Навчальний посібник. III. Питання, які вирішує судово-психологічна експертиза стосовно психологічних властивостей осо

III. Питання, які вирішує судово-психологічна експертиза стосовно психологічних властивостей осо

бистості:

1) які індивідуально-психологічні особливості притаманні особі свідка, потерпілого, обвинуваченого (підсудного)?

2) чи є в обвинуваченого (підсудного) індивідуально-психологічні особливості, які могли істотно вплинути на його поведінку в досліджуваній ситуації?

3) чи є у свідка, потерпілого психологічні особливості, що знижують його здатність правильно сприймати події або предмети та адекватно сприйнятому відтворювати побачене (почуте)?

4) який час рухової реакції обвинуваченого (підсудного) та чи відповідає вона вимогам, що ставляться до його професійної діяльності?

5) чи відповідають психофізичні якості обвинуваченого (підсудного), рівень сформованості у нього професійно-психологічних навиків вимогам екстремальних умов, в яких він опинився, характеру нервово-психічних перевантажень?

6) чи є у неповнолітнього обвинуваченого (підсудного) ознаки, не пов´язаного з психічним захворюванням, відставання в психічному розвитку або інші аномалії психічного розвитку непатологічного характеру; якщо є, то в чому вони виражаються та який вплив вони здійснили на його поведінку в досліджуваній ситуації?

7) які психологічні мотиви, що складають зміст мотиваційної сфери особи обвинуваченого (підсудного), спонукали його вчинити протиправні дії?

8) хто саме з підслідних (підсудних) має психологічні особливості, що дозволяють займати керівне становище в групі?

9) враховуючи встановлені індивідуально-психологічні властивості членів групи, який ймовірний сценарій їх поведінки в ситуації вчинення злочину?

для студентів всіх бакалаврських напрямів

Автор

Людмила Прокопівна Громова,

доцент кафедри українознавства, політології і права

ПЕРЕДМОВА

Електронний посібник з навчальної дисципліни "Історія України" створений з метою використання його в системі дистанційного навчання. Одним з принципів дистанційного навчання є принцип неантогоністичності дистанційної освіти існуючим формам навчання. Тому даний електронний посібник не може і не повинен розглядатися як єдине та вичерпне джерело інформації з історії України. Бажано пам’ятати, що змістовна частина електронного навчального посібника – це не весь матеріал, що підлягає засвоєнню, а своєрідний орієнтир, що показує структуру конкретного розділу, ієрархію категорій і понять, проблемні місця теми та пояснює, на що звернути особливу увагу, яким чином краще працювати над матеріалом тощо. Отже, якщо у звичайному підручнику або курсі лекцій відображений весь необхідний зміст, то в електронному посібнику – тези або конспект лекцій. Таким чином, для повноцінного засвоєння матеріалу дисципліни бажано користуватися також іншими освітніми ресурсами (в тому числі паперовими носіями інформації).

В останнє десятиліття в нашій країні вийшла друком велика кількість підручників та навчальних посібників з історії України. Переважна більшість з них відповідає вимогам, що висуваються до навчальної літератури для вищої школи, і може бути використана при самостійному вивченні дисципліни. Передусім можуть бути корисними підручники, що мають гриф Міністерства освіти і науки України, зокрема:

1) Бойко О. Д. Історія України: Посібник. – К., 2004.

2) Історія України / Кер. авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів, 1996.

3) Олійник М., Ткачук І. Історія України для студентів вищих навчальних закладів. - Л., 2006.

4) Савченко Н.М., Подольський М.К. Історія України: модульний курс. Навчальний посібник. - К., 2006.

5) Субтельний О. Україна: Історія. – К., 1991.

Студенти, які погано володіють українською мовою, можуть використати такі підручники:

1) Єфименко А. Я. История украинского народа. – К., 1990.

2) Субтельний О. Україна: Історія. – К., 1991 (російськомовна версія).

Крім того, в 1998-2000 Інститут історії АН України здійснив масштабний видавничий проект "Україна крізь віки". 15 томів цієї серії написані провідними істориками нашої країни, причому їх тематика в основному відповідає структурі курсу історії України, що вивчається у вищій школі. Ця література доступна, цікава і може бути дуже корисною при вивченні дисципліни.

Сподіваємося, що наш навчальний посібник стане у нагоді усім, хто бажає вивчати курс історії України.

При створенні даного підручника автори використали таку навчальну літературу:

1. Бойко О. Д. Історія України. Тести. Запитання. Завдання. - К., 1998.

2. Довідник з історії України. В 3 тт. - К., 1995.

3. Історія України (тести, завдання, відповіді) / Керівн. авт. кол. С.Д.Гелей. - Львів, 2002.

4. Історія України: Тести, проблемні та практичні завдання, ситуаційні ігри до всіх тем вузівського курсу для викладачів і студентів / Укл.: З.І.Ямкова, Л.П.Баранова, О.С.Башкат та ін. - К., 1993.

5. Україна: Історичний атлас. 5 клас. - К., 1999 (малюнки, карти).

6. Щедріна І.Е. Історія України у схемах і таблицях. 10-11 класи. - Харків, 2000.

7. Видеоприложение к Большой энциклопедии Кирилла и Мефодия. - М., 1997 (видеофрагменты).

Увага! Для перегляду відеофрагментів, які містить навчальний посібник, бажано встановити на комп`ютері безкоштовний програвач мультимедіа QuickTime Player.

ВСТУП

Як влучно висловився російський історик Ключевський, "сила, що тримає в руках колиску кожного народу, - це природа його країни" (12, с.63).Саме природа нашої землі визначила на цілі століття історичний шлях українського народу та його особливості, які можна визначити таким чином:

1) Україна - "земля, що лежить скраю". Це влучна назва для країни, розташованої на південно-східному пограниччі Європи, на порозі Азії, на околиці Середземноморського світу, тобто там, де колись проходив важливий кордон між лісом, де ховалися від небезпеки, і відкритим причорноморським степом. Цей степ, наголошував проф. Ключевський, був "як би азійський клин, заглиблений в європейський материк і тісно пов’язаний з Азією історично та кліматично. Тут спокон віків проходив битий шлях, яким з глибин Азії сунули до Європи жахливі гості, всі ці степові орди, безкінечні як степовий ковил чи пісок азійської пустелі" (12, с.65). Майже два тисячоліття (з VІІ ст. до н.е. по кінець ХVІІІ ст.) українські землі або слугували перевальною базою для азійських орд, або відчували на собі хижий подих Азії, яка стояла на південних кордонах фортецями Османської імперії, постійною загрозою Кримського ханства. Отже, Україна, як дволикий Янус, одним обличчям була звернута до Європи, другим - віками дивилась у сповнені смертельної небезпеки очі Азії.

2) Другою особливістю української землі є її рівнинний характер. За винятком Карпатських гір на заході та Кримського кряжу на півдні 95% території України - це рівнина, яка поступово переходить у неосяжний та відкритий Причорноморський степ. Боронити землю, позбавлену природних перешкод, надзвичайно важко, подекуди просто неможливо. Вона притягує загарбників своєю природною незахищеністю.

3) Майже ⅔ території краю становлять найкращі в Європі українські чорноземи. З ХІV-ХV ст., коли земля перетворилась на найважливіше джерело прибутків, серед сусідів України хіба що ледачий не зазіхав на її землі. В середині ХVІ ст. українські землі входили до складу шістьох сусідніх держав. Тому зрозуміло, чому соборність - вікова мрія українського народу.

Отже, як підкреслював О.Субтельний, "українське минуле - це головним чином історія народу, змушеного боротися за виживання і розвиток поза впливом тієї чи іншої цілком сформованої держави" (20, с.15).

Історія України відносно чітко поділяється на періоди, пов’язані з перебуванням основного масиву українських земель у складі тієї чи іншої іноземної держави. За винятком періоду Київської Русі, ядром якої були українські землі, подальший історичний шлях наших предків - виживання в умовах іноземного панування. Навіть Галицько-Волинське князівство, яке по праву вважається першою етнічною українською державою, перебувало в залежності від Золотої Орди, а Данило Галицький мусив визнати себе васалом хана Батия. А потім - литовська доба української історії; українські землі у складі Речі Посполитої; українські землі у складі Російської імперії; Радянська Україна як складова СРСР. Отже, серед великих націй Європи українці чи не єдина, яка протягом століть не змогла створити власної суверенної держави. Якщо заснування та зміцнення національної держави є домінуючою рисою історії більшості народів, то цього не можна сказати про українців. Невдачі у спробах здобути самостійність складають один з важливих аспектів українського національного досвіду.

Тому прийняття Верховною Радою УРСР в серпні 1991 року Акту проголошення незалежності України - епохальна подія в історії українського народу, початок нового етапу його історії, перший крок на шляху побудови омріяної багатьма поколіннями українців національної держави.

Дата добавления: 2015-05-22