Поняття наукового методу. Методи емпіричного і теоретичного пізнання

Поняття ментальності. Риси української ментальності та їх відображення у світоглядові.

Ментальність – це система образів, уявлень, які в різних групах чи стратах, що складають суспільну формацію, поєднуються по-різному, але завжди лежать в основі людських уявлень про світ і про своє місце в ньому, що в свою чергу визначає поведінку і вчинки людини.

Ментальність –продукт історичного розвитку народів, феномен духовно-суспільний і культурно-психологічний (це і колективне без свідоме, і соц. хар-р, й індивідуальність етносу).

Складові менталітету: способи відчувати і мислити, система цінностей, ідеологій, права, звичаїв і т.ін.

Функції (за А.В. Фурманом):

1) поглиблює взаємостосунки людей;

2) полегшує кооперацію діяльності і групове співіснування;

3) сприяє адаптації особистості до природного оточення і соціуму;

4) дає можливість відрізняти “своїх” від “чужих” за символом, знаком, етикетом;

5) створює атмосферу емоційного спорідненості (родства);

6) формує образ “МИ”;

7) об’єднує людей в таких формах духовності як моральна та етична;

8) обумовлює смислове наповнення ідеалів і цінностей на етнонаціон. та груповому рівнях об’єднання;

9) наповнює емоц.-духовне життя індивіда;

10) сприяє психологічному комфорту;

11) визначає поведінку індивіда у групі та соц. середовищі.

Для українського етносу суттєвим моментом у становленні менталітету стали яскраво виражені автохтонність і формування способу життя у відповідності з місцевим ландшафтом. У ході досліджень українськими вченими було виділено чотири системотворчі ознаки ментальності українського народу:

- інтровертність вищих психічних функцій у сприйнятті дійсності, що виявляється у зосередженості особи на фактах і проблемах внутрішнього, особиснісно-індивідуального світу;

- анархічний індивідуалізм, партикулярне прагнення до особистої свободи, без належного прагнення до державності, коли бракує ясних цілей, дисциплінованості й організованості;

- перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом.

А також: егоцентризм, сeканізм (прагнення до ілюзорного мрійництва), консерватизм, соціальний егалітаризм (прямування до соціальної рівності), релігійність, громадськість (нахил до малого гурту), провінційність, загальна миролюбивість, аполітичність.

Висновки про інтровертність вдачі українців ґрунтуються на аналізі найвідоміших постатей українства - Г. Сковороди, М. Гоголя, Т. Шевченка М. Максимович і П. Куліш.

Поняття метод означає сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності.

Метод озброює людини системою принципів, вимог, правил, керуючись якими він може досягти поставленої мети. Володіння методом означає для людини знання того, яким чином, в якій послідовності здійснювати ті чи інші дії для вирішення тих чи інших завдань, і вміння застосовувати ці знання на практиці.

Існує ціла галузь знань, яка спеціально займається вивченням методів і яку прийнято називати методологією. Методологія дослівно означає «вчення про методи». Вивчаючи закономірності людської пізнавальної діяльності, методологія виробляє на цій основі методи її здійснення. Найважливішим завданням методології є вивчення походження, сутності, ефективності та інших характеристик методів пізнання.

Методи наукового пізнання прийнято поділяти за ступенем їх спільності, тобто за широтою застосування в процесі наукового дослідження.

Наукове знання і процес його здобуття характеризуються системністю і структурованістю. У структурі наукового знання виділяють емпіричний (дослідний) і теоретичний рівні. Сукупність дослідних заходів і методів забезпечують емпіричний і теоретичний етапи наукового дослідження. На емпіричному рівні дослідний об'єкт відображається здебільшого з позицій зовнішніх зв'язків і відносин. Емпіричному пізнанню притаманні збір фактів, первинне узагальнення, опис дослідних даних, систематизація і класифікація. Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на об'єкт дослідження, відбувається на основі методів порівняння, виміру, спостеріганню, експерименту, аналізу та ін. Під емпіричним дослідженням розуміють також практичні аспекти наукової організації, збір емпіричної інформації, осмислення результатів спостереження і експериментів, відкриття емпіричних законів, формування класифікацій (розбивка класу об'єктів на підкласи) та ін. Отже, емпіричне дослідження — це особливий вид практичної діяльності, що існує в середині науки. Така діяльність потребує наявності специфічних здібностей: мистецтво експериментатора, спостережливості польового дослідника, особистої контактності і такту психологів і соціологів, які займаються проведенням досліджень та ін. Було б помилкою вважати, що емпіричне дослідження відбувається без впливу теорії. Англійський філософ Карл Поппер стверджував, що абсурдна віра в те, що людина може почати наукову діяльність з «чистих спостережень», не маючи «чогось схожого на теорію».

Теоретичний рівень пізнання характеризується домінуванням понять, теорій, законів, принципів, наукових узагальнень і висновків. Теоретичне пізнання відображає предмети, властивості і відносини з боку універсальних внутрішніх, істотних зв'язків і закономірностей, що осягнуті раціональною обробкою емпіричних даних. Відбувається така обробка на основі форм мислення: поняття, судження, умовиводу, закону, категорії та ін. Головна мета теоретичного пізнання - збагнення об'єктивної істини, вільної від спотворення і суб'єктивності, пояснення і інтерпретація емпіричних фактів. Теорія оперує ідеалізованими об'єктами (ідеальний газ, абсолютно тверде тіло, ідеальний тип, матеріальна точка та ін.), Емпіричне і теоретичне - різні рівні пізнання, знання, розрізняються за засобами ідеального відтворення об'єктивної реальності, гносеологічної спрямованості, характером і типом здобуття знання, за методами, що використовуються, і формами пізнання. І все ж жорсткої межі між емпіричним і теоретичним не існує.

Дата добавления: 2015-05-22