I-t-J-285 3 страница

У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, мо­жуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учас­ників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов'язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни.

Учасник повного товариства несе підвищену відповідальність за боргами товариства, на відміну від учасників товариства з обмеже­ною відповідальністю та акціонерів. Відповідно до ст. 124 ЦК України у разі недостатності у повного товариства майна для задо­волення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного това­риства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. При цьому не має значення, коли виникли ці борги — до чи після вступу до това­риства. Крім цього, ЦК України покладає на учасника, який вибув із повного товариства, обов'язок відповідати за борги, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залиши­лися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

Учасник повного товариства, який повністю сплатив борги това­риства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній ча­стині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

Відповідно до ст. 126 ЦК України учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу із товариства.

Дострокова відмова від участі у повному товаристві, заснованому на певний строк, допускається лише з поважних причин.

Учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників передати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі.

При переданні частки (її частини) новому учасникові до нього пе­реходять повністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який передав частку (її частину). Особа, якій передано частку (її частину), несе відповідальність за зобов'язаннями товари­ства у порядку, встановленому ч. 2 ст. 124 ЦК України, тобто відпо­відає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу до товариства. Передання учасником товарист­ва усієї частки іншій особі припиняє участь цього учасника в повно­му товаристві і породжує для нього наслідки, передбачені ч. З ст. 124 ЦК України, а саме: відповідальність протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому учасник вибув із товариства.

Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує неналежним чином обов'язки, покладені на нього товарис­твом, або який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досяг­ненню цілей товариства, може бути виключений із товариства у по­рядку, передбаченому установчими документами.

Рішення про виключення зі складу учасників повного товарист­ва може бути оскаржене до суду.

Вперше у ЦК України (ст. 129) закріплена норма про можливість вибуття за рішенням товариства з його учасників у разі:

1) смерті учасника, оголошення його таким, що помер, — за від­сутності правонаступництва;

2) ліквідації юридичної особи — учасника товариства, в тому чи­слі у зв'язку з оголошенням її банкрутом;

3) визнання учасника недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім;

4) призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної особи — учасника товариства, зокрема у зв'язку з її не­платоспроможністю, наприклад у процедурі санації відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом»;

5) звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства.

Рішення про вибуття учасника повного товариства приймається одноголосно і може бути оскаржене заінтересованими особами до суду.

Учасникові, який вийшов, якого виключено або який вибув з повного товариства з підстав (статті 126, 128, 129 ЦК України), а також спадкоємцям учасника фізичної особи або правонаступни­кам юридичної особи, які не вступили у повне товариство, виплачу­ється вартість частини майна товариства, що відповідає частці цьо­го учасника у складеному капіталі товариства, якщо інше не пере­дбачено засновницьким договором.

Порядок визначення вартості частки учасника у майні повного товариства та строки її виплати встановлюються законом і заснов­ницьким договором.

Звернення стягнення на частку учасника повного товариства за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника повного товариства для покриття його власних бор­гів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку виділу частки учасника-боржника у грошовій або нату­ральній формі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства.

Повне товариство ліквідовується, крім підстав, зазначених у ст. 110 ЦК України, у разі, якщо в товаристві залишається один учасник. Він має право протягом шести місяців з моменту, коли став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у визначеному законом порядку. За­значене положення закріплене в ЦК України у зв'язку з тим, що, на відміну від акціонерного товариства чи товариства з обмеженою (до­датковою) відповідальністю, в повному товаристві не може бути менше ніж два учасники. Тому повне товариство може бути пере­творене у командитне товариство.

Командитним є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і со­лідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'я­заннями товариства усім своїм майном, є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю то­вариства, у межах сум зроблених ними вкладів, та не беруть участі в діяльності товариства (ст. 133 ЦК України).

Крім зазначення виду товариства, найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасни-

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

ків або ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з додан­ням слів «і компанія» та «командитне товариство».

Командитне товариство створюється і діє на підставі засновниць­кого договору, який підписується усіма повними учасниками.

Засновницький договір командитного товариства має містити, крім відомостей, зазначених у ст. 88 ЦК України, відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір і порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі, сукупний розмір вкладів вкладників (ст. 134 ЦК України).

Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитно-му товаристві залишився один повний учасник, засновницький до­говір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним уча­сником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то засновницьким документом є одноособова заява (ме­морандум), яка містить усі відомості, встановлені ст. 134 ЦК Украї­ни для командитного товариства.

Права та обов'язки повних учасників командитного товариства тотожні правам учасників повного товариства.

Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства. Учасник повного товариства не може бути повним учасником командитного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.

Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому ЦК України для повного товариства. Вкладники не мають права брати участі в упра­влінні справами командитного товариства та заперечувати дії пов­них учасників щодо управління діяльністю товариства. Вони можуть діяти від імені товариства лише за довіреністю.

Вкладник командитного товариства зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу.

Сукупний розмір вкладів вкладників не має перевищувати 50 від­сотків майна товариства, зазначеного у засновницькому договорі. На момент державної реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен зробити вклад у розмірі, визначеному зако­ном (ст. 135 ЦК України).

Внесення вкладів посвідчується свідоцтвом про участь у коман-дитному товаристві, яке видається його вкладникові. Зазначене свідоцтво не є цінним папером.

Вкладник командитного товариства має право:

1) одержувати частину прибутку товариства, яка припадає на його вклад, у порядку, передбаченому засновницьким договором (меморандумом);

2) діяти від імені командитного товариства у разі видачі йому до­віреності та відповідно до неї;

3) переважно перед третіми особами набувати відчужувану част­ку в складеному капіталі товариства відповідно до положень ст. 147 ЦК України.

Якщо бажання викупити частку виявили декілька вкладників, зазначена частка поділяється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства. Переважне право на викуп прова­диться відповідно до вимог ст. 147 ЦК України, яка регулює поря­док викупу частки у статутному капіталі учасника товариства з об­меженою відповідальністю;

4) вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;

5) ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;

6) після закінчення фінансового року вийти з товариства й одер­жати свій вклад у порядку, передбаченому засновницьким догово­ром (меморандумом);

7) передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншо­му вкладнику чи третій особі, повідомивши про це товариство. Пе-редання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.

Вкладник не тільки має відповідні права, а й несе передбачену ст. 138 ЦК України відповідальність за вчинення правочинів від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, за умови несх­валення їх командитним товариством перед третіми особами.

Командитне товариство ліквідовується при вибутті усіх вкладни­ків. Однак повні учасники мають право замість ліквідації перетво­рити командитне товариство у повне товариство. Командитне това­риство ліквідовується також на підставах, передбачених для лік­відації повного товариства, крім випадків, коли в ньому залишають­ся хоча б один повний учасник та один вкладник.

У разі ліквідації командитного товариства, після розрахунків з кредиторами, вкладники мають переважне право перед повними учасниками на одержання вкладів у порядку та на умовах, встанов­лених цим Кодексом, іншим законом і засновницьким договором (меморандумом). Із-за недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів наявні кошти поділяються між вкладниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіта­лі товариства.

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарсь­кої діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 15. Підприємницькі товариства

об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Законом або статутом кооперативу може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб (ст. 163 ЦК України).

Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідаль­ність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, пе­редбачених законом і статутом кооперативу.

Правовий статус виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів визначаються ЦК України та іншими законами.

Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членів. Чинне законо­давство не зобов'язує засновників виробничого кооперативу уклада­ти засновницький договір.

Статут виробничого кооперативу має містити, крім загальних відо­мостей, що вимагаються ст. 88 ЦК України до змісту установчих доку­ментів будь-якого товариства, відомості про: розмір пайових внесків членів кооперативу, склад і порядок внесення пайових внесків члена­ми кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'я­зання щодо внесення пайових внесків, відомості про характер і поря­док трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої від­повідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі, відомості про порядок розподілу прибутку і збитків кооперати­ву, відомості про розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за боргами кооперативу, відомості про склад і компетенцію ор­ганів управління кооперативу і про порядок ухвалення ним рішень.

Кількість членів кооперативу не може бути меншою ніж та, що встановлена законом.

Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.

Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести на момент державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайо­вого внеску, а частину, що залишилася, — протягом року з моменту державної реєстрації, якщо інший строк не передбачений статутом кооперативу. Порядок внесення пайових внесків членами виробни­чого кооперативу встановлюється законом і статутом кооперативу.

Прибуток виробничого кооперативу поділяється між його члена­ми відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не пе­редбачений статутом кооперативу. Так, наприклад, статутом това­риства може передбачатися, що прибуток поділятиметься залежно від паю члена кооперативу. У такому самому порядку поділяється майно, що залишилося після ліквідації кооперативу та задоволення вимог його кредиторів.

Відповідно до ст. 166 ЦК України член виробничого кооперативу має право на свій розсуд вийти з кооперативу. У такому разі йому має бути виплачена вартість паю або видане майно, що відповідає розміру його паю, а також здійснюються інші виплати, передбачені статутом кооперативу. Видача паю, виплата вартості паю та іншого майна членові кооперативу, який виходить з нього, здійснюється у порядку, передбаченому законом і статутом кооперативу.

Член виробничого кооперативу може бути виключений із ко­оперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього стату­том кооперативу, а також в інших випадках, передбачених зако­ном і статутом кооперативу. При цьому він має право на одержан­ня паю, як і член кооперативу, який добровільно вийшов із коо­перативу.

Член виробничого кооперативу має право передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу, якщо інше не передбаче­но законом і статутом кооперативу.

Передання паю (його частини) особі, яка не є членом вироб­ничого кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разі інші члени кооперативу користуються переважним правом купівлі такого паю (його частини). Порядок відчуження паю чи його частини іншому членові кооперативу або третій особі встановлюється законом чи статутом кооперативу (ст. 166 ЦК України).

У разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не визначе­но статутом кооперативу. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю по­мерлого члена кооперативу.

Накладення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними боргами допускається лише при нестачі іншого його майна для покриття таких боргів у порядку, передбаченому зако­ном і статутом кооперативу.

Відповідно до ст. 163 ЦК України особливості створення і діяль­ності сільськогосподарських кооперативів можуть встановлюватися законом. На сьогодні діє Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»¹, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні умови діяльності кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднаннях.

Сільськогосподарський виробничий кооператив — це юридична особа, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільсько-

¹ ВВР. — 1997. — № 39. — Ст. 261.

и 3-285

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 16. Держава і територіальні громади...

господарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва.

До сільськогосподарських товаровиробників належать фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарюван­ня, в якої валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільсь­когосподарської продукції власного виробництва та продуктів її пе­реробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільсько­господарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу. Це обмеження не поши­рюється на осіб, які мають особисті підсобні господарства.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви. Член кооперативу робить вступний і пайовий внески в порядку, ви­значеному статутом кооперативу. Рішення правління (голови) ко­оперативу про прийняття до кооперативу підлягає схваленню за­гальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його схвалення визначається статутом кооперативу. Відповідно до ст. 10 цього Закону членство в кооперативі припиняється у разі: добро­вільного виходу з кооперативу; припинення трудової участі в діяль­ності виробничого кооперативу; виключення у випадках і в поряд­ку, визначених статутом кооперативу; несхвалення загальними збора­ми рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу; втрати членом кооперативу — юридичною особою свого статусу; смерті члена кооперативу; реорганізації та ліквідації кооперативу.

Основними правами членів сільськогосподарського кооперативу є:

— участь в управлінні справами кооперативу, право голосу на за­гальних зборах кооперативу, право обирати і бути обраним до орга­нів управління кооперативом. Для членів кооперативу — юридич­них осіб ці права реалізуються їх повноважними представниками;

— користування послугами кооперативу;

— одержання кооперативних виплат — частини доходу коопера­тиву, що підлягає розподілу між його членами;

— одержання частки доходу на пай (додатковий пай);

— одержання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і тер­мін, визначені статутом кооперативу.

У сільськогосподарських кооперативах усіх видів допускається асоційоване членство. Асоційованими членами можуть бути фізичні чи юридичні особи, які визнають його статут і зробили пайовий вне­сок у створення та розвиток кооперативу.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До орга­нів управління належить правління кооперативу. У разі потреби ко­оператив наймає виконавчого директора, утворює спостережну раду.

Майно сільськогосподарського кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперати­ву (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фон­ду встановлюються статутом. Розміри пайових внесків до коопера­тиву встановлюються у рівних частинах і/або пропорційно очікува­ній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.

Кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном. Члени кооперативу відповідають за зобов'язаннями кооперативу тільки у межах пайового майнового внеску. Коопера­тив не несе відповідальності за зобов'язаннями членів кооперативу.

У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має пра­во на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки — в натурі (на місцевості). Термін та інші умо­ви отримання паю встановлюються статутом кооперативу, при цьо­му термін отримання паю не може перевищувати двох років, а від­лік терміну починається з 1 січня року, що наступає після моменту виходу (виключення) із кооперативу. Право власності членів коопе­ративу — фізичних осіб на пай є спадковим.

Рекомендована література:

Спасибо-Фатеева И. В. Акционерные общества: корпоративные право­отношения. — X., 1998.

Санхметова Н. О. Підприємницьке право. — К., 2001. Сонін О. Правові основи виникнення сільськогосподарських кооперати­вів // Право України. — 1992. — № 1. — С 15-17. Шишкина И. С. Предпринимательские объединения. — М., 2001. Жилинский С. Э. Предпринимательское право. — М., 2002.

Глава 16

Держава і територіальні громади

як суб'єкти цивільних правовідносин

§ 1. Поняття та ознаки держави і територіальних громад як суб'єктів цивільних правовідносин

У цивільних правовідносинах, крім фізичних та юридичних осіб, можуть брати участь також держава Україна, Автономна Респуб­ліка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єк­ти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Дата добавления: 2015-05-10