Розділ 19. Характер 2 страница

в єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності люди-

ни, її різноманітних пізнавальних, емоційних та вольових реакціях,

ставленні до інших і до самої себе. Людина взаємодіє з навколишнім се-

редовищем як цілісна система. Цілісність взаємодії забезпечується на-

самперед вищим відділом центральної нервової системи — корою ве-

ликих півкуль головного мозку, яка інтегрує (об’єднує) діяльність

організму й керує нею.

1.4. Основні галузі психологічних знань

Із розвитком психології як науки, з використанням психологічних

знань у найрізноманітніших сферах людської діяльності певні галузі

цих знань поступово виокремились і стали самостійними.

Розрізняють психологію загальну, вікову, педагогічну, соціальну,

генетичну, інженерну, військову, медичну, юридичну, спортивну,

зоопсихологію, психологію праці, мистецтва, патопсихологію. У зв’яз-

ку з космічними польотами виникла спеціальна галузь психології —

космічна.

Кожна із зазначених галузей психологічних знань має певні пред-

мети і методи вивчення своєрідності психічної діяльності залежно від

умов праці в тій чи іншій сфері людського життя та діяльності й їхніх

вимог до морально-психологічних якостей особистості. Проте всі га-

лузі психологічних знань потребують знань загальної психології, яка

вивчає методологічні питання психології, природу психологічних

явищ, закономірності розвитку та перебігу пізнавальних психологічних

процесів, індивідуальні особливості психіки людини, її почуття та во-

лю, темперамент, характер і здібності.

У добу науково-технічного та соціального прогресу особливу ува-

гу психологів привертають проблеми психології праці та соціальної

психології.

1.5. Зв’язок психології з іншими науками

Між психологією та іншими науками існує двосторонній зв’язок:

в одних випадках психологія використовує досягнення інших наук

для вирішення своїх проблем, а в інших — науки використовують

психологічні знання для пояснення або розв’язання певних питань.

Міжпредметні зв’язки психології та інших наук сприяють їх взаємно-

му розвиткові й застосуванню на практиці.

Психологія в розробці питань спирається на дані біології, зокрема

анатомії та фізіології, на вчення про вищу нервову діяльність. У свою

чергу, дані психології широко використовуються в медицині, зокрема

у психіатрії.

Педагогіка широко використовує психологічні закономірності на-

вчання та виховання. Окремі галузі психології (педагогічна і вікова пси-

хологія зокрема) пов’язані з розділами теорії та методики педагогіки,

дидактикою, методиками викладання окремих навчальних предметів.

Однією з актуальних психолого-педагогічних проблем сучасності є

формування мислення у процесі навчання, яке б забезпечувало учневі

можливість самостійно засвоювати інформацію, що постійно онов-

люється, гарантувало розвиток здібностей суб’єкта продуктивної інте-

лектуальної діяльності. Продуктивний характер взаємозв’язку пси-

хології та педагогіки виявляється в тому, що створюються умови для

випередження реальної педагогічної практики, відкриваються нові

шляхи для пошуку ефективних сучасних технологій навчання та

виховання. Водночас психологія базується на даних педагогіки при

вивченні психології формування особистості. Тісним є взаємозв’язок

психології з літературою, мовознавством, історією, мистецтвом, кібер-

нетикою та іншими науками.

1.6. Основні напрями в сучасній психології

Останні два сторіччя розвиток психології тісно пов’язаний з до-

сягненнями філософської думки та успіхами природничих наук.

Матеріалістична інтерпретація природи та сутності психічних

явищ була зумовлена появою філософії діалектичного матеріалізму й

розвитком учення про рефлекторну природу психіки (І. Сєченов,

І. Павлов). Філософія прагматизму спричинила появу в американ-

ській психології біхевіоризму, або науки про поведінку (Д. Уотсон).

Німецькі психологи М. Вертхеймер, В. Келер, К. Коффка, К. Левін на

основі спеціальних досліджень висунули ідею структурної психології,

засадовим стосовно якої було визнання первинності приматів струк-

тури, цілісних утворень, які визначають властивості та функції окре-

мих частин, що входять до цілісної психічної діяльності. Дослідження

в галузі психопатології та психіатрії викликали необхідність вивчати

роль і дію неусвідомлюваних чинників, що визначають потреби й

потяги особистості, її поведінку. Утворився психоаналітичний на-

прям у психології (З. Фрейд).

Біхевіоризм заперечує свідомість як предмет психології. Предметом

біхевіоризму є вивчення поведінки як зовнішніх реакцій організму на

стимули, що діють на нього. Поведінка, на думку біхевіористів, фор-

мується в результаті неусвідомлюваного відбору фізичних рухів як

реакцій на стимули. Основне у поведінці — це навички. Мислення

біхевіористи зводять до мови та мовних навичок. Провідним у на-

вчанні вони вважають дресирування, під час якого набуваються не-

обхідні навички; при цьому усвідомлення мети, змісту та процесу нав-

чання недооцінюють.

Структурна психологія основним принципом вважає цілісність

психічної діяльності, що є не сумою окремих психічних процесів, а

своєрідною структурою із закладеними в ній специфічними власти-

востями, які не випливають з властивостей окремих елементів психічно-

го життя. Навпаки, властивості структури як цілого визначають влас-

тивості окремих її частин.

Психоаналіз тісно пов’язаний з теорією З. Фрейда про переважан-

ня у психічній діяльності особистості підсвідомих, інстинктивних по-

тягів. На думку психоаналітиків, джерелом активності людини є

глибоко інстинктивні, біологічно визначені прагнення. Ці прагнен-

ня, проникаючи з підсвідомого у свідомість, стають джерелом актив-

ності людини, своєрідно спрямовують її вчинки та поведінку. Особли-

вого значення психоаналітики надають сексуальним потягам.

Вихідними у вітчизняній психології є принципи цілісності психічно-

го життя особистості, взаємозв’язку психічних процесів і властивостей,

розвитку особистості у процесі навчання та виховання, соціальної зу-

мовленості психічного життя людини.

Розділ 2

МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ

2.1. Основні вимоги до методів психології

Психологія як наука має певні предмет і методи вивчення психічних

явищ. Знання методів і вміння за їх допомогою вивчати вікові та

індивідуальні особливості психічного розвитку особистості — шлях

до глибшого пізнання психологічних особливостей особистості й ви-

користання цих знань у практичній діяльності.

Психологія висуває до методів дослідження психічних явищ певні

вимоги:

— психічні явища потрібно вивчати в їх розвитку, взаємозв’язку та

взаємозалежності;

— метод психологічного дослідження має бути адекватним пред-

метові дослідження, розкривати істотні, а не випадкові, другорядні

особливості досліджуваного психологічного процесу, стану чи влас-

тивості.

Основним принципом психологічного дослідження є його об’єк-

тивність. Методами, які забезпечують об’єктивність розкриття

досліджуваного психічного явища, є спостереження, експерименталь-

не дослідження, аналіз продуктів діяльності (навчальної, трудової,

спортивної), бесіда, інтерв’ю та ін. Метод самоспостереження, особли-

во інтроспективна його форма, не може бути єдиним і вірогідним спо-

собом вивчення особливостей психічних процесів, станів і властивос-

тей особистості. Самоспостереження легко піддається суб’єктивному

тлумаченню психічних явищ, особливо тоді, коли досліджувана

особа малорозвинена і не здатна до самоспостереження. Перевірити ж

описи психічних переживань, що досліджуються самоспостережен-

ням, здебільшого неможливо. Втім, при дослідженні об’єктивними

методами самоспостереження може використовуватись у формі сло-

весного звіту піддослідного про те, що і як він переживає під час само-

спостереження психічного процесу чи стану. При самоспостереженні

особистість одночасно постає як суб’єкт та як об’єкт дослідження, що

унеможливлює успішність дослідження. Кращою формою самоспосте-

реження є ретроспективне спостереження, засадовим стосовно якого

є згадування про перебіг досліджуваного психічного явища після то-

го, як воно відбулося. Людина може в такий спосіб описати, що вона

відчувала у стані радості, суму, страху, як вона запам’ятовувала чи

міркувала, розв’язуючи завдання.

Провідним принципом об’єктивних методів у психологічному

дослідженні є єдність свідомості та діяльності, опосередкованість

пізнання внутрішніх, психічних явищ зовнішнім їх виявленням у вчин-

ках, поведінці, мовленні, мімічних рухах, жестах та інших реакціях.

Наприклад, закономірності спостереження виявляються у ступені

адекватності та швидкості розпізнавання предмета, виокремлення

його серед інших об’єктів, знаходження спільного та відмінного в них.

2.2. Основні методи психології. Спостереження, експеримент

Спостереження як метод об’єктивного дослідження широко за-

стосовується у психології, педагогічній практиці, соціологічних до-

слідженнях.

Об’єктом спостереження є поведінка особистості в найрізно-

манітніших її зовнішніх виявах, коли реалізуються усвідомлювані та

неусвідомлювані внутрішні психічні стани, переживання, прагнення.

За особливостями мовлення, виразними рухами — жестами, мімікою,

виразами обличчя, пантомімічними актами (позами) тощо — можна

виявити й простежити особливості уваги, розуміння змісту

висловлювання, емоції та вольові якості, особливості темпераменту

і риси характеру. Тому вміле спостереження за поведінкою дитини

та дорослого дає можливість з високою вірогідністю робити висновки

про їхні внутрішні, духовні особливості.

Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інстру-

ментальним, коли бачене й почуте в поведінці людини фіксується за

допомогою фото-, кіноапарата або магнітофона. Інструментальне

спостереження дає можливість документувати все, що спостерігається,

а тому й глибше аналізувати, порівнювати.

Психологічне наукове спостереження потрібно відрізняти від побу-

тового. Наукове спостереження не обмежується описом зовнішньо

виявленого, а проникає в сутність явищ, з’ясовує причини тих чи

інших актів поведінки й цим розкриває їх психологічну природу. Щоб

навчати й виховувати дитину, потрібно на основі спостереженого

розкривати психологічні механізми, спиратися на них у навчально-

виховній роботі, розвивати і вдосконалювати їх.

Одноразового спостереження за якимось явищем у поведінці

та діяльності особистості недостатньо для того, щоб робити висновки

про її психічний склад, розум, почуття, волю, риси характеру, темпера-

мент, цілеспрямованість, моральні якості. Для того щоб уникнути ви-

падкових суджень, потрібні кількаразові спостереження тих чи інших

морально-психологічних особливостей у різних умовах і на різно-

манітному матеріалі. За одноразовим або випадковим виявленням

успіхів не можна судити, скажімо, про здібності особистості, силу її

пам’яті чи мислення.

Щоб спостереження набрало наукового характеру, воно має від-

повідати певним вимогам:

— бути цілеспрямованим, а не випадковим;

— здійснюватися планомірно й систематично;

— бути забезпеченим достатньою інформацією про спостережува-

не явище (якомога більшою кількістю фактів);

— точно фіксувати результати спостереження.

Наукове спостереження висуває певні вимоги й до особистих якос-

тей дослідника. Зокрема, він повинен мати такі якості:

· бути об’єктивним при фіксації, словесному описі та класифікації

спостережень;

· володіти собою, тобто його настрій та особисті характерологічні

якості не повинні впливати на спостереження та позначатися на ньому

та висновках;

· не бути тенденційно упередженим в організації спостереження

та очікуванні його наслідків, щоб не зробити безпідставних висновків;

· не піддаватися першим враженням про піддослідного;

· не бути поблажливим щодо піддослідного;

· не приписувати піддослідному власних якостей і не пояснювати

його поведінку з власної позиції.

Об’єктивність має характеризувати весь процес дослідження й бу-

ти визначальним чинником для висновків.

Спостереження потребує чіткості й точності фіксації даних. Для

цього використовують певні бланки. Наведемо один з них.

Бланк для фіксації результатів спостереження

За яких умов здійснювалось спостереження

Що виявлено у процесі спостереження

Пояснення даних спостереження

Що спостерігалося

Дата спостереження

Спостереження використовується при застосуванні всіх інших

методів вивчення психічних процесів та властивостей особистості.

Найефективнішим і найпліднішим з наукового погляду є експери-

ментальне дослідження, коли досліджуване явище вивчається в різних

умовах та обставинах. За таким методом можна глибоко і з високою

точністю вивчати досліджувану психологічну закономірність.

Експеримент є одним з основних методів психології. Особливість

його полягає в тому, що дослідник сам створює умови, за яких

досліджуване явище виникає неодмінно й закономірно. При цьому

дослідник дістає можливість чітко визначити чинники, які діяли в

момент виникнення та перебігу досліджуваного явища, розкрити при-

чини, що його зумовили, а також у разі потреби повторити дослід з ме-

тою нагромадження додаткових відомостей для обгрунтування одер-

жаних результатів.

Розрізняють експерименти лабораторний та природний. Перший

проводиться у спеціальних психологічних лабораторіях за допомогою

відповідної апаратури, другий — у звичайних для піддослідного умовах

діяльності (у класі, під час роботи). Природний експеримент, як і лабо-

раторний, проводиться за певною програмою, але так, щоб учень не

знав, що його досліджують, і розв’язував свої завдання спокійно, у

звичному для нього темпі, з притаманними йому характерологічни-

ми особливостями і ставленням до навчальних, трудових, спортивних

та інших доручень.

Різновидом природного експерименту є перетворювальний (нав-

чальний та виховний).

Отже, експериментальний підхід у вивченні особистості можна

забезпечити такими методами, як спостереження, бесіда, інтерв’ю,

анкетне дослідження, якщо предмет дослідження вивчатиметься різни-

ми способами і в різних умовах, як того потребує експеримент.

2.3. Додаткові методи: тест, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінка

Як додатковий метод у психологічному дослідженні використо-

вують тести.

Тест — це проба, іспит, один із способів психологічної діагности-

ки рівня розвитку психічних процесів і властивостей людини. Психо-

логічні тести становлять собою певну систему завдань, надійність

яких випробовується на певних вікових, професійних, соціальних гру-

пах і оцінюється та стандартизується за допомогою спеціального ма-

тематичного (кореляційного, факторного та ін.) аналізу.

Розрізняють тести для вивчення інтелектуальних здібностей, рівня

розумового розвитку особистості й тести успішності. За їх допомо-

гою можна з’ясувати рівень розвитку окремих психічних процесів,

рівні засвоєння знань, загального розумового розвитку особистості.

Тести як стандартизовані методи дають можливість порівнювати

рівні розвитку та успішності піддослідних з вимогами шкільних про-

грам і професіограм різних спеціальностей.

З метою уникнення помилок при використанні тестів як методу

психологічного дослідження їх зміст повинен відповідати досліджу-

ваному явищу (розумовій діяльності, увазі, пам’яті, уяві тощо) і не

потребувати для виконання спеціальних знань. Зміст тесту та інструк-

ція до його виконання мають бути максимально чіткими та зрозуміли-

ми. Результати тестового дослідження не можна оцінювати як абсо-

лютні показники розумових можливостей особистості. Вони є лише

показниками рівня розвитку певних якостей на момент дослідження

за конкретних умов життя, навчання та виховання особистості.

У психології, зокрема в педагогічній практиці, широко застосо-

вують метод опитування, коли потрібно з’ясувати рівень розуміння

піддослідним якихось завдань, життєвих ситуацій, уживаних у нав-

чанні та практичній діяльності понять (природознавчих, технічних,

соціальних) або коли потрібна інформація про інтереси, погляди, по-

чуття, мотиви діяльності та поведінки особистості. До найпошире-

ніших різновидів опитування як методу психологічного дослідження

належать бесіда, інтерв’ю, анкетне та соціометричне дослідження.

Бесіда — це цілеспрямована розмова з піддослідним з метою з’ясу-

вання уявлення або розуміння ним явищ природи та суспільства, на-

укових питань, взаємозалежностей, причин та наслідків, переконань,

ідеалів, ідейної спрямованості. Поставлені запитання мають бути

чіткими й зрозумілими, спрямованими на психологічні явища. У бесіді

потрібно домагатися не лише констатуючої відповіді, а й пояснення,

мотивації, тобто відповідей на запитання не лише “що це таке?”, а й

“чому?”, “як?”.

Одним з варіантів бесіди є інтерв’ю, яке використовують у психо-

логічних та соціологічних дослідженнях. В інтерв’ю виявляються дум-

ки, погляди, факти з життя респондента, тобто піддослідного, його

ставлення до політичних подій, ситуацій, соціальних явищ тощо.

Інтерв’ю може бути нестандартизованим і стандартизованим. У не-

стандартизованому інтерв’ю запитання до респондента формулюються

не до кінця і можуть змінюватись у процесі дослідження, а у стандар-

тизованому вигляді вони становлять собою певну систему і форму-

люються чітко.

Анкетне дослідження — один із способів психологічного опитуван-

ня. За допомогою анкетування досліджуються літературні, мистецькі,

спортивні, професійні інтереси та уподобання, мотиви, ставлення до

вибору дій, вчинків, різновидів праці, до тих чи інших переживань,

їх оцінювання. На поставлені в анкеті запитання анкетовані дають

відповіді в письмовій формі. Причому запитання ставляться так, що

відповіді на них будуть описовими або альтернативними: “так”, “ні”,

“не знаю”, “важко відповісти”, а бо так, що в них наперед дається

кілька варіантів відповіді, серед яких піддослідному пропонується

підкреслити один, що відповідає його особистим поглядам та інтере-

сам. В анкеті ставляться запитання і констатуючого, і мотиваційного

характеру, як у бесіді та інтерв’ю. Анкета може бути іменною, коли

піддослідний зазначає своє прізвище та ім’я, наводить певні відомості

про себе, та анонімною, при використанні якої отримують більш прав-

диві відповіді.

За допомогою анкетного дослідження можна зібрати великий

обсяг матеріалу, що дає підстави вважати одержані відповіді до-

статньо ймовірними. Недоліками цього методу є суб’єктивізм, ви-

падковість відповідей, складність перевірки їх правильності та щи-

рості.

Соціометричне дослідження, або метод вибору, застосовують для

з’ясування взаємин у колективі, оцінних ставлень піддослідних до

інших, віддавання переваги одним членам колективу чи групи перед

іншими при виборі керівника, приятеля. Підставою для оцінного став-

лення та вибору є почуття симпатії або антипатії до інших. У психо-

логії соціометричну методику застосовують з метою вивчення групо-

вої диференціації, коли членам групи пропонують відповісти на

запитання типу: “З ким ти хотів би приятелювати?”, “Кого ти обрав би

керівником групи?”. Вибір може бути взаємно позитивним, взаємно не-

гативним або позитивним (чи негативним) з боку члена групи та не-

гативним (позитивним) з боку того, кого він обрав би.

Кількість позитивних і негативних виборів фіксується на матриці,

після чого розраховують їх відсоток. За допомогою соціометричного

дослідження можна виявити реальне місце особистості в колективі за

її діловими якостями, популярністю, міжособистісними стосунками.

Метод аналізу продуктів діяльності грунтується на тому, що в

результатах роботи людини виявляються її знання, вміння та навички,

здібності, уважність і спостережливість, риси характеру. Отже, продук-

ти діяльності дають можливість побачити в них найрізноманітніші

психічні якості та властивості особистості, рівень їх розвитку.

Продуктами діяльності учнів є їхні письмові роботи, вироби, ма-

люнки, моделі, фотографії та ін. Порівнюючи роботи, які учень вико-

нує в різний час, на різних етапах навчання, можна виявити рівень

його розвитку, досконалість умінь та навичок, акуратність, май-

стерність, кмітливість, наполегливість тощо. Саме це має стати пред-

метом аналізу продуктів діяльності, а не, наприклад, вартість виго-

товленого продукту.

Продукти діяльності учня можна аналізувати також у процесі їх

створення. Спостерігаючи цей процес, можна виявити не тільки його

якість, а й динаміку, темп роботи, вправність у дії, ставлення до завдан-

ня. Дані спостереження допомагають глибше та всебічно пізнати ро-

зумові, емоційні, вольові й характерологічні якості та властивості

особистості.

Метод узагальнення незалежних характеристик — це об’єднання та

узагальнення даних багатьох спостережень, виконаних незалежно од-

не від одного в різний час, за різних умов та у різних видах діяльності.

Одержані незалежні характеристики — розумові дані особистості,

її моральну вихованість, дисциплінованість, спрямованість інтересів і

здібностей, рівень культури, темп розвитку тих чи інших якостей —

узагальнюють у певну систему під певним кутом зору.

Використовуючи цей метод, учитель повинен мати власну думку

про учня. Дані інших вчителів про успішність учнів, їх дисципліно-

ваність, нахили та здібності, активність потрібно використовувати не

механічно, а вдумливо, перевіряючи вірогідність. Такі характеристи-

ки уможливлюють всебічне вивчення особистості, складання об’єктив-

ної характеристики про неї й визначення шляхів її подальшого роз-

витку у процесі навчально-виховної роботи.

За допомогою методу самооцінки виявляють рівень здатності осо-

бистості оцінювати себе загалом або свої окремі морально-психо-

логічні якості — психічні процеси, стани та властивості, наприклад

уважність, спостережливість, пам’ятливість, кмітливість, правдивість,

чесність, принциповість, дисциплінованість, акуратність, культурність,

ввічливість, працьовитість, мужність, успішність у навчанні, роботі

та ін.

Дані самооцінки є важливими показниками рівня розвитку свідо-

мості особистості, її вміння критично ставитися до своїх вчинків,

усвідомлення свого місця в колективі. Існує кілька способів само-

оцінки. В одних випадках піддослідний оцінює себе або власні якості

за п’яти- чи трибальною шкалою, в інших йому пропонується порівня-

ти себе з кожним членом свого колективу, групи, класу (парне оціню-

вання) й оцінити себе, вибравши один з варіантів відповіді:

1) “я кращий від нього”;

2) “я такий самий”;

3) “я гірший від нього”.

За допомогою методу самооцінки можна визначити такі характе-

рологічні особливості особистості, як рівень домагань, скромність

або хвалькуватість, рівень розуміння власних індивідуальних особ-

ливостей. Це виявляється в тому, що одні оцінюють себе об’єктивно,

а інші — переоцінюють або недооцінюють.

Дані про рівень розвитку самооцінки учня чи дорослого можуть ви-

користовуватись у виховних цілях.

Важливі думки про методи психологічного вивчення особистості

висловив К. Ушинський. Він вважав, що будь-яка людина, яка вміє

заглядати всередину себе, вже є готовим курсом психології; важко

знайти хоч якусь книгу, де не було б психологічного факту або погля-

ду на психічне явище; уся історія записує тільки історію душі людсь-

кої, майже забуваючи історію тіла людини; кожний життєпис, кожна

повість, кожен роман чи вірш є безліччю психологічних фактів і спос-

тережень; немає такого навіть найгіршого педагогічного курсу, де не

було б цілої системи психологічних думок; якою ж широкою нивою

для психологічних спостережень є педагогічна практика!

2.4. Кількісний та якісний аналізи дослідження психічних явищ

За допомогою кількісного та якісного аналізів так само можна

вивчати особистість. Кількісний, або варіаційно-статистичний, аналіз

полягає в обчисленні коефіцієнтів правильного розв’язання завдань,

частоти повторення спостережуваного психічного явища. Для

порівняння результатів досліджень з різною кількістю завдань або

різним кількісним складом групи користуються не абсолютними,

а відносними, здебільшого відсотковими показниками. При кількіс-

ному аналізі результатів дослідження найчастіше використовують

середнє арифметичне з усіх досліджень того чи іншого психічного

процесу чи індивідуально-психологічної особливості. Для того щоб

зробити висновки про вірогідність середнього арифметичного, об-

числюють коефіцієнт відхилень від нього окремих показників. Що

менше відхилення показників окремих досліджень від середнього

арифметичного, то показовішим воно є для дослідженої психологічної

особливості особистості.

Якісний аналіз виконують на основі кількісного аналізу, але не

зводяться тільки до нього. В якісному аналізі з’ясовують причини ви-

соких чи низьких показників, залежність їх від вікових та індивіду-

альних особливостей особистості, умов життя та навчання, стосунків

у колективі, ставлення до діяльності та ін.

Кількісний та якісний аналізи даних дослідження дають підстави

для одержання психолого-педагогічної характеристики особистості

та висновків про виховні заходи.

Розділ 3

РОЗВИТОК ПСИХІКИ І СВІДОМОСТІ

3.1. Виникнення та розвиток психіки

Виникнення та розвиток психіки — одне з найскладніших питань.

Наукове пояснення цього питання розвинулося на основі досягнень

біологічної та історичної наук. На певному етапі розвитку природи

завдяки взаємодії механічних, термічних, хімічних, акустичних та

світлових властивостей матерії з неорганічної матерії виникла ор-

ганічна матерія — білкова речовина. В органічному світі процес відо-

браження набрав нових властивостей. Якщо в неорганічній матерії

згаданий процес має пасивний характер, то у живій — активний,

відмінною рисою якого є здатність предмета, що відображує, реагува-

ти на відображуване. Першими проявами такого біологічного відобра-

ження є процеси обміну речовин — асиміляція та дисиміляція, що

відбуваються у живій матерії та є необхідною умовою життя. Складні

білкові молекули, які називають коацерватами, здатні реагувати на

впливи, пов’язані з обміном речовин.

Досягнення сучасної біології й біохімії свідчать, що коацервати

реагують на впливи, корисні й шкідливі для засвоєння речовин і тих

умов, за яких вони відбуваються. Індиферентні ж впливи не виклика-

ють реакції. Ця властивість коацерватів називається подразливістю.

Подразливість живої матерії є основною властивістю, що виявляється

під час переходу від неорганічної матерії до органічної. Подразливість

характерна для рослинної стадії розвитку життя.

На стадії виникнення життя живі істоти починають реагувати не ли-

ше на біотичні впливи, що входять у процес обміну речовин, а й на ней-

тральні, небіотичні впливи, якщо вони сигналізують про появу жит-

тєво важливих (біотичних) впливів. Здатність реагувати на нейтральні

подразнення, які сигналізують про появу життєво важливих впливів, на-

Дата добавления: 2015-05-22