Загальні рівні пізнання

Ступені пізнання мають загальну закономірність для всіх наук – пізнання рухається від 1) чуттєвого спостереження до 2) абстрактного (теоретичного) мислення і до 3) практика як критерій істинності пізнання.

· Чуттєве спостереження включає у себе: відчуття, сприйняття, уяву, творчу уяву, інтуїцію, підсвідоме, фантазію. Розповсюдженою помилкою цього рівня пізнання є деструктивний скептицизм, який полягає в запереченні можливості пізнання істини взагалі і, таким чином, не бачить необхідності у подальшому теоретичному пізнанні.

· Особливістю пізнання на рівні чуттєвого споглядання є також те, що тут відсутнє понятійне слово. За Гегелем, тут важко дається висловлення предметів у логіці понять. Має місце лише емпіричне відображення, на рівні відмінності та різності, коли весь світ здається розірваним. Виникає суперечність такого порядку: почуття подають нам певну цілісність, а сприйняття як стихійна форма генералізації порушує цю цілісність. Еклектичність (поєднання різних аспектів буття і різними основами в одну основу) шукає спосіб виходу зі свого стану і цей спосіб упадає або в сентиментальний ліризм, або в інтуїтивний екстаз сприйняття та переживання істини.

· Емпіризм прирівнює сутності на підставі зовнішньої подібності, але внутрішнього зв'язку в принципі не здатний охопити

· Теоретичний рівень пізнання орієнтований на пізнання фундаментальних законів та закономірностей світу в усіх предметних областях його явищ.

· Абстрактно-теоретичне мислення має два підрівні: розсудок та розум.

· Рівень розсудку – це рівень формально-логічного мислення. Він може бути властивістю буденної свідомості і, у іншому вимірі – науковому пізнанню. Формально-логічне мислення не спроможне виходити за межі частковостей на рівень всезагальних зв’язків.

· Розум базується не на формально-логічному, а на діалектичному способі мислення. Отже, методом розуму виступає діалектика, а пізнавати світ на рівні розуму означає мислити його фундаментально, відповідно до його законів, які стають законами суспільної практики, людської життєдіяльності і, отже, законами пізнання та мислення. Рівень розуму – це рівень універсального мислення. Воно базується на законах та категоріях діалектики

· Критерій істинності пізнання стає достовірним тоді, коли предмет пізнання може бути відтворений у суспільній предметно-практичній діяльності (наприклад: відтворення сутності атому у вигляді атомної зброї чи атомних електростанцій).

71.Етика як галузь філософського знання Етика належить до філософських дисциплін, оскільки вивчає не тільки стосунки між людьми, а й ставлення індивіда до світу (актуальність цієї проблеми визнавали ще мислителі Давньої Індії). Вона досліджує цінності життя і світу, вчить оцінювати різноманітні ситуації морального вибору, відповідність вчинків і дій нормам моралі, налаштовує людину на самооблагородження, вдосконалення свого буття і буття соціуму, до якого вона належить, а також буття людства, з´ясовує місце людини у світі, її призначення, сенс життя.

Методологічні проблеми етики стосуються насамперед загальних принципів дослідження природи, сутності та функцій моралі, виявлення джерел і способів добування емпіричного (заснованого на досвіді) матеріалу, найефективніших методів обробки цього матеріалу, верифікації (перевірки істинності) пропонованих етичними концепціями узагальнень.

Певний час визначальними принципами етики вважали матеріалізм та ідеалізм, трактування яких було надто ідеологізованим. Їх вплив на світорозуміння людей незаперечний. Однак немало матеріалістів та ідеалістів проповідували індивідуалістичні, егоїстичні ідеї.

Гуманістичні переконання не перебувають у жорсткій залежності ні від матеріалістичного, ні від ідеалістичного світоглядів. Однак принцип гуманізму переконливий тільки для людей, які послуговуються переважно буденною свідомістю. На теоретичному рівні свідомості він є імовірніше побажанням, ніж фундаментальним положенням етики як науки, тому потребує доповнення іншими принципами.

Непереконливість марксистського розуміння предмета етики зумовлена недооцінкою, а то й відвертим ігноруванням людини як суверенної особистості, її автономності, права на захист від втручання держави і суспільства в особисте життя, а також індивідуальної неповторності, унікальності. Ілюстрацією цього є типова для марксизму, особливо радянського зразка, модель суспільства..

Дата добавления: 2015-05-08