Фізіологічні основи відчуттів

Фізіологічні основи уваги

Фізіологічним підґрунтям уваги є збудження, що виникає в корі великих півкуль головного мозку під впливом подразнень, які на нас діють.

Увага вирізняє предмет (об'єкт) серед багатьох інших. Фізіологічно це означає, що збуджуються одні нервові центри і гальмуються інші, діє встановлений І.П. Павловим закон індукції нервових процесів, за яким процеси збудження, що виникають в одних ділянках мозку, спричинюють процеси гальмування в інших ділянках.

Значний внесок у з'ясування фізіологічного підґрунтя уваги зробив О. О. Ухтомський своїм вченням про домінанту. Домінанта — це панівна ділянка, яка приваблює до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел. Серед багатьох збуджень, що виникають одночасно в корі головного мозку, одне є домінуючим. Воно і служить фізіологічним підґрунтям свідомих процесів, уваги. Інші збудження при цьому гальмуються.

О. О. Ухтомський вважав, що в діяльності нервової системи важко уявити цілком бездомінантний стан. Людина завжди буває до чогось уважною.

Ретикулярна формація - відносно автономна нервова тканина, що знаходиться в стовбурі мозку та підкіркових ділянках. Ретикулярна формація є фільтром, який відсіває малозначущі сигнали.

Виникнення уваги та відволікання пояснюються впливом взаємної індукції збудження та гальмування. У разі, коли увага до якоїсь ознаки або дії виявляється інтенсивною, спостерігається зниження чутливості до інших подразнень.

Розподіл уваги, тобто здатність бути уважним до кількох об'єктів або дій водночас, пояснюється тим, що звична діяльність може здійснюватися й тими ділянками кори, що певною мірою перебувають у стані гальмування. Переведення уваги з одного об'єкта на другий пояснюється переміщенням оптимального збудження з однієї ділянки кори в іншу у зв'язку з виникненням нового подразнення.

Сучасні нейрофізіологічні дослідження переконують, що процеси уваги пов'язані не лише з корою великих півкуль головного мозку, а й з підкорковими його утвореннями.

Серед мозкових механізмів уваги велику роль відіграють лобові ділянки головного мозку. Вони беруть безпосередню участь у підвищенні рівня бадьорості відповідно до тих завдань, які людина повинна розв'язати, і таким чином забезпечують вияви вищих довільних форм уваги.

Відчуття можуть виникнути лише при безпосередній дії подразника на органи чуття. За своїм походженням вони як і кожна психічне явище мають рефлекторний характер. Предмети і явища об’єктивної дійсності впливають на периферичні частини аналізаторів через різні види властивої їм енергії (світлової, механічної, хімічної). У процесі розвитку живих істот різні аналізатори пристосувалися до відображення певних видів енергії (зоровий – світлової, слуховий – звукової, нюховий – хімічної), яка збуджує їх і викликає відповідну дію. В периферичних частинах аналізаторів утворилися спеціальні органи, які допомагають організмові розрізняти особливості подразників, що діють на нього. Так зоровий, диференціює особливості оптичних подразників, слуховий – акустичних.Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає у відповідь на дію подразника на адекватний йому аналізатор. За І.П.Павловим аналізатор складається з трьох частин: периферичної (рецептора) яка є спеціальним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес; провідникової; центральної або мозкової. Орган чуття – це анатомо – фізіологічний апарат, розташований на периферії тіла або на внутрішніх органах який приймає дію певних подразників із зовнішнього і внутрішнього середовища. Головною частиною кожного органа чуття є закінчення чутливого нерва, які називаються рецепторами. Такі органи чуття як око, вухо,Об’єднують десятки рецепторних закінчень. Переферичний відділ аналізатора реагує на певний вид фізичної енергії і переробляє її в нервове збудження. Око реагує на коливання електромагнітних хвиль, вухо – на коливання повітряних хвиль. Дія подразника на рецептор викликає нервовий імпульс який по доцентрових нервових шляхах надходить до кіркових клітин аналізатора. Реакція у відповідь передається по еферентному (руховому) нерву. Мозкова частина - вищий відділ аналізатора. Саме тут і виникають відчуття. Мозковий кінець аналізатора складається з ядерної частини, клітини якої мають чітку локалізацію, і розсіяних клітин,локалізованих у різноманітних місяцях головного мозку. Павлов зазначає що ядро мозкового кінця аналізатора виконує функцію тонкого аналізу та синтезу наприклад, диференціює звуки за висотою. Розсіяна ж його частини пов’язана з функцією грубого аналізу, наприклад, розрізненням музичних звуків і шумів. Чутливість в елементарному вияві (здатність мати відчуття) вроджена і є безумовно – рефлекторною. Дитина, яка тільки з’явилася на світ,вже реагує на зорові, звукові, та деякі інші подразники. Але все багатство людських відчуттів є результатом розвитку і виховання. Фізіологічні механізми високої чутливості до звукової рідної мови, до гами різнокольорових і музичних тонів формуються і розвиваються протягом життя, шляхом утворення нових нервових зв’язків. Таким чином. діяльність аналізатора є умовно- рефлекторною. Відчуття завжди пов’язане з відповідною реакцією: або ж із рухом, або з перебудовою негативних процесів. Рухові імпульси що здійснюють відповідну реакцію в свою чергу зумовлюють потік чутливих нервових імпульсів які сигналізують про ефект пристосувальної реакції. Аналізатор отримує чергову низку імпульсів. Описане явище дістало назву зворотної аферентації. Роль другосигнальних зв’язків неоднакова у різних видах відчуттів і залежить від ступеня їх розчленованості. Фізіологічний механізм відчуттів може бути охарактеризований як механізм умовно – рефлекторної діяльності аналізаторів, що виникає на базі обмеженої кількості безумовних рефлексів. У першосигнальні механізми відчуттів людини включається дільність другої сигнальної системи.

Дата добавления: 2015-05-22