Майно, що може бути об'єктом договору довічного утримання

3 3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

§ 3. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язуєть­ся надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ст. 714 ЦК України до договору постачання енерге­тичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосову­ються загальні положення про купівлю-продаж, положення про до­говір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та ви­конання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про електроенергетику»¹ енергопостачальники зобов'язані забезпечувати надійне постачання електричної енергії згідно з умовами ліцензій та договорів. Вони здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій терито­рії і не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії.

Енергопостачальники, які здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, несуть відповідальність за пору­шення умов і правил здійснення ліцензованої діяльності з ураху­ванням неналежного проведення розрахунків з оптовим постачаль­ником електричної енергії, а також із суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює передачу належної енергопостачальнику електричної енергії, у разі, коли електрична енергія поставляється мережами, які не є його власністю.

Енергопостачальники несуть відповідальність перед споживача­ми електричної енергії у розмірі п'ятикратної вартості недовідпу-щеної електричної енергії у разі переривання електропостачання з вини енергопостачальника (згідно з умовами договору на користу­вання електричною енергією). У разі відпуску електричної енергії, параметри якості якої перебувають за межами показників, зазначе­них у договорі на користування електричною енергією, енергопоста-чальник несе відповідальність у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості такої електроенергії.

Стаття 25 вищевказаного Закону визначає основні права спожи­вачів, до яких належать:

¹ ВВР. — 1998. — № 1. — Ст. 1.

Глава 2. Договір поставки. Договір контрактації...

— підключення до електричної мережі у разі виконання правил користування електричною енергією;

— вибір постачальника електричної енергії;

— отримання інформації щодо якості електричної енергії, цін, порядку оплати, умов та режимів її споживання;

— отримання електричної енергії, якісні характеристики якої визначені державними стандартами;

— відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення
його прав, згідно із законодавством.

Захист прав споживачів електричної енергії, а також механізм реалізації захисту цих прав регулюються законами України «Про електроенергетику», «Про захист прав споживачів»¹, «Про захист економічної конкуренції»², «Про енергозбереження»³ та іншими нормативно-правовими актами.

Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог норматив­но-технічних документів та договору про постачання енергії.

Безпечну експлуатацію енергетичних установок споживача та їх належний технічний стан забезпечує сам споживач.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов дого­вору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією, виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та те­плової енергії згідно із законодавством України. Правила користу­вання електричною і тепловою енергією для населення затверджу­ються Кабінетом Міністрів України.

Споживачі (крім населення) у разі споживання електричної ене­ргії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці фактично спо­житої і договірної величини. У разі перевищення договірної величи­ни потужності споживачі (крім населення) сплачують енергопоста­чальникам п'ятикратну вартість різниці між найбільшою величи­ною потужності, зафіксованої протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.

Споживач, якому електрична енергія постачається енергопоста­чальником, що здійснює підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачу­вати її вартість виключно коштами їх перерахуванням на поточ-

¹ ВВР. — 1991. — № ЗО. — Ст. 379.

² ВВР. — 2001. — № 12. — Ст. 64.

³ ВВР. — 1994. — № ЗО. — Ст. 283.

ї*3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

ний рахунок із спеціальним режимом використання енергопоста-чальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших фор­мах та (або) сплати коштів на інші рахунки такі кошти як оплата спожитої електричної енергії не враховуються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1357 затверджені Правила користування електричною енергією для населення, а також Типовий договір на користування електрич­ною енергією¹.

Норми ст. 714 ЦК України регулюють не лише постачання електричної енергії, а й постачання води та тепла. Постановою Ка­бінету Міністрів України від ЗО грудня 1997 р. № 1497 затверджені Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та во-довідведення, а також Типовий договір про надання населенню по­слуг з водо-, теплопостачання та водовідведення².

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та ви­конання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (ст. 714 ЦК України).

Рекомендована література:

Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К.: Юрінком Ін-тер, 2001.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга вторая: Договори о передаче имущества. — М.: Статут, 2000. Договір у цивільному і трудовому праві / За ред. Ю. С. Шемшученка, Я. М. Шевченко. — К., 2000.

Гуйван П. Особенности сделок злектроснабжения и их место в системе договоров // Підприємництво, господарство і право. — 2000. — № 2. — С. 13-16.

Голембо Л. Підстави виникнення зобов'язань за поставкою: план чи са­мостійна ініціатива // Право України. — 1996. — № 5. — С. 34.

Глава З Договір міни (бартеру)

Відповідно до ст. 715 ЦК України договір міни (бартеру) — це договір, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати другій сто­роні у власність один товар в обмін на інший або здійснити обмін майна на роботи (послуги).

Особливістю даного договору є те, що кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем

¹ Офіційний вісник України. — 1999. — № ЗО. — Ст. 1543.

² Офіційний вісник України. — 1998. — № 1. — Ст. 16.

Глава 3. Договір міни (бартеру)

товару, який він одержує взамін, проте еквівалентом за майно, що передається, є не грошова сума, а інше майно. Однак договором мо­же бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обміню­ється на товар меншої вартості.

Хоча договір міни є самостійним видом цивільних договорів, ст. 716 ЦК України передбачає, що до договору міни застосовую­ться загальні положення про купівлю-продаж, положення про до­говір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться у договорі міни, якщо це не суперечить суті зобо­в'язання. Так, наприклад, до договору міни (бартеру) у разі об­міну товарів на роботи можуть застосовуватися норми глави 61 ЦК України, що регулюють договір підряду.

Щодо договору міни діє спеціальне правило, яке визначає мо­мент переходу права власності на товари, що обмінюються, й істот­но відрізняється від загальних положень щодо цивільно-правових договорів. Правило полягає в тому, що за договором міни право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторо­нами, якщо інше не встановлено договором або законом. Це карди­нально відрізняється від загального правила, встановленого ст. 334 ЦК України щодо моменту набуття права власності за дого­вором, відповідно до якого право власності у набувача майна за до­говором виникає з моменту передання майна і ніяким чином не по­в'язане із виконанням зобов'язань контрагентом, який отримав річ у власність.

Суб'єктами договору міни можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи. Хоча положення ЦК України не висувають ніяких спе­ціальних вимог до суб'єктів договору міни, однак, враховуючи те, що передача майна іншій особі в обмін на інше майно є однією з форм розпорядження майном, кожна зі сторін за загальним прави­лом має бути власником обмінюваного майна або мати інше речове право, яке містило б правомочність щодо розпорядження відповід­ним майном.

Предметом договору міни є дії кожної зі сторін з передачі у влас­ність іншої сторони товару, що обмінюється. Оскільки ЦК України не містить спеціальних правил, що регламентують предмет догово­ру міни, тому його регулювання здійснюється, як вказувалося ви­ще, нормами про договори купівлі-продажу, поставки або іншими договорами. Умови про предмет договору міни є істотними.

Характерними рисами договору міни є його консенсуальність — кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар в обмін на інший; оплатність — оскільки кожна

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

із його сторін за виконання своїх обов'язків з передачі товару контрагенту має отримати від останнього зустрічне надання у ви­гляді іншого товару, що обмінюється; двосторонність — оскільки кожна зі сторін договору має певні зобов'язання на користь іншої сторони і вважається боржником іншої сторони в тому, що має ви­конати на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що має пра­во від неї вимагати. Крім того, у договорі міни є два важливих яск­раво виявлених зустрічних зобов'язання: кожна зі сторін зобов'я­зується передати контрагенту відповідний обмінюваний товар, ці товари взаємно обумовлюють один одного і є в принципі економіч­но еквівалентними.

У цивільному обігу підприємці надають перевагу використанню такого поняття, як «бартерні угоди», які в науковій літературі на­зивають різновидом договору міни¹. Проте поняття «бартер» за сво­їм змістом є об'ємнішим за поняття «міна». Так, відповідно до ви­значення поняття бартерної операції, що дається в Законі України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р. № 351-ХІУ, товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один із видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором зі змішаною фор­мою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поста­вок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоеко­номічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товара­ми, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкова­ний рухом коштів у готівковій або безготівковій формі².

Порівнюючи ці визначення, слід зазначити, що поняття «міна» дещо вужче, ніж поняття «бартер», оскільки міна означає обмін од­ного товару в натурі на інший, а бартер крім речового обміну міс­тить у собі ще й обмін на безгрошовій основі результатами викона­них робіт, послуг тощо.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та вико­нання договору міни. Так, відповідно до Закону України «Про регу­лювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньо­економічної діяльності» у бартерному договорі зазначається загальна вартість товарів, що імпортуються, та загальна вартість товарів (ро­біт, послуг), що експортуються за цим договором, з обов'язковим ви­раженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком

¹ Гражданское право / Отв. ред. Е. А. Суханов. — М.: БЕК, 1993. — Т. 2. — С. 84.

² ВВР. — 1999. — № 5-6. — Ст. 44.

Глава 3. Договір міни (бартеру)

України до першої групи Класифікатора іноземних валют. При укла­денні бартерних зовнішньоекономічних договорів не допускається рух коштів, що означає неможливість доплати грошовими коштами.

Стаття 2 цього Закону передбачає строки проведення товарообмін­них (бартерних) операцій, відповідно до якої товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 ка­лендарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантаж­ної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором ро­біт і послуг — з дати підписання акта або іншого документа, що за­свідчує виконання робіт, надання послуг. При цьому датою ввезення товарів за бартерним договором на митну територію України вважа­ється дата їх митного оформлення (дата оформлення вантажної митної декларації на імпорт), а в разі імпорту за бартерним договором робіт або послуг — дата підписання акта або іншого документа, що засвід­чує виконання робіт, надання послуг. У разі експорту за бартерним до­говором високоліквідних товарів, перелік яких визначається Кабіне­том Міністрів України, строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з да­ти оформлення вивізної вантажної митної декларації.

Перевищення встановлених цією статтею строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними договорами, що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, поставку складних технічних виробів, то­варів спеціального призначення допускається за наявності у суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, який є стороною відповід­ного бартерного договору, разового індивідуального дозволу, що ви­дається Міністерством економіки України у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України на строк, визначений у такому дозволі.

У разі перевищення встановлених ст. 2 Закону України «Про ре­гулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовніш­ньоекономічної діяльності» строків ввезення на митну територію України товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортують­ся за бартерними договорами, суб'єктам зовнішньоекономічної дія­льності, які є стороною відповідного бартерного договору, Міністер­ством економіки та з питань європейської інтеграції видається разо­вий індивідуальний дозвіл¹. Для одержання разового індивіду -

¹ Постанова Кабінету Міністрів України від 13 серпня 1999 р. № 1489 «Про Поря­док видачі разового індивідуального дозволу на перевищення встановлених стро­ків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними договорами» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2001 р. № 1493).

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

ального дозволу суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності не піз­ніше 15 календарних днів після закінчення встановленого зазначе­ним Законом строку ввезення на митну територію України товарів (виконання робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними договорами, має подати до Міністерства економіки та з питань євро­пейської інтеграції такі документи:

— звернення про видачу разового індивідуального дозволу з об­ґрунтуванням причин та необхідності продовження строку ввезення на митну територію України товарів (виконання робіт, надання по­слуг), які імпортуються за бартерними договорами;

— заявку на одержання разового індивідуального дозволу, запов­нену за формою, встановленою Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції;

— висновок міністерства або іншого центрального органу вико­навчої влади про віднесення бартерного договору, за яким імпорту­ються товари (виконуються роботи, надаються послуги), до таких, що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплекс­не будівництво, поставку складних технічних виробів, товарів спе­ціального призначення з визначенням періоду можливого переви­щення строків ввезення на митну територію України цих товарів (виконання робіт, надання послуг), виданий відповідно до Поряд­ку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 «Про деякі питання регулювання товаро­обмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної дія­льності»;

— копію бартерного договору, за яким імпортуються товари (ви­конуються роботи, надаються послуги), з обов'язковим зазначенням юридичної адреси та банківських реквізитів іноземного суб'єкта го­сподарської діяльності. У разі, коли текст договору викладено іно­земною мовою, додається письмовий переклад, виконаний і завіре­ний в установленому порядку;

— копії вантажних митних декларацій на експорт та імпорт то­варів (виконання робіт, надання послуг) за відповідними бартерни­ми договорами, завірені в установленому порядку;

— копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта зовнішньо­економічної діяльності, завірену в установленому порядку.

Про звернення до Міністерства економіки та з питань європейсь­кої інтеграції з метою одержання разового індивідуального дозволу суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності повинен негайно у пись­мовій формі повідомити органи державної податкової служби за місцем його державної реєстрації.

Глава 3. Договір міни (бартеру)

Для розгляду питань, пов'язаних з видачею разового індивіду­ального дозволу, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції утворює комісію на чолі з керівником департаменту Міністерства. Засідання комісії проводяться в міру потреби й офор­мляються протоколом.

Рішення про видачу або відмову у видачі суб'єкту зовнішньоеко­номічної діяльності разового індивідуального дозволу приймається на засіданні комісії не пізніше ніж за 15 робочих днів з дня над­ходження відповідних документів.

Про відмову у видачі разового індивідуального дозволу (з обґрун­туванням її причин) повідомляється заявникові у письмовій формі. Рішення комісії про відмову у видачі разового індивідуального до­зволу може бути оскаржено в судовому порядку відповідно до зако­нодавства України.

За порушення строків проведення товарообмінних (бартерних) операцій ст. 4 вищезазначеного Закону передбачається певна відпо­відальність. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України, які здійснили експорт або імпорт робіт, послуг за бартерним договором, зобов'язані протягом п'яти робочих днів з дня підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт чи надання послуг, повідомити органи державної митної служби України (якщо імпор­туються або експортуються за даним договором товари) або органи державної податкової служби України (якщо імпортуються або екс­портуються за даним договором роботи чи послуги) про факт здійс­нення експорту товарів (робіт, послуг). Неподання або несвоєчасне подання такої інформації зумовлює нарахування пені у розмірі одно­го відсотка вартості експортованих товарів (робіт, послуг) за кожний день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може пере­вищувати вартості експортованих товарів (робіт, послуг).

Органи державної митної служби України здійснюють контроль за надходженням товарів за імпортом згідно з бартерним договором та інформують органи державної податкової служби про порушення строків надходження товарів, передбачених частинами 1-3 ст. 2 цього Закону.

Органи державної податкової служби України здійснюють конт­роль за своєчасним імпортом робіт і послуг згідно з бартерним до­говором та інформують органи державної митної служби України про фактичний експорт робіт і послуг для здійснення контролю за своєчасним надходженням товарів, що мають бути імпортовані.

Рекомендована література:

Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К., 2001. Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Зобов'язальне право. Теорія і практика: Навчальний посібник / За ред.

0. В. Дзери. — К._? 1998.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга вторая:

Договорьі о передаче имущества. — М., 2000.

Вилкова Н. Г. Договорное право в международном обороте. — М., 2002.

Глава 4 Договір дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровува­ному) безоплатно майно (дарунок) у власність (п. 1 ст. 717 ЦК України).

Договір дарування згідно з ЦК України може бути як реальним, так і консенсуальним. До цього часу даний договір визначався у за­конодавстві і теорії лише як реальний договір. Стаття 243 ЦК УРСР 1964 р. передбачала, що договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному. Тобто вказувалося на ознаку реальної угоди — необхідності передачі речі (майна) для то­го, щоб вважати таку угоду укладеною. Консенсуальною угодою до­говір дарування буде тоді, коли він породжує зобов'язання передати майно обдаровуваному у майбутньому. Зобов'язання не збігається з моментом передачі речі. Новий ЦК України по-різному регулює ре­альний та консенсуальний договори дарування.

Ознакою, що поєднує обидва види договору дарування, вважаєть­ся його безоплатність. Підставою (метою) такої угоди є намір особи (дарувальника) передати майно безоплатно. За наявності зустрічно­го задоволення договір дарування вважатиметься недійсним. Дого­вір не є даруванням, якщо обдаровуваний зобов'язується при цьому вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або не-майнового характеру (п. 2 ст. 717 ЦК України). Проте не можна вважати порушенням ознаки безоплатності договору дарування такі випадки:

1) символічне зустрічне задоволення як данини у традиції — на­приклад, платню у вигляді дрібних монет за дарування колючо-ріжучих предметів або домашніх тварин;

2) виконання обов'язку обдаровуваною особою з метою викорис­тання подарунка для певної, обумовленої мети (пожертва — ст. 729 ЦК України). Зустрічне задоволення тут відсутнє, оскільки вико­нання обов'язку з використання пожертви стосується третіх осіб;

3) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь тре­тьої особи (ст. 725 ЦК України). Такий обов'язок полягає у вчинен-

Глава 4. Договір дарування

ні певної дії або утриманні від її вчинення, а саме: передати грошо­ву суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, на­дати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо. Такий обо­в'язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними ін­тересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, пра­ва якої обмежують (обтяжують) право власності обдаровуваного. Безпосереднє зустрічне задоволення дарувальник не отримує;

4) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь дару-вальника. Наприклад, дарувальник залишає за собою право сервіту­ту (проходу, проїзду, прогону худоби тощо) у подарованій земельній ділянці або право проживання у подарованому будинку. Обдаровува­ний у цьому випадку зобов'язаний надати можливість здійснення та­кого права дарувальником. Застосування такого обов'язку не суперечить вищезгаданій нормі ст. 725 ЦК України. Проте сутність правовіднопіення інша. Дарувальник залишає за собою частину пов­новажень власника і не передає право власності в повному обсязі. Да­рувальник у разі виконання договору не отримує зустрічного задово­лення — чогось нового, а залишає те, що йому належало.

Отже, договір дарування може бути взаємним, у ньому можна встановити обов'язки обдаровуваного, але вони не можуть вважатися зустрічним задоволенням і не скасовують безоплатність цієї угоди.

За ознакою безоплатності ґрунтуються й інші, відомі ще з класич­ного римського права якості договору дарування, такі як: безстроко­вість, безповоротність переходу прав, збільшення майна обдаровува­ного, зменшення майна дарувальника тощо, але вони є лише похід­ними від основної ознаки — безоплатності цього договору.

Безоплатність є суттєвою ознакою договору дарування. Ніякі умови щодо надання зустрічного задоволення не беруться до уваги, інакше втрачається сутність цього договору. Застереження щодо зу­стрічного зобов'язання обдаровуваного призводить лише до того, що договір визнається нікчемним.

Проте у науковій літературі існують й інші тлумачення щодо су­ті зустрічного обов'язку, навіть до того, що договір дарування у пев­ній мірі визнається взаємним договором, хоча й безоплатним. Так, наприклад, допускається можливість відчуження будинку з умовою постійного проживання дарувальника в одній із кімнат¹.

Договір дарування за ЦК України — це односторонній договір. З одного боку, потрібна передача дарувальником у дар речі або май­нового права, з іншого, — згода обдаровуваного на прийняття дару.

¹ Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толетого. — М., 1997. — Ч. 2. — С. 120.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Важливим елементом у договорі дарування є зазначення про те, що дарувальник передає або зобов'язується передати у майбутньо­му обдаровуваному безоплатно майно у власність.

Право власності — це абсолютне право, при якому не допускаєть­ся втручання у його здійснення, за винятком випадків, встановле­них законом. Тому неоднозначно тлумачаться норми ЦК України, пов'язані з розірванням договору дарування на вимогу дарувальни-ка (ст. 727).

Розірвання договору дарування вимагає повернення речі дару-вальнику, тобто права власності на річ, яка перейшла у зв'язку з до­говором дарування, тому навряд чи можна безапеляційно відносити договір дарування до ряду договорів, таких, наприклад, як купів-ля-продаж, міна, пов'язаних з передачею майна у власність. Основ­на різниця між ними, з якої витікають особливості договору дару­вання, — це безоплатність договору дарування і можливість втрати обдаровуваним права власності на предмет договору в зв'язку із вчиненням ним злочину проти життя, здоров'я, власності даруваль-ника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, або якщо внас­лідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить іс­торичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена (ст. 727 ЦК України). Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровува­ний створює загрозу безповоротної витрати дарунку, що має для дарувальника велику немайнову цінність (ст. 727 ЦК України).

Дарувальник, як і продавець, має бути власником майна, що від­чужується. Договір дарування слід відрізняти від односторонньої угоди щодо розпорядження майном на випадок смерті — заповіту. Проблема тут полягає у наявності теорії, згідно з якою дарування не є договором, а лише одностороннім актом, тобто угодою. Проте втілення у законодавстві дістав протилежний погляд, і головний його аргумент полягає в потребі отримання згоди від обдаровуваного.

Отже, ніхто не може щось подарувати іншій особі без її згоди. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої зго­ди, він вважається прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не за­явить про відмову від його прийняття (ст. 722 ЦК України). Наяв­ність узгодженої волі суб'єктів правовідношення — це вже ознака договору. Крім того, ніяк не можна віднести до односторонньої уго­ди консенсуальний договір дарування з умовою передати майно в майбутньому. Отже, договір дарування відрізняється від заповіту — теж безоплатної угоди, тим, що правовідношення дарування — це договірне правовідношення.

Оскільки дарування — договір, він може мати місце лише за жит­тя дарувальника. Договори дарування «на випадок смерті» за чин-

Глава 4. Договір дарування

ним законодавством не дозволяються. При договорі дарування з обов'язком передання дарунка у майбутньому в разі, якщо до настан­ня умови, визначеної у договорі, дарувальник або обдаровуваний по­мре, договір дарування припиняється (п. З ст. 723 ЦК України).

Договір дарування є одностороннім, але надто специфічним. Ре­альний договір дарування, як правило, не породжує зобов'язань. Він укладається і виконується у момент передачі речі. Тобто істот­ною умовою договору є передача речі. Попереднє регулювання да­них правовідносин за допомогою норм ЦК УРСР 1964 р. ґрунтува­лося на тому, що обдаровуваний набував право власності на майно без будь-яких зобов'язань. Новий ЦК України передбачає винятки з цього правила, що стосуються двох аспектів: можливості ненабуття права власності та обтяження певними обов'язками:

по-перше, це стосується договору дарування з обов'язком переда­ти дарунок у майбутньому. Виникає зобов'язальне відношення — кредитором стає обдаровуваний (ст. 723 ЦК України), оскільки йому передано певне право вимоги, а боржником — дарувальник. Право вимоги щодо третіх осіб може передаватися лише на підставі цесії;

по-друге, покладення на дарувальника обов'язку (це є новелою ЦК України), якщо йому відомо, повідомити обдаровуваного про не­доліки речі або її особливі властивості, що можуть бути небезпечни­ми для життя, здоров'я, майна як самого обдаровуваного, так і ін­ших осіб. Через невиконання він зобов'язаний відшкодувати шко­ду, якщо при володінні, користуванні дарунком була заподіяна шкода (ст. 721 ЦК України).

При консенсуальному договорі обдаровуваний має право вимага­ти передачі дарунка, а дарувальник зобов'язаний його передати (ст. 723 ЦК України).

Сторонами договору дарування можуть бути особи як приватні, так і публічні — фізичні та юридичні особи, держава Україна, Авто­номна Республіка Крим, територіальні громади, що діють як відпо­відна скарбниця.

Дозволяється дарування через представника. При цьому в дору­ченні необхідно вказати ім'я обдаровуваного, у противному разі доручення вважається недійсним. Щодо законного представництва встановлені певні обмеження, зокрема батьки (усиновлювачі) та опікуни не мають права дарувати майно дітей та підопічних.

Законом встановлені обмеження щодо дарування між юридични­ми особами, які займаються підприємницькою діяльністю. Дару­вання можливе за умов, якщо це прямо передбачено в статуті дару­вальника. Така вимога не розповсюджується на дарування у вигля­ді пожертви.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Предметом договору дарування — дарунком можуть буті нерухо­мі та рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери. Крім речей, предметом договору дарування за ЦК України можуть бути майнові права, що поділяються на дві категорії: 1) якими вже володіє дару-вальник, тобто вони існують на момент укладення договору; 2) які виникнуть у майбутньому (ст. 718 ЦК України).

Новий ЦК України значно розширив коло предметів договору да­рування, включивши майнові права. Виникає чимало питань з при­воду даної новели: наскільки доцільним є включення майнових прав, як має здійснюватися їх дарування, які саме права можна по­дарувати.

Ще за римським правом предметом дарування були не лише ре­чі, а й права, а точніше — дії, що призводили до збагачення обдаро­вуваного. Наприклад, це може бути припинення обмежень права власності у вигляді дарування права сервітуту, прощення боргу у вигляді дарування права вимоги тощо. Можна подарувати будь-які права, оскільки сутність дарування полягає у підвищенні добробуту обдаровуваного, збільшення його майна.

Форма договору дарування повністю залежить від виду предмета дарування, виду договору дарування та суб'єктного складу.,

За загальним правилом щодо форм правочинів, передбачених ЦК України, правочини між юридичними особами, юридичними особами і громадянами укладаються у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

В усній формі укладається договір дарування предметів особис­того користування та побутового призначення. Суб'єктами даного договору можуть бути лише громадяни.

Проста письмова форма договору дарування передбачена для ру­хомих речей особливої цінності. Такий договір, укладений в усній формі, вважається правомірним, якщо судом не буде встановлено, що обдаровуваний заволодів річчю незаконно. У разі недодержання простої письмової форми договір дарування майнового права та до­говір про передачу дарунка в майбутньому є нікчемним (ст. 719 ЦК України).

Нотаріальна форма договору встановлена для дарування нерухо­мого майна. Суб'єктний склад не має значення.

У нотаріальній формі укладається договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неопо­датковуваного мінімуму доходів громадян.

Зміст правовідношення, що виникає з договору дарування, скла­дають права та обов'язки сторін дарувальника і обдаровуваного. У договорі дарування зміст має певну специфіку і залежить від то­го, є договір дарування реальним або консенсуальним.

Глава 4. Договір дарування

У реальному договорі дарування не виникає зобов'язального пра-вовідношення, оскільки він виконується одночасно з укладенням. Але новим цивільним законодавством встановлені нові, додаткові права та обов'язки сторін, не властиві правовим нормам ЦК УРСР 1964 р. Вказане дає підстави вважати, що в сторін у договорі дару­вання може виникнути в майбутньому, після передачі дарунка, пев­не правовідношення у передбачених законом випадках.

Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдаровуваного (зокрема при даруванні не зовсім справного транспортного засобу, електроприладів тощо). Невиконання даного обов'язку може призвести до нанесення шкоди при володінні та ко­ристуванні дарунком. У такому разі виникає охоронне правовідно­шення — дарувальник зобов'язаний відшкодувати шкоду (ст. 721 ЦК України).

Обдаровуваний зобов'язаний:

1) належним чином дбати про річ, яка становить історичну, нау­кову, культурну цінність;

2) виконати обов'язок на користь третьої особи, якщо це передба­чено у договорі (статті 725, 726 ЦК України).

Обдаровуваний має право:

1) вимагати відшкодування шкоди у разі, якщо дарувальник не сповістив про недоліки та особливості речі, що призвело до запо­діяння шкоди при володінні та користуванні дарунком;

2) у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому відмови­тися від нього (ст. 724 ЦК України);

3) у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості.

У консенсуальному договорі дарування дарувальник має право відмовитися від передання дарунка, якщо після укладення догово­ру його майновий стан істотно погіршився (ст. 724 ЦК України).

Припинення договору дарування відбувається до його виконання внаслідок смерті дарувальника або обдаровуваного у консенсуаль­ному договорі дарування. Договір дарування припиняється також виконанням — передачею дарунка обдаровуваному.

На вимогу про розірвання договору розповсюджується позовна давність в один рік. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим (ст. 727 ЦК України).

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Крім звичайного договору дарування на користь однієї особи, но­вий ЦК України передбачає договір дарування на користь невизна-ченого кола осіб, що має загальнокорисну мету — пожертву. Пожер­тва — це дарування рухомих та нерухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам для досягнення ними певної, наперед обу­мовленої мети (ст. 729 ЦК України).

Предметом договору пожертви є речі, у тому числі гроші та цін­ні папери. На відміну від звичайного договору дарування, предме­том договору пожертви не можуть бути майнові права. Також у до­говорі пожертви має бути чітко вказана конкретна мета викорис­тання дарунка. Якщо такої мети у договорі немає, це буде звичайний договір дарування. Саме загальнокорисна мета відріз­няє пожертву і надає підстави стверджувати, що це різновид благо­дійницької діяльності.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про благодійництво та благодій­ницьку діяльність» благодійництво — це добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам мате­ріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги. Отже, благодійництво та пожертва — тотожні поняття.

Договір про пожертву є реальним договором і вважається укладе­ним з моменту прийняття пожертви. Форма договору пожертви рег­ламентується ст. 730 ЦК України так само, як форма звичайного договору дарування.

Договір про пожертву характеризується тим, що на обдаровувано­го завжди покладається певний обов'язок використовувати майно для загальнокорисної мети. Наприклад, у разі, коли предметом дару­вання є бібліотека рідкісних та цінних книг, то на обдаровуваного покладено обов'язок надати її у суспільне користування, тобто дозво­лити доступ усім бажаючим. Можуть бути й інші випадки укладення даного договору, проте обдаровуваний не завжди здатний організувати використання дарунка-пожертви у суспільних інтересах, за призна­ченням, передбаченим договором. Закон передбачає у цьому разі можливість зміни мети використання, але використання пожертви за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи — за рішенням суду (ст. 730 ЦК України).

Пожертвувач має право контролювати використання пожертви і в певних випадках, передбачених законом, скасувати договір. Пра­во скасування мають і його правонаступники.

Отже, пожертвувач або його правонаступники мають право вима­гати розірвання договору, якщо пожертва використовується не за призначенням.

Глава 5. Договір ренти

Рекомендована література:

Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.) — М., 1995.

Покровский И.А. йстория римского права. — СПб., 1913. Маковский А. Л. Дарение (гл. 32): Комментарий части второй Граждан­ского кодекса Российской Федерации. — М., 1996.

Глава 5 Договір ренти

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку (ст. 731 ЦК України).

Отже, договір ренти є реальним, тому що крім надання йому від­повідної форми для його укладення потрібна ще передача певного майна платникові ренти, після якої одержувач ренти не несе за до­говором ніяких обов'язків, а має лише права. Тому договір ренти є одностороннім.

Виплата договору обумовлена тим, що майно передається в обмін на подання одержувачем ренти певного утримання у вигляді обумо­вленої грошової суми або в іншій формі.

Договір ренти укладається у письмовій формі, підлягає нота­ріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації.

Сторонами у договорі ренти можуть бути фізичні або юридичні особи.

Договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно.

Якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно, — положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти.

У разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно.

Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою відчужувача.

43-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї перехо­дять обов'язки платника ренти.

Виплата ренти може бути забезпечена встановленням обов'язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'яз­ків за договором ренти.

За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержу­вачеві ренти відсотки.

Рента може виплачуватися у грошовій формі або переданням ре­чей, виконанням робіт чи наданням послуг. Форма виплати ренти та її розмір встановлюються договором.

Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти гро­шову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не встанов­лений договором ренти.

Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України, якщо інше не встановлено договором.

Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти.

Платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти.

Умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною.

Договором ренти можуть бути встановлені умови здійснення платником безстрокової ренти відмови від договору ренти.

Договір ренти припиняється після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника без­строкової ренти від договору за умови повного розрахунку між ни­ми.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо:

1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;

2) платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти;

3) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість ви­плати ним ренти у розмірі і в строки, що встановлені договором.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання дого­вору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.

Якщо договором ренти не встановлені правові наслідки розірван­ня договору ренти, розрахунки провадяться залежно від того, чи майно було передано у власність платника ренти за плату, чи без­оплатно.

Глава 6. Договір довічного утримання (догляду)

Якщо майно було передано у власність платника ренти безоплат­но, у разі розірвання договору ренти її одержувач має право вимага­ти від платника ренти виплати річної суми ренти.

Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, її одержувач має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого безоплатно під виплату безстрокової ренти, несе платник ренти.

У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти, плат­ник має право вимагати відповідно припинення зобов'язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати.

Випадкове знищення чи випадкове пошкодження майна, переда­ного під виплату ренти на певний строк, не звільняє платника ренти від обов'язку виплачувати її до закінчення строку виплати ренти на умовах, встановлених договором ренти.

Рекомендована література:

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга вторая:

Договори о передаче имущества. — М., 2000. — С. 618-653.

Ем В. С. Договор рентьі // Законодательство. — 1999. — № 5.

Романцев Ю. В. Система договоров в гражданском праве России. — М.,

2001. — С. 322-328.

Хохлов С.А. Рента и пожизненное содержание с иждивением (гл. 33) //

Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая: Текст, ком-

ментарии, алфавитно-предметньїй указатель / Под ред. О. М. Козьірь,

А. Л. Маковского, С. А. Хохлова. — М., 1996.

Яргина Е. А. Договор рентьі // Актуальньїе проблеми гражданского

права: Сборник статей. — Вьш. 5. — М., 2002. — С. 206-236.

Глава б Договір довічного утримання (догляду)

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (від-чужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забез­печувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).

Договір довічного утримання (догляду) є одностороннім, оскіль­ки за ним лише одна сторона — набувач наділений обов'язками, а друга сторона — відчужувач має лише права.

4*3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Цей договір є оплатним, оскільки набувач отримує у власність певне майно, а відчужувач — необхідне утримання у вигляді відпо­відних матеріальних благ і послуг. При цьому цивільне законодав­ство не вимагає, щоб вартість переданого відчужувачем майна була еквівалентною вартості наданого набувачем утримання.

Договір довічного утримання є реальним договором, оскільки мо­мент укладення договору довічного утримання пов'язаний з переда­чею майна (статті 334, 748 ЦК України).

Сторонами у договорі довічного утримання (догляду) є відчужу­вач та набувач. ЦК УРСР 1964 р. визначав відчужувачами за дого­вором довічного утримання лише непрацездатних фізичних осіб, набувачами за цим договором визначалися лише фізичні особи.

Відповідно до ст. 746 ЦК України відчужувачем у договорі довіч­ного утримання може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я.

Набувачем у договорі довічного утримання може бути повноліт­ня дієздатна фізична або юридична особа.

Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвлас­никами майна, переданого їм за договором, на праві спільної суміс­ної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'я­зок перед відчужувачем є солідарним.

Договір довічного утримання може бути укладений відчужува­чем на користь третьої особи (ст. 746 ЦК України).

Майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути від­чужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду).

У разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду), обсяг зо­бов'язання набувача відповідно зменшується.

Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утриман­ня (догляду) може бути укладений після визначення його частки або визначення між співвласниками порядку користування цим майном (ст. 747 ЦК України).

Цивільне законодавство встановлює особливі вимоги щодо фор­ми договору довічного утримання (догляду). Так, відповідно до ст. 745 ЦК України договір довічного утримання укладається у письмові формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір довічного утримання, за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. Проте не­дотримання вимог державної реєстрації договору довічного утри­мання, за яким відчужується нерухомість, не є підставою визнання

Глава 6. Договір довічного утримання (догляду)

нотаріально посвідченого договору недійсним, оскільки в законі про це нічого не говориться.

Відповідно до ст. 744 ЦК України об'єктами договору довічного утримання можуть бути: житловий будинок, квартира або їх части­на, інше нерухоме або рухоме майно, що має значну цінність. Мож­на припустити, що таким рухомим майном можуть бути транспорт­ні засоби, антикварні речі та ін. Новий ЦК України, на відміну від ЦК УРСР 1964 р., значно розширив перелік об'єктів, що можуть відчужуватися за договором довічного утримання.

Оскільки договір довічного утримання спрямований на передачу майна у власність, то відповідно це майно має належати відчужува-чеві на праві власності.

Дата добавления: 2015-05-10