Сучасні засоби навчання. 2 страница

- шляхом створення шкіл і класів за певним рівнем загального розумового розвитку учнів і стану здоров'я учнів (школи для обдарованих дітей та підлітків, школи для дітей з відхиленням у здоров'ї, класи вирівнювання).

Отже, при зовнішній диференціації комплектування класів, груп, шкіл здійснюється на основі певного критерію. Основним документом, який регламентує діяльність школи в контексті зовнішньої диференціації, є Базовий навчальний план. Форми реалізації зовнішньої диференціації - профільні класи, класи з поглибленим вивченням предметів, спеціальні класи, групи і школи.

28. Вивчення темпу рівнів засвоєння знань (на прикладі конкретної теми).

Рівень засвоєння - розпізнавання. Зрозуміло, що учіння має відбуватися так, щоб в учня сформувався чуттєвий, а потім і пізнавальний образ об’єкта вивчення, щоб при повторному нагадуванні про нього учень міг виокремити даний об’єкт вивчення з багатьох інших, йому подібних, щоб при підказці учневі однієї - двох ознак, що належать цьому об’єкту вивчення, він зміг назвати всі інші ознаки об’єкта. З цього випливає, що першим компонентом учіння є сприймання, формування чуттєвого образу, уявлення. При цьому об’єкт вивчення демонструється, описується словесно, виділяється його найістотніша риса, здійснюється порівняння з близьким за суттю і змістом об’єктом.

Сприймання багатше від відчуттів, оскільки в нього входять дані не тільки безпосередніх відчуттів людини, а й дані її власного досвіду. Підключаючи якомога більший спектр відчуттів учня при сприйманні ним об’єкта вивчення, учитель допомагає учневі створити повний чуттєвий образ цього об’єкта.

Уведення учнів у новий матеріал часто здійснюється шляхом словесного пояснення, що супроводжується демонструванням засобів наочності. У ході цієї роботи учень виділяє те, що найбільше відрізняє даний об’єкт від інших, йому подібних. Цьому допомагає актуалізація власного досвіду учнем, порівняння об’єкта вивчення з іншими, йому подібними, знаходження відмінностей і фіксація їх мимовільною пам’яттю. Учень на початку вивчення не ставить Робота над створенням чуттєвого образу включає і мимовільну пам’ять. Такий процес учіння повністю забезпечує засвоєння матеріалу на рівні розпізнавання.

Рівень репродуктивний. Оскільки завдання полягає в тому, щоб запам’ятати зміст матеріалу, то цілком очевидно, що має бути кон­центрація уваги на осмислення, бо матеріал, який людина розуміє, запам’ятовується краще. Тому важливі думки повторюються декілька разів, об’єкт ніби повертається різними боками, встановлюються зв’язки, простежуються відмінності, констатується подібність. Але репродуктивний рівень засвоєння передбачає і відтворення певного способу дій, певного алгоритму дій. Тому зрозуміло, що цей спосіб дій спочатку демонструється учням, пропонується через дію прикладання його до ситуації, яка виникає зі змісту матеріалу, що вивчається. І далі учні самі прикладають цей спосіб дій до ситуацій, аналогічних до навчальної. Виконуючи елементарні перетворення в межах типової ситуації, концентруючи свою увагу на перетворення в межах даної ситуації, учні разом з тим і запам’ятовують навчальний матеріал, і спосіб дій із ним з використанням як мимовільної, так і довільної пам’яті.

Продуктивний рівень засвоєння. Перш за все, для засвоєння матеріалу на даному рівні необхідне глибше осмислення змісту того, що вивчається. Це диктує необхідність ґрунтовнішої аналітико-синтетичної діяльності, зокрема в структурній площині. Спільно з учителем учні здійснюють розчленування об’єкта вивчення на складові частини, розкривають між ними зв’язки і відношення, розв’язують завдання їх об?єднання навколо об’єднувальної ідеї, встановлюють зв’язки, створюють плани, намагаються побачити нову якість, що утворилася внаслідок об?єднання частин цілого навколо ідеї, повертаються до діяльності з одержання і застосування знань.

Розв’язання задач, вправ, завдань на застосування одержаних знань у ситуації видозміненій, але близькій до типової, створює передумови переходу на вищий, теоретичний рівень абстракцій. При цьому міра самостійності пізнавальної діяльності учнів увесь час зростає.

Творчий рівень засвоєння. Осмислення матеріалу на вищому рівні веде до необхідності застосування моделювання, створення моделей змісту, їхнього аналізу, виходу на нові теоретичні узагальнення, де значна увага приділяється кодуванню, переходу на нову форму вираження змісту, переходу до завдань у новій, нетиповій ситуації, розроблення способів їх розв’язання.

29. Технологія В. Ф. Шаталова.

Намагаючись створити таку технологію, результат застосування якої не залежав би або якомога меншою мірою залежав би і від учителя, і від учнів, В. Шаталов свою технологію побудував на основі дії двох цілком конкретних закономірностей засвоєння матеріалу, а саме: закономірності "7+2", тобто закономірності багаторазового підкріплення, та другої закономірності, яка полягає в тому, що навчальний матеріал краще, глибше і міцніше засвоюється, якщо його цілісно подавати великими блоками. Практична реалізація цієї технології виглядає так. Спочатку вчитель дає цілісну і повну характеристику всієї великої теми, цілого розділу — опис нового матеріалу, зупиняючись на його найважливіших елементах і разом з тим не вдаючись до надмірного деталізування. Це займає велику кількість часу уроку, інколи навіть цілий урок, усе залежить від обсягу теми. Пояснення проводиться ґрунтовно, глибоко, доказово, проте пояснюється, зрозуміло, не весь матеріал, а тільки основні, вузлові поняття і питання. Вдруге вчитель пояснює новий матеріал, використовуючи опорний конспект з теми, який розміщено на великому плакаті, що учитель вивішує перед учнями. Логіка розкриття теми суворо відповідає опорному конспекту. І пояснюється тільки те, що занесено у конспект. Деякі питання теми пояснюються повільно, деякі дуже швидко, деякі голосно, деякі дуже тихо. Словом, друге повторення матеріалу — глибока деталізація найважливіших для змісту і найважчих для засвоєння елементів теми уроку за допомогою малюнків, схем, демонстрацій тощо. Третє підкріплення—учні звичайними олівцями перемальовують і переписують у свої зошити весь опорний конспект. Четверте ознайомлення учнів з новим матеріалом—розмальовування кольоровими олівцями вже своїх опорних конспектів. Як бачимо, відбувається поступове залучення всіх органів чуття до освоєння теми. Наступне повторення — робота парами. У кожній з них один учень розповідає іншому деяку частину матеріалу. Після цього учитель сам розповідає цю частину матеріалу, а учні мають можливість порівняти своє пояснення з учительським. Другу частину матеріалу розповідає другий учень і знову учитель дає своє пояснення. Далі учні один одному ставлять по одному-два запитання і відповідають на них. Слухаючи пояснення першого учня, а потім і пояснення вчителя, другий учень має можливість порівняти ці пояснення і виставити своєму товаришеві оцінку. Поки учні працюють парами, учитель має можливість пройтись між рядами парт і подивитись, як вони написали опорний конспект. Для оцінювання знань використовується відкрита відомість успішності. У неї заносяться всі оцінки, виставлені за різні види роботи. Кожен учень, подивившись у відомість, оцінює свій стан успішності з даної теми і приймає рішення про перездачу тієї чи іншої теми, того чи іншого виду роботи. Для накопичення оцінок з усієї теми учитель використовує результати взаємоконтролю, оцінку за опорний конспект (її може виставити сам учитель або бригадир), за усну відповідь, за письмову відповідь іт.ін. Підсумок. Технологія В. Шаталова. Вона ґрунтується на використанні двох закономірностей: перша — матеріал краще засвоюється, якщо він подається великими блоками; друга—для запам'ятовування матеріалу потрібно повторити його не менше (7±2) разів.

30. Неурочні форми організації навчання.

Поряд основною формою навчання – уроком – існує цілий ряд інших форм цілеспрямованої навчальної діяльності.

Семінар – обговорення колективом класу самостійно підготовлених учнями доповідей, рефератів і т.д. Застосовується переважно при вивченні гуманітарних дисциплін. Привчають учнів самостійно мислити, оперувати набутими знаннями, логічно викладати думки, робити висновки. Практикум – вищий ступінь організації лаб.роб. Порядок роботи – циклічний: учні переходять від однієї роботи до іншої. Практикум проводиться в кінці півріччя або навчального року. На початку вчитель робить загальний інструктаж, ділить учнів на групи, пропонує графік виконання робіт. Далі учні працюють самостійно. В кінці – підсумкове заняття. Факультатив – (необов’язкове навчання) – розширення і поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів і тем; розвиток інтересів, творчих здібностей. Проводиться за спеціальною програмою. Методи – лекція, дискусія.Екскурсія – вивчення за межами школи, але під керівництвом вчителя, предметів, явищ шляхом безпосереднього сприймання. Екскурсії бувають попередні, супровідні, заключні, короткочасні, тривалі, виробничі, біологічні, історичні і т.д. Консультації – уточнення незрозумілих питань курсу, розширення і поглиблення знань і умінь. Додаткові заняття – (індивідуальні або групові – заняття з відстаючими і сильнішими учнями). Співбесіда – обговорення навчального матеріалу для виявлення степеня його засвоєння учнями.

Самопідготовка – виконання д/з у школі під керівництвом вчителя.

31. Організація самостійної роботи студетів.

Метод самостійної роботи застосовується при роботі студентів з підручником, довідниковою літературою, при розв’язуванні задач виконанні вправ, при організації спостережень, виконанні лабораторних і практичних робіт творчих завдань. Самостійна робота буває під керівництвом викладача – за інструкцією (в класі) і поза нею (вдома). Вдома – це домашнє завдання усні і письмові вправи. За дидактичною метою самостійні роботи бувають 1) підготовчі, 2) спрямовані на засвоєння нових знань, 3) тренувальні, 4) узагальнюючі, повторюючи, 5) контрольні роботи. Самостійна робота може бути усною, письмовою, практичною, репрудоктивною, творчою (за характером діяльності), за формою – фронтальні, групові. Домашня робота направлена формування навичок самостійної роботи, вміння, застосування знання.

Вимоги до домашньої роботи: чітке і правильне нормування.

32. Проектне та продуктивне навчання.

Істинне навчання - це, в першу чергу, продуктивне навчання. Процес перетворення суб?єкта навчання полягає у перетворенні його досвіду, отже, у перетворенні суб?єкта з такого, який дечого не знає і не вміє, в такого, який це дещо знає і вміє. Це перетворення спрямоване на розуміння навчального матеріалу, запам?ятовування його, на вироблення уміння його застосовувати у різних ситуаціях. Це, так би мовити, друга частина навчальної діяльності. А перша полягає у тому, щоб одержати це дещо. Воно і є тим продуктом, результатом певної діяльності. Звичайно, цей продукт у готовому вигляді учневі може дати сам учитель. Але його може отримати і сам учень, виявивши при цьому активність у тому, щоб сформулювати певну мету діяльності, виділити ті завдання, які потрібно буде розв?язати на шляху одержання кінцевого результату. Отже, йдеться про вияв деякої активності на шляху формулювання цілей діяльності, і не тільки цілей проміжних, оперативних, а й далеких, перспективних. Розв?язання кожного із сформульованих завдань передбачає розробку плану діяльності, певної схеми дій. Для виконання цього потрібно знайти відповідну теоретичну основу. Виконання, реалізація розробленої стратегії і конкретного плану мають свою логіку виконання. Кожна наступна дія розробляється на основі кінцевого результату попередньої дії. Проте всі разом вони становлять певну цілісність, систему, яка має свої конкретні ознаки і своє змістове наповнення. Далі учня цікавитиме, чи відповідає одержаний результат очікуваному, запланованому. Отже, виникає потреба у тому, щоб одержати інформацію про відповідність одержаного результату запланованому і встановленні того, якою мірою забезпечена ця відповідність. Знайшовши різницю між тим, що повинно бути, і тим, що одержав, учень вносить певні корективи у діяльність із здобування певної інформації. Таким чином, готовий продукт діяльності є результатом самостійної роботи учня з перетворення об?єкта вивчення. Отже, продуктивна Діяльність — це, в першу чергу, пізнавальна діяльність, і таким продуктом, який учень одержав, є певна інформація. Це, так би мовити, змістовий бік справи. Але учень перетворює і форму, а точніше, надає певної форми цій інформації, і, як правило, формою такої організації інформації у цілісність він обирає систему.

У силу того, що в процесі здійснення всієї діяльності він мислить, а мислення має таку істотну рису як системність, учень здійснює у ході продуктивної діяльності системно-змістову декомпозицію, тобто наповнює змістом усі системні характеристики. Продуктивна дільність учня складається із 3 діяльностей: пізнавальної, системно-декомпозиційної і власне навчальної. Таким чином у ході всієї діяльності формується І система - циклова (зв?язка: цілі діяльності - способи реалізації - одержання інформації про досягнення даної мети і, нарешті, корекція цих способів), ІІ - система знань певного рівня ієрархії. Обидві ці системи сприяють глибокому розвитку системності мислення як психічному новоутворенню, що є найхарактернішою рисою розумового розвитку учнів, особливо старшого шкільного віку. Щодо організації такого навчання, то потрібно спочатку вирішити низку важливих завдань Зокрема організовувати це навчання так, щоб усі види діяльності, а їх аж 3, відбувались окремо, виразно відділяючись одна від одної, чи, можливо, забезпечити їх одночасну реалізацію, але при цьому виділяючи як домінантний якийсь один вид. У шкільній практиці часто використовується так зване проектне навчання. Проектне навчання є однією з модифікацій продуктивного навчання. Під ним розуміють організацію навчально-виховного процесу, яка спрямована на самостійне розв?язання учнями навчально-пізнавальних завдань на основі самостійного збору за заданими ознаками і відповідної інтерпретації інформації, обов?язкового обґрунтування і наступного коректування подальшої продуктивної навчально-пізнавальної діяльності, її самооцінки і презентації результату. Завдяки практичній потребі знань, умінь і навичок забезпечується більш осмислене і глибоке їх засвоєння. Комплексний підхід до розробки навчальних проектів сприяє збалансованому розвиткові основних фізіологічних і психологічних функцій учня, їх творчому потенціалу. Навіть невдало виконаний проект має позитивне педагогічне значення. У ході взаємодії учителя й учнів у них формуються продуктивні підходи до оволодіння інформацією, знімається страх перед неправильним висловом, неправильним кроком. В оцінці роботи щодо виконання творчих проектів потрібно враховувати два результати: І - прихований педагогічний ефект від включення учня у здобування знань і їх практичне використання, мотивація, рефлексія і самооцінка, уміння робити вибір і осмислювати як його наслідки, так і результати власної діяльності, ІІ - готовий результат, виріб. Він свідчить про можливості учня, про те, наскільки правильно і повно він засвоїв даний матеріал. Суть цього навчання полягає в отриманні тієї інформації, яку необхідно засвоїти самостійно, пройшовши весь цикл управління пізнавальною діяльністю. При цьому учень здійснює два види діяльності: діяльність з перетворення предметного об?єкта пізнання та діяльність з перетворення досвіду суб?єкта навчання.

33. Метод системної призми.

Передбачає розгляд об’єкта вивчення як системи, але система – це цілісне утворення, яке характериз. набором певних характеристик, ознак, рис, властивостей. Розглянути об’єкт як систему означає забезпечити зміст наповнення кожної характеристики системи: 1) вибір об’єкта вивчення; 2) виділити в ньому одну конкретну систему. Характеристика: рівень ієрархії (визначити зв’язки), субординації (визначити систему більш високого порядку (по відношенню до речення:текст,повість, роман)), системно-утворювальний чинник, елементи системи (частини системи,яка вносить певний вклад у створення самої системи), структура системи (визначити з яких елементів складається система, які зв’язки діють між ними, визначити в якому порядку взаємодіють ці елементи), емерджентна властивість (означає породжену взаємодією елементів властивість. Сам зміст – отриманий адресатом).

34. Диференційоване навчання

Д.н.-це така організація навч.процесу, при якій створюються умови, які дозволяють кожному учневі розкрити всі свої потенціальні можливості. Навчання, у ході якого усім дітям пред*являються однакові вимоги, нехтує інд.особливостями дітей. Розрізняють зовнішню-існування різних типів шкіл, які дають принципово відмінну освіту; профільну і внутрішню-дидактична диференціація; рівневу диференціацію. У центрі уваги школи мають стояти інтереси дитини і її здібності. Але свобода, на думку М.Монтесорі, не означає робити, що хочеш. Це можливість робити вибір із запропонованих варіантів.На існування інд.відмінностей між дітьми вказують багато психологів. Обумовлені вони не тільки генетичними чинниками, але і соціальними умовами, характером виховання та ін.причинами.Зовн.диф.-це така організація навч.вих.проц.,при якій врахування інд.особливостей учнів здійснюється у спец.організов.класах. Тобто комплектування цих шкіл, класів, груп здійснюється на основі певних критеріїв:задатки, нахили, здібності. Класи, школи з погл.вивченням предметів. Внутрішня диференціація-така організація навч.процесу, при якій врахування індивідуальної особливості кожного учня здійснюється в умовах звичайного класу.Врахування індивідуальних відмінностей учнів(особливості пам*яті, мислення, уяви, нахили, здібності)в умовах звич.класу.Осн.поняттям цього виду диференціації є рівень засвоєння інформації.5рівнів засвоєння: розуміння- процес порівняння відомого з невідомим; розпізнавання-вид репродуктивної діяльності, виконується з певною допомогою ззовні; репродуктивний-діяльність відтворення без б.-я. допомоги ззовні;продуктивний-передбачає перетворення, трансформацію засвоєної інформації;творчий рівень - відтворення інформації з елементами перетворення і кодування.

35. Національна система виховання

Національне виховання — виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіковій мудрості, духовності.

Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує національну та особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до повноцінного суспільного життя, яке передбачає виконання ролей громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша.

Основними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, є:

— громадянське виховання: формування громадянськості, яка дає змогу людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною;

— розумове виховання: озброєння учнів знаннями основ наук, формування наукового світогляду та національної самосвідомості, оволодіння основними мислительними операціями, вироблення умінь і навичок культури розумової праці;

— моральне виховання: формування в учнів загальнолюдських норм гуманістичної моралі (добра, взаєморозуміння, милосердя, віри у творчі можливості людини), моральних понять, поглядів, переконань, моральних почуттів, вироблення навичок і звичок моральної поведінки, культури спілкування, культивування інтелігентності;

— трудове виховання: ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична й психологічна підготовка їх до праці, свідомого вибору професії;

— естетичне виховання: формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, вироблення вмінь і навичок привносити в життя красу, розвиток в учнів творчих здібностей;

— фізичне виховання: виховання здорової зміни, підготовка до фізичної праці, захисту Батьківщини.

36. Основи морального виховання

Моральне виховання — цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини.

Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його самовдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості:

— цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленості мети педагогічних впливів);

— багатофакторність (передбачає враховування усіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання);

— віддаленість у часі результатів роботи (виховання є тривалим процесом, результати якого не можуть бути досягнутими відразу);

— неперервність (полягає в систематичності взаємовпливів вихователя і вихованця);

— визначальна роль педагога (педагог має бути моральним взірцем для дитини);

— цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх виховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).

Моральне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері дитини-дошкільника, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають супідрядності — підпорядкованості певній вищій меті. Тому неувага до морального виховання в дошкільному віці не може бути компенсована у подальші роки.

Моральне виховання тісно пов'язане з моральним розвитком, оскільки взаємодія між педагогічними впливами і розвитком особистості відбувається через сприймання, усвідомлення, оцінку й перевірку досвідом моральних вимог.

37. Основи розумового виховання

Розумове виховання — систематичний, цілеспрямований вплив дорослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяльності, здатності до самостійного пізнання.

Метою розумового виховання є підвищення рівня загального розвитку дошкільників. У дошкільному віці дитина засвоює основи знань про навколишній світ, взаємини людей, про зовнішні якості, внутрішні, суттєві зв'язки предметів. Старші дошкільники виявляють здатність до первинних форм умовисновків і узагальнень. У них формуються такі важливі якості, як активність мислення, допитливість та ін.

Розумове виховання забезпечує необхідний рівень розвитку дитини під час систематичного навчання, в іграх і на заняттях, у повсякденному житті. Визначальну роль при цьому відіграє спілкування з дорослими і власна пізнавальна діяльність. Особливої уваги батьків і педагогів потребує формування у дітей основ культури розумової праці, що є передумовою високопродуктивної інтелектуальної доцільності в дорослому віці.

Важливими напрямами розумового виховання, крім розвитку ерудиції, формування світогляду, оволодіння системою наукових і прикладних знань, досвіду пізнавальної діяльності, здатності до прийняття нетрадиційних рішень, що загалом характеризують інтелект людини, є формування емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, до себе, а також розвиток пізнавальних інтересів, потреби у самоосвіті. Основи цих важливих складових 0собистісного й інтелектуального розвитку закладаються у дошкільному віці.

З погляду психології, розум людини — функція мозку, яка полягає у точному й адекватному відображенні закономірностей явищ навколишнього життя, а також у відповідній регуляції діяльності людини щодо освоєння дійсності та власного вдосконалення. Сформованість цих якостей свідчить про розумовий розвиток дитини як важливу складову особистості, основи якої формуються у дошкільному дитинстві під впливом фізичного, розумового, морального виховання.

38. Основи фізичного виховання

Фізичне виховання, фізвиховання, фіз. вих. — педагогічний процес спрямований на фізичний розвиток, функціональне удосконалення організму, навчання основним життєво важливим руховим навичкам, вмінням і зв'язаних із ними знаннями для успішної наступної професійної діяльності.

Основні завдання фізичного виховання:

підвищення функціональних можливостей організму засобами фізичної культури;

сприяння всебічному гармонійному розвитку, відмова від шкідливих звичок, покращення розумової і фізичної працездатності;

формування думки про систематичні заняття фізичними вправами з урахуванням особливостей їх майбутньої професії, фізичне самовдосконалення та здоровий спосіб життя;

отримання студентами та учнями необхідних знань, умінь та навиків у галузі фізичної культури з метою профілактики захворювань, відновлення здоров'я та підвищення професійної працездатності;

використання засобів фізичної культури в лікувально-профілактичній діяльності;

оволодіння методами визначення фізичного стану та самоконтролю;

виховання організаторських навичків, особистої гігієни та загартовування організму;

уміння складати та виконувати вправи з комплексів ранкової гігієнічної гімнастики;

виховання патріотичних, морально-вольових і естетичних якостей;

удосконалення спортивної майстерності студентів та учнів, що займаються обраними видами спорту.

Здійснення фізичного виховання у вищому навчальному закладі ґрунтується на:

загальних соціальних принципах виховної стратегії суспільства, що передбачають всебічну підготовку особистості до трудової та інших суспільно важливих видів діяльності і всемірний розвиток життєвих сил і здібностей людини як вищої цінності суспільства;

загальнопедагогічних принципах: особистого підходу, фундаментальності, гуманізації, демократизації педагогічного процесу;

загальнометодичних принципах: свідомості, активності, доступності, індивідуалізації, систематичності;

специфічних принципах фізичного виховання: безперевного систематичного чергування навантажень і відпочинку, поступового нарощування педагогічних впливів, адаптивного збалансування динаміки навантажень, циклічної побудови системи занять, пікової і загальноосвітньої адекватності напрямків фізичного виховання.

Згідно із навчальною програмою, розробленою ініціативною групою вчених на замовлення Міністерства освіти Укриїни, у процесі фізичного виховання у вищих закладах освіти використовуються традиційні і нетрадиційні засоби і методи фізкультурної освіти та фізичного удосконалення.

Добір засобів і методів здійснюється за розсудом викладачів з урахуванням фізкультурних і спортивних інтересів та індивідуальних особливостей тих, хто займається, рівня їхнього здоров'я, фізкультурної освіти, фізичної підготовленості, наявності умов для занять, екологічного добробуту.

Забороняється використання засобів і методів у фізичному вихованні, пов'язаних з невиправданим ризиком для життя і здоров'я тих, хто займається, а також таких, які не відповідають етичним вимогам, формують культ насильства і жорстокості.

39. Основи громадянського виховання

Громадянське виховання - процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що надає людині можливість відчувати себе морально, соціальне, політичне, юридичне дієздатною та захищеною

Мета громадянського виховання конкретизується через систему завдань

- визнання й забезпечення в реальному житті прав людини як гуманістичної цінності та єдиної норми всіх людей без будь-яких дискримінацій, на чому будується відкрите, демократичне, громадянськесуспільство;

- усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю;

- формування національної свідомості, належності до рідної землі, народу; визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини; виховання почуття патріотизму, відданості у служінні Батьківщині;

- утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість;

- формування соціальної активності і професійної компетентності особистості на основі соціальних умінь: готовність до участі у процесах державотворення, здатність до спільного життя та співпраці у громадянському суспільстві, готовність взяти на себе відповідальність;

- формування політичної та правової культури засобами громадянської освіти, яка забезпечує знання про політичні системи та владу на всіх рівнях суспільного життя, про закони та законодавчі системи; виховання поваги до Конституції України, законодавства, державної мови;

Дата добавления: 2015-05-08