Які відмінності між фізичним та суспільним часом

Час — теж форма існування матерії. Категорія «час» відображає тривалість існування матеріальних об'єктів і послідовність їхньої зміни. Так само, як і простір, час, без матеріальних об'єктів не існує. Особливістю часу є те, що він незворотний. Час повернути назад неможливо. Простір і час, як відомо, існують незалежно від людини, її свідомості. Вони об'єктивні за своєю природою. Разом з тим, їхнє сприйняття не позбавлено і суб'єктивних моментів. Це виявляється в тому, що: а) протяжність матеріальних об'єктів відображається у людській свідомості не завжди адекватно — віддаль між цими об'єктами може складатися. Особливо це спостерігається у горах, пустелі; б) час може протікати по-різному — або швидше, або повільніше. Все залежить від суб'єктивних відчуттів людини, її захопленості, уваги, інтересу.

Як фізична величина час здебільшого позначається літерою t, проміжок часу - літерою τ. Одиницею вимірювання часу в системі СІ є секунда, перелік інших одиниць приведений нижче.

Як філософська категорія час, вочевидь, є невід'ємним атрибутом світу, він почався із народженням світу й зникне, коли світ добіжить кінця. Серед філософів існує два суттєво різних поглядів на час. Один із них розглядає час як фундаментальну структуру всесвіту, вимір, в якому відбувається послідовності подій. Такого реалістичного погляду притримувався, зокрема, Ісаак Ньютон, тому такий час часто називають Ньютонівським. Протилежна точка зору притримується думки, що термін час не позначає будь-якого реального виміру, через який «рухаються» об'єкти чи події, ані будь-якої сутності, що «пливе», а є інтелектуальною концепцією (разом із простором і числами), що дозволяє людям установити послідовність подій і порівнювати їх. Цієї другої точки зору притримувалися Готфрід Лейбніц та Іммануїл Кант. Вона стверджує, що простір і час «не існують самі по собі, а... є результатом того, яки ми уявляємо речі», оскільки ми можемо знати річ тільки такими, якими вони нам здаються.

14.Епоха відродження.

Відродженням в історії називають сукупність філософських учень, створених у період розпаду феодального й зародження капіталістичного суспільства. Це посередницька ланка між середньовічною схоластикою і науково-філософським мисленням Нового часу, перехідна розумова епоха. Вона характеризувалась незавершеністю, неоднорідністю теоретичної свідомості. Незважаючи на те, що вона переборола схоластику, все ж успадкувала від неї її безліч рис. Це було звільнення думки від схоластичної мудрості, коли схоластичний раціоналізм поступився вільним формам пізнання.

Ідейними джерелами цієї філософії були: антична філософія (вчення Платона і неоплатонізм, очищена від середньовічних перекручень філософія Арістотеля, матеріалістичні концепції, зокрема епікуреїзм); єресі, які розхитували догматичну офіційну релігійну ідеологію; східна (насамперед, арабська) філософія; передові тенденції середньовічної філософії, зокрема номіналізм, раціоналістичні та емпіричні тенденції в теорії пізнання.

Здійснювався докорінний перелом у поглядах на природу. Всесвіт став предметом дослідницького інтересу. З'являлись натуралістичні вчення про нескінченність і нествореність світу.

До найважливіших проблем філософії Відродження треба віднести: онтологічні (точніше — натурфілософські) проблеми, зокрема питання про сутність матерії, руху і його джерел; гносеологічні; філософські аспекти політики, етики, естетики тощо.

Дослідники природи перебували, з одного боку, під впливом успіхів природознавства і античних матеріалістичних традицій, а здругого, — платонізму, неоплатонізму та арістотелізму.

Аналізуючи проблему руху та його джерел, більшість мислителів Відродження вбачали причину руху в самій матерії, розглядаючи рушійну силу як невід'ємне від матерії розумне начало.

Значні зрушення були й у теорії пізнання. Вона була спрямована проти схоластики й релігійного догматизму. В ній високо цінувався досвід, чуттєвість як найважливіший, хоч і перший крок у процесі пізнання. Разом з тим деякі філософи епохи Відродження визнавали й важливу роль розуму. Правда, в творчості деяких філософів ще зберігався зв'язок із середньовічними та релігійними традиціями.

Переглядалися й погляди на суспільство. Паралельно з боротьбою проти церковного абсолютизму робилися спроби обгрунтувати ідею громадянського суспільства, яке було б незалежним від релігійних санкцій.

В епоху Відродження виникли й перші соціалістичні утопії, які мають глибокий сенс як ідеал майбутніх поколінь, хоч і неодноразово були використані для авантюристичних експериментів.

Етичні концепції Відродження перебували під впливом епікурейської школи, яка найбільше відповідала ідеалам гуманізму, тій жадобі життя, земного щастя, всебічного розвитку особистості/реабілітації земної краси, які були притаманними для молодої буржуазії.

Дата добавления: 2015-05-08