Філософія марксизму

Філософія марксизму формується у ЗО—40 рр. XIX ст. і пов'язується з іменами К. Маркса та Ф. Енгельса. Маючи в основі німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Г. Гегеля, антропологічний матеріалізм Фейербаха), англійську політекономію (А. Сміт), праці французьких матеріалістів та утопістів, теорію еволюції Ч. Дарвіна, марксизм виступив з претензією п~ будови всезагального філософського знання, що охоплювало б у сфери життя — від природи до соціуму.

Діалектичний матеріалізм. Марксизм стоїть на принципах матеріалістичного монізму — світ — це вічна, незнищенна матерія, що рухається у просторі та часі. Відповідь на «основне питання філософії» (відношення мислення до буття) марксизм відповідно дає таку: матерія, буття — первинна, свідомість, мислення — вторинне, звідси відоме марксистське формулювання: «буття визна­чає свідомість». Тобто, матерія — даний у відчуттях, об'єктивно іс­нуючий світ, незалежно від свідомості суб'єкта (людини).

У праці «Діалектика природи» Ф. Енгельс, узагальнивши дані науки та природознавства XIX ст., сформулював основні принци­пи та закони діалектичного матеріалізму. Основні ідеї «Діалекти­ки природи»:

¾ нерозривність матерії та руху, що в свою чергу приводить до висновку про єдність простору та часу;

¾ невичерпність форм матерії і складна будова атома;

¾ життя — форма руху матерії, що виникла на певному етапі розвитку неорганічної природи.

За Ф. Енгельсом, основою для матеріалістичної діалектики стали три відкриття природознавства XIX ст.: закон збереження та перетворення енергії; всезагальність кліткового формоутворен­ня (що дає змогу стверджувати спадковість еволюції); еволюційне вчення Ч. Дарвіна.

На відміну від попередніх напрямів філософії, що розгляда­ли буття в статиці, марксизм, запозичуючи та переосмислюючи діалектику Г. Гегеля, започатковує матеріалістичну діалектику. Матерія, згідно з таким світоглядом, постійно перебуває в русі та розвитку. Джерело останнього — суперечності між протилежнос­тями. Ця думка знаходить своє відображення у діалектичному за­коні єдності та боротьби протилежностей. Розвиваючись, матерія заперечує попередні етапи розвитку, однак не відкидає їх, а збе­рігає у «знятому» вигляді, що забезпечує спадкоємність розвитку та робить можливим пізнання об'єктивно існуючого світу. Це під­тверджує діалектичний закон заперечення заперечення. Розви­ваючись, будь-який феномен буття нагромаджує в собі кількісні зміни, що до певного часу не порушують його межі та міри. Але в певний момент ці кількісні зміни ведуть до утворення нової якос­ті, і предмет вже не є тим, що був колись; відбувається «стрибок», що веде до утворення якісно нових феноменів, які також накопи­чують кількісні зміни, що веде до якісного оновлення і так до не­скінченності. Цей процес виражає діалектичний закон переходу кількісних змін у якісні, і навпаки.

Марксистське вчення про людину. Основа цього погля­ду — еволюціонізм Ч. Дарвіна. Людина — вершина еволюції. Вирішальним фактором у її становленні була праця — здатність виробляти знаряддя праці для задоволення матеріальних потреб (цю думку висловив Ф. Енгельс у творі «Роль праці у процесі перетворення мавпи в людину»). Виробляючи знаряддя праці, людина відчуває потребу у передачі знань іншим людям. Так виникають перші людські спільності і мова. Отже, у марксизмі людина передусім — діяльна істота, що володіє активністю щодо зовнішнього світу. Саме здатність до праці є основою, суттю людської тоги і веде до утворення інших сфер людського буття — пере сім, культури, тобто, сукупності штучно створених за допомогою знарядь праці умов людського існування.

Вчення про суспільство. Марксистська філософія історії. Людина, за К. Марксом, є передусім соціальна істота. Саме соціум володіє «вирішальним словом» у формуванні людини як особистості. У суперечці між біологізмом та соціологізмом марксизм стає на позиції останнього: без суспільства людини не існує. Основа суспільного життя, його характер визначає суспільне виробництво — сукупність виробничих сил (людей) та виробничих відносин (відносин, щоскладаються у процесі виробництва). Зміна характеру суспільного виробництва веде і до змін у структурі суспільства. Саме виробництво продукує потребу у власності на засоби виробництва, залежно від чого на кожному етапі історичного розвитку формується два протилежних (антагоністичних) суспільних класи — пригноблюючий (той, хто володіє засобами виробництва) та пригноблений (той, засобів виробництва позбавлений). Саме суспільне виробництво основою суспільства, його базисом, що визначає суспільну надбудову — культуру, мистецтво, право, релігію тощо.

Марксистська філософія історії — в цілому лінійна, тобто розглядає історичний процес як прогресивний за своїм характерером. За К. Марксом, людство у своєму розвитку проходить п'ять основних етапів, що характеризуються зміною суспільно-економіч формацій:

1. Первісно-общинний лад. Засоби виробництва тут приміт ні, тому продукту мало, що робить неможливим поділ суспільств на класи. Із розвитком знарядь праці з'являється надлишок продукту, що веде до змін у суспільстві. Так виникають власнісність, протилежні класи — багаті та бідні. Перші, щоб захиститися від других, зумовлюють появу таких суспільних інститутів як ари в'язниця та держава. Остання постає як інструмент організованого насильства багатих над бідними.

2. На історичну арену виходить перша антагоністична формація — рабовласницька. Два антагоністичних класи — рабовласники та раби. Цей поділ закріплюється поділом праці на фізичну та розумову, що зумовило розвиток та досягнення циві­лізацій Давньої Греції та Риму. Однак продуктивність рабської праці занепадає, що веде до розпаду рабовласницької формації. Відбувається падіння Західної Римської імперії, нашестя варва­рів, з'являється протилежне античному світогляду християнство.

3. Наступає епоха феодалізму. Тут протилежні класи — фео­дали (землевласники) та залежні від них селяни, що працюють на цій землі. Тобто, визначальним у структурі суспільного вироб­ництва тут постає власність на землю. Відповідно, Середні Віки е часом дрібних феодальних князівств, де основним є особиста відданість феодалу, що зокрема породило такий феномен Серед­ньовіччя як лицарство. На етапі розвитку феодалізму надлишок продукту приводить до утворення ринку, де відбувається нату­ральний обмін, що в свою чергу призводить до посилення зв'язків між князівствами й утворенні великих держав (Священна Рим­ська імперія). Розвиток ремесел, техніки призводить до збільшен­ня надлишку продукту і виникненню еквіваленту їх продажу — виникають товарно-грошові відносини.

4. З'являється новий прогресивний суспільний клас — клас бур­жуазії, якому невигідна селянська, натуральна праця. Йому потрі­бен робітник, що отримуватиме за свою роботу гроші, а не продукт. А для організації виробництва потрібні знання, що веде до виник­нення експериментальної науки (Галілей, Декарт, Ньютон). Так виникає епоха Нового Часу, епоха капіталізму. Два антагоністичні класи — буржуа (власник підприємства) та пролетар (найманий робітник). Основне в структурі суспільного виробництва — капі­тал (прибуток, що дає новий прибуток, маючи здатність зростати). Буржуазний спосіб життя вимагає більшої свободи для товару (за­гального еквіваленту), тому зазнають краху такі жорсткі системи надбудови як католицизм, абсолютна монархія, цеховий спосіб ор­ганізації виробництва. Поступово виробництво зміщується в місто, формуються національні держави, міждержавні ринки, виникає ліберальніша та зручніша для буржуазного способу життя релі­гія — протестантизм, централізована державна влада монарха в результаті буржуазних революцій замінюється органом представ­ницької демократії — парламентом (Велика французька револю­ція), основою культурного життя стає наука і техніка.

У цій формації, вважає К. Маркс, діє основне протиріччя: між ціною товару (доданою вартістю) та оплатою праці. Як наслідок, капіталіст експлуатує працівника, що породжує незадоволення останнього. Саме за часів капіталізму досягає апогею процес відчуження — одне з основних понять філософії марксизму. На думку К. Маркса, людина в процесі виробництва опредметнює світ (створює світ культури), а потім долучає до свого внутрішньо свідомого життя (розпредметнює). У результаті продукти праці відриваються від творця (людини) і починають панувати над не людина починає підкорюватися своєму ж творінню, стає річ серед речей. Втрата продукту праці веде до привласнення й іншою людиною. Це і є відчуженням. У К. Маркса воно пер усім має економічний характер. На його думку, відчуженню сприяє розподіл праці, а саме відчуження призводить до експлуатації одного класу іншим. Розподіл пращ ставить людей в неоднакові умови у виробництві, що веде до нерівності у розподілі засобів виробництва та споживання.

Саме приватна власність є апогеєм відчуження, вона породжується останнім, і водночас сама приватна власність породжує і посилює відчуження. Результат відчуження невтішний: праця як основна людська здатність перестала бути засобом самореалізації людини, а перетворилася на засіб для існування. Однак відчужений не тільки працівник, а й підприємець: якщо перший відчуває себе безсилим у відчуженні, то підприємець стає рабом ринку — саморегульованої системи за схемою попит пропозиція.

Подолання відчуження та припинення експлуатації люд людиною К. Маркс бачить у пролетарській революції. Пролетар є передовим революційним класом, йому немає чого втрачати, нього є лише здатність до праці, яку продає. На певному етапі, за сприятливих економічних умов (розвиток виробництва), настане момент революції, коли пролетар здобуде свободу і встановить свою диктатуру.

5. Зрештою, революція призведе до встановлення безкласового суспільства — комунізму, де будуть відсутні всі механізми експлуатації — гроші, держава, приватна власність, сім'я, релігія тощо. Комунізм стане можливим тільки у всесвітньому масштабі як результат великої пролетарської революції.

Марксизм був однією з найпопулярніших філософських теорій та практик, вплинувши не тільки на суспільно-історичні поді (жовтень 1917 р. у Росії), а й на філософську думку XX ст. (марксизм-ленінізм, неомарксизм, екзистенціалізм, структуралізм, філософська антропологія, фрейдомарксизм, філософія Франкфурт­ської школи, постструктуралізм, постмодернізм).

Дата добавления: 2015-05-22