Розробити психологічні рекомендації для батьків розумово відсталої дитини щодо розвитку соціальної мотивації її діяльності та поведінки

Навчальна діяльність пред'являє до дитини певні вимоги, а її здійснення пов'язане з переживанням їм різних емоцій. Встановлено, що на першому році навчання розумово відсталі учні найчастіше відчувають потреби в почутті спокою, безпеки, емоційно насичених позитивних відносинах з оточуючими. Діти прагнуть бути залученими в різні шкільні події. Поряд з цим у них нерідко спостерігається дефіцит емоційних контактів, емоційно-позитивних відносин. Постійне придушення ззовні своєрідних проявів нерідко призводить учнів до почуття неповноцінності, до потреби персональної уваги з боку як дорослих, так і товаришів по класу.

Складні емоції соціально-морального характеру, тонкі відтінки почуттів залишаються недоступними розуміння багатьох випускників спеціальних шкіл. Разом з тим часто пережиті ними та оточуючими їх людьми стану радості, образи майже всі учні правильно розуміють і називають.

Розвиток емоційної сфери розумово відсталих школярів великою мірою визначається зовнішніми умовами, найважливішими з яких є спеціальне навчання і правильна організація всього життя дітей. Властиві цим учням імпульсивні прояви образи, злості, радості і т. п. поступово згладжуються під впливом навчання і виховання. У дітей з'являється осмислення своїх дій і вчинків, формуються позитивні звички і правильне побутове поведінку, необхідні для їх успішної соціальної адаптації.

Необхідно відзначити, що учні навіть молодших класів не залишаються байдужими при прослуховуванні доступних для розуміння текстів, що включають емоційно забарвлені компоненти, а в своїх переказах не пропускають їх, акцентують на них увагу, відтворюють з більшою виразністю, ніж інші частини сприйнятого.

У більш старшому - шкільному віці емоційна сфера розумово відсталих дітей, особливо в молодших класах, характеризується незрілістю і недорозвиненням. Діти схильні до полярних, позбавленим тонких відтінків емоціям. Їх емоції поверхневі, нестійкі, схильні до швидким і нерідко різким змінам. У деяких розумово відсталих школярів спостерігається затягнутість, інертність емоційних реакцій, що часто мають яскраво виражений егоцентричний характер. Не завжди виникають у дитини емоції адекватні надаються на нього зовнішніх впливів. Учні допоміжної школи дуже слабо контролюють свої емоційні прояви, а часто і не намагаються цього робити.

Діти з збереженим поведінкою емоційно трохи більш стійкі, хоча їх поведінку і переживання відображають слабке усвідомлення навколишнього оточення.

Загальмовані розумово відсталі дошкільники діють мляво, нерішуче. Вони здаються малоемоціональнимі, хоча їх переживання нерідко бувають стійкими і досить глибокими.

Розвиток емоцій розумово відсталих дошкільників значною мірою визначається правильною організацією всього їхнього життя, наявністю спеціального, систематичного педагогічного впливу, здійснюваного батьками в сім'ї або педагогом у спеціальній установі. Діти з соціально несприятливого середовища значно відрізняються від тих, хто відвідував спеціальний дитячий садок. Вони менш організовані, нестримані у прояві своїх емоцій. [6.С.69.]

Розумово відстала дитина, а тим більше підліток, опинившись в доступній його розуміння ситуації, здатний до співпереживання, до емоційного відгуку на переживання іншої людини і прагне надати йому ту чи іншу допомогу. [6.С.70.]

Істотні труднощі викликає у розумово відсталих учнів, особливо молодших років навчання, розуміння емоційних станів зображених на картині персонажів. Так, школярі недостатньо співвідносять руху і жести персонажів картини з внутрішнім станом, переданим цими рухами. Діти допускають неточності, а іноді й спотворення при тлумаченні міміки персонажів, неправильно визначають складні переживання, зводячи їх до більш простим. [6.С.71.]

До третього року навчання у дітей спостерігається активність, сприяє емоційної розрядки. У більшій кількості випадків, в порівнянні з першим роком навчання, можливі агресивні прояви. Школярі часто негативно реагують на обмеження та заборони з боку педагога. У них відзначається прагнення до позитивних емоційно забарвленим відносин з дорослими. [6.С.71.]

У цілому на перших роках перебування в умовах шкільного навчання в учнів простежується тенденція до емоційної дезадаптированности, що є наслідком недостатньої особистісної та емоційної готовності цієї категорії аномальних дітей до початку навчання. У старших класах багато підлітків успішно соціально адаптуються, що відбилося у їх поведінці і в школі, і в сім'ї. Вони трудяться у колективі однолітків, живуть у сім'ях, піклуючись про своїх близьких, співпереживаючи з ними ті чи інші події; хоча і не дуже глибоко й чітко, але адекватно розуміють свої почуття і почуття оточуючих їх людей, встановлюють певні стосунки і контакти, в основному правильно ведуть себе в колективі. Все це свідчить про те, що в емоційному розвитку розумово відсталих учнів у процесі спеціального шкільного навчання відбуваються певні позитивні зрушення. [6.С.

В усі часи народжувалися (або за різних обставин такими ставали) люди з вадами, у тому числі й розумовими. Погляд на розумову відсталість в різні історичні періоди і у сучасному соціумі має суттєві відмінності. Він залежить від домінуючої парадигми тлумачення цінності людини, характеру вдоволення її потреб, культури життя суспільства тощо. На сьогодні за даними ВООЗ у світі налічується понад 120 млн. розумово відсталих, їхній догляд та навчання по-різному організовані у різних країнах. В Україні розумова відсталість і досі вважається важким психічним розладом. На обліку служби психічного здоров’я перебуває 278 тис. громадян із розумовою відсталістю. Батьки майже 54 тисяч розумово відсталих дітей до 15 років змушені 407 робити вибір щодо виховання їх вдома або утримання у закритому державному спеціальному закладі (інтернаті). Проживання такої дитини у родині значно покращує її стан за

умови спеціально організованого навчання та безупинного догляду. Певні зусилля треба докласти до адаптування інших членів до розумово відсталої особи, вирішити особистісні та професійні питання батьків. Зазвичай нормальне здорове існування родини потребує сімейної злагоди та координування зусиль навколо проблемної дитини. У випадку, коли розумово відсталу дитину доглядає (або перебирає догляд на себе) одна мати, виникають різного роду труднощі, подолання яких цілком можливо за допомогою фахівців, серед яких психолог посідає одне з перших місць. Оформлення розумово відсталої дитини до інтернату означає різку зміну оточення для дитини, що потребує значного часу для її адаптації, психічно травмує, пригальмовує її розвиток. Однак за педагогічної неспроможності батьків, поганого економічного стану сім’ї, несумісності сиблінгів тощо це є шансом для дитини. Емоційне віддалення породжує проблеми взаємодії з дитиною, подружні непорозуміння, травмуючі жінку переживання. За такої ситуації соціально-психологічна підтримка має надаватися матері на усіх етапах вікового розвитку її дитини та у кризові періоди сім’ї та самої жінки. А саме: по-перше, після народження хворої дитини або відразу після встановлення діагнозу – за показаннями та рекомендацією дитячого педіатра та спеціалістів. Зокрема, від одного року до трьох – при діагностуванні затримки фізичного, мовного та психічного розвитку дитини; від трьох до шести років – при поганих показниках мовного, сенсорного розвитку та неадекватній поведінці; у період шкільного дитинства з 6 до 18 років – коли дитина перебуває вдома або в інтернаті; а також під час переживання вікових та життєвих криз хворою людиною. Мати має бути психологічно готова до співжиття та співпереживання з

дитиною, обізнана щодо перебігу її хвороби та грамотно виконувати розвивально-виховні рекомендації. По-друге, соціальна та психологічна підтримка може бути витребувана жінкою для організації сімейного життя, наприклад:

рішення родинних фінансово-правових питань, проблем здоров’я, освіти, вибору професії, свого та інших членів сім’ї працевлаштування, налагодження подружніх взаємин та стосунків із здоровими дітьми тощо. По-третє, психологічна допомога потрібна матері для збереження її особистісної цілісності та унікальності, наснаження для повноцінного виконання материнської функції. Вона мусить бути свідомою, розвиненою, самодостатньою особистістю, яка звертається по професійну допомогу у кризові періоди життя. На сьогодні є певні труднощі у наданні такої послуги. Це стосується питань організації доступної, зазвичай безкоштовної для клієнта, психологічно-консультативної допомоги; розпізнавання дійсних проблем і застосування адекватних до проблеми методів роботи та оцінки її результативності; крім того, існують труднощі у підготовці та перепідготовці спеціалістів відповідного профілю. 415 З боку клієнтів слід відмітити низький рівень усвідомлення і формулювання власних проблем, звідси – неадекватне їх тлумачення; відчутна недовіра до спеціаліста-психолога;

сором’язливість, агресивність, острах і небажання відкритися під час роботи, що заважає опрацюванню їхніх внутрішніх проблем. Все ж із кожним роком звернення матерів до психологів зростають, а фахівців частіше і на більш тривалий час запрошують у відповідні громадські організації. Психологічна допомога має полягати у нарощуванні функціональної структури, яка сприяє подоланню життєвих труднощів (у тому числі допомагає справлятися з негативними переживаннями), призводить до адекватного сприйняття хвороби дитини та можливостей її виховання і навчання, відновлює та підвищує здатність до вибудовування стосунків із дитиною та оточенням, формулює звернення по допомогу та її прийняття. У процесі взаємодії з психологом мати, яка виховує розумово відсталу дитину, має шанс розкрити свої особистісні якості і досягти конкретних результатів за певних умов. Серед них особливо слід виділити конфіденційність (нерозголошення факту і змісту звернення до фахівця), повагу одне до одного (консультанта і клієнта), комфортність і безпечність спілкування, визначення перешкод для самореалізації та шляхів їх подолання [3; 7; 8].

Дата добавления: 2015-05-08