Свобода та її багатовимірність

Перш за все уточнимо терміни. Феномен "свобода" за природою дуже багатогранний, а термін “свобода” від частого і різноманітного використовування давно вже став розмитим і неясним. В рамках пропонованого підходу свобода розуміється як можливість суб'єкта вибирати і безперешкодно реалізовувати життєво важливу мету і цінності. Зрозуміло, це ідеальний стан, і насправді йдеться про перехід або одного ступеня соціальної несвободи до іншого (кількісний аспект), або від одного смислового образу несвободи до іншого (якісний аспект), або про те і про інше одночасно. В соціологічному дослідженні феномена свободи можна виділити дві проекції - внутрішню і зовнішню. В основі розузгоджень між ними лежить перш за все різний рівень усвідомлення соціальними суб'єктами характеру і ступеня дії на них системи соціальних зв'язків, через які вони включені в суспільне життя і взаємодіють з іншими соціальними суб'єктами, організаціями та інститутами. В рамках “внутрішньої проекції” в центрі нашої уваги соціальний суб'єкт, який сам оцінює рівень і динаміку своєї свободи, виходячи з тих цінностей, що склалися у нього в даний момент часу і уявлень про можливості їх досягнення. Саме ці уявлення підрозділяють всі зміни в соціальному просторі на актуальні і неактуальні. Стадія усвідомлення індивідом змін і свого місця, що відбуваються, в новій соціальній реальності неминуче стає центральною. Навіть якщо його уявлення про динаміку можливостей слабо відображають реальний стан справ, ця “відірваність від реальності” сама виступає як реальність. В рамках “зовнішньої проекції” на перший план висуваються дійсні зміни у взаємостосунках соціального суб'єкта з соціальним середовищем, незалежно від того, усвідомлює він їх чи ні, актуальні вони для нього в даний момент часу або неактуальні. Іншими словами, в цьому випадку ми абстрагуємося від досвіду, винесеного суб'єктами з свого життя і життя інших, від соціальної пам'яті; від неповноти інформації про навколишній світ і зміни в ньому; від ступеня усвідомлення змін в соціальному середовищі, помилок в сприйнятті і ін. По суті тут акцент робиться на оцінці динаміки свободи індивідів, виходячи із змін в зовнішньому середовищі, зокрема, на тому, яку область потенційної свободи у принципі дають соціальні системи різних типів або соціальна система одного типу на різних етапах її розвитку; наскільки міцно ця свобода гарантується, якими соціальними інститутами підкріплюється; які обмеження при цьому накладаються на індивіда; яка динаміка шансів на подолання цих обмежень при тих або інших змінах соціальної системи. Як видно, обидві проекції мають не тільки переваги але і недоліки. Тому залишитися в рамках однієї з них - значить явно приректи себе на невиправдано усічені рішення проблеми свободи в контексті соціології. Тільки об'єднання двох проекцій дає нові перспективи для виявлення динаміки і “соціального розподілу” свободи. Отже, стратифікаційна динаміка оцінюватиметься, виходячи не з деякого загального, “єдино правильного” розуміння свободи, а з тих конкретних смислових образів свободи, які склалися у різних соціальних груп та індивідів в даний період в даному суспільстві. При такому підході “не правова", “залежна”, “рабська” свобода, як і інші “неправомірні типи” свободи можуть виявитися об'єктом нашого аналізу в тій мірі, в якій вони в сучасних умовах присутні насправді і дозволяють різним соціальним суб'єктам жити так, як вони самі хочуть.

54. Сутність "нового гуманізму"

В 1968 році з ініціативи італійського інженера і бізнесмена А.Печчеї засновано „Римський клуб” – неурядову організацію, що має на меті привернути увагу людства до глобальних проблем його існування. А. Печчеї ввів поняття новий гуманізм – як здатний забезпечити, трансформацію людини, піднести її якості і можливості до рівня, відповідного до її нової зрілої відповідальності в цьому світі. Цей новий гуманізм повинен мати гнучкість, стійкість, які б дозволяли йому регулювати й спрямовувати розвиток цих сучасних революційних процесів і змін у промисловій, соціально-політичній, науковій і технічній галузях, тобто він повинен мати революційний характер. Новий гуманізм мислиться Печчеї, як загальна стратегія зміни ціннісних орієнтацій цілого людства і кожної окремої людини. Він визначив три принципи нового гуманізму: почуття глобальності; любов до справедливості; нетерпимість до насильства. Вихідна ідея н.г. – ідея збереження, що є головним для екології. Ця ідея була переосмислена і усвідомлена, як принципзбереженнялюдствачерезсамозмінулюдини. Існують три концепції глобальної стратегії для досягнення цього: Шлях послідовного самообмеження, перехід від ери „гомо фабер” (людини, що виробляє) до ери „гомо модератус” (людини поміркованої), її аргумент: самообмеження – найвищий вияв людської свободи; самообмеження є природною формою поведінки і способу життя в світі обмежених можливостей; історія багатьох народів має досвід поміркованого споживання. Шлях коеволюції – сумісної еволюції людини і природи – це поєднання помірного втручання в природу з ефективнішими природоохоронними заходами. Визнання здоров’я за загальнолюдську цінність. Шлях екологічно-гуманітарної диктатури – для поступових зрушень вже немає часу, слід впровадити політико-правові засади для жорсткого міжнародного контролю над виробництвом і споживанням у всьому світі. Вислів Александера Кінга – нинішнього президента „Р.к.” мета людства – життя із скромним добробутом та істинною гідністю для кожного громадянина планети.

Дата добавления: 2015-05-08