Епоха середньовіччя релігійна філософія

Термін "середньовіччя" був введений у науку в ХV ст. й остаточно встановився в XVIII ст. Цей термін означає період історії, пов`язаний із добою феодалізму. Для західної Європи це період від кінця V ст. до XV ст.Існує думка, що епоха середньовіччя не створила в філософії нічого принципово нового, але це не зовсім так. У нових історичних умовах переосмислювалися досягнення античної філософії, вдосконалювалася й розвивалась арістотелева логіка, закладалися підвалини науки й філософії епохи Відродження й Нового часу. Розроблявся погляд на людину і світ цілком відмінний від погляду античної епохи.

Основною рисою всієї середньовічної філософії, на відміну від античної, було те, що вона розвивалася в межах виключно релігійних уявлень. Поняття про Бога було центральним і обов`язковим. Якщо мова йшла й про природу, то тільки заради розв`язання проблем, пов`язаних із Богом. Наприклад, коли йшлося про пізнання природи, таке пізнання розглядалося лише як один із шляхів пізнання Бога (Вивчаючи творіння, пізнати творця). Уся філософія була підпорядкована теології, і якщо хтось із філософів пробував проявити самостійність, переслідувався церквою. У зв`язку з цим дехто з дослідників західноєвропейського серддньовіччя навіть називає середньовічну філософію парафілософією (що стоїть поруч філософії), вважаючи, що справжня філософія можлива лише за умов свободи теоретичної думки. Іншими рисами середньовічної філософії були фідеїзм (першість віри над розумом), догматизм. Аж до ХІІІ ст. майже єдиною офіцйно визнаною філософією, був неоплатонізм, згідно з яким тілесний світ мислився як наслідок еманації (виливання) Бога, злиття його природи, абсолютного буття, з небуттям. Людина розглядалася як істота, що має подвійну природу: духовну і тілесну, божественну і тварну. Середньовічні філософи намагалися з`ясувати, що в людині божественного, робили спроби розібратися в духовній сфері людини (дух, душа, розумна душа, воля, свобода волі).

У середньовічній Європі панувало християнство. Саме з ним була зв`язана тогочасна європейська філософія. Тому неможливо розглядати становлення середньовічної філософії поза розвитком християнської ідеології.

Процес становлення християнства був досить тривалим і відбувався в боротьбі з античною філософією, хоча саме християнство постало на грунті переосмислених по-римському грецьких філософських ідей.

Бог розуміється як персона, що творить, вболіває й опікується своїм творінням. Головне, на що при цьому слід звернути увагу, є те, що світ, на думку Августина, створений Богом не з необхідности, а з його доброї волі. Бог як творець поєднує в собі разом і сутність, і існування, його існування незалежне. Що ж стосується всього того, що існує в створеному Богом світі, то воно містить у собі лише сутність, бо його існування належить не йому, а Богові, бо воно опосередковане Богом.

16. Дайте характеристику основних теорій історичного процесу та розкрийте їх суперечності

Концепція історичного кругообігу. Одним із перших творців теорій періодизації історії був італійський мислитель Дж. ВІКО. Це теорія історичного кругообігу, ЗГІДНО З ЯКОЮ КОЖ­НИЙ народ проходить три епохи. Вік Богів, Вік Героїв, Вік Людей. У Вік Богів люди думали, що живуть під божествен­ним правлінням, вірили оракулам і жерцям. Форма правління - теократична, головний авторитет — Бог, права людей залежать від Богів. У Вік Героїв правили аристократи, що відрізняли себе від плебеїв, вирішальну роль у цей період відігравало право сили: правий той, хто сильніший. Форма правління цієї епохи — аристократична, головним авторитетом були урочистіформули законів.Вік Людей визнав всіх людей рівними за природою» право грунтується м людському розумі, форма правління — демократична, авт ритетом користувалися розсудливі люди, які вели себе відповідно до загальноприйнятих норм і принципів. Іншими словами, епохи відрізнялися звичаями, моральністю, юрндц_ч І ними законами тощо. Кожна епоха, на думку Віко, мала свою специфіку. Та чи інша нація, пройшовши ці епохи, поверта­лась до початкового стану, але на більш високому рівні, тому що абсолютне повернення до попереднього стану неможливе

Лінійний і дискретний підходи. Вже Віко зазначив, що історичний процес має певні цикли, що повторюються, але водночас кожний цикл, кожна епоха характеризується специ­фічними рисами. ГІри аналізі історичного процесу одні дослід, ники підкреслюють момент повторюваності, інші — своє­рідність. Перший підхід відмічає єдність історії, умовно його можна назвати лінійним. Відповідно до «лінійної» концепції історичний процес є прогресивним, здійснюється шляхом пе­реходу від однієї стадії до іншої, від менш досконалої до більш досконалої. Другий підхід — дискретний — підкреслює різно­манітність, багатоваріантність розвитку історії.

Лінійний підхід до історії розділяв Гегель, який вважав, що всесвітня історія спрямовується зі Сходу (це начало історії) на Захід, який є завершенням історії. Прибічником лінійного підходу до історії був К. Маркс, який вважав, що історія розвивається по спіралі, проходячи певні етапи. Критерієм поділу історії на якісні етапи у Маркса виступає матеріальний фактор — спосіб виробництва матеріа­льного життя.

Дискретний, або культурно-релятивістський підходи до історії розкриваються за допомогою домінуючих по­нять культури і цивілізації. Історія з позицій такого підхо­ду розкривається як процес становлення, зростання, розвитку і загибелі самостійних культур (або цивілізацій). Кожна куль­тура (або цивілізація) є автономним утворенням, яке включає в себе сукупність способів, форм колективної життєдіяльності людей, взятих в єдності матеріальних, соціально-правових і духовних аспектів.

Теорії культурно-історичних типів. У XIX — першій половині XX ст. здійснюються перші дослідження, які показу­ють різноманітність культур народів світу, а також їхню уні­кальність. Основною причиною виникнення теорій культурно- історичних типів був крах доктрини європоцентризму.

Одним із перших, хто побачив різноманітність історії у ви­гляді культурно-історичних типів, був російський вчений М. Данилевський. Культурно-історичний тип народжується із тривалої етнографічної (первісної) стадії, досягає найвищого розквіту в цивілізаціїпотім гине, або застигає на довгі роки. Культурно-історичний тип живе за конкретними законами (їх п'ять і для всіх типів вони однакові), розвиваючи один із видів діяльності: або релігійний, або культурний у вузькому смис­лі, або політичний, або гос­подарський.

Дата добавления: 2015-05-08