ПЕРЕДМОВА 1 страница. Дитина, що йде до школи, має бути зрілою у фізіологічному і соціальному відношенні, вона повинна досягти певного рівня розумового і емоційно-вольового

Дитина, що йде до школи, має бути зрілою у фізіологічному і соціальному відношенні, вона повинна досягти певного рівня розумового і емоційно-вольового розвитку. Навчальна діяльність вимагає певного запасу знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна володіти розумовими операціями, уміти узагальнювати і диференціювати предмети і явища навколишнього світу, уміти планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль.

Компоненти психологічної готовності до навчання в школі.

Важливі позитивне відношення до навчання, здатність до саморегуляції поведінки і прояв вольових зусиль для виконання поставлених завдань. Не менш важливі і навички мовного спілкування, розвинена дрібна моторика руки і зорово-рухова координація. Тому поняття «Готовність дитини до школи» — комплексне, багатогранне і охоплює усі сфери життя дитини.
Центральними компонентами психологічної готовності дитини до школи є:
- нова внутрішня позиція школяра, що проявляється в прагненні до суспільно значимої і суспільно оцінюваної діяльності;
- у пізнавальній сфері знаково-символічна функція свідомості і здатність до заміщення, довільність психічних процесів, диференційоване сприйняття, уміння узагальнювати, аналізувати, порівнювати пізнавальні інтереси;
- у особистій сфері довільність поведінки, піддатливість мотивів і вольові якості;
- у сфері діяльності і спілкування: уміння приймати умовну ситуацію, вчитися у дорослого, регулювати свою діяльність.
Розглянемо кожного з них.
Становлення внутрішньої позиції школяра проходить в два етапи. На першому з'являється позитивне відношення до школи, але орієнтація на змістовні моменти шкільно-учбової діяльності відсутня. Дитина виділяє лише зовнішню, формальну сторону, він хоче піти в школу, але при цьому зберегти дошкільний спосіб життя. А на наступному етапі виникає орієнтація на соціальні, хоча і не власно учбові аспекти діяльності. Повністю сформована позиція школяра включає поєднання орієнтації і на соціальні, і на власно учбові моменти шкільного життя, хоча такого рівня досягають лише небагато дітей до 7 років.
Таким чином, внутрішня позиція школяра - це суб'єктивне відображення об'єктивної системи стосунків дитини зі світом дорослих. Ці стосунки характеризують соціальну ситуацію розвитку з її зовнішнього боку. Внутрішня позиція є центральним психологічним новоутворенням кризи 7 років.
Наступний важливий компонент готовності пов'язаний з розвитком пізнавальної сфери дитини. Знання самі по собі не виступають показниками готовності до навчання в школі. Значно важливішим є рівень розвитку пізнавальних процесів і пізнавального відношення до того, що оточує, здатність дитини до заміщення, зокрема до наочно-просторового моделювання(Л. А. Венгер). Уміння використати образні замінники перебудовує психічні процеси дошкільняти, дозволяючи йому в розумовому плані будувати уявлення про предмети, явищах і застосовувати їх при рішенні різноманітних розумових завдань. До кінця дошкільного віку у дитини мають бути сформовані елементи довільної пам'яті і уміння спостерігати, уміння довільно уявляти і управляти власною мовною діяльністю.
У особовій сфері для шкільного навчання найбільш значимі довільність поведінки, супідрядність мотивів, сформованість елементів вольової дії і вольових якостей. Довільність поведінки проявляється в різних областях, зокрема в умінні виконувати вказівки дорослого і діяти за правилами шкільного життя(наприклад, стежити за своєю поведінкою на уроці і перерві, не шуміти, не відволікатися, не заважати іншим і ін.). За виконанням правил і їх усвідомленням лежить система стосунків між дитиною і дорослим. Довільність поведінки якраз і пов'язана з перетворенням правил поведінки на внутрішню психологічну інстанцію(А. Н. Леонтьев), коли вони виконуються без контролю дорослого. Крім того, дитина повинна уміти ставити і досягати мети, долаючи деякі перешкоди, проявляючи дисциплінованість, організованість, ініціативність, рішучість, наполегливість, самостійність.
У сфері діяльності і спілкування до головних складових готовності до шкільного навчання відносяться формування передумов учбової діяльності, коли дитина приймає учбове завдання, розуміє її умовність і умовність правил, по яких вона вирішується; регулює власну діяльність на основі самоконтролю і самооцінки; усвідомлює способи виконання завдання і проявляє уміння вчитися у дорослого.
Отже, готовність дітей до школи може визначатися за такими параметрами, як планування, контроль, мотивація, рівень розвитку інтелекту.
1. Планування — уміння організувати свою діяльність відповідно до її мети:
низький рівень — дії дитини не відповідають меті;
середній рівень — дії дитини частково відповідають змісту мети;
високий рівень — дії дитини повністю відповідають змісту мети.
2. Контроль — уміння зіставити результати своїх дій з поставленою метою:
низький рівень — повна невідповідність результатів зусиль дитини поставленої мети(сама дитина цієї невідповідності не бачить);
середній рівень — часткова відповідність результатів зусиль дитини поставленої мети(самостійно дитина не може побачити цю неповну невідповідність);
високий рівень — відповідність результатів зусиль дитини поставленої мети, дитина може самостійно зіставити усі отримані ним результати з поставленою метою.
3. Мотивація навчання — прагнення знаходити приховані властивості предметів, закономірності у властивостях навколишнього світу і використати їх:
низький рівень — дитина орієнтується тільки на ті властивості предметів, які безпосередньо доступні органам чуття;
середній рівень — дитина прагне орієнтуватися на деякі узагальнені властивості навколишнього світу — знаходити і використати ці узагальнення;
високий рівень — явно виражено прагнення знаходити приховані від безпосереднього сприйняття властивості навколишнього світу, їх закономірності; є присутнім бажання використати ці знання у своїх діях.
4. Рівень розвитку інтелекту:
низький — невміння слухати іншу людину, виконувати логічні операції аналізу, порівняння, узагальнення, абстракції і конкретизації у формі словесних понять;
нижче середнього — невміння слухати іншу людину, помилки у виконанні усіх логічних операцій у формі словесних понять;
середній — невміння слухати іншу людину, прості логічні операції(порівняння, узагальнення у формі словесних понять) виконуються без помилок, у виконанні складніших логічних операцій — абстракція, конкретизація, аналіз, синтез — допускаються помилки;
високий — можливі деякі помилки в розумінні іншої людини і у виконанні усіх логічних операцій, але ці помилки дитина може виправити сама без допомоги дорослого;
дуже високий — можливість слухати іншу людину, виконати будь-які логічні операції у формі словесних понять.
Отже, можна вважати, що дитина до школи не готова, якщо вона не уміє планувати і контролювати свої дії, мотивація навчання низька(орієнтується тільки на дані органів чуття), не уміє слухати іншу людину і виконувати логічні операції у формі понять.
Дитина до школи готова, якщо вона уміє планувати і контролювати свої дії(чи прагне до цього), орієнтується на приховані властивості предметів, на закономірності навколишнього світу, прагне використати їх у своїх діях, уміє слухати іншу людину і уміє(чи прагне) виконувати логічні операції у формі словесних понять.
Ще раз відмітимо, психологічна готовність до школи - складна освіта, що припускає досить високий рівень розвитку мотиваційної, інтелектуальної сфер і сфери довільності. Зазвичай виділяють два аспекти психологічної готовності - особову(мотиваційну) і інтелектуальну готовність до школи. Обидва аспекти важливі як для того, щоб учбова діяльність дитини була успішною, так і для його швидкої адаптації до нових умов, безболісного входження в нову систему стосунків.

18.Особливості дитини, яка вступає до школи

Хронологічні межі молодшого шкільного віку становлять період життя дитини з 6-7 до 10-11 років. Ці межі можуть змінюватись залежно від системи навчання, прийнятої у суспільстві. Так, у Великій Британії та в Ізраїлі шкільне навчання починається з 5 років, з цього ж моменту відраховується молодший шкільний вік. У тих випадках, коли дитина внаслідок різних причин позбавлена шкільного навчання, її розвиток відбувається інакше, ніж у ровесників, що відвідують школу. Водночас і особливості розвитку сучасних школярів зумовлені станом системи шкільної освіти, при зміні якої змінюються і показники розвитку.

Вступ до школи підготовлений як рівнем розвитку психіки і особистості дитини, так і дозріванням її організму. Зростає ріст і вага тіла дитини, а водночас і її розумова працездатність. Відбувається інтенсивний розвиток нервової системи, її можливості значно розширюються, збільшується вага лобних відділів головного мозку, що створює можливості для здійснення довільної поведінки, планування, виконання і контролю програми дій. Зростає сила гальмування та врівноваженість процесів вищої нервової діяльності. Разом з тим, процеси збудження ще превалюють над процесами гальмування, тому дитина залишається досить непосидючою й нестриманою, хоча значно меншою мірою, ніж дошкільник. Організм 6-річної дитини відзначається добре розвиненими серцем і судинами, дозволяє їй витримувати ті навантаження, які передбачені шкільною програмою. У свою чергу, шкільна програма орієнтована на психофізіологічні можливості дитини цього віку. Так, у ній передбачені менша тривалість уроку - 35 хв., значний вміст рухливих вправ, ігрових ситуацій тощо.

Соціальна ситуація психічного розвитку молодшого школяра відзначається системою вимог і очікувань дорослих щодо інтеграції дитини в шкільне середовище. У взаємовідносинах змінюється позиція як дитини, так і дорослих, насамперед, батьків. Дорослі очікують від дитини більшої самостійності, відповідальності, витривалості. Значно зростає обсяг обов´язків дитини. З іншого боку, молодший школяр, усвідомлює соціальну значущість свого навчання в школі, вважаючи його необхідним етапом підготовки до дорослого життя. Найавторитетнішою особою серед оточуючих стає вчитель.

Дитина, яка добре підготовлена до школи, швидко адаптується до умов навчального закладу, тобто виконує вимоги вчителя, режим школи, цікавиться змістом навчальних предметів, установлює відносини з ровесниками, перебуває в позитивному настрої.

Для молодшого школяра провідною діяльністю виступає навчальна, яка у дошкільника ще не була сформованою. З початку шкільного навчання в учня активно формується повна структура навчальної діяльності, від якої залежить подальший успіх дитини в оволодінні основами наук, а потім і в професійному навчанні.

Таким чином, учитель у своїй роботі над розвитком особистості молодшого школяра орієнтується на формування в нього навчальної діяльності, у процесі виконання якої в учня розвиваються основні новоутворення психіки та особистості.

ВИСНОВКИ про психофізіологічні особливості дитини, яка вступає до школи:

- хронологічні межі молодшого шкільного віку становлять період життя дитини з 6-7 до 10-11 років;

- психічний розвиток сучасних школярів зумовлений станом системи шкільної освіти, при зміні якої змінюються і показники розвитку;

- навчальна програма початкової школи орієнтована на психофізіологічні можливості дитини цього віку;

- здатність дитини виконувати вимоги початкової школи забезпечується дозріванням її організму й, передовсім, нервової системи;

- дозрівання організму виявляється як зростання росту й ваги тіла дитини, яким відповідає розвиток серця й судин;

- у нервовій системі дозрівання виявляється як збільшення ваги лобних відділів головного мозку, зростання сили гальмування та врівноваженості, хоча процеси збудження ще превалюють.

19.Характеристика навчальної діяльності молодшого школяра

Навчальна діяльність - провідна для психічного розвитку молодшого школяра. На початок шкільного навчання дитина володіє окремими елементами навчальної діяльності. Наприклад, за вказівкою учителя дитина виконує певні вправи, завдання, але повна структура навчальної діяльності із системою взаємопов'язаних її компонентів формується протягом усього початкового навчання. При оволодінні учнем всіма компонентами навчальної діяльності говорять про самостійну навчальну діяльність, яка є необхідною умовою успішного навчання дитини в середній школі. Змістом навчальної діяльності виступають теоретичні знання, характерною відзнакою яких є дедуктивна будова: від абстрактного (понять, правил, законів, постулатів) до конкретного (прикладів, практичних задач).

У структурі навчальної діяльності прийнято виділяти наступні компоненти (за Д. Б. Ельконіним, В. В. Давидовим).

o Мета і головний результат, які в узагальненому вигляді полягають у засвоєнні основ наук, що виступають змістом навчальної діяльності (поняття, закони, загальні способи розв'язання задач).

o Потреби, що ґрунтуються на необхідності отримання теоретичних знань.

o Мотиви, що передбачають прагнення до засвоєння способів відтворення теоретичних знань.

o Навчальні ситуації (задачі), при розв'язання яких школяр оволодіває загальним способом вирішення цілого класу часткових задач певного типу (письмо під диктовку, розв'язання арифметичних задач, вироби з паперу).

o Навчальні дії та операції, що складаються з навчально-пізнавальних дій, а також дій контролю й оцінки й спрямовані на розв'язання учбової задачі.

Розглянемо сутність кожного з компонентів навчальної діяльності.

Конкретна навчальна мета ставиться на кожному уроці. Наприклад, засвоїти дію додавання у межах 10, або навчитись виділяти присудок у двоскладовому реченні. Слід зауважити, що мету навчальної діяльності учень повинен усвідомлювати як необхідний кінцевий результат своїх зусиль. Спочатку навчальну мету формулює вчитель, а учень приймає її. Згодом дитина повинна сама ставити навчальну мету. На практиці дитина часто не усвідомлює навчальної мети.

Наприклад, читає параграф підручника, бо вчитель дав завдання, а не для того, щоб засвоїти певний обсяг знань.

Навчальна задача спрямована на засвоєння загальних способів розв'язання задач. Ось приклади навчальних задач: письмо під диктовку, переписування, письмо по пам'яті. Якщо конкретна задача полягає в тому, щоб написати, наприклад, диктант на тему "Весна", то навчальна задача - навчитись писати під диктовку взагалі.

У навчальній ситуації вчитель розкриває мотив її виконання і дає зразок розв'язання задач певного типу, який учні засвоюють у процесі його відтворення і вже потім самостійно використовують для розв'язання конкретно-практичних задач. Сучасний стан методики початкового навчання не завжди передбачає виділення вчителем цього загального способу розв'язання певного класу навчальних задач, тому учні засвоюють його стихійно у процесі виконання значної кількості конкретних задач. Наприклад, учні пишуть значну кількість письмових робіт, але як це робити взагалі, вчитель окремо не розкриває. Або вчитель виділяє у словах суфікси і вимагає, щоб учні шляхом наслідування робили те ж. Проте, як це робити взагалі - з будь-яким словом, на основі яких перетворень слова, вчитель не пояснює. В удосконаленні методик початкового навчання полягає важлива задача педагогічної психології.

За допомогою навчальних дій учні засвоюють зразки загальних способів розв'язання задач. Навчальні дії надзвичайно різноманітні, відрізняються залежно від засвоюваного матеріалу. Види навчальних дій ілюструє Таблиця 6.

Дії контролю полягають у співвіднесенні учбових дій з їх зразками. Дитина повинна навчитись контролювати себе. При цьому дії контролю стають самоконтролем. Контроль передбачає виправлення недоліків, усунення помилок.

Види самоконтролю:

а) аналіз готових результатів;

б) контроль процесу виконання;

б) контроль передбачуваних результатів.

Вчитель повинен вчити учнів контролювати себе, використовуючи такі прийоми: поділ результатів на елементи та їх співвіднесення зі зразками, розкриття типів помилок (пропуск, перестановка, незнання правила), виділяє етап обмірковування наступної дії, пояснюючи зміст приказки "Сім раз відмір, один раз - відріж".

За допомогою дій оцінки людина встановлює відповідність результатів засвоєння вимогам навчальної ситуації. Оцінка не передбачає виправлень у вже виконаній задачі, але мотивує учня до кращого виконання наступних завдань.

20.Пізнавальні психічні процеси молодшого школяра

Пізнавальні психічні процеси молодшого школяра відзначаються зростанням довільності та регульованості. Сприймання має такі особливості:

· функціонує на рівні впізнавання та називання кольору і форми;

· значно вдосконалюється спостереження як цілеспрямоване сприймання з виділенням значної кількості деталей. Цьому сприяє написання учнями творів-описів, творів за картинкою;

· формується спостережливість як риса особистості (Г. О. Люблінська, О. І. Ігнатьєва).

Увага молодшого школяра ще значною мірою мимовільна, але все більшого значення набуває довільна. Учень може зосереджуватись на тому, що говорить вчитель, показує у підручнику, на дошці. Водночас, стійкість довільної уваги незначна, і тому вчитель повинен спиратись на мимовільну увагу учня, використовуючи значну кількість наочності (П. Я. Гальперін, І. В. Страхов, Л. І. Божович).

Мислення. При вступі до школи дитина володіє наочно-образним та наочно-дійовим мисленням. Тому найкраще виділяє зовнішні ознаки, які лежать в основі її умовиводів та узагальнень. Так, учень краще вирізняє префікс «на» у конкретному значенні («на тарілці»), ніж в абстрактному («на пам´ять»).

Протягом початкового періоду навчання у дитини активно формується теоретичне мислення, що відокремлюється від сприймання і спирається на розвиток рефлексивних механізмів психіки. Останніми експериментальними дослідженнями показано, що в розвитку мислення молодших школярів існують невикористані резерви, які полягають у тому, що спеціально побудоване навчання (його називають розвивальним) забезпечує ефективне здійснення учнями переходів не тільки від конкретного до абстрактного, а й від абстрактного до конкретного (В. В. Давидов, С. Д. Максименко та ін.).

Відповідно до описаної вище кардинальної лінії розвитку мислення молодшого школяра цей психічний процес зазнає глибоких змін, які стосуються операцій, видів та форм мислення. Зростає роль понятійних і абстрактних компонентів мислення порівняно з його образними і конкретними складовими. Проте практична дія та образ залишаються важливими опорами мислення молодшого школяра, особливо при розв´язанні складних для нього задач. Наприклад, якщо не вдається усно розв´язати математичну задачу, дитина переходить до виготовлення схеми, малюнку до неї.

Операції мислення стають дедалі більш узагальненими, ситуативно- незалежними. Якщо дошкільнику буває важко без наочного зображення класифікувати предмети, чи виділити їх властивості, то молодшому школяреві вже під силу здійснювати ці дії за описом, коли задача подається у мовній формі. Операції мислення молодшого школяра досліджували такі психологи, як Л. С. Виготський, М. Н. Шардаков, Т. В. Косма, Н. О. Менчинська, О. В. Скрипченко та ін.

Учні можуть аналізувати значний за обсягом матеріал, враховуючи різні його компоненти. Діти поступово прагнуть розглянути пізнаваний предмет у цілому, охоплюючи всі його частини, хоч і не вміють ще встановлювати взаємозв´язків між ними.

Аналіз відбувається у певному порядку, а не хаотично, що свідчить про його систематичність. Наприклад, вирізняючи частини тіла собаки, дитина робить це послідовно - від голови до хвоста. Спочатку учень називає цілі блоки, а потім деталізує їх. Наприклад, у собаки голова, тулуб, лапи, хвіст. На голові собаки пара очей, вух, ніс і т. д.

Синтез у молодших школярів виявляється у здатності виконувати такі завдання, як визначення предмету за його ознаками, встановлення зв´язків між цілим і його частиною (завдання типу «Визнач, з якого дерева ці листочки», «Поєднай лінією овочі та фрукти з тваринками, які ними харчуються»). Такі завдання дитина виконує гірше, ніж аналітичного характеру, що свідчить про те, що синтез у розвитку відстає від аналізу (А.Валлон). Це виявляється і у характерній помилці, яку назвали «коротким замиканням». Вона полягає у тому, що дитина утруднюється встановити зв´язки між всіма умовами задачі, деякі з них не знаходять місця у міркуваннях дитини. Вона охоплює аналізом частину умов задачі, упускаючи в них суттєві моменти.

На основі процесів аналізу і синтезу в молодших школярів формуються складніші мисленнєві дії: класифікації, порівняння, узагальнення, абстрагування, конкретизації.

Учні класифікують предмети за кількома спільними ознаками. Геометричні тіла вміють згрупувати за формою, розміром, кольором: кубики червоні маленькі, кубики червоні великі, кулі сині маленькі, кулі червоні великі тощо. У молодших школярів виникає здатність при класифікації орієнтуватись на внутрішні спільні ознаки, а не тільки на зовнішні. Так, вони вміють утворити групи слів за ознакою їх приналежності до частин мови: дієслова, іменники тощо.

При узагальненні молодші школярі все більшою мірою орієнтуються на суттєві спільні ознаки. Так, вони об´єднують в одну групу задачі з різними конкретними умовами: додавання яблук, ящиків, олівців тощо. Під впливом вимог навчальної діяльності поступово вдосконалюються і способи узагальнення, від переважно наочно-мовних діти переходять до уявно-мовних, а згодом і до понятійно-мовних способів. Відповідно змінюються й результати узагальнення.

Особливо добре вдаються учням завдання на порівняння предметів, набагато гірше на порівняння абстрактного матеріалу (слів, явищ). У цілому навчання молодших школярів умінню порівнювати підносить їхню аналітико-синтетичну діяльність на вищий рівень.

Абстрагування дозволяє дітям відокремлювати властивості від його носія - конкретного предмета. На основі здатності до абстрагування учні засвоюють перші наукові поняття. Так, учні усвідомлюють, що іменниками слід називати слова на позначення предметів, а дієсловами - дій та станів.

Розвивається і зворотна до абстрагування операція - конкретизація. Вона виявляється у завданнях, які вимагають наведення прикладів до певного загального твердження за схемою «Овочі ростуть на городі. Наприклад..............».

Достатній розвиток операцій абстрагування і конкретизації, узагальнення та класифікації слугує основою індуктивних та дедуктивних умовиводів. Більш доступними для молодших школярів є індуктивні висновки, змістовність та істинність яких залежить від нагромадженого дітьми досвіду (М.Н.Шардаков). Вони проявляються у здатності дитини на основі своїх спостережень зробити певне узагальнення. Так, учитель може організувати на уроці спостереження учнів за написанням частки «не» із різними словами, а потім запитати дітей, до якої частини мови належать слова, з якими «НЕ» пишеться окремо. Діти самостійно роблять висновок: «Не» з дієсловами пишуть окремо». Водночас формуються і дедуктивні умовиводи, які є основою теоретичного мислення. У молодшого школяра дедуктивні умовиводи значною мірою спираються на чуттєвий досвід, а також на індуктивні умовиводи. Якщо дитина узагальнила часткові випадки у правилі (індуктивний умовивід), то їй легше визначити конкретні умови, коли це правило слід застосувати (дедуктивний умовивід).

Пам´ять молодших школярів поряд із мисленням відіграє важливу роль у засвоєнні навчального матеріалу, оволодінні новим соціальним досвідом: знаннями, уміннями, навичками. Відбувається зміна співвідношення між різними видами пам´яті порівняно з дошкільним віком. Зростає значення довільної й словесно-логічної пам´яті.

Значний обсяг навчального матеріалу, який чимдалі зростає, зумовлює розширення використання довільного запам´ятовування. При цьому діти починають оволодівати прийомами запам´ятовування (мнемонічними прийомами): використовують асоціативні зв´язки, план, опорні схеми, малюнки, повторення тощо. Спочатку вчитель знайомить їх з цими прийомами, разом з дітьми складає план, опорну схему. Обов´язковість і систематичність навчального процесу ставить перед учнем завдання довільно відтворювати матеріал.

У молодшому шкільному віці зростає продуктивність, міцність і точність запам´ятовування навчального матеріалу. Зумовлено це, зокрема, оволодінням учнями досконалішими мнемонічними прийомами.

Підвищується точність впізнавання запам´ятованих об´єктів. Причому спостерігаються і якісні зміни у цих процесах. Так, першокласники, впізнаючи об´єкти, більше спираються на їх родові, загальні ознаки, а вже третьокласники більшою мірою зорієнтовані на аналіз, виділення в об´єктах специфічних видових та індивідуальних ознак.

У молодшому шкільному віці виникає загроза неправильного використання пам´яті, яка особливо негативно позначається на подальших етапах навчання. Намагаючись запам´ятати якомога більший обсяг матеріалу, учень послаблює роботу над його осмисленням, спирається на механічне запам´ятовування. Вчителю потрібно забезпечити усвідомлення і виконання дітьми правила: запам´ятовувати тільки після того, як зрозумів. У процесі осмислення матеріалу, відбувається мимовільне запам´ятовування, яке зберігає своє важливе значення.

Розуміння навчального матеріалу слугує основою розвитку словесно-логічної пам´яті, як новоутворення психіки молодшого школяра, що тісно пов´язане із теоретичним мисленням.

Мовлення. Сучасна система навчання передбачає широке використання спілкування вчителя з учнями за допомогою мови, що висуває високі вимоги до розвитку мовлення дітей. Розвиваються такі сторони мовлення, як говоріння і слухання; види мовлення - монологічне, писемне, внутрішнє. У всіх проявах розвитку мовлення учня містяться ознаки зростання його довільності.

Слухання нерозривно пов´язане із розумінням почутого. Щоб полегшити цей процес, вчитель повинен постійно зберігати зворотній зв´язок із класом, контролювати, як діти сприймають його слова. Для цього широке використання знаходить навчальний діалог. Завдяки слуханню розширюється запас пасивної лексики.

Говоріння розвивається як у процесі діалогів, так і у зв´язних відповідях учня на уроках, які наближаються до монологу. Навчальний матеріал з різних предметів містить своє спеціальну термінологію, засвоєння якої учнями розширює їхній словник. На початок шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словниковим запасом і мовною граматикою. Учень починає свідомо ставитись до свого говоріння, задумується над правильною побудовою висловлювання, підбирає відповідну форму слова.

Важливим надбанням молодшого школяра є оволодіння писемним мовленням, яке пов´язане із засвоєнням читання. Писемне мовлення - найбільш довільний вид мовлення, вимагає від учня неабияких зусиль, пов´язаних із складною аналітико-синтетичною діяльністю по співвіднесенню слів з їх значеннями, встановленню зв´язків між словами тощо. У процесі оволодіння читанням та писемним мовленням у дитини зростає словник, урізноманітнюються функції мовлення, удосконалюється його синтаксична структура тощо.

Читання про себе сприяє розвиткові власне внутрішнього мовлення, яке відіграє важливі функції мислення та планування.

До кінця початкового періоду навчання у школяра збільшується кількість слів і речень у письмових роботах, зростає швидкість письма, підвищується його якість на основі засвоєння правил граматики.

Уява молодшого школяра розвивається у напрямку зростання її керованості, реалістичності, втілюваності. Репродуктивна уява відіграє важливу роль у розумінні навчального матеріалу, особливо при відсутності унаочнення. Образи уяви слугують тими опорами, якими користується мислення дитини. Водночас ці образи досить конкретні і можуть утруднювати процес узагальнення. Так, вислів «легка рука» викликає образ висохлої, тонкої руки.

Вдосконалюються образи уяви: від недиференційованих, приблизних, статичних, розрізнених, з опорою на сприймання до деталізованих, конкретних, взаємопов´язаних, динамічних, з опорою на пам´ять (А. Я. Дудецький, Д. Д. Алхімов).

При виконанні завдань на малювання за задумом, при написанні творів чи складанні усних оповідань, казок інтенсивно формується творча уява. Розширення чуттєвого досвіду учня зумовлює появу нових образів, від випадкового комбінування уявлень діти поступово переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів. При цьому зростає їх орієнтація на попередньо створений задум.

ВИСНОВКИ про пізнавальні психічні процеси молодшого школяра:

- пізнавальні психічні процеси молодшого школяра відзначаються зростанням довільності та регульованості;

- протягом початкового періоду навчання у дитини активно формується теоретичне мислення, внутрішній план дій та рефлексія;

- розвивальне навчання спрямоване на підвищення можливостей у розвитку мислення учнів;

- зростає значення довільної й словесно-логічної пам´яті;

- розвиваються різні сторони мовлення (говоріння і слухання) та його види (монологічне, писемне, внутрішнє);

- уява молодшого школяра розвивається у напрямку зростання її керованості, реалістичності, втілюваності.

Дата добавления: 2015-05-22