Покупець зобо-в'язується прийняти куплену річ і заплатити за неї обумовле­ну ціну.

Істотними елементами договору були товар і ціна. Як консенсуальний контракт договір купівлі-продажу виникав з моменту досягнення угоди продавця і покупця за цими істот­ними елементами - товар й ціна.

У давні часи укладення договору, купівлі-продажу і його виконання здійснювалися одночасно засобом набуття права власності. Проте вже в класичному римському праві ці два акти (укладення договору і його ви­конання) роздвоїлися в часі.

Права і обов 'язки сторін в договорі купівлі-продажу. Прода­вець мав право вимагати від покупця:

а) прийняти продану річ, тобто виконати договір; якщо чомусь покупець відмовляється від прийняття речі, він зо­бов'язаний відшкодувати продавцю заподіяні йому збитки;

б) уплати обумовленої договором ціни. Час уплати ціни встановлюють сторони (насамперед, частинами або після передачі товару); момент уплати на час виникнення догово­ру не впливає і є лише елементом його виконання.

Продавець був зобов'язаний:

1. Передати проданий товар у власність покупця.

2. Передати покупцеві річ належної якості, придатну для використання за призначенням.

3. Передати речі в обумовлений строк і в обумовленому місці.

Якщо річ (товар) гинула випадково, тобто без вини і покупця, і продавця, то відповідно до загально­визнаного принципу - periculum sentit dominus (ризик ви­падкової загибелі завжди несе власник) збитки мав би нести продавець. Проте римське право, відступаючи від цього за­гальновизнаного принципу, покладало ці збитки на покуп­ця з моменту укладання договору - periculum est emptoris (ризик випадкової загибелі проданої речі лежить на покуп цеві). Відповідно до цього були вироблені такі правила.

1. В момент укладення договору право власності до по­купця не переходило. Факт укладення договору лише по­кладав на продавця обов'язок передати право власності на продану річ покупцеві.

2. Покупець ставав власником купленої речі в момент її фактичної передачі.

3. Ризик випадкової загибелі проданої речі переходив на покупця в момент укладення договору, тобто ще до того, коли він ставав власником.

Права і обов'язки покупця.

Покупець мав право вимагати передачу проданої йому речі у власність. Якщо чомусь продавець не міг передати продану річ покупцеві, він був зобов'язаний відшкодувати заподіяні збитки. Покупець мав право вимагати передачу належної якості, в установлений строк і в обумовленому місці. При цьому він повинен був сплатити продавцю обумовлену ціну як необхідну умову переходу до нього права власності на продану річ. У договорі допускалась угода про відстрочку або розстрочку уплати ціни

61.Характерні риси групи договорів найму.

Договори найму речей - lecatio-conductio. Загальні поло­ження. Класичне римське право знало три договори найму найм речей; найм послуг; найм роботи. Між ними багато спільного, проте є й істотні відмінності. Спільне те, що в кожному з них одна сторона що-небудь передає другій сто­роні в тимчасове користування за певну плату, а різниця полягає в тому, що предметом договору є речі, послуги, ро­бота.

Наймач речі (земельної ділян­ки) не визнавався її володільцем і не мав володільницьких засобів захисту проти посягання третіх осіб. Такий захист він міг одержати тільки через наймодавця (латифундіста) що більше поглиблювало економічну залежність наймача.

Договір найму речей (locatio-conductio rerum) - це контракт за яким одна сторона - наймодавець (locator) - приймає на себе обов 'язок надати іншій стороні - наймачу (conductor) - в тимчасове користування яку-небудь річ за обумовлену ви­нагороду .

Договір найма послуг (locatio-conductio operarum) - консен-еуальний контракт, за яким одна сторона - наймит (найня­тий - locator) - приймає на себе зобов'язання виконати за обумовлену винагороду певні послуги на користь іншої сторони - наймача (conductor).

Договір підряду (договір найму роботи - locatio-conductio opens) - консенсуальний контракт, за яким одна сторона - підрядчик (conductor) - приймає на себе обоє язок виконати за обумовлену винагороду певну роботу і готовий результат пе­редати іншій стороні - замовнику (locatores) - в установле­ний строк.

62.3міст прав і обов'язків у договорі доручення.

Договір доручення (mandatum) - консенсуальний контракт, за яким одна сторона (повірений, мандатарій) приймала на себе обоє 'язки виконати безоплатно на користь іншої сторони (довірителя, манданта) певні дії.

Предметом доручення могли бути дії як юридичного, так і фізичного характеру.

За предметом договір доручення наближається до догово­ру найма послуг: в першому і другому предметом можуть бути фізичні послуги. Різняться вони істотною ознакою: договір найму послуг -платний, fдоговір доручення завж- ди безоплатний. Якщо виконання яких-небудь дій здійсню­валося за плату, це перетворювало договір в найм послуг.

Проте довіритель зобов'язаний був відшко­дувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням дору­чення.

Добре виконане доручення по­чали певним чином винагороджувати - підносити який-небудь подарунок. Такі подарунки пізніше ввійшли в практику і дістали назву «honor» (звідси сучасний термін «гонорар»).

Права і обов 'язки сторін. Хоча договір доручення був дво­стороннім контрактом, права і обов'язки в ньому розподі­лялися нерівномірно. Більш суворі вимоги ставилися до по­віреного незважаючи на безоплатність договору. Основний обов'язок повіреного - ретельно і сумлінно виконати доручення.

Повіреному не дозволялося перевищувати надані йому повноваження, інакше довіритель міг відмовитися від прий­няття виконання. Виконавши доручення повірений звітувався перед довірителем і передавав йому все одержане вна­слідок виконання доручення з усім приростом.

Обоє 'язки і права довірителя. Основний обов'язок довіри­теля - відшкодувати повіреному понесені при виконанні доручення витрати. Вони підлягали відшкодуванню навіть в тому випадку, якщо результат доручення не був досягнутий, але без вини повіреного. Крім того, довіритель зобов'яза­ний був відшкодувати повіреному збитки, заподіяні йому з вини довірителя. Права довірителя відповідали обов'язкам повіреного.

Припинення договору. Внаслідок особливих довірчих відно­син на відміну від інших договорів передбачені і специфічні способи припинення договору доручення. Кожна із сторін мала право в будь-який час в односторонньому порядку відмовитися від договору Договір грунтується на довірчих відносинах, і якщо довіра припинялась, припинявся й до­говір. Проте повірений міг відмовитися від подальшого ви­конання договору доручення у тому разі, якщо це не запо­діяло шкоди довірителю. Він своєчасно повинен повідомити довірителя про відмову від доручення, аби останній міг вжити необхідних заходів.

Договір доручення припинявся смертю однієї із сторін Це також обумовлювалося довірчим характером відносин, спад­коємці померлого могли викликати недовіру іншої сторони Проте і в цих випадках повірений зобов'язаний закінчити розпочаті дії, аби запобігти можливу шкоду спадкоємцям довірителя.

Для захисту інтересів сторін кожна з них мала спеціаль­ний позов, що випливав ї договору доручення.

63.Юридична характеристика договору товариства як різновиду консенсуальних контрактів.

Договір товариства (societas) - консенсуальнии контракт, за яким дві або кілька осіб об'єднувалися для досягнення якої-небудь господарської мети.

Розміри вкладів визначалися договором - вони могли бути рівними для всіх або різними. Од­ному зараховувались його організаційні здібності, іншому - майстерність, треті брали участь своїм майном. Отже, внеском могло бути як майно, так і власні зусилля. Договір також визначав правовий режим об'єднаного майна.

Права і обов'язки сторін у договорі товариства між собою (внутрішні відносини). Кожна із сторін (кожний товариш) мав право вимагати обумовленої участі в розподілі прибутків, одержаних внаслідок успішної діяльності товариства. Розмір долей зумовлювався при укладенні договору - він міг бути рівним для всіх товаришів, але міг бути й іншим. Кожен

Обов'язки товаришів досить численні й різноманітні. Ко­жен із них зобов'язаний був внести обумовлене майно і в обумовленому розмірі як внесок в спільну справу Це могли бути речі, грошові кошти або послуги. Внесене майно стає спільною власністю товариства, а у разі випадкової загибелі чи пошкодження збитки несли всі товариші. При цьому ризик

Важливим обов'язком кожного товариша було добросовіс­не ставлення до спільної справи. При цьому добросовісність визначалася на відміну від інших договорів конкретно - до справ товариства кожний його учасник повинен був стави­тися так, як він ставиться до своїх власних справ. У даному випадку настає відповідальність за конкретну вину - culpa in concrete

Все набуте в спільній справі кожний товариш зобов'яза­ний передати товариству і звітувати за здійснені дії. В разі зловживання одним із товаришів до нього міг бути закладе­ний позов, що випливав з договору, за яким винний при­суджувався до безчестя (infamia) Суворість відповідальності пояснюється довірчим характером договору товариства.

Правові відносини товариства з третіми особами (зовнішні відносини). Товариство не було юридичною особою, тому в зовнішніх відносинах кожний товариш виступав і діяв від власного імені. В разі порушення договору, укладеного від імені товариства з третіми особами, перед цим зовнішнім контрагентом відповідав той товариш, який укладав з ним договір - він ставав і правомочним, і зобов'язаним перед ним. Тільки після передачі всього одержаного за цим дого­вором до каси товариства зовнішній контрагент міг заявля­ти вимоги до інших товаришів.

64.Поняття і види безіменних контрактів.

Група договорів, що не увійшли в жодну із розгля­нутих вище груп і пізніше дістали в науці римського права назву безіменних контрактів - contractus innominati. Йдеться про назву групи договорів в цілому, оскільки кожний з них окремо мав свою власну назву

За характером ці договори наближалися до реальних кон­трактів. Вони виникали не з моменту угоди, а з моменту фактичного здійснення однією із сторін майнового надан­ня. Це спільне в безіменних контрактах з овальними

Виникнення безіменних контрактів пов'язане з майновим наданням, яке може бути в передачі речі або в здійсненні якої-небудь дії.

Різноманітність безіменних контрактів у кодифікації Юс-гініана зводиться до чотирьох основних груп

1. Я передаю тобі право власності на річ з метою, аби ти мені передав право власності на іншу річ - do, ut des.

2. Я передаю тобі право власності на річ з метою, аби ти виконав певну дію на мою користь, надав мені певну послу­гу тощо - do, ut, facias.

З Я здійснюю на твою користь певну дію з метою, аби ги мені передав право власності на певну річ - facio. ut des.

4. Я здійснюю на твою користь певну дію з метою, аби ти здійснив на мою користь також певну дію - facio, ut facias.

Найпоширенішими серед цих договорів були договори міни vperrautatio) і оціночний (contractus aestimatorius).

Договір міни - це новий контракт, за яким одна сторона вдавала іншій стороні у власність яку-небудь річ (речі), зтим що друга сторона натомість передасть першій стороні власність іншу річ, еквівалентну за вартістю.

Оціночний договір - контракт, за яким одна сторона пере­давала іншій певну річ для продажу за обумовлену ціну, а друга сторона повинна була передати першій обумовлену суму чи по­вернути саму річ.

Однією з особливостей оціночного договору було те. що ризик випадкової загибелі речі приймав на себе перекуп­ник, хоча й не був її власником.

65. Пакти як підстави виникнення цивільно-правових зобов'язань, та їх види.

Пакти не вкладалися ні в один із розглянутих раніше контрактів.

З розвитком цивільного обороту завдяки своїй прос­тоті і доступності неформальні угоди укладалися все часті­ше.

Дата добавления: 2015-05-10