Положення

5.

4.

Словник:

Горизонт - частина земної поверхні, яку ми можемо охопити оком.

Лінія горизонту - це уявна лінія, по якій небо з'єднується з поверхнею землі.

Компас - прилад для визначення сторін горизонту.

Масштаб - показує в скільки разів зменшено або збільшено справжні розміри предметів.

Географічна карта - це зменшене в багато разів зображення всієї земної кулі або її окремих частин.

План - це креслення в певному масштабі великих предметів, будівель, невеликих ділянок земної поверхні, такими, якими їх бачимо зверху.

Пам'ятай:

Щоб правильно визначити сторони горизонту, слід, користуватися кількома ознаками одночасно.

Як працювати з картою?

Біля карти стій справа, щоб не заступати її собою, указку тримай у правій руці.

Показуй не напис назви міста, а умовний знак, яким це місто позначено на карті.

Якщо тобі треба показати озеро, море, гори, обведи указкою берегову лінію озера чи моря та межі гір.

Річку починай показувати звідти, звідки вона витікає і закінчуй там, куди вона впадає.

Коли показуєш міста, гори, річки, то називай їхнє місцезнаходження (на півночі, південному заході і т. д.).

На уроках ти працюватимеш також із контурними картами. Працюючи з ними, додержуй правил:

Назви міст підписуй праворуч від умовного знака.

Назви річок підписуй вздовж течії. Якщо річка велика, напис роби двічі, на її початку та в кінці.

Назви гір, морів, озер підписуй вздовж їх розміщення.

Умовні знаки, якими позначають корисні копалини, роби чорним кольором.

Кордони нашої батьківщини позначай червоним кольором.

Білет № 22

1. Методи виховання: характеристика методів організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки, методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу.

Методи організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки.

Педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його дій і вчинків, якщо вони мають негативний характер.

Вимога повинна бути доцільною, зрозумілою і посильною, її пред’являють тоді, коли свідомість учня підготовлена до її сприймання. Можуть бути такі види вимог: вимога в формі прохання, вимога в формі довір’я, вимога у формі схвалення, вимога у формі натяку, вимога у формі умови, вимога у формі недовір’я.Найбільш різкою формою вимоги є погроза.

Громадська думка – система загальних суджень людей, яка виникає в процесі спілкування та виражає ставлення до різних явищ, подій. Розглядається як колективна вимога. Громадська думка є методом виховного впливу і результатом виховання. Залежить від особливостей колективу та кожного його члена, а також від соціальної дійсності, ЗМІ.

Привчання – організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій.

Привчання і вікові особливості; привчання і регламент життя і діяльності учнів (режим: точність, доцільність, загальність, визначеність); місце контролю у привчанні. Смисл привчання полягає не в тому, щоб учень засвоїв етапи виконання дій, а щоб норми поведінки стали звичкою.

Тренування – виконання учнем необхідних дій з метою вироблення і закріплення необхідних навичок, форм поведінки.

Прогнозування – передбачення ситуацій, які раніше не мали місця, а можливі лише в перспективі. Перспектива: близька, середня, далека. Важливо розподіляти перспективу на етапи, що «заряджатиме» на нові справи.

Створення виховуючих ситуацій – спеціально організовані педагогічні умови для формування прагнення подолати недоліки, здійснювати позитивні вчинки (ситуації-задачі, ситуації-вправи, уявні ситуації).

Методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу. До цих методів належать: педагогічне спостереження, бесіда, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів громадсько корисної роботи, виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки вихованців.

2. Обладнання кабінету трудового навчання в початкових класах. Методичне забезпечення робочої кімнати.

На уроках та в позаурочний час учні, виготовляючи вироби, набувають елементарних умінь та навичок обробки матеріалів ручними інструментами або вдаються до виготовлень нескладних пристроїв і механізмів, виконують і читають прості креслення, користуються ними здобувають початкове технічні знання.

При обладнанні робочої кімнати необхідно витримати науково обґрунтовані рекомендацій з кольорового оформлення кімнати, фарбуванню приміщення та обладнання. При фарбуванні кімнати, вікна якої виходять на сонячну сторону, необхідно витримати холодні тони. При фарбуванні робочої кімнати, вікна якої виходять на тіньову сторону, необхідно витримати теплі тони. При виборі кольорів для фарбування підлоги, стін, меблів, обладнання необхідно домагатись оптимального співвідношення кольорів, які в сукупності повинні створювати сприятливу кольорову гаму.

Однією з найважливіших вимог виробничої санітарії є освітлення робочих місць учнів. Для забезпечення робочих місць природним освітленням їх необхідно розміщувати так, щоб світло падало спереду учнів, або з лівого боку. Штучне освітлення у всіх приміщеннях шкіл здійснюється застосуванням люмінісцентних ламп білого світла або ламп розжарення.

У робочих кімнатах для 1-3 класів освітленість повинна бути не менше 300лк при люмінесцентному освітлені і не менш 150лк. при освітленні не менш 150лкприосвітленні лампи розжарення.

У робочій кімнаті повинні бути створені найсприятливіші метеорологічні умови роботи учнів (температура, вологість повітря, швидкість руху повітря). Температура в робочій кімнаті повинна дорівнювати 17 – 18 °С. Для провітрювання повинні бути кватирки чи фрамуги. Найсприятливішим умовам відповідає відносна вологість у кімнаті в межах 40 – 60%.

Для створення відповідних санітарно – гігієнічних умов велике значення має озеленення робочої кімнати. Зелені насадження впливають на мікроклімат: поліпшують склад повітря і значно знижують його температуру влітку, підвищують вологість.

Для роботи з різними матеріалами: стеки (дерев’яні або пластмасові). Важливе місце в організації трудового навчання займають питання зберігання інструментів і їх раціонального розміщення на робочому місці.

Комплекс методичного забезпечення:

- площинні графічні посібники (таблиці, плакати, картини, демонстраційні технологічні картки);

- екранні посібники (діафільми, діапозитиви, кінофільми);

- натуральні наочні посібники (колекції паперу і картону, ниток і тканини, природних матеріалів);

- роздатковий матеріал (креслення виробів, технічні рисунки, технологічні картки).

Робоча кімната обладнується технічними засобами навчання: кінопроектор, діапроектором для демонстрування слайдів а також і діафільмів, а також епіпроектором для демонстрування непрозорих зображень.

В робочій кімнаті повинні бути оформлені стенди: «Правила техніки безпеки та внутрішнього розпорядку», «Робота з папером і картоном», «Робота з тканиною», «Моделювання», «Робота з природним матеріалом».

3. Розробити план екскурсії для учнів 3-го класу з предмету «Я і Україна» (тема: «Різноманітність природи (жива і нежива природа), зміни в природі, спричинені людиною, охорона природи»).

Відповідь:

Екскурсія – це форма організації навчального процесу, яка потребує застосування активних методів навчання.

Макро структура	Мікро Структура	Суть макроструктури
Підготовчий етап	Фронтальна бесіда	1. Розробка річного календарного плану, де намічаються екскурсії з урахуванням конкретних місцевих умов. 2. Визначення теми та навчально-виховної мети екскурсії. 3. Вибір місця екскурсії і попереднє ознайомлення з ним, визначення об’єктів для визначення. 4. Підготовка дитячого колективу: а) ознайомленням екскурсії; б) виділення учнівських ланок і розподіл завдань і обов’язків; в) ознайомлення з правилами поведінки на екскурсії. 5. Підбір екскурсійного спорядження та інвентаря, розподіл його між ланками, призначення відповідальних. 6. Визначення маршруту і зупинок екскурсії, позапрограмних об’єктів, які можуть викликати інтерес у дітей і до розповіді про які треба завчасно підготуватись. 7. Інструктаж: 1) по техніці безпеки (робота з інвентарем); 2) по правилам дорожнього руху; 3) по правилам поведінки на природі.
Проведення екскурсії	Розповідь, бесіда	1. Вчитель нагадує мету і уточнює завдання, які виконуватимуть учні. 2. Показує прийоми виконання тієї або іншої роботи. 3. Заслуховує повідомлення про наслідки роботи окремих ланок і дає вичерпні відповіді на запитання.
Підведення підсумків	Фронтальна бесіда, різні види робіт	1. Опрацювання зібраного матеріалу. 2. Виконання записів про враження від екскурсії в зошитах.

Білет № 23

1. Колектив: поняття, структура, стадії розвитку. Шляхи формування колективу.

Колектив – це організована форма об‘єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Ознаки колективу: а) наявність суспільно значимої мети; б) щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення; в) наявність органів самоврядування; г) встановлення певних психологічних стосунків між членами колективу.

Дитячий колектив відрізняється від інших типів колективів віковим діапазоном, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва.

У школі є такі типи колективів: а) навчальні колективи: класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації: колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства: спортивне, книголюбів та інші; г) різновікові загони, об’єднання за інтересами; ґ) тимчасові об’єднання для виконання певних видів роботи.

Функції колективу: а) організаторська – сам керує своєю суспільно корисною діяльністю; б) виховна – стає носієм моральних переконань; в) стимулювання – сприяє формуванню морально цінних стимулів усіх суспільно корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносини.

Стадії формування колективу:

1. «Пісчаний розсип». Важливою єпостановка до вихованців педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Слід інтенсивно впливати на учнів, навчати і виховувати ядро активу. До ядра активу підбирають учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правил для учнів, вимогливі до себе і до інших, мають організаторські здібності.

2. «М’яка глина». Вимоги педагога підтримуються частиною вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і самих себе. Починається з появою органів самоврядування. В колективі проходить подальше взаємне вивчення учнями один одного, виявлення життєвих позицій, пошуки товаришів і друзів.

Педагоги продовжують ставити учням категоричні вимоги, але опираються при цьому на ядро активу.

3. «Червоні вітрила». Вимоги ставить колектив. Це досягається при згуртуванні вихованців в єдиній діяльності. Педагог працює з активом, створює йому авторитет серед учнів, здійснює контроль за його діяльністю. Разом з цим проводиться робота з залучення якомога більше учнів до активу. Чим більше вихованців складають актив колективу, тим краще, тим здоровіший колектив, сильніша його громадська думка, її виховні можливості.

4. «Палаючий смолоскип». Кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Складніші вимоги розширюють права та обов’язки активу, ускладнюють види діяльності колективу. Колектив «веде» за собою інші учнівські колективи, бере активну участь у загально шкільному житті.

Шляхи формування учнівського колективу: а) наявність системи перспективних ліній; б) дотримання принципу паралельної дії; в) зміцнення позитивних традицій; г) формування громадської думки; ґ) використання учнівського самоврядування у згуртуванні; д) організація змагання; є) спільні справи; є) взаємна інформація про стан справ у різни: контактних колективах.

2. Особливості малювання пейзажу у початковій школі.

Школярі, малюючи пейзаж, іноді шукають "готові композиції" в природі. Частіше це робиться під впливом бачених картин художників. Треба сказати, що "готових композицій" в природі, а також встановлених композиційних вирішень в практиці реалістичного мистецтва не буває. Навпаки, художник повинен завжди вести пошук нового в мотиві і засобах його вираження. Уміти знаходити цікаві мотиви самостійно, сприймати світ по-своєму - найважливіше учбове і творче завдання.

Перш ніж почати малювати або писати пейзаж, треба добре його знать в цілому і в деталях. У жодному випадку не можна нехтувати вивченням так званого мікропейзажу (малих форм), тобто треба обов'язково малювати і писати трави, чагарники, квіти, каміння, корчі, стовбури і крони дерев, хмари в їх природному стані.

Далі можливі завдання, в яких ставиться мета вивчити і передати, припустимо, характер, "портрет" всього дерева, його пластику, колір стовбура і віток, характер крони. Тут не виключається вимога передачі простору, матеріальності предметів, завдання цілісності зображення. У наступних завданнях можна писати окремі предмети - транспорт, дерева, рослини з яким-небудь планом (фоном) пейзажу: небом, лугом, узгір'ям, річкою і т.д. Отже, слід йти від вивчення окремих малих форм, предметів до зображення групи предметів, об'єктів в їх взаємозв'язку між собою, з навколишнім середовищем, простором, освітленням.

Малювання хмар також необхідне, як і малювання наземних предметів. Хмари бувають різної форми, величини, світлоти, колірного забарвлення. Їх колір залежить від рефлексу неба, від того, над яким пейзажем на землі вони пропливають, від стану атмосфери, вечірнього або денного освітлення. Характер хмар може швидко змінюватися, оскільки вони не тільки рухаються за вітром, але одночасно змінюються по контурах.

Не меншої уваги треба надавати зображенню води і віддзеркаленням в ній предметів, неба в різну погоду. Подібно вивченню малих форм мікропейзажу, треба вчитися малювати і писати форму, пластику, колір, рух однієї або навіть частини хвилі. Такі етюди слід робити в графічному і колірному виразі. Потім корисно написати декілька етюдів водної поверхні з хвилями.

Особливої уваги вимагає живопис міського пейзажу. Якщо емоційний лад, припустимо, гірського, морського або просто "видового" пейзажу створюється природною гармонією форм, кольору, величин предметів, то в міському, індустріальному або сільському пейзажі багато що залежить від уміння людей створювати цю гармонію, "вписувати" в пейзаж місцевості міста чи села, квартали, вулиці, будинки, транспорт, художньо-декоративне оформлення і т.д. Місто наповнене великою кількістю транспорту з різним забарвленням, людей в різноколірному одязі, різноманітним оформленням: світловими рекламами, гаслами, плакатами, афішами, дорожніми знаками, світлофорами і т.п. Це створює своєрідний образ того або іншого міста, його емоційний настрій.

Перш ніж почати писати етюд фарбами, його треба спочатку "написати" в думці - продумати у загальних рисах його мету і завдання, відібрати головне. Необхідно визначити точку зору, лінію горизонту, вирішити, скільки місця в етюді буде відведено небу, землі або воді, деревам і т.п. При компоновці треба уникати тих положень, коли лінія горизонту ділить етюд по горизонталі навпіл або дерево, стовп, дім і інші об'єкти ділять етюд по вертикалі на дві рівні частини.

3. Підібрати прийоми словникової роботи для уроку читання (тема: «Н. Забіла «Старовинне місто», за підручником О.Я. Савченко «Читанка», 4 кл., ч.ІІ.).

Білет № 24

1. Позашкільні заклади в системі освіти і виховання.

Вони здійснюють різноманітну виховну роботу з підростаючим поколінням, яка базується на Законі України «Про позашкільну освіту», положенні про позашкільний навчально-виховний заклад.

Дитячо-юнацькі центри міжнародного співробітництва – координують діяльність розвитку туризму, краєзнавства та екскурсійного обслуговування учнів. У них працюють туристсько-краєзнавчі гуртки, об’єднання, здійснюється підготовка та перепідготовка фахівців зі спортивного туризму і краєзнавства, обмін дитячими та молодіжними групами.

Дитячі театри. До них належать професійні драматичні, професійні лялькові, народні любительські, дитячі самодіяльні театри.

Дитячо - юнацькі кіноцентри. Сприяють естетичному розвитку дітей засобами аудіовізуальної апаратури. Напрями можуть бути різними: мультстудія, студія ігрового та документального кіно, групи дитячого телебачення, студія комп’ютерної графіки та анімації, театр юного кіноактора, клуб художньо обдарованих дітей.

Центри науково - технічної творчості. Здійснюють додаткову освітню та кваліфікаційну підготовку молоді з авіа-, судно-, авто моделювання, радіоаматорів, користувачів та програмістів персональних комп’ютерів тощо.

Школи образотворчих мистецтв. Спрямовані на вивчення народних та декоративно-прикладних видів мистецтва. Сприяють залученню дітей до художньої культури, формуванню творчих здібностей, самостійному засвоєнню духовних цінностей.

Палаци та будинки дитячої творчості. Передбачають створення умов для творчого, інтелектуального та фізичного розвитку дітей, задоволення їх освітніх потреб через участь у художній, декоративно-прикладній, еколого-природничій та інших видах творчості. Організовують творчі колективи художньої самодіяльності (хори, оркестри, ансамблі, театральні колективи та ін.)

Дитячі флотилії. Здійснюють знайомство з морськими професіями, проводять плав практику на кораблях і суднах флотилії, допомагають у виборі майбутньої професії.

Дитячі залізниці. Сприяють розширенню кругозору, розвитку технічної творчості учнів, формуванню практичних умінь і навичок майбутніх працівників залізниці.

Центри і станції юних техніків. Здійснюють діяльність в об’єднаннях за інтересами: гуртках, лабораторіях, клубах, студіях (радіотехнічних, авіамодельних, судномодельних, ракетомодельних, фотолюбителів, автомодельних тощо). Заняття відбуваються в обєднаннях різної категорії (рівнів) або індивідуально.

Дитячо-юнацькі спортивні школи. Готують спортсменів. Можуть бути комплексними (з кількох видів спорту) і спеціалізованими (з одного виду спорту). Приймають до таких шкіл дітей віком від 7 до 14 років, які мають відповідну фізичну підготовку.

Дитячі бібліотеки. Сприяють засвоєнню знань з основ наук, розвитку читацьких інтересів, вихованню читацької культури, любові до книги.

2. Методика вивчення орфографії в початкових класах.

Орфографія — це система правил правопису, тобто нормативного, обов'язкового для всіх написання слів. Орфографічне, або правописне, правило є узагальнен­ням, що стосується написання ряду слів, для яких харак­терна одна й та ж фонетична чи граматична закономірність.

У початкових класах учні засвоюють найголовніші пра­вила про передачу звуків буквами, правила переносу слів з рядка в рядок, а також знайомляться з деякими правила­ми вживання великої букви.

З поняттям «орфографія» тісно пов'язане поняття «орфо­грама». Це слово походить з грецької: orthos — прямий, правильний і gramma — запис. Орфограма — це написан­ня, що відповідає правилу орфографії і вимагає застосуван­ня цього правила.

Відповідно до цього в слові сім'я орфограмою є вживан­ня апострофа, у слові гілля — подвоєння букв, у слові село — написання букви е, що позначає ненаголошений [е],у слові кігті — написання букви г (бо кіготь), у слові зшити — написання префікса з-, у слові Київ орфо­грамою є велика буква і т. д.

У початкових класах програмою з мови не вимагається знайомити учнів з поняттям «орфограма». Однак на практиці вчителі досить часто користуються терміном «орфограма», оскільки він зручніший за термін «написання».

На основі знання орфографічних правил і тих взаємо­зв'язків, які лежать в їх основі, а також системи орфогра­фічних вправ формуються орфографічні уміння і навички.

У психологічній та методичній літературі орфогра­фічними уміннями називають орфографічні дії, засновані на чіткому усвідомленні орфограм і правил, а також операцій по застосуванню цих правил.

Орфографічні уміння в міру їх автоматизації переходять у навички. Таким чином, орфографічна на­вичка — це автоматизована дія, яка формується на ос­нові умінь, пов'язаних із засвоєнням комплексу знань і їх застосуванням на письмі.

Автоматизація розглядається як вищий ступінь сформованості орфографічної дії, коли той, хто пише, вже не замислюється над вживанням тієї чи іншої букви (орфогра­ми), а пише її автоматично. Це ж можна показати на прикладі такої орфографічної навички, як вживання великої букви на початку речення або у власних назвах тощо. Однак, якщо запитати учня, чому він вжив велику букву, він тут же пояснить, зверта­ючись до відповідного правила. Значить, автоматизована навички стала усвідомленою дією. Це можна простежити під час коментованого письма, коли учень пише, пояснюючи кожне написання. Автоматизація усвідомлених дій, за сло­вами Д.М.Богоявленського, означає поступове зменшення ролі усвідомлений своїх дій, згортання розумових опера­цій, об'єднання І узагальнення часткових дій у крупніші, удосконаленим процесу виконання дій, і, врешті-решт, учні пишуть ми правилом, не усвідомлюючи цього.

Орфографічна навичка є досить складною. Вона утво­рюється на основі довготривалих вправлянь і базується на більш простих уміннях і навичках, зокрема таких, як на­вичка письма, уміння робити звуковий аналіз і встановлю­вати правильні співвідношення між звуком і буквою, умін­ня розпізнавати орфограму і застосовувати правило тощо.

Не можна навчати дітей орфографії, не знаючи її лінгвістичної природи, тобто тих принципів, які лежать в її основі.

За фонетичним принципом пишуться слова, в яких написання кожної букви відповідає вимові і перевіряється нею. Наприклад: мама, небо, сонце, трава, ліс.

За морфологічним принципом пишуться слова, у яких написання окремих букв не відповідає вимові, але переві­ряється нею опосередковано. Наприклад, з[е]мля: зе′млі — земля′. Відповідно до морфологічного принципу діє правило однакового позначення морфем (кореня, префіксів, напри­клад, роз-, без- незалежно від їх вимови у різних позиціях, суфіксів).

За історичним принципом пишуться слова, в яких букене позначення окремих звуків не можна пояснити правилами сучасного правопису. Це переважно написання букв e, и, які не можна перевірити: криниця, пшениця. Такі написання склалися історично.

За семантичним принципом пишуться слова на основі розуміння їх лексичного значення чи граматичних ознак: орел (птах), Орел (місто), не писав (не з дієсловами).

Провідними принципами в українському правописі є фонетичний та морфологічний. Історичний принцип має обмежене застосування. Смислові, або семантико-диференціцні, написання також займають в українській орфографії певне місце.

Спеціальне дослідження правописного матеріалу, який вивчається у початкових класах, показало, що фонетичні написання тут складають 73 % від усіх написань, морфологічні — 16%, семантичні — 11%. Таким чином, виявлено, що в початкових класах переважну більшість становлять фонетичні написання.

Основною формою перевірки орфографічної та пунктуаційної грамотності є контрольне списування і контрольний текстовий диктант.

Контрольне списування проводиться: в 1 класі – у кінці року; в 2-4 класах – на кінець кожного семестру. Контрольний диктант проводиться: в 2 класі – один раз у кінці першого семестру і двічі в другому семестрі; в 3-4 класах – двічі на кожний семестр.

Оцінювання диктантів і списаних текстів здійснюється за такими критеріями:

Рівень навчальних досягнень учнів	Бали	Кількість помилок
І Початковий		9 і більше
ІІ Середній
ІІІ Достатній
ІV Високий		1 негруба помилка або 2-3 виправлення
	1 виправлення
	―

Традиційно в методиці навчання орфографії визначають такі види вправ: 1. Списування. 2. Диктанти.

Списування — не механічне, а свідоме — один з найпоширеніших видів орфографічних вправ, спрямований на формування умінь запам'ятовувати графічні образи слів. Умовою свідомого списування є розуміння учнями змісту того, що вони списують.

Завдання цього виду вправ — навчити дітей списувати каліграфічно, грамотно, без виправлень. Учнів слід привчати списувати за такою методикою:

1. Уважно прочитай слова (речення, текст), які ти будеш списувати.

2. Подумай, чи є там незрозумілі тобі слова. Якщо є, спитай учителя. (Вчитель має передбачити подібні запитан­ня і заздалегідь пояснити нові слова. Однак запитання мо­жуть іноді виникати в слабких учнів у силу недостатнього розвитку їхнього мовлення.)

3. Списуючи, продиктовуй собі кожне слово складами.

4. Звір свій запис з тим, з чого списував.

Якщо текст вправи записаний на дошці, то його спочат­ку читає вчитель, а потім — учні (хором разом з учителем й окремо). Вимога продиктовувати або проговорювати (по­шепки чи напівголосно) кожне слово зумовлена тим, що цей прийом сприяє активному формуванню асоціативних зв'язків з вук - буква, які є основою грамотного письма, особливо під час фонетичних написань. Крім того, прого­ворювання сприяє усвідомленню послідовності звуків у слові, що запобігає таким типовим у початкових класах помилкам, як пропуск, перестановка, заміна букв.

У практиці навчання розрізняють такі види списування:

1) списування з підкресленням букв, написання яких пояснюється вивченими правилами правопису; 2) вибіркове списування (у зв'язку з поставленими зав­даннями чи запитаннями); 3) списування із зміною форм слова; 4) списування з фонетико- чи граматико-орфографічними завданнями; 5) списування з дописуванням пропущених букв; 6) списування з різного роду логічними завданнями на класифікацію слів, групування за граматичними, орфогра­фічними чи лексичними ознаками, будовою тощо.

Одним із видів списування є так звані зорові диктан­ти. Для зорового диктанту добирається матеріал, який легко запам'ятовується: віршовані рядки, загадки, прислів'я, можуть бути окремі слова, речення. Дібраний матеріал за­писується на дошку чи кодокартку, читається учителем і учнями, проводиться орфографічний розбір, пояснюються розділові знаки, після цього учні ще кілька разів читають текст, щоб запам'ятати. Далі текст закривається і учні пишуть його з пам'яті. З класу в клас кількість слів для та­кого списування зростає.

З метою перевірки якості умінь списувати застосовують контрольне списування тексту з дошки. Основними вимогами, які ставляться до списування, є грамотність, каліграфічна правильність і швидкість. Контрольне списування проводиться: в 1 класі – у кінці року; в 2-4 класах – на кінець кожного семестру. Обсяг тексту для списування у 2 класі — 25-35 слів, у 3 класі - 35 – 60 слів, у 4класі – 60-80 слів.

У методиці орфографії диктанти розрізняють за участю аналізаторів: 1) слухові; 2) зорово-слухові.

За ме­тою застосування диктанти поділяються на:

1) навчальні (попереджувальні і пояснювальні); 2) контрольні.

Матеріалом для диктантів є як окремі слова, словосполу­чення, речення, так і тексти.

Для контрольних диктантів рекомендується завжди до­бирати тексти, які повинні мати пізнавальне і виховне зна­чення й бути насиченими потрібною кількістю орфограм (60—70 %).

Навчальні диктанти

Слухові диктанти. Цей вид диктантів може використовуватись як навчальна вправа, коли необхідно навчити учнів встановлювати правильні асоціативні зв'язки типу звук - буква, що має особливо велике значення під час вивчення фонетичних написань. Слухові диктанти мо­жуть бути словниковими (коли учні сприймають на слух і записують окремі слова), вибірковими (учні відповідно до завдання вчителя записують окремі слова чи словосполучення з продиктованого тексту). Для них можуть добиратися окремі речення й цілісний текст.

Серед слухових диктантів залежно від навчальних завдань розрізняють попереджувальні й пояснювальні дик­танти.

На етапі розпізнавання орфограму сприйнятих на слух словах (окремих чи в тексті) використовуються поперед­жувальні диктанти. Послідовність їх проведення така:

1) учні сприймають продиктоване на слух; 2) визначають слова з орфограмами і пояснюють право­пис їх; 3) записують речення (слова) під диктовку вчителя;

4) перевіряють записане.

Як вид попереджувального диктанту слід розглядати коментоване письмо (може бути списування або запис під диктовку). Під час його проведення один з учнів пояснює написання кожного слова, всі інші пишуть мовчки за учнем, що коментує написання. Доцільно залучити до коментування не одного-двох учнів, як це часто буває, а більшу кількість з розрахунку, що кожне речення коментує інший учень.

Самодиктант. Крім зорово-слухових диктантів у практиці використовуються ще самодиктанти. За своєю методикою і дидактичним матеріалом, який добирається для них, вони близькі до зорових диктантів. Різниця ли­ше в тому, що текст диктанту (строфа з вірша, загадка, - прислів'я) аналізується з орфографічного боку і заучу­ється напам'ять на одному уроці, а запис вивченого твору провадиться на наступному.

Пояснювальний диктант. Цей вид роботи використовується на етапі самостійного застосування знань та умінь і є проміжним між попереджувальними іконтрольними. Пояснювальні диктанти проводяться, як правило, після того, як тема в основному опрацьована, і дають можливість учителю виявити рівень сформованості тих чи інших орфографічних умінь.

Безпосередньо перед диктантом учні повторюють пра­вила правопису, потім пишуть диктант. Методика його проведення така:1)сприйняття продиктованого учителем на слух; 2) запис під диктовку учителя; 3) знаходження і пояснення орфограм.

Малюнковий диктант. Одним з видів пояс­нювальних диктантів є малюнковий. Методика його про­ведення така: учитель демонструє предметні малюнки, учні мовчки або проговорюючи записують слово — назву малюнка. По закінченні пояснюють написання слів.

Вільний диктант. Для нього добирається ціка­вий текст. Учитель читає спочатку весь текст, а потім за ло­гічно завершеними частинами (абзацами), кожну 2 рази. Учні записують не дослівно, а так, як запам'ятали, або лише головну думку кожної частини. При цьому учні не повинні перекручувати зміст тексту, порушувати послідовність ви­кладу. Вільний диктант є підготовчим до такою виду роботи, як переказ. Йому передує повторення тих орфограм, які включені у диктант.

Творчий диктант. Матеріалом для цього виду роботи є слова з орфограмами, малюнки, словосполучення, а також речення, які є опорними.

Перед диктантом учитель ставить завдання скласти чи поширити речення, замінити в реченні ті чи інші слова сино­німами тощо. Складені учнями речення обговорюються і за­писуються під диктовку вчителя.

Контрольний диктант. Цей вид роботи ста­вить своїм завданням з'ясувати рівень сформованості ор­фографічних умінь і навичок. Контрольний диктант слід давати не раніше як через тиждень після закінчення опра­цювання певної теми.

Під час контрольного диктанту текст диктується в ціло­му, пояснюються нові слова, якщо є такі, записуються на дошку слова з орфограмами, які ще не вивчалися, при по­требі пояснюються розділові знаки (в процесі диктанту). Вдруге вчитель читає диктант реченнями: перший раз учні слухають, другий — частинами, які повторюються один, іноді два рази — для запису. Після цього кожне речення диктується ще раз, щоб учні мали змогу перевірити запи­сане. По закінченні запису текст читається ще раз для пере­вірки.

3. Розробити систему проведення «Класифікаційних змагань» у початковій школі за коловою формою (при парній кількості команд).

“Затверджую” Міжнародна федерація

з футболу

Про організацію змагань «На першість району з футболу»

7. Мета і завдання змагань.

З метою популяризації фізкультури, а також визначити першість району з даного виду спорту.

8. Час і місце проведення.

Змагання відбудуться 18 листопада 2010 р. о 12:00, на спортмайданчику «Спорт» у м. Стара Вижва.

9. Керівництво змаганнями.

Змагання організовує Міжнародна федерація з футболу району.

10. Умови розіграшу.

Змагання проводяться за коловою системою.

11. Учасники змагань:

1. с. Любохини склад (7 учасників);

2. с. Кримно склад (7 учасників);

3. с. Смолярі склад (7 учасників);

4. с. Яревище склад (7 учасників);

5. с. Мокре склад (7 учасників);

6. с. Дубечно склад (7 учасників);

7. с. Прип’ять(7 учасників);

8. с. Стара Гута(7 учасників).

12. Умови проведення і система заліку.

Підрахунок балів ведеться за 3-ри бальною системою: яка команда виграє матч отримує 3 бали, у разі нічиї-1, програшу-0.

Переможці визначаються по найбільшій кількості набраних балів. Вразі якщо команди наберуть однакову суму балів переможця визначають по кількості забитих голів.

· Порядок нагородження переможців і призерів.

І місце – подорож в Єгипет і грамота за зайняте І місце.

ІІ місце – туристична путівка і грамота за зайняте ІІ місце.

ІІІ місце – комплект футбольних м’ячів і грамота за зайняте ІІІ місце.

ІV місце – грамота за зайняте ІV місце.

· Форма заявки та термін подання.

Заявки подаються в оргкомітет за сім днів до початку змагань, форма заявки додається:

13. Порядок оформлення заявок:

Дата добавления: 2015-05-08