Позовна давність: поняття, ознаки, види

Як ми зазначали раніше, суб’єкт цивільних відносин може самостійно здійснити захист в межах строків оперативного захисту або в межах претензійних строків в разі порушення його прав.

Однак, якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку, уповноважена особа мо­же звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому по­рядку обмежена встановленими законом строками позовної давнос­ті. Призначення останніх полягає не лише у тому, щоб визнати існуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок чи іншим способом захистити їх, а й забезпечити здійснення, реа­лізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задоволь­нити інтерес уповноваженої особи.

Ст. 256 ЦК надає нам наступне визначення вказаних строків: позовна давність — це строк, в межах якого особа може звер­нутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або ін­тересу.

Однак, на думку окремих цивілістів (Шевченко Я.О.), позовну давність не слід розглядати як строк, у межах якого осо­ба може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, адже заява про захист ци­вільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (п. 2 ст. 267 ЦК України). Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права судом. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п. 4 ст. 267 ЦК України).

Словосполучення “ позовна давність”, з одного боку, відображає зв'язок з формою захисту порушених прав (позов), з іншого — з в'язок з тривалістю захисту права у часі (давність). Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їх захисту в суді. І хоча законом встановлені строки позовної давності, останні застосовуються і до ци­вільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді позову (зокрема у справах окремого провадження, при деяких інших формах захисту — товариським судом, профспілковим органом тощо).

Можливість звернення до суду за захистом порушених прав невід’ємно пов’язана з правом на позов. Право на позов традиційно розглядають в двох аспектах: як право на позов у процесуальному розумінні і право на позов у матеріальному розумінні.

Право на позов у процесуальному розумінні – це можливість подання позову до суду. Таке право, як елемент правоздатності, у суб’єкта цивільного права існує завжди. Воно закріплюється і гарантується ст.8 Конституції України. Воно жодним чином не пов’язане з позовною давністю і тому на його існування не впливає закінчення строку позовної давності.

Право на позов у матеріальному сенсі – це можливість отримати захист порушеного права у судовому порядку, тобто право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного права. Оскільки ця можливість є суб’єктивним правом, що виникає за наявності певних юридичних фактів (складу правопорушення тощо), то вона може бути припинена скасувальним юридичним фактом – закінченням строку позовної давності.

Значення інституту позовної давності пояснюється низкою при­чин. Насамперед обмеження строку для розгляду спору полегшує надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встанов­ленню судами істини. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками. Нарешті, позовна давність стимулює активність учасників цивільного обігу у здій­сненні прав і виконанні обов'язків.

З урахуванням значення цього інституту позовна давність вста­новлена безпосередньо законом і може змінюватися угодою сторін лише у бік збільшення строку, але не скорочення. Про таке збіль­шення строків позовної давності сторони мають укласти договір, для якого передбачається проста письмова форма (ст.259 ЦК). Введення цієї норми свідчить про поширення методу диспозитивності і на відносини пов’язані з позовною давністю.

Запровадження визначеного правила націлене, в першу чергу, на захист прав та інтересів учасників цивільних правовідносин, бо надає можливість звертатися за захистом своїх порушених прав на протязі більш тривалого часу, якщо на це є згода всіх учасників цивільних правовідносин. Однак в зв’язку із запровадженням такого правила виникає проблема визначення максимального строку позовної давності. ЦК обмежень не встановлює, а це означає, що тривалість збільшення строку не обмежена.

Разом з тим, ч.2 ст. 259 ЦК встановлює імперативне правило, згідно якому сторони (навіть при наявності взаємної згоди) не можуть зменшувати строк позовної давності, встановленої законом.

За загальним правилом норми про позовну давність поширюють­ся на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є винятки з цього правила (ст. 268 ЦК України).

Позовна давність не поширюється:

По-перше, на вимоги вкладни­ків про видачу вкладів, внесених до банку (фінансової установи). Характер майнових відносин, які склалися між вкладником і бан­ком, визначає принципове положення про те, що вклад або частина його підлягають видачі в будь-який час на першу вимогу вкладни­ка, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред'явлення такої вимоги не означає, що суб'єктивне право вклад­ника порушене і вимагає захисту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпорядження вкладом.

По-друге, на вимоги, які ви­пливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законом. Особисті немайнові права, як прави­ло, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі й можливо­сті їх захисту у разі порушення.

По-третє, на вимогу про від­шкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю особи, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Проте такі вимоги задо­вольняються не більше ніж за три роки, що передують пред'явлен­ню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гаран­тією для потерпілих. Останні мають право вимагати відшкодування заподіяної шкоди у будь-який час.

По-четверте, позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншого володільця про усунення будь-яких порушень його права, хоча ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Оскільки названі порушення мають триваючий характер, то постійно відсувається початковий момент перебігу позовної давності з кожним новим порушенням права власника або іншого володільця.

По-п'яте, позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або ор­гану місцевого самоврядування, яким порушено його право власно­сті або інше речове право.

По-шосте, не поширюється позовна давність на вимогу страху­вальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення стра­хової виплати (страхового відшкодування).

По-сьоме, не поширюється позовна давність на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв ". (Державний резерв призначається для а) забезпечення потреб України в особливий період; б) надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки; в) подання гуманітарної допомоги; г) забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Державний матеріальний резерв формується з майна, яке набувається за договорами поставки певної продукції для державних потреб, коштів державного бюджету тощо).

Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Позовна давність поділяється на два види: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність становить три роки (ст.257 ЦК) і застосовується до всіх позовів, крім тих, для яких законодавцем вста­новлені спеціальні правила (більш тривалі або більш короткі строки).

Спеціальна позовна давність може встановлюватися законом для окремих видів вимог.

Вона може бути порівняно із загальною позовною давністю:

- скороченою;

- подовженою.

Скорочена спеціальна позовна давність в один рік застосовуєть­ся, зокрема, до вимог:

— про стягнення неустойки (штрафу, пені);

— про спростування недостовірної інформації, поміщеної у за­собах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислю­ється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інфор­мації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

— про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спіль­ної часткової власності (ст.362 ЦК);

— у зв'язку з недоліками проданого товару (ст.681 ЦК);

— про розірвання договору дарування (ст.728 ЦК);

— у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст.925 ЦК);

— про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293 ЦК).

Крім того, позовна давність в один рік застосовується:

1) до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкоджен­ням речі, яка була передана у користування наймачеві за договором найму, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення цієї речі (п. 1 ст. 786 ЦК України);

2) до вимог щодо неналежної якості роботи, виконаної за догово­ром підряду (ст. 863 ЦК України).

Подовжена спеціальна позовна давність, у свою чергу, може бу­ти двох різновидів: 5 років; 10 років.

Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнан­ня недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у 10 років застосовується до вимог про засто­сування наслідків нікчемного правочину.

Висновок по четвертому питанню:

Підсумовуючи викладене необхідно зауважити, що у Цивільному кодексі визначено позовну давність саме як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою захисту свого цивільного права або інтересу, а цивільно-правова наука доповнює дане визначення. А саме, позовна давність – це строк, протягом якого особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права судом. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. До того ж цивілістика розрізняє спеціальну та загальну позовні давності, співвідношення між якими встановлене як і між спеціальними та загальними нормами у праві.

Водночас ми з Вами з’ясували перелік правовідносин, щодо яких позовна давність не застосовується.

У зв’язку з тим, що позовна давність – це строк наявні певні правила як загальні так і спеціальні щодо його застосування (обчислення, початку, закінчення). Дане питання розглянемо надалі.

Висновок по лекції:

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що нами визначено основні характеристики понять суб’єктивного цивільного права, інтересу, обов’язку, порядку їх здійснення, меж їх реалізації.

До того ж ми дали визначення поняттям захист цивільних прав та інтересів, більш детально класифікували види цивільно-правового захисту.

Даний матеріал доповнив одержані Вами знання з попередніх тем щодо змісту цивільно-правових відносин, до якого входять суб’єктивні права та обов’язки. В результаті чого сформувалася повна картина повноважень суб’єкта цивільного права: здійснення свого права, вимога діяти інших осіб у відповідності з своїм правом, можливість застосувати перелік правових засобів по захисту свого цивільного права або інтересу.

Дата добавления: 2015-05-10