ІV. Погашення та зняття судимості щодо неповнолітніх осіб

1. Особливості погашення судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку.

2. Тривалість строків погашення судимості щодо осіб, які вчинили

злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку.

3. Особливості зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до

досягнення ними вісімнадцятирічного віку.

Для поглибленного засвоєння питань теми доцільно також ознайомитися з приведеними завданнями і самостійно вирішити з них 2-3.

З а в д а н н я

146. 17-річний Авдєєв за вчинення хуліганських дій був притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 296 КК України. Чи може суд звільнити його від покарання? Якщо таке звільнення можливе, то за яких умов? Які примусові заходи виховного характеру може застосувати суд до неповнолітнього у разі звільнення його від покарання?

147. 16-річний Парпсин вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.125 КК України. Суд застосував до нього примусові заходи виховного характеру, передбачені ч.2 ст.135 КК України, а саме обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки Парпсина у вигляді заборони відвідувати у вечірній час кафе та дискотеки. Проте Парпсин, незважаючи на це, неодноразово відвідував вказані заклади. Яке рішення повинен прийняти суд? Дайте мотивовану відповідь.

148. 14-річний Потанін за вчинення хуліганства був притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 296 КК України. Яке покарання може призначити йому суд за вчинення цього злочину? Які основні та додаткові покарання можуть бути призначені судом неповнолітньому, визнаному винним у вчиненні злочину?

149. 15-річний Судаков вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст.185. При розгляді справи в суді було встановлено, що Судаков відстає у розумовому розвитку від рівня, типового для цього віку. Батьки Судакова постійно пиячать, вихованням сина не займаються. Умови його життя вкрай незадовільні. Які загальні засади призначення покарання неповнолітньому? Чи повинен суд враховувати вище вказані обставини при призначенні Судакову покарання?

150. 16-річний Шевченко був засуджений за ч. 4 ст. 186 до позбавлення волі на строк 10 років. Через 3 роки у місцях відбування покарання він вчинив умисне вбивство, за яке йому було призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років. За сукупністю вироків суд призначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 16 років. Прокурор заявив апеляційну скаргу на вирок суду стосовно строку призначення покарання. Чи підлягає скарга задоволенню? Яке рішення повинен прийняти апеляційний суд?

151. 17-річний Абакумов був засуджений за ч. 2 ст. 186 до позбавлення волі на строк 4 роки зі звільненням від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком 2 роки. Через 1 рік він вчинив крадіжку і був притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 185 КК України. За якими правилами і в яких межах суд повинен призначити покарання Абакумову?

152. 15-ти річний Катеринчик вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 186 КК України. Чи можливе його звільнення від кримінальної відповідальності? Якщо так, то за яких підстав і умов? Які примусові заходи виховного характеру може застосувати суд до Катеринчика у разі його звільнення від кримінальної відповідальності?

153. 15-річний Петросов був засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки і за ч. 1 ст. 115 КК до позбавлення волі на строк 7 років, а за сукупністю злочинів – на строк 8 років позбавлення волі. Через який час він може бути умовно-достроково звільнений від відбування покарання і за яких умов?

154. 16-річний Петров був засуджений за умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 до позбавлення волі на строк 8 років. Після фактичного відбуття 4 років він був умовно-достроково звільнений від відбування покарання. Через 2 роки він вчинив грабіж (ч. 2 ст. 186 КК України). Як повинен поступити суд і за якими правилами він повинен призначити покарання Петрову?

155. 15-ти річний Сердюк був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 115 КК України і засуджений до 7 років позбавлення волі. Він відбув покарання повністю і був звільнений з місця позбавлення волі у віці 22 років. Чи можливе дострокове зняття судимості з Сердюка? Якщо так, то за яких підстав?

Додаткова література (вивчається студентом самостійно за рекомендаціями кафедри) та матеріали судової практики

- Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні. – К.: Атіка. – 2004. – 240 с.

- Застосування кримінальних заходів до неповнолітніх правопорушників (кол. авторів). – К.: Наукова думка. – 1974. – 78 с.

- Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16. 04 2004 року № 5.

- Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 15. 05. 2006 року № 2.

5. СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

1. Кримінальне право як галузь права – це система юридичних норм (а власне кажучи, законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

2. Принципи кримінального права – це основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовчу діяльність.

3. Загальна частина кримінального права – містить норми, що визначають завдання, принципи й основні інститути кримінального права. Вони закріплюють підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону у часі і просторі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, порядок застосування окремих видів покарання, правила їх призначення, регулюють інститути, пов'язані зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, погашенням і зняттям судимості, особливості відповідальності неповнолітніх тощо.

4. Особлива частина кримінального права – містить норми, що описують конкретні види злочинів та конкретні межі покарання, які можуть бути призначені за вчинення певних злочинів. Ці норми і зосереджені в Особливій частині КК.

5. Кримінальна відповідальність – це передбачені Кримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої влади держави.

6. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

7. Закон про кримінальну відповідальність – це письмовий нормативно-правовий акт, що приймається Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і містить правові приписи, які встановлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, які покарання належить застосовувати до осіб, винних у їх вчиненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину.

8. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

9. Малозначне діяння – таке діяння, яке не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

10. Класифікація злочинів - це розподіл їх на групи в залежності від того чи іншого критерію.

11. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

12. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п' яти років.

13.Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

14.Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

15. Склад злочину – це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.

16. Об'єкт злочину – це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певну шкоду. Це є ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

17. Об'єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

18. Суб'єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого, відповідно до цього кодексу, може наставати кримінальна відповідальність.

19. Суб'єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, яка включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину.

20. Ознаками суб'єктивної сторони, як елемента складу злочину, є вина, мотив і мета злочину.

21. Злочинами з формальним складом називають такі, що не включають до себе суспільно небезпечні наслідки, як обов’язкову ознаку об’єктивної сторони, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначеного у законі діяння.

22. Злочинами з матеріальним складом вважають такі, при конструюванні об'єктивної сторони котрих законодавець як обов’язкову ознаку передбачає певні суспільно небезпечні наслідки.

23. Злочини з усіченим складом – це такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху.

24.Під кваліфікацією злочинів розуміють точне встановлення відповідності вчиненого винним суспільно небезпечного діяння складу конкретного злочину, закріпленого в кримінальному законі.

25. Стадії злочину — це передбачені в КК, суспільно небезпечні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його закінчення (припинення), а тим самим і сту­пенем тяжкості вчиненого особою діяння.

26. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

27. Незакінчений злочин — це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке не містить усіх ознак складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, у зв'язку з тим, що злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного.

28 Готування до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

29. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, пе­редбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, як­що при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежа­ли від її волі.

30.Замах на злочин є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

31. Замах на злочин є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

32. Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

33. Під дійовим каяттям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про щирий осуд вчиненого нею злочину і про прагнення усунути його наслідки.

34. Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

35. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Кримінальним кодексом.

36. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

37. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

38. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

39. Проста форма співучасті (в літературі цю форму співучасті називають "співвиконавство" чи "співвинність") має місце там, де всі співучасники є виконавцями (співвиконавцями) злочину.

40. Складна форма співучасті тобто співучасть з розподілом ролей полягає в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі.

41. Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

42. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

43. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

44. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

45. Провокацією злочину визнається ситу­ація, коли особа підбурює (провокує) виконавця або інших співуча­сників на вчинення злочину з метою його подальшого викриття.

46. Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників.

47. Кількісний ексцес має місце там, де виконавець, почавши вчи­няти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорід­ного характеру, але більш тяжкі.

48. Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками.

49. Невдале підбурювання або пособництво має місце там, де можливий (передбачуваний, потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин (брати участь у вчиненні злочину), що може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора.

50. Добровільна відмова при співучасті – це своєчасне усунення особою за своєю волею особистої участі в злочині внаслідок прийнятого нею остаточного рішення при усвідомленні можливості доведення цього злочину іншими співучасниками до кінця.

51. Причетність до злочину – це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов'язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

52. Заздалегідь не обіцяне приховування злочину – це заздалегідь не обіцяна активна діяльність особи по приховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом.

53. Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом - це заздалегідь не обіцяна активна діяльність особи, що виявляється у купівлі або іншій оплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна.

54. Потурання виражається в тому, що особа, яка зобов'язана була і могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає, і злочин відбувається.

55. Множинність злочинів – це вчинення однією особою особисто або у співучасті двох або більше самостійних закінчених або незакінчених злочинів.

56. Одиничний злочин – діяння, яке містить ознаки тільки одного (єдиного) передбаченого законом про кримінальну відповідальність самостійного складу злочину. В кожній статті (або частині статті) Особливої частини КК описуються ознаки окремих одиничних закінчених злочинів.

57. Прості одиничні злочини – такі злочини, які характеризується відносною нескладністю законодавчого визначення їх об’єктивної та суб’єктивної сторін.

58. Ускладнені одиничні злочини – такі злочини, які порівняно з простими злочинами, ускладнені додатковими об’єктивними чи суб’єктивними ознаками, які надають їм зовнішньої схожості з множинністю злочинів.

59. Триваючий злочин – це такий одиничний злочин, який, почавшись дією чи бездіяльністю особи, характеризується безперервним здійсненням складу певного злочину.

60. Складний (складений) злочин – це такий одиничний злочин, який складається з двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано, являють собою самостійні одиничні злочини, але які (в силу їх органічної єдності, типовості, поширеності одночасного вчинення тощо) об’єднані законодавцем в окремий одиничний злочин, передбачений однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК.

61. Злочин з похідними наслідками (злочин з віддаленими наслідками, злочин, що кваліфікується за наслідками) – це такий одиничний злочин, який має в об’єктивній стороні одне діяння, яке тягне за собою два наслідки, що настають послідовно один за одним, і при цьому перший з наслідків спричиняє другий. Крім того, такі злочини, як правило, мають змішану форму вини.

62. Продовжуваний злочин – це такий одиничний злочин, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

63. Сукупність злочинів – вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

64. Ідеальна сукупність злочинів – така сукупність злочинів, при якій всі злочини, що її складають, особа вчиняє одним діянням.

65. Реальна сукупність злочинів – така сукупність злочинів, за якою кожен злочин, що її складає, особа вчиняє окремим самостійним діянням.

66. Конкуренція статей КК – наявність двох чи більше статей Особливої частини КК, які з різним ступенем деталізації описують одне й те ж злочинне діяння і встановлюють за нього різну за ступенем суворості кримінальну відповідальність.

67. Повторність злочинів – це такий вид множинності злочинів, при якому особа вчиняє два чи більше одиничних злочини, що передбачені, як правило, однією й тією ж статтею Особливої частини КК, незалежно від засудження за окремі з них.

68. Повторність тотожних злочинів – вчинення особою двох чи більше одиничних злочинів, які містять ознаки одного й того ж складу злочину.

69. Повторність однорідних злочинів – вчинення особою двох чи більше злочинів, що посягають на тотожні чи схожі об’єкти кримінально-правової охорони, вчиняються з однією і тією ж формою вини і щодо яких у КК є спеціальне застереження про те, що їх вчинення один після одного слід вважати повторним.

70. Повторність, не пов’язана із засудженням особи за раніше вчинений злочин (так звана «фактична повторність») – має місце там, де особа вчинила декілька тотожних або (у випадках, спеціально передбачених КК) однорідних злочинів, за жоден з яких вона ще не була засуджена.

71. Повторність, пов’язана із засудженням особи за раніше вчинений злочин – має місце там, де особа, яка вже була засуджена за злочин, протягом строку відбування покарання або погашення судимості вчинила новий тотожний або однорідний злочин.

72. Рецидив злочинів – вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

73. Загальний рецидив – рецидив, що утворюється різнорідними злочинами.

74. Спеціальний рецидив – рецидив, що утворюється тотожними чи однорідними злочинами.

75. Простий (одноразовий) рецидив – це рецидив, при якому новий умисний злочин вчиняється особою, яка має одну судимість за раніше скоєний умисний злочин.

76. Складний (багаторазовий) рецидив – це вчинення нового умисного злочину особою, яка має дві чи більше судимості за раніше вчинені умисні злочини.

77. Пенітенціарний рецидив – має місце там, де новий умисний злочин вчиняється особою, яка за раніше вчинений умисний злочин відбуває або відбула покарання у виді позбавлення волі;

78. Не пенітенціарний рецидив – коли новий умисний злочин вчиняється особою, яка за раніше вчинений злочин відбуває або відбула покарання, менш суворе, ніж позбавлення волі.

79. Обставини, що виключають злочинність діяння, – це передбачені КК та іншими нормативно-правовими актами зовнішньо подібні із злочинами суспільно корисні (соціально прийнятні) та правомірні вчинки, що виключають підставу кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам.

80. Необхідна оборона – це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення або припинення шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, що відповідає небезпеці посягання й обстановці захисту.

81. Перевищення меж необхідної оборони – це умисне заподіяння посягаючому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно неспіврозмірної з небезпечністю посягання або явно невідповідної обстановці захисту.

82. Правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами – це насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставлення її органам влади, якщо такі дії викликалися необхідністю затримання і відповідали небезпечності вчиненого посягання й обстановці затримання злочинця.

83. Крайня необхідність – це вимушене заподіяння особою шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернута.

84. Фізичний примус (насильство) – це протиправний фізичний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної сили, нанесення удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів і т.п.) з метою примусити її вчинити злочин (наприклад, не перешкоджати проникненню в сховище, видати чуже майно і т.п.).

85. Виконання законного наказу як обставина, що виключає злочинність діяння, – це правомірне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам людини, суспільства або держави особою, зобов'язаною виконати цей наказ.

86. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння, – це вчинення діяння (дії або бездіяльності), пов'язаного із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави для досягнення значної суспільно корисної мети, якщо ця мета у даній обстановці не могла бути досягнута неризикованою дією (бездіяльністю) і вжиті особою запобіжні заходи давали достатні підстави розраховувати на запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам.

87. Звільнення від кримінальної відповідальності – це реалізація державою в особі суду свого повноваження, відповідно до якого вона відмовляється при наявності підстав, передбачених КК, від державного осуду особи, що вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, передбачених законом за вчинення даного злочину.

88. Покарання – це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

89. Система покарань – це встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.

90. Громадські роботи – це основний вид покарання, який полягає у виконанні засудженим протягом строку, встановленого вироком суду, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид та характер яких визначають органи місцевого самоврядування (наприклад, прибирання вулиць, благоустрій території, ремонт доріг, будинків, споруд, комунікацій тощо).

91. Виправні роботи – це основний вид покарання, згідно з яким на засудженого протягом строку, встановленого вироком, покладається обов’язок працювати за місцем його робити, періодично з'являтися на реєстрацію до кримінально виконавчої інспекції, а також встановлюється заборона на звільнення з роботи за власним бажанням і на виїзд за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. З усієї суми заробітку засудженого до виправних робіт примусово здійснюються щомісячні відрахування в доход держави в межах від десяти до двадцяти відсотків.

92. Службові обмеження для військовослужбовців – це основний вид покарання, який призначається в межах від шести місяців до двох років і при застосуванні якого засуджений не може бути підвищений за посадою і у військовому званні; строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання; протягом строку покарання із усієї суми грошового забезпечення засудженого здійснюються відрахування в доход держави в межах від десяти до двадцяти відсотків.

93. Арешт - це основний вид покарання, який призначається судом у межах від одного до шести місяців і відбувається засудженим у спеціальних установах виконання покарання – арештних домах. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

94. Обмеження волі - це основний вид покарання, яке полягає в триманні засудженого в кримінально-виконавчій установі відкритого типу – виправному центрі без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду та обов'язкового залучення до праці.

95. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – це основний вид покарання, що застосовується лише до військовослужбовців строкової служби і полягає у примусовому направленні засудженого на строк від шести місяців до двох років в особливу військову частину - дисциплінарний батальйон, який призначений для відбування покарання військовослужбовцями, що вчинили злочини під час проходження ними дійсної (строкової) військової служби.

96. Позбавлення волі на певний строк – це основний вид покарання, яке встановлюється в межах від одного до п'ятнадцяти років і згідно з яким засуджений ізолюється від суспільства шляхом поміщення його в спеціальну кримінально-виконавчу установу на строк, встановлений вироком суду.

97. Довічне позбавлення волі – це найбільш суворий вид основного покарання, згідно з яким засуджений ізолюється від суспільства шляхом примусового поміщення його до спеціальної кримінально-виконавчої установи без зазначення у вироку конкретного строку тримання там.

98. Конфіскація майна – це примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, що є власністю засудженого.

99. Штраф - це покарання, яке полягає у грошовому стягненні, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК.

100. Загальні засади призначення покарання –це система встановлених законом і обов'язкових для суду вихідних вимог (відправних правил), із яких має виходити суд при визначенні підстав, порядку та меж призначення покарання і якими він повинен керуватися, обираючи міру покаранняпо кожній окремій кримінальній справі і щодо кожної конкретної особи, якій це покарання призначається.

101. Обставини, які пом’якшують і обтяжують покарання, - це встановлені судом за конкретною справою об'єктивні та суб'єктивні чинники, що не є ознаками конкретного складу злочину і не впливають на його кваліфікацію, проте знижують чи підвищують суспільну небезпечність вчиненого діяння і (або) особи винного і тим самим впливають на пом'якшення чи посилення покарання.

102. Сукупністю вироків визнається ситуація, за якої засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного цим вироком покарання, вчиняєновий злочин.

103. Звільнення від покарання – це відмова держави від застосування покарання до особи, яка обвинувальним вироком суду була визнана винною у вчиненні злочину.

104. Звільнення від покарання у зв’язку з втратою особою суспільної небезпечності – це відмова держави від призначення покарання особі, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості і яку, з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду справи в суді, не можна вважати суспільно небезпечною.

105. Іспитовий строк — це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови випробування.

106. Звільнення від відбування покарання у зв’язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку – це відмова держави від виконання призначеного особі покарання у тих випадках, коли воно не було виконане впродовж певного строку з дня набрання вироком законної сили.

107. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання – це звільнення особи від подальшого відбування призначеного їй судом покарання, яке фактично вже нею відбувається, під умовою не вчинення нового злочину протягом строку, який залишився до моменту закінчення відбуття покарання.

108. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким – це звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому вироком суду одного виду покарання шляхом заміни невідбутої частини цього покарання іншим, більш м’яким видом покарання.

109. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, – це відмова держави від подальшого виконання покарання щодо вказаних категорій засуджених за умови, що вони доведуть своє виправлення і чесно виконають материнський обов’язок.

110. Звільнення від покарання у зв’язку з амністією – це відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, призначеного їй судом покарання або відмову держави від подальшого виконання покарання щодо такої особи.

111. Звільнення від покарання у зв’язку з помилуванням – це відмова держави в особі Президента України від подальшого виконання щодо засудженої особи призначеного їй судом покарання.

112. Погашення судимості – це автоматичне її припинення, при встановленні певних, передбачених законом, умов.

113. Зняття судимості – це припинення судимості постановою суду.

114. Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК Украъни, в спеціальний лікувальний заклад.

Дата добавления: 2015-05-10