Розділ II. Цивільне правовідношення 1 страница

6'3-285

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

правопорушника. Державний примус виражається у тому, що міри відповідальності встановлюються у правових нормах, реалізація яких забезпечується примусовою силою держави. Юридична відпо­відальність завжди призводить до негативних наслідків для винної особи, обмеження її майнових, особистих чи інших інтересів¹. Тобто правопорушник повинен нести додаткові обтяження. Такими обтя­женнями або несприятливими для правопорушника наслідками мо­жуть бути:

— заміна невиконаного обов'язку новим (наприклад, обов'язок відшкодувати збитки, завдані простроченням боржника, ст. 612 ЦК України; зміна умов зобов'язання при односторонній відмові від зо­бов'язання, ст. 615 ЦК України);

— заміна основного обов'язку новим, додатковим, часто має місце при порушенні абсолютних суб'єктивних прав (наприклад, відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель, пов'язаних із зниженням їх цінності, ст. 394 ЦК України; відшкодування збитків та моральної шкоди при визнанні правочину недійсним, ст. 216 ЦК України);

— приєднання до порушеного обов'язку нового (наприклад, окрім виконання зобов'язання, обов'язок відшкодувати збитки, сплатити неустойку, ст. 552 ЦК України);

— зміна або припинення правовідношення (статті 16, 22 ЦК України)².

Отже, цивільно-правова відповідальність — це правовідношен­ня, що виражається у вигляді несприятливих наслідків майнового і немайнового характеру у боржника, які забезпечуються державним примусом і тягнуть за собою засудження правопорушення і його суб'єкта. Відшкодування збитків, сплата неустойки і втрата завдат­ку є додатковими до основного обов'язку, бо основний обов'язок боржника полягає у передачі майна, виконанні робіт, наданні по­слуг тощо і він виконується на еквівалентній та оплатній засадах. Сплачуючи неустойку, втрачаючи завдаток або відшкодовуючи кре­диторові заподіяні збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже, на боржника покладаються невигідні майнові наслідки порушення зобов'язання.

Деякі автори вважають цивільно-правову відповідальність санк­цією за правопорушення, що тягне для порушника негативні на­слідки у вигляді позбавлення суб'єктивних цивільних прав або по­кладення на нього нових чи додаткових цивільно-правових обо-

¹ Теория государства и права: Курс лекций. — М.: Юристі,, 1999. — С. 542.

² Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: общие по­
ложення. — М., 2000. — С. 615.

в'язків¹. Визначення цивільно-правової відповідальності як санкції має свої правові підстави². Санкція, як і цивільна відповідальність, забезпечена можливістю її реалізації через державний примус і яв­ляє собою засновану на правовій нормі примусову міру³. Слід зазначити, що відповідальність за правопорушення є санкцією, але не всіляка санкція є відповідальністю. Наприклад, усунення пере­шкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України) за змістом є санкцією, яка є наслідком правопорушення. Але така санкція не пов'язана з додатковими об­тяженнями для правопорушника і, отже, є не мірою відповідальнос­ті, а мірою захисту речових прав.

Санкцією є будь-які правові наслідки правопорушення, у тому числі й ті, застосування яких не тягне за собою настання додатко­вих несприятливих наслідків для правопорушника. Санкцією нор­ми права можна вважати не тільки передбачені законом міри дер­жавно-примусового характеру, що застосовуються судом, господар­ським судом або іншими компетентними державними чи громадсь­кими органами, а й передбачені законом міри, які можуть застосову­ватися самостійно уповноваженою особою до зобов'язаної особи у ра­зі порушення останньою цивільних прав або обов'язків⁴. Так, якщо внаслідок прострочення боржником виконання зобов'язання втра­тило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (ст. 612 ЦК України). Отже, з одного боку, санкція, яка проявляється у цивільно-пра­вовій відповідальності, є мірою відповідальності за правопорушен­ня, з іншого, — цивільно-правова відповідальність є фактично різ­новидом санкції.

Як санкції, міри відповідальності можуть бути поділені на конфіс-каційні, стимулюючі (штрафні), компенсаційні. Суть і цільова спрямованість кожного з різновидів відображаються в їх назві, а та­кож обумовлюють зміст функціональної спрямованості цивільно-правової відповідальності.

Конфіскаційні санкції — це санкції, що пов'язані з безоплатним вилученням у доход держави майна (наприклад, до особи може бути

¹ Иоффе О. С. Обязательственное право. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 97.

² Лейст О. 3. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проб­
леми). — М., 1981. — С. 23; Красавчиков О. А. Ответственность, мери защнти и
санкции в советском гражданском праве // Проблеми гражданско-правовой
ответственности и защитьі гражданских прав. — Свердловск, 1973. — С. 13.

³ Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: общие по­
ложення. — М., 2000. — С. 608.

⁴ Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. — М., 2000. —
С. 312-313.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом (ст. 354 ЦК України).

Штрафні санкції — це ті, які застосовуються до правопорушни­ка незалежно від майнової шкоди, якої зазнала потерпіла сторона внаслідок правопорушення (наприклад, відповідно до ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від су­ми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання). Від кон-фіскаційних штрафні санкції відрізняються тим, що перші стягую­ться з правопорушника в доход держави, другі — на користь потер­пілої сторони. Суттєвою ознакою штрафних санкцій є те, що вони застосовуються незалежно від наявності збитків. Така незалежність також виражається у тому, що штрафні санкції застосовуються на­віть у розмірі більшому, ніж самі збитки, якщо вони є, і взагалі не­залежно від того, чи подано позов про збитки. Наприклад, за затри­мку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф, а якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не відбулася внаслідок запізнення транспортного засобу, який доставив його у цей пункт, перевізник зобов'язаний відшкодувати пасажирові завдані збитки (ст. 922 ЦК України).

Компенсаційні санкції — це ті, що призначені відшкодувати по­терпілій стороні шкоду, заподіяну правопорушником. Як правило, такі санкції застосовуються у випадках невиконання або неналеж­ного виконання зобов'язання із договору або заподіяння шкоди де­ліктом (наприклад, відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину, ст. 1177 ЦК України)¹.

Правовою підставою застосування до правопорушника цивільної відповідальності є норма права. Фактичною підставою для застосу­вання міри цивільної відповідальності є скоєння цивільного право­порушення.

Специфічними рисами цивільної відповідальності, які відрізня­ють її від інших видів юридичної відповідальності, є такі.

По-перше, її майновий характер. Застосування цивільно-право­вої відповідальності завжди пов'язане із втратами майнового харак­теру у майновій сфері боржника (відшкодуванням заподіяної шко­ди, сплатою неустойки (штраф, пеня). Навіть коли правопорушення зачіпає особисті немайнові права або завдає моральної шкоди, за­стосування цивільно-правової відповідальності реалізується через

¹ Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. — М., 2000. — С. 314-315.

стягнення на користь потерпілого грошової суми для відшкодуван­ня збитків або моральної шкоди (ст. 23 ЦК України).

По-друге, цивільно-правова відповідальність завжди є відпо­відальністю одного учасника цивільно-правових відносин перед ін­шим — це відповідальність правопорушника перед потерпілим. Це обумовлено тим, що цивільне право регулює відносини між рівно­правними та автономними суб'єктами, а отже, порушення обов'яз­ків одним суб'єктом завжди тягне за собою порушення прав іншого учасника правовідносин. При застосуванні міри кримінальної від­повідальності правовідносини виникають перш за все між держа­вою і правопорушником, що пов'язано з більшою суспільною небез­пекою кримінальних правопорушень і спрямованістю міри кри­мінальної відповідальності на особу правопорушника з метою викликати позитивні зміни в особистості правопорушника.

У зв'язку з тим, що цивільні правопорушення також можуть за­чіпати інтереси суспільства і держави, цивільне право допускає ви­никнення при застосуванні цивільно-правової відповідальності від­носин між державою і правопорушником. Такі правовідносини реа­лізуються у застосуванні до правопорушника мір конфіскаційного характеру і носять виключний для цивільного права характер.

По-третє, особливістю цивільної відповідальності є можливість перевищення розміру відповідальності у порівнянні з розміром за­подіяної шкоди або збитків (наприклад, застосування штрафної неустойки, завдаток). Слід звернути увагу на те, що штрафна не­устойка за новим ЦК набуває загального характеру і застосовуєть­ся завжди, крім випадків, коли законодавством або договором пе­редбачено інше. Саме в такий спосіб втілюється одна зі специфіч­них ознак цивільної відповідальності у вигляді додаткових обтяжень у майновій сфері правопорушника. Але закон певною мірою намагається регулювати питання застосування цивільно-правової відповідальності на засадах справедливості шляхом зако­нодавчо встановленої можливості зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір фактично завданих збитків. Так, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ст. 551 ЦК України).

По-четверте, особливістю цивільно-правової відповідальності є застосування рівних за обсягом мір відповідальності за однотипні правопорушення, що забезпечує послідовну реалізацію принципу рівноправності учасників цивільно-правових відносин¹.

Значення цивільно-правової відповідальності відображається в її функціях.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

Попереджувально-виховна функція відповідальності спрямована на попередження правопорушень. Міри цивільно-правової відпо­відальності стимулюють боржника (приватна превенція) та інших (загальна превенція) учасників цивільних відносин до належного виконання своїх зобов'язань.

Репресивна функція означає покарання правопорушника, яке виражається у додаткових несприятливих зобов'язаннях, що забез­печуються примусовою силою держави.

Компенсаційна функція проявляється у ліквідації несприятли­вих наслідків у потерпілого (кредитора) за рахунок порушника (боржника).

Сигналізаційна функція має велике значення для інших партне­рів боржника, оскільки може служити сигналом про можливість не­доліків у поведінці боржника, які можуть виявитися у нових право-стосунках при заподіянні правопорушення.

До принципів цивільно-правової відповідальності можна віднес­ти принципи: 1) законності (обов'язкове виконання суб'єктами ци­вільного права імперативних вимог, викладених у нормі права щодо відповідальності); 2) невідворотності відповідальності (обов'язкове застосування відповідальності до будь-якого правопорушника); 3) індивідуалізації (допускається врахування ступеня суспільної не­безпеки правопорушення, форми вини, майнового стану правопо­рушника та ін. (наприклад, ст. 1193 ЦК України встановлює мож­ливість урахування вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди); 4) принцип повного відшкоду­вання шкоди (відновлення майнового становища потерпілого до ста­ну, який існував до правопорушення, ст. 1166 ЦК України); 5) принцип рівності сторін; 6) принцип поєднання особистих ін­тересів із суспільними (здійснення права не повинно шкодити ін­тересам і цивільним правам суспільства та іншим суб'єктам цивіль­ного права; наприклад, фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльно­сті, яка загрожує життю та здоров'ю, ст. 282 ЦК України).

Розвиток страхування цивільної відповідальності, а також со­ціального страхування тлумачиться багатьма західними юристами як свідоцтво згасання цивільної відповідальності, як мінімум у сфе­рі деліктних правовідносин. На їх думку, заміна цивільної відпо­відальності страхуванням призводить не до посилення захисту по­терпілих, а до його послаблення, тому що, розраховуючи на страху-

* Теория государства и права." Курс лекций. — М.: Юристь, 1999. — С. 552; Брагин-ский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: общие положення. — М., 2000. — С. 610-611.

вання відповідальності внаслідок своєї діяльності, особа поводиться більш необачно і, відповідно, більш соціально небезпечно. їхні опо­ненти заперечують, що страхування є найбільш оптимальним засо­бом відшкодування, але у зв'язку з тим, що страхування не може виконувати кримінальну і, відповідно, репресивну функцію, стра­хування доповнюється можливістю стягнення шкоди шляхом вста­новлення можливості стягнення відшкодованої страхувальником шкоди через регресні позови. Отже, розвиток страхування цивіль­ної відповідальності супроводжується часто не заміною цивільної відповідальності в цілому інститутом страхування, а відродженням майнової винної відповідальності, але вже на етапі розгляду регрес-них вимог страхувальника до застрахованої особи¹.

Принцип каналізування цивільної відповідальності полягає у тому, що відповідальність несе тільки одна особа, вказана у норма­тивному акті, незалежно від того, заподіяна шкода нею самою чи ін­шими особами. Як правило, забороняється переносити відповідаль­ність на дійсних заподіювачів шкоди, за винятком, коли, наприк­лад, між сторонами є спеціальна угода з цього питання. Так, виняткова відповідальність оператора атомної установки може бути прямо закріплена у законі. Вона отримала назву «юридичного кана­лізування» за законодавством Франції, Японії, Нідерландів, Англії, Швеції, Швейцарії, Бельгії, Іспанії та інших країн. Потерпілий від ядерного інциденту може звернутися з позовом про відшкодування шкоди тільки до оператора ядерної установки. Усі інші винні особи звільняються від майнової відповідальності, за винятком випадків, коли в оператора з ними укладена спеціальна угода².

Необхідність, з одного боку, відшкодування шкоди, заподіяної невинними діями (наприклад, випадкової шкоди), з іншого, — не­справедливість покарання невинних осіб через притягнення їх до відповідальності змушує шукати шляхи вирішення проблеми без­винної відповідальності⁵'.

§ 2. Форми і види цивільно-правової відповідальності

У формі цивільно-правової відповідальності виражаються ті до­даткові обтяження, що покладаються на правопорушника. Відпові­дальність може наступати у формі відшкодування шкоди, сплати неустойки, втрати завдатку, конфіскації та ін. Особливе місце серед форм цивільно-правової відповідальності посідає відшкодування шкоди, тому що найбільш суттєвим і розповсюдженим порушенням

¹ Кулагин М. И. Избранньїе трудьі. — М.: Статут, 1997. — С. 283-284.

² Там само. — С. 287-288.
З

Більш детально див. у параграфі «Вина».

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

прав є заподіяння збитків. Ця форма відповідальності застосовується завжди, якщо законом чи договором не передбачено інше, водночас як інші форми застосовуються тільки у випадках, коли це прямо пе­редбачено законом чи договором для конкретного правопорушення.

Види цивільно-правової відповідальності. Поділ цивільно-пра­вової відповідальності на види може відбуватися за різноманітними критеріями залежно від того, з якою метою такий поділ здійснюєть­ся. Види цивільно-правової відповідальності розрізняються за ін­ститутами цивільного права: інститутом договірних зобов'язань та інститутом позадоговірних зобов'язань. Залежно від підстав за­стосування відповідальності розрізняють відповідальність договір­ну і позадоговірну (деліктну); суб'єктів — цивільно-правова відпо­відальність може бути індивідуальною або спільною (частковою, солідарною, субсидіарною); характеру відповідальності — виокре­млюють міри, що впливають безпосередньо на свідомість особи (міри особистого характеру), і ті, що впливають опосередковано че­рез майнові права й інтереси правопорушника; цілей відповідально­сті — міри відповідальності можна поділити на відновлювальні (від­шкодування шкоди) і каральні (репресивні і превентивні) (стягнен­ня неустойки, конфіскаційні міри та ін.); розмірів і обсягу — відповідальність буває повна, обмежена, підвищена; характеру по­ділу відповідальності між кількома правопорушниками — виокре­млюють часткову, солідарну і субсидіарну відповідальність¹.

Договірна і позадоговірна (деліктна) відповідальність. Юриди­чне значення поділу відповідальності на договірну і позадоговірну по­лягає у тому, що форми і розміри позадоговірної відповідальності ви­значаються тільки законом, водночас як договірної відповідальності — визначаються як законом, так і умовами договору. Договором може бути передбачена відповідальність, у тому числі за правопорушення, за які чинне законодавство відповідальності не передбачає, або інша форма відповідальності, ніж та, що прямо передбачена законодавст­вом. Сторонами також може бути підвищено або занижено розмір від­повідальності порівняно з тією, що передбачена законодавством, якщо законом не передбачено інше. Наприклад, розмір неустойки, встанов­лений законом, у договорі може бути збільшений або зменшений, крім випадків, передбачених законом (ст. 551 ЦК України).

Договірна відповідальність наступає у разі порушення договірно­го зобов'язання. Позадоговірна відповідальність має місце у випад­ку заподіяння правопорушення боржником, який не був з кредито­ром у договірних правовідносинах.

¹ Тархов В. А. Гражданское право: Общая часть: Курс лекций. — Чебоксари, 1997. — С. 285-287.

При заподіянні позадоговірної (деліктної) шкоди відбувається порушення правоохоронних правовідносин, у яких абсолютним правам (наприклад, право власності) суб'єктів цивільного права кореспондує пасивний обов'язок боржника не порушувати ці пра­ва. У зв'язку з тим, що такі абсолютні права гарантовані державою і перебувають під її охороною, закон є єдиною підставою, що дозво­ляє такі права захистити. Деліктна відповідальність виникає з мо­менту заподіяння шкоди майну або особі потерпілого (кредитора). Правила про деліктну відповідальність не можуть змінюватися за угодою сторін. Звичайно, відповідальність виключається, якщо не було умов для вільного формування волі і волевиявлення або шкід­ливі події наступили поза волею особи, тобто поза сферою її конт­ролю¹.

Договірна відповідальність випливає з порушення регулятивних правовідносин і наступає при невиконанні або неналежному вико­нанні боржником свого обов'язку у відносному правопорушенні, де конкретному праву кредитора відповідає конкретний обов'язок борж­ника, а зміст обов'язку відшкодування шкоди у разі порушення зобо­в'язань міститься в умовах договору, сформованих за взаємною зго­дою сторін. Принцип свободи договору обумовлює диспозитивний ха­рактер більшості норм інституту договірної відповідальності.

Підставою застосування договірної відповідальності є не сам до­говір, а факт заподіяння шкоди невиконанням або неналежним ви­конанням зобов'язання: саме у цьому і проявляється диспозитив­ний характер договірної відповідальності. Проте слід взяти до уваги той фактор, що диспозитивність договірної відповідальності також має певні межі, встановлені законом. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язан­ня, є нікчемним (ст. 614 ЦК України).

Часткова, солідарна і субсидіарна відповідальність має зна­чення і застосовується тоді, коли правопорушення скоєне кількома особами.

Часткова відповідальність наступає у всіх випадках, коли зако­ном, іншим правовим актом або договором не передбачено інше. Правило про застосування часткової відповідальності є загальним правилом і випливає з часткового характеру договірних зобов'я­зань. Часткове зобов'язання має місце тоді, коли у ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, і кожен із кредито­рів має право вимагати виконання, а кожен із боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці. Часткова відповідальність передбачає, що кожний з боржників несе перед кредитором відпо-

Кулагин М. Я. Избранньїе трудьі. — М.: Статут, 1997. — С. 279.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

відальність тільки у тій частці, яка припадає на нього відповідно до закону або договору. Частки кожного з боржників визнаються рів­ними, якщо законом або договором не визначений інший їх розмір. Зокрема, ст. 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні беруть участь кілька боржників, кожний з них повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Солідарні зобов'язання максимально забезпечують захист прав кредитора, і тому випадки встановлення саме солідарної відпо­відальності як у договірних, так і позадоговірних зобов'язаннях ду­же часті. Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі не­подільності предмета зобов'язання (ст. 541 ЦК України).

Солідарна відповідальність дозволяє кредитору притягнути до відповідальності будь-кого з боржників у повному обсязі або частко­во, дає кредитору додаткові гарантії щодо завданої шкоди та її від­шкодування, дає можливість звернутися з вимогою про стягнення до будь-кого з боржників, у кого є достатньо майна для задоволення вимог. Усі боржники залишаються зобов'язаними до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане повністю.

Субсидіарна відповідальність настає тоді, коли в зобов'язанні бе­руть участь два боржники, один з яких основний, інший — додатко­вий (субсидіарний). Субсидіарна відповідальність може випливати із закону, інших правових актів, умов договору. Основна мета встанов­лення такого виду відповідальності — посилення гарантій забезпечен­ня права кредитора на відшкодування заподіяної йому шкоди за раху­нок інших осіб, які в основному зобов'язанні безпосередньої участі не беруть (додаткових боржників) (ст. 619 ЦК України). Додатковий боржник несе відповідальність за основного боржника у разі, якщо кредитор не може задовольнити свої вимоги за рахунок основного бор­жника. Така ситуація можлива у випадках, коли: 1) основний борж­ник відмовився задовольнити вимогу кредитора (ст. 619 ЦК України «Субсидіарна відповідальність»); 2) кредитор не отримав у розумний термін від основного боржника відповіді на заявлену вимогу (ст. 619 ЦК України «Субсидіарна відповідальність»); 3) майна основного боржника недостатньо для задоволення вимог кредитора у повному об­сязі (наприклад, ст. 1043 ЦК України «Відповідальність управителя»).

У зв'язку з тим, що частими є випадки, коли у виконанні зобо­в'язання, крім основного боржника, можуть брати участь інші осо­би, субсидіарну відповідальність слід відрізняти від відповідальнос­ті боржника за дії третіх осіб. Така відповідальність наступає тоді, коли боржник перекладає обов'язок виконання зобов'язання на тре-

тю особу. Водночас, якщо законодавством не встановлено обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто, умовами договору може бути передбачено, що зобов'язання породжує для третьої особи пра­ва щодо боржника та (або) кредитора (ст. 511 ЦК України). У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (ст. 528 ЦК України).

Винятки із загального правила також можуть випливати безпо­середньо з нормативних актів, внаслідок чого відповідальність пе­ред кредитором перекладається на третю особу, яка не виконала зо­бов'язання. Так, наприклад, якщо відповідно до договору непрямо­го лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу здійснено лізингоодержувачем, перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання несе відповідальність продавець (поста­чальник) (ст. 808 ЦК України). Окрім того, законом встановлено право іншої особи задовольнити вимогу кредитора без згоди борж­ника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стяг­нення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні (статті 512-519 ЦК України).

Відповідальність юридичної особи за шкоду, заподіяну її праців­никами, не є ні субсидіарною відповідальністю, ні відповідальністю за дії третіх осіб, тому що дії працівників юридичної особи під час виконання ними своїх трудових обов'язків вважаються діями самої юридичної особи.

Повна, обмежена, підвищена відповідальність. Одним з основ­них принципів цивільно-правової відповідальності є принцип пов­ного відшкодування заподіяної правопорушенням шкоди, відповід­но до якого майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юри­дичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її за­вдала (ст. 1166 ЦК України).

Законодавством допускаються винятки із загального правила, коли розмір відшкодування може бути обмежено або збільшено без­посередньо законом або умовами договору.

Укладаючи договір, сторони мають право передбачити у ньому умо­ви про зменшення збитків, про додаткові підстави звільнення боржни­ка від відповідальності, але не про повне звільнення його від відпо­відальності за порушення договору. Угода про обмеження відповідаль­ності договором, якщо в законі передбачено інше (повна або збільшена відповідальність), вважається нікчемною. Нікчемною також є угода сторін про обмеження відповідальності за навмисне заподіяння шко­ди. Наприклад, нікчемним визнається правочин щодо звільнення про-

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

давця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою (ст. 661 ЦК України); нікчемними визнаються умови договору, що обмежують права покупця — фізичної особи порівняно з правами, встановленими законодавством, у тому чи­слі законодавством про захист прав споживачів (ст. 698 ЦК України).

Допускається зменшення (обмеження) розміру відповідальності правопорушника, якщо:

1) доказана вина обох сторін у невиконанні або неналежному ви­конанні зобов'язання;

2) кредитор навмисно чи необачно сприяв збільшенню розміру збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення;

3) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізич­ною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ст. 1193 ЦК України).

Відповідальність, яка наступає з вини обох сторін (кредитора і боржника), іноді називають змішаною. І хоча відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання несе тільки боржник, зменшення обсягу такої відповідальності для боржника дає право зробити припущення, що частина його відповідальності перерозподіляється між ним і кредитором. Кредитор внаслідок та­кого перерозподілу отримує відшкодування не в повному обсязі.

Змішану відповідальність не слід плутати зі спільним заподіян­ням шкоди, яке здійснюється кількома боржниками, але сам потер­пілий залишається невинним. У разі спільного заподіяння шкоди наступає часткова або солідарна відповідальність. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у част­ці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 ЦК України).

Дата добавления: 2015-05-10