Психологічні особливості допиту неповнолітніх

Психологічні особливості допиту свідків

Психологічні особливості допиту свідків. Процесуальний статус свідка поєднаний з гостроконфліктними життєвими ситуаціями, зі своєрідними поглядами стосовно цінностей, які охороняються законом, з різними моральними та громадянськими якостями особистості. Усі свідки займають певну позицію — вони так чи інакше ставляться до події злочину, до особистісних якостей обвинуваченого та слідчого. Залучення свідка до сфери кримінального судочинства викликає у нього особливий психічний стан, зумовлений підвищеною відповідальністю за свої дії. Однак окремі люди сприймають статус свідка з негативним відтінком, і це необхідно враховувати слідчому, проявляючи до свідка чуйне та доброзичливе ставлення.

Психологія допиту свідків характеризується наступними особливостями: 1) індивідуальними особливостями психіки та ознаками її норми чи патології, статтю, віком, що впливають на сприйняття, запам´ятовування та відтворення інформації; 2) психічним станом до вчинення злочину та емоційним реагування на факт злочину; 3) особливостями особистості (соціальним статусом, спрямованістю, мотиваційною та ціннісною сферою, професійною належністю і т. п.); 4) значним обсягом оцінної інформації, яка вимагає детального аналізу; 5) навіюваністю та самонавіюваністю; 6) процесуальним статусом у кримінальному процесі (наявністю цілого ряду обов´язків, порушення звичайного ритму життя); 7) характером міжособистісної взаємодії зі слідчим.

Вказані особливості необхідно враховувати в ході допиту, що здійснюється шляхом: 1) діагностики та оцінки стану психофізіологічних, пізнавальних процесів, пам´яті, рівня та характерних особливостей мислення свідка; 2) діагностики та оцінки особистісних характеристик свідка; 3) вибору та застосування психологічних способів активізації пам´яті, мислення, стимулювання відновлення асоціативних зв´язків; 4) оперативного аналізу та оцінки невербальних реакцій свідка; 5) швидкої зміни тактики допиту на підставі вищевикладених факторів; 6) застосування спеціальних психологічних прийомів виявлення та подолання умисного або мимовільного перекручення фактів.

Психологічні особливості допиту неповнолітніх. Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, які послідовно змінюють один одного. Послідовна їх зміна є незворотною та передбачуваною.

У психологічній науці одержав поширення наступний підхід до періодизації психічного розвитку неповнолітніх:

• ранній вік (від народження до трьох років);

• дошкільний вік (з трьох років до шести);

• молодший шкільний вік (з шести до десяти років);

• середній шкільний або підлітковий вік (з десяти років до п´ятнадцяти);

• старший або юнацький вік (з п´ятнадцяти до вісімнадцяти років).

Кожному віковому періоду розвитку неповнолітнього притаманні різне коло спілкування, різні види ведучих потреб, відносин з оточуючими його людьми, ігрової діяльності, захоплення, змінювані рівні інтелекту, ціннісні орієнтації, спрямованість особистості. Перехід від одного вікового періоду до іншого супроводжується «кризами» розвитку, зумовленими суперечностями, що виникають між новими потребами та умовами їх задоволення, які також не влаштовують дитину.

У літературі підкреслюється, що незважаючи на процесуальний статус неповнолітнього у справі (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок), його поведінка під час допиту визначатиметься, насамперед, його віковими, інтелектуальними та психічними особливостями його особистості.

Зміст, форма та достовірність показань неповнолітніх багато в чому залежать від рівня розвитку їх психіки, від індивідуально-психологічних особливостей особистості.

Відомо, що діти вже з трьох років добре розрізняють основні кольори і деякі їх відтінки, тонко розрізняють музичні тони, різні звуки, голоси людей, тварин та птахів, сприйняття предметів набуває більш цілісного характеру. Однак обсяг уваги у переддошкільнят ще вузький. Увагу легко відволікає кожний новий, яскравіший об´єкт. Процеси пам´яті у ранньому віці загалом мають мимовільний характер. Дитина краще запам´ятовує життєво значуще, емоційне, яскраве. Вона легше сприймає образний матеріал, ніж словесний, але не підкріплений малюнками. Мислити дитина може тільки про ті предмети, які бачить, з якими щось робить.

У дошкільному віці, недивлячись на достатньо великий мовний запас, чимало з вивчених дітьми слів складають пасивний словник, оскільки вони не вживають їх, хоча й розуміють. Вміння будувати самостійну розповідь з´являється у дітей біля п´яти років. У цьому віці дитині легше що-небудь дізнатись (впізнати), ніж відтворити на вербальному рівні. Діти даної вікової групи (від трьох до шести років) погано розбираються у причинно-наслідкових зв´язках події, зазвичай сприймають її фрагментарно, нерідко доповнюючи свою розповідь вигадкою на підставі своїх власних уявлень, що виникають під впливом фантазування.

У період між шістьма-десятьма роками у дітей молодшого шкільного віку відбуваються глибокі зміни у їх свідомості, мисленні та мові, помітно збагачується мовний запас, з´являється здатність з урахуванням набутого досвіду до пояснення подій, що відбуваються, формуються навики послідовного, логічного викладу фактів з більшою деталізацією. Уява стає багатшою та реалістичнішою.

У процесі розвитку дитини середнього шкільного віку у її психіці відбуваються істотні зрушення, серед яких — активне розширення системи соціальних зв´язків, пізнавальних інтересів, зростає самосвідомість, прагнення до самостійності, самоствердження, загострюються окремі риси характеру. Посилене функціонування гормональної системи значно підвищує нервове збудження підлітка, його реактивність, емоційну експресивність, нерідко викликає запальність, різкість, нестриманість.

Підвищена конформність, навіюваність, групова залежність, залежність поведінки від особливих підліткових стереотипів, негативізм, демонстративна незалежність, удавана сміливість, хоробрість, підвищене наслідування кумирів, схильність до ризикованих дій, недостатній соціальний самоконтроль — основні психологічні особливості підліткового віку.

По досягненні 14-річного віку вважається, що для неповнолітнього стає очевидною суспільна небезпека тяжких та особливо тяжких злочинів. Тому з цього віку неповнолітній, який вчинив злочин, зазначений у ч. 2 ст. 22 КК України, підлягає кримінальній відповідальності.

До 16 років у молодої людини загалом формується правосвідомість, у загальних рисах завершується процес соціалізації особистості. Ось чому з цього віку, відповідно до чинного законодавства, встановлена кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 22 КК України). Неповнолітні у віці від 14 до 18 років наділені широкими правами: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися вкладом, внесеним ними на своє ім´я (ч. 1 ст. 32 ЦК України).

У зв´язку з цим, дослідники справедливо стверджують, що допити осіб, які досягли 16—17-літнього віку, доцільно проводити загалом із застосуванням тих же тактичних і психологічних прийомів, які рекомендуються при допиті дорослих.

Обстановка допиту неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) повинна бути спокійною, безконфліктною. Неповнолітньому допитуваному слід спершу роз´яснити з приводу яких обставин проводиться допит, його права та обов´язки, функції осіб, які присутні при допиті. Після цього можлива ознайомча (неформальна) бесіда про життя неповнолітнього, його соціально-побутові умови. До бесіди можуть бути залучені всі присутні особи. Встановивши з неповнолітнім контакт, слідчий схиляє його до вільної розповіді. Ця розповідь може бути фрагментарною, але її не слід переривати, підказувати її напрям.

У ході допиту необхідно дотримуватися ряду педагогічних вимог: не фіксувати увагу неповнолітнього на обставинах, що можуть спричинити шкоду його вихованню, припиняти жаргонні та нецензурні висловлювання, не допускати цинічних оцінок, проявів вульгарності та розв´язності. При цьому допустимі іронія, влучні, гострі визначення, що високо ціняться підлітками. Необхідно також бути ввічливим та виявляти повагу до особи неповнолітнього. Недопустимі панібратство, загравання.

Місце майбутнього допиту малолітнього свідка та потерпілого вибирається таким чином, щоб воно не викликало у дитини додаткового хвилювання, непотрібного психічного напруження та було звичним для неї (у домашній обстановці, дошкільному чи медичному закладі).

Для того, щоб неповнолітній свідок та потерпілий зміг краще звикнути до нової для нього обстановки, незнайомих людей, розмову необхідно розпочинати з особою, яка його супроводжує, педагогом, поступово втягуючи у нього дитину, немовби уточнюючи те, про йдеться про нього. Поводити себе слід природно, доброзичливо. Для того, щоб перевірити, наскільки дитина вбулась з обстановкою, можна запитати, чи зрозуміло їй, де вона знаходиться, навіщо її сюди привели, що інтересує слідчого.

Дуже важливо на початковій стадії допиту сформувати у неповнолітнього інтерес до майбутньої розмови, мотивацію давання показань. При цьому можна пояснити дитині, що від неї чекають допомоги, що вона вкрай необхідна. Однак поводити себе в такій ситуації потрібно досить обережно та гнучко, щоб не акцентувати увагу неповнолітнього на чомусь конкретному, що становить інтерес для слідства. На початку допиту необхідно сказати дитині, що якщо вона чогось не знає, то повинна відкрито заявити про це.

Складність допиту неповнолітнього полягає в обранні запитань, які повинні бути сформульовані чітко, ясно, коротко, в доступній формі, враховуючи його вік та рівень інтелектуального розвитку, виключаючи малозрозумілі і тим більше юридичні терміни.

При допиті малолітніх свідків та потерпілих, питання, що торкаються емоційного комплексу, який у них сформувався, слід чергувати з нейтральними питаннями або питаннями, які викликають у них позитивні емоції, проявляючи при цьому особливий такт та увагу до дитини. Складність запитань повинна наростати поступово: спочатку доцільно виявити коло осіб, які були учасниками розслідуваної події, обстановку, яку дитина добре запам´ятала, дії, які вона там вчиняла, і лише згодом ставити запитання про зміст самої події. При цьому слід надавати мнемічну допомогу, налаштовуючи дитину на пригадування розвитку події, до встановлення зв´язку між її окремими епізодами.

Не рекомендується виправляти помилки у мові дитини. Враховуючи обмеженість обсягу, стійкості та розподілу дитячої уваги, підвищену втомлюваність за одноманітної форми діяльності, можна запропонувати дитині зобразити те, що вона бачила, назвати колір, форму і т. п. за наглядним еталонним матеріалом.

Тривалість допиту неповнолітніх визначається не тільки тими завданнями, які стоять перед органом досудового слідства, а, насамперед, індивідуально-психологічними, віковими особливостями. На думку більшості дослідників, продуктивно можуть давати показання: діти від трьох до п´яти років — близько 15—20 х в.; діти від п´яти до семи років — у межах 20—25 х в.; діти від 7 до 10 років — від 25 до 35 х в. Якщо за цей час не вдалося з´ясувати всі обставини, обов´язково слід зробити перерву у допиті.

Дата добавления: 2015-05-22