Закони логіки Арістотеля

Будь-яка достатньо розвинута наука містить положення, які називають законами. Під законами загалом розуміють необхідні, суттєві, постійні і повторювані відношення між явищами природи, суспільства, мислення. Логіка спеціалізується на вивченні і застосуванні фундаментальних законів мислення. Це не означає, що тільки логіка вивчає закони мислення.

Закон тотожності (лат. Lex identitatis) можна сформулювати так: будь яка-думка протягом певного міркування, умовиводу, опису та інших інтелектуальних актів повинна зберігати незмінними форму і зміст. Цей закон вимагає визначеності мислення, забороняє розпливчастість, хаотичність виразу думок, сприяючи тим самим дотриманню точності і ясності. Тотожність відображає ту обставину, що кожна річ має кількісну і якісну визначеність, належить до певного класу, роду, виду. До того ж речі мають особливі ознаки, які зберігаються протягом певного часу.

Формулюючи закон суперечності (лат. Lex contradictionis), ми стверджуємо: не можуть бути водночас істинними дві протилежні думки про одну й ту ж річ в одному й тому ж відношенні.

В цьому законі відображено фундаментальну рису буття предметів і явищ. Ніщо не може в одному і тому ж смислі мати дані ознаки і протилежні. Так, якщо цей папір білого кольору, він не може бути водночас чорним. Якщо б ми про цей папір сказали що він білий і водночас чорний, отримали б негативну реакцію (щонайменше хтось сприйняв би це як жарт).

Закон виключеного третього лаконічно виражають латинською фразою „tertium non datur”(третього не дано). Його можна сформулювати і в такий спосіб: з двох суперечних думок, висловлених щодо одного й того ж і в одному й тому ж смислі, одна обов’язково істинна. Наприклад, якщо ми скажемо: „Це судження є простим” і „Це судження не є простим”, то істинним висловлюванням буде лише одне з них.

Для уточнення змісту даного закону слід підкреслити, що він, на відміну від закону суперечності, не передбачає жодного третього висловлювання, яке могло би зайняти середнє положення і бути істинним. Так, неможливо уявити в наведеному нами прикладі, щоб існувало якесь судження, що було би водночас і простим, і непростим.

У відповідності із законом достатньої підстави (лат. Lex rationis determinantis sive sufficientis) будь-яка істинна думка повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена.

На відміну від трьох попередніх законів коректне формулювання і докладне тлумачення цього закону належить видатному німецькому логіку, філософу і математику Готфріду Лейбніцу. Він вважав цей закон основним для всіх істин досвіду, в той час як для істин розуму засадничим, на його думку, є закон суперечності.

Дата добавления: 2015-05-22