Психiчнi процеси 3 страница

на підставі гранично широких спільних ознак груп об’єктів нази-

вається систематизацією.

Систематизація забезпечує виокремлення та подальше об’єднан-

ня не окремих об’єктів, як це спостерігається при класифікації, а їх

груп і класів.

Отже, процес розуміння предметів та явищ об’єктивної дійсності,

утворення наукових понять про них складний і багатоплановий. Він

потребує вивчення фактів, їх порівняння, аналізу та синтезу, абстра-

гування, узагальнення, класифікації, систематизації їх істотних ознак

і характеристик. Загальним механізмом операційної діяльності мис-

лення є аналітико-синтетична робота великих півкуль головного

мозку.

12.3. Форми мислення

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень,

міркувань, умовиводів і понять.

Судження — це форма уявного відображення об’єктивної дійсності,

яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність оз-

нак, властивостей чи відносин у певних об’єктах. Наприклад: “Сума

внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180 градусам”; “Ця квітка —

блакитна”; “Це вагомий доказ”.

Характерна властивість судження полягає в тому, що воно існує, ви-

являється й формується в реченні. Проте судження та речення не то-

тожні.

Судження — це акт мислення, що відображує зв’язки, відносини

речей, а речення — це граматичне сполучення слів, що виявляє й

фіксує це відображення. Кожне судження виражається в реченні, але

не кожне речення є судженням. Речення, які виражають запитання, ви-

гуки, сполучники, прийменники, не є судженнями (“Агов!”, “Ану!”,

“Хто це?”). Таким чином, між судженнями та реченнями існує склад-

ний зв’язок.

Кожне судження містить суб’єкт і предикат. Суб’єктом є предмет

судження, про який ідеться і який відображується у свідомості людини.

Предикат — це відображення відносин, ознак, властивостей, які

людина стверджує. Наприклад: “Усі метали при нагріванні розши-

рюються” (“усі метали” — це суб’єкт, а “при нагріванні розширюють-

ся” — предикат). Стверджуючи одне, ми заперечуємо інше. Так,

кажучи “Кит — не риба”, ми маємо на увазі, що кит не належить до

риб, але стверджуємо, що він належить до іншої категорії живих

істот.

Судження є істинним, якщо воно правильно відображує відносини,

що існують в об’єктивній дійсності. Істинність судження перевіряється

практикою. Судження бувають одиничними (“Київ — столиця Украї-

ни”), частковими (“Деякі метали легші, ніж вода”), загальними (“Усі

люди смертні”). Це прості судження. Судження, що складаються з

кількох простих суджень, називаються складними (“У рівнобічному

трикутнику всі сторони і кути однакові”). Залежно від того, стверд-

жується чи заперечується наявність певних ознак і відносин в об’єктах,

розрізняють судження ствердні та заперечні.

Істинність знань або суджень можна з’ясувати шляхом розкриття

підстав, на яких вони грунтуються, порівнюючи їх з іншими суджен-

нями, тобто розмірковуючи.

Міркування — це низка взаємопов’язаних суджень, спрямованих на

те, щоб з’ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити.

Прикладом міркування є доведення теореми. У процесі міркування

людина з одних суджень виводить нові шляхом умовиводів.

Умовиводом називається така форма мислення, в якій з одного або

кількох суджень виводиться нове.

В умовиводах через уже наявні знання здобуваються нові. Роз-

різняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією.

Індуктивний умовивід — це судження, в якому на основі конкретно-

го, часткового робиться узагальнення. Наприклад: “Срібло, залізо,

мідь — метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються;

отже, метали при нагріванні розширюються”.

Дедуктивний умовивід — це судження, в якому на основі загаль-

ного здобуваються знання про часткове, конкретне. Наприклад: “Усі

метали при нагріванні розширюються; срібло — метал; отже, срібло

при нагріванні розширюється”.

Умовивід за аналогією грунтується на схожості окремих істотних

ознак об’єктів і на основі цього робиться висновок про можливу схо-

жість цих об’єктів за іншими ознаками.

Умовиводи широко використовують у науковій та практичній

діяльності, зокрема в навчально-виховній роботі з дітьми.

Дані, отримані у процесі мислення, фіксуються в поняттях. Понят-

тя — це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність пред-

метів та явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відносинах, узагаль-

нюються їх істотні ознаки.

Істотними є такі ознаки, які належать об’єктам за будь-яких умов,

виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об’єкти від інших,

тобто це властивості, без яких об’єкти не можуть існувати. Так, істот-

на ознака плодів полягає в тому, що вони містять насіння, яке є засо-

бом розмноження (а форма, колір, вигляд плодів не є істотними озна-

ками).

Поняття виникають на грунті чуттєвого досвіду. Він є передумовою

формування змістових понять. Поняття відбивають світ глибше,

повніше, ніж уявлення.

Поняття завжди існує й виявляється у слові, через яке повідом-

ляється іншим людям. За допомогою мови утворюються системи

понять, з яких складаються різні галузі наук.

Поняття і слово становлять єдність, але не тотожність. Слово не ут-

ворює поняття, воно є лише знаряддям утворення поняття. Поняття —

елемент думки, слово — елемент мови. Немає поняття без слова, але

не кожне слово є поняттям. Наприклад: “вечоріє”, “так” — це слова,

але не поняття.

Іноді поняття виражається кількома словами. Наприклад, понят-

тя “єдність організму та середовища” виражене словосполученням.

Одні й ті самі поняття в різних мовах передаються різними словами.

Кожне поняття характеризується обсягом і змістом.

Обсяг поняття — це відображене в ньому коло об’єктів, а зміст по-

няття — це відображена в ньому сукупність істотних ознак об’єктів.

Поняття з більшим обсягом називаються родовими (“меблі”, “рос-

лини”) стосовно понять з меншим обсягом ознак (“стіл”, “дерево”), які

в цьому разі є видовими. Це відносний розподіл. Поняття, що мають

найширший обсяг, називаються категоріями (“рух”, “кількість”,

“якість”, “простір”, “час”).

Поняття поділяються на загальні та одиничні. Поняття, що відбива-

ють істотні ознаки одиничних об’єктів, називаються одиничними

(“країна”, “місто”, “письменник”, “вчений”), а цілих класів предметів —

загальними (“елемент”, “зброя”).

Розрізняють поняття конкретні та абстрактні. У конкретних понят-

тях відбиваються певні предмети, явища та зв’язки між ними (напри-

клад, “меблі”, “рослини”, “тварини”). В абстрактних поняттях відобра-

жаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об’єктів

(“вага”, “мужність”, “хоробрість”, “добро”, “зло” тощо). Поділ понять

на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція наявна в

утворенні кожного поняття.

12.4. Процес розуміння

Результатом розумової діяльності є розуміння людиною предметів

та явищ об’єктивної дійсності. Розуміння — це складна аналітико-

синтетична діяльність мозку, спрямована на розкриття внутрішньої

сутності об’єктів, на усвідомлення зв’язків, відносин, залежностей, які

в ній відображуються. Залежно від характеру пізнавального завдання

та його змістовної структури розуміння може виявлятись у співвідне-

сенні нового об’єкта з відомим як такого, що має з ним спільні ознаки,

у з’ясуванні причини явища, визначенні вихідних принципів і логічних

засад розуміння факту, у розумінні підтексту мовного висловлювання,

мотивів, змісту та значення вчинку тощо. Необхідна умова розуміння

будь-яких фактів — достатні знання та життєвий досвід людини, які є

ключовими компонентами цього процесу.

Як зауважив І. Сєченов, думку може засвоїти чи зрозуміти лише та

людина, в якої вона входить ланкою до складу власного досвіду. Ро-

зуміння спирається на асоціативні зв’язки, що сформувалися в попе-

редньому досвіді, і являє собою актуалізацію цих зв’язків. Від їх багат-

ства та різноманітності залежить успішне розуміння. Відповідні

асоціації є основою для продуктивного утворення нових асоціацій,

замикання нових зв’язків та адекватного відображення причинної,

логічної чи структурної сутності об’єкта розуміння.

Важливе значення для розуміння має поєднання слова з наочни-

ми образами, особливо тоді, коли предметом розуміння є функ-

ціональні характеристики об’єктів. Наочні образи, так само як і прак-

тичні дії, не лише ілюструють те, що потрібно зрозуміти, а й допома-

гають розкрити суть того, що осмислюється.

Критерієм розуміння є сформульована у слові думка, яка відобра-

жує знання істотних ознак об’єкта чи явища. Вміння охарактеризу-

вати словами те, що осмислюється, свідчить про правильне розуміння.

Важлива роль у розумінні належить розумовим і практичним діям,

що виконуються у зв’язку з розкриттям сутності об’єкта пізнання.

При розумінні наукового тексту треба виокремити понятійний апарат,

визначити його логічну структуру, скласти тези, зробити узагальнен-

ня. При вивченні механізмів і принципів їх роботи показником розу-

міння стає вміння вільно їх розбирати та складати. Надійним показни-

ком розуміння є зміст відповідей на нестандартні запитання щодо суті

засвоєних знань, вміння варіювати формулювання думок, реконстру-

ювати текстову основу змісту, передавати його у більш стислому чи

розгорнутому вигляді. Свідченням розуміння вважається також умін-

ня застосовувати на практиці сформульовані у словесній формі принци-

пи, наводити оригінальні приклади, що ілюструють явище.

У навчальному процесі часто виникають ситуації, коли шлях до

усвідомлення знань нерозривно пов’язаний з певними практичними

діями за інструкціями чи алгоритмами, наприклад при оволодінні

принципами розв’язання математичних завдань, орфографічними пра-

вилами тощо.

Розумова діяльність людини, що спрямована на розуміння пред-

метів та явищ об’єктивного світу, його закономірностей, потребує

урахування та дотримання в цьому процесі всіх психологічних умов,

від яких залежить його продуктивність.

12.5. Процес розв’язання завдань

Мислення — це процес руху думки від невідомого до відомого.

Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове,

невідоме і коли вона починає щось аналізувати, порівнювати, уза-

гальнювати. Такі питання виникають в умовах проблемної ситуації.

Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між

реальним рівнем знань та об’єктивно необхідним для успішного роз-

в’язання завдання.

Процес розв’язання пізнавального завдання починається з фор-

мулювання питання, яке треба визначити виходячи з конкретних

умов проблемної ситуації. Формулювання питання — перший етап,

найскладніший у процесі розв’язання завдань. Важливе значення на

цьому етапі має здатність людини бачити нез’ясовані аспекти в тих чи

інших предметах та явищах дійсності, її вміння ставити запитання,

виокремлювати проблеми, які потребують вирішення. Ця здатність

значною мірою залежить від попереднього досвіду людини, проник-

ливості її розуму, вміння бачити незрозуміле там, де іншій людині

все здається зрозумілим.

Другий етап розв’язання розумового завдання починається з по-

шуку шляхів аналізу поставленого запитання та побудови гіпотези.

Висування гіпотез дає людині можливість передбачити напрями

розв’язання завдання й можливі результати. Якщо висунуті гіпотези

не підтверджуються, їх відкидають, уточнюють умови завдання й са-

ме завдання.

Розв’язання розумового завдання — завершальний етап процесу —

може відбуватися по-різному. Іноді людина діє методом спроб і поми-

лок, перевіряючи ефективність висунутих гіпотез. Розв’язання завдан-

ня може базуватися також на використанні відомих способів, на засто-

суванні аналогій за нових умов проблемної ситуації. Розв’язання

завдання може відбуватись як творчий процес. У цьому разі воно

потребує подолання інертності мислення та побудови нової стратегії

розв’язання. Побудова нової стратегії завжди є результатом трива-

лої попередньої роботи мислення, узагальнення й реконструкції досвіду

розв’язання завдань у тій чи іншій царині людської діяльності.

Розв’язати завдання іноді вдається раптово після попередніх напруже-

них, але безрезультатних зусиль, як інсайт. У цьому разі спостерігається

інтуїтивне, не до кінця усвідомлене у процесуальному плані знаходжен-

ня розв’язку. Саме так робили деякі важливі відкриття в науці та

техніці відомі вчені й винахідники. На відкриття закону всесвітнього

тяжіння І. Ньютона наштовхнула думка про яблуко, що впало йому на

голову в момент напруженої зосередженості на проблемі. Аналогічна

ситуація спричинила відкриття Архімедом закону виштовхувальної

сили рідини, яка діє на занурене в неї тіло.

Важливу роль у стимулюванні розумової діяльності у процесі

розв’язання завдань відіграють почуття. Виключно важливе значення

мають почуття здивування, допитливості, почуття нового. Почуття

породжуються виникненням ідеї, перебігом розв’язування завдання,

завершенням роботи та подоланням утруднень, що виникають на

шляху до результату. Розв’язання завдання потребує від людини

великих вольових зусиль. Від її наполегливості, сили волі та цілеспря-

мованості залежать ефективність пізнавальної діяльності, загальна

культура розумової праці. “Якби той, хто дивується з винахідливості

генія, міг поглянути на сам процес цих винаходів, то почав би дивува-

тися не тільки з розуму, а і з сили волі, пристрасті та наполегливості ви-

нахідників”, — зауважував К. Ушинський [14].

Отже, процес розв’язання завдань потребує мобілізації та напру-

ження всіх психічних сил особистості, концентрації її пізнавальної

активності.

12.6. Різновиди мислення

Об’єктом розумової діяльності людини є пізнавальні завдання, які

мають різне змістове підгрунтя і зумовлюють різне співвідношення

предметно-дійових, перцептивно-образних та поняттєвих компонентів

у їх розв’язуванні. Залежно від цього розрізняють три основні види

мислення: наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне, або аб-

страктне.

Наочно-дійове мислення характеризується тим, що при цьому роз-

в’язання завдання безпосередньо міститься в самій діяльності. Генетич-

но це найбільш рання стадія розвитку мислення. Саме з цього почи-

нається розвиток мислення первісної людини у процесі зародження

трудової діяльності, коли розумовий та практичний її боки постають

в органічній єдності, причому розумова діяльність ще не виокремила-

ся з предметно-практичної як самостійна. З цього різновиду почи-

нається розвиток мислення і в онтогенезі. В елементарній формі воно

властиве дітям раннього віку, які думають, діючи з предметами, і,

маніпулюючи ними, розкривають нові істотні їх властивості.

Наочно-дійове мислення в розвиненому вигляді властиве й дорослій

людині. Особливо необхідне воно тоді, коли найефективніший розв’язок

завдання можливий саме у процесі практичної діяльності. Наочно-

дійове мислення притаманне людям тих професій, які за змістом

потребують практичного аналізу, різноманітного комбінування та кон-

струювання, наприклад шахістам, конструкторам, винахідникам. Важ-

ливу роль наочно-дійове мислення відіграє там, де продуктивне та

економічне розв’язання завдання пов’язане із застосуванням предмет-

но-практичних процедур.

Наочно-образне мислення характеризується тим, що змістом розу-

мового завдання є образний матеріал, маніпулюючи яким людина

аналізує, порівнює чи узагальнює істотні аспекти у предметах та явищах.

Наочно-образне мислення значно розширює пізнавальні можливості

особистості, дає їй змогу змістовніше й різноманітніше відображати ре-

альність. Великі можливості цього різновиду мислення виявляються,

зокрема, в образотворчому мистецтві. Ілюстрацією цієї тези є різні

напрями абстракціонізму та модернізму, де змістове навантаження

образів передається в адекватно сконструйованих митцем символах.

Схематизація та символічне відображення дійсності виявляються

продуктивними і в інших видах людської діяльності, допомагаючи з

більшою точністю та узагальненістю відображати реальність, напри-

клад при складанні моделей сітьового планування діяльності, при

розв’язанні конструкторсько-технічних завдань тощо. Наочно-образ-

не мислення розвивається в діяльності, характер якої потребує опе-

рування образами різного ступеня узагальненості, схематичного зоб-

раження предметів та їх символічного позначення.

Словесно-логічне, або абстрактне мислення здійснюється у сло-

весній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього

чуттєвого підгрунтя, властивого сприйманням та уявленням. Більшість

понять, якими виражаються економічні, суспільно-історичні, наукові

категорії, є продуктами великої абстрагуючої діяльності мислення, в

яких не простежується їх безпосередній зв’язок з чуттєвою реальністю.

Саме цей вид мислення дає можливість встановлювати загальні за-

кономірності природи та суспільства, на рівні найвищих узагальнень

розв’язувати розумові завдання, будувати наукові теорії та гіпотези.

Зазначені види мислення виявляються й перебувають у певному

співвідношенні. У розвинених формах вони можуть виявлятись як

індивідуальні особливості мислення людей, зумовлені характером

їхньої діяльності, професійними чинниками, співвідношенням першої

та другої сигнальних систем та іншими причинами.

12.7. Індивідуальні особливості мислення

Розумова діяльність різних людей, підлягаючи загальним психо-

логічним закономірностям, водночас характеризується індивідуальни-

ми особливостями. Відмітності в розумовій діяльності виявляються в

різноманітних якостях мислення. Індивідуальні відмітності мислення

людей зумовлені передусім особливостями їхнього життя, характе-

ром діяльності, навчанням. Певний вплив на особливості мислення

справляють тип вищої нервової діяльності, співвідношення першої та

другої сигнальних систем. Найістотнішими якостями, в яких виявля-

ються індивідуальні відмітності мислення, є самостійність, критичність,

гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.

Самостійність мислення характеризується вмінням людини стави-

ти нові завдання й розв’язувати їх, не вдаючись до допомоги інших лю-

дей. Самостійність мислення грунтується на врахуванні знань і досвіду

інших людей, але людина, якій властива ця якість, творчо підходить до

пізнання дійсності, знаходить нові, власні шляхи і способи вирішення

пізнавальних та інших проблем. Самостійність мислення тісно пов’яза-

на з критичністю.

Критичність мислення виявляється у здатності суб’єкта пізнаваль-

ної діяльності не потрапляти під вплив чужих думок, об’єктивно оціню-

вати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляти цінне

та помилкове в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює

власні думки, ретельно перевіряє рішення, зважує всі “за” і “проти”,

виявляючи тим самим самокритичне ставлення до власних дій.

Критичність і самостійність мислення великою мірою залежать від

життєвого досвіду людини, багатства та глибини знань.

Гнучкість мислення виявляється в умінні швидко змінювати свої

дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріп-

лених у попередньому досвіді способів і прийомів розв’язання ана-

логічних завдань. Гнучкість мислення розкривається в готовності

швидко переключатися з одного способу розв’язання завдань на інший,

змінювати тактику і стратегію їх розв’язання, знаходити нові, нестан-

дартні способи дій за змінених умов.

Глибина мислення виявляється в умінні проникати в сутність склад-

них питань, розкривати причини явищ, приховані за нашарування-

ми неістотних проявів, бачити проблему там, де її не помічають інші,

передбачати можливі наслідки подій і процесів. Саме ця риса влас-

тива особистостям з глибоким розумом, які у простих, добре відомих

фактах уміють помічати суперечності й на цій основі розкривати зако-

номірності природи та суспільного життя.

Широта мислення виявляється у здатності охопити широке коло

питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики.

Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтелек-

туальної різнобічності.

Послідовність мислення виявляється в умінні дотримуватися

логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обгрунтуванні.

Послідовним можна назвати мислення людини, яка суворо дотри-

мується теми міркування, не відхиляється в бік, не “перестрибує” з

однієї думки на іншу, не підміняє предмет міркування. Для послідовно-

го мислення характерне дотримання певних принципів розгляду питан-

ня, ясність плану, відсутність суперечностей і логічних помилок в ар-

гументації думки, доказовість та об’єктивність у висновках.

Швидкість мислення — це здатність швидко розібратися у складній

ситуації, швидко обдумати правильне рішення й прийняти його.

Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості розу-

мових навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нерво-

вих процесів. Швидкість мислення слід відрізняти від квапливості та

похапливості, що їх демонструють деякі люди, не продумуючи на-

лежно рішень, які вони приймають, не прогнозуючи можливих на-

слідків наспіх прийнятих рішень.

Усі якості мислення людини формуються й розвиваються в діяль-

ності. Змістовна й відповідно організована діяльність сприяє всебічно-

му розвитку цінних якостей мислення особистості.

Розділ 13

УЯВА

13.1. Поняття про уяву

Відображаючи об’єктивну дійсність, людина не лише сприймає те,

що на неї діє в певний момент, чи уявляє те, що на неї діяло раніше.

Життя потребує від людини створення образів і таких об’єктів, яких во-

на ще не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, пере-

дбачання наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності

тощо.

Уява — це специфічно людський психічний процес, що виник і

сформувався у процесі праці. Будь-який акт праці неодмінно містить

в собі уяву. Не уявивши готовий результат праці, не можна приступати

до роботи. Саме в цьому й полягає важлива функція уяви як спе-

цифічно людської форми випереджального відображення дійсності.

Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяль-

ності та шляхи, якими його буде досягнуто. Ще до того, як виготови-

ти певну річ, людина подумки створює її образ.

У житті людина створює образи таких об’єктів, яких у природі не

було, немає й не може бути. Такими витворами людської уяви є фан-

тастичні казкові образи русалки, килима-літака, Змія Горинича, в

яких неприродно поєднані ознаки різних об’єктів. Проте якими б ди-

вовижними не здавалися продукти людської уяви, підгрунтям для їх по-

будови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберіга-

ються в її свідомості.

Уява — це процес створення людиною на основі попереднього

досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала.

До створення нових образів людину спонукають різноманітні пот-

реби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ус-

кладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати май-

бутнє.

Створення образів уяви завжди пов’язане з певним відступом від ре-

альності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можли-

вості людини, забезпечуючи їй здатність передбачення та творення

нового світу як середовища свого буття. Діяльність уяви тісно пов’яза-

на з мисленням. Орієнтуючи людину у процесі діяльності, уява ство-

рює психічну модель кінцевого та проміжних результатів праці й цим

забезпечує втілення ідеального образу в матеріальний чи ідеальний

продукт. Вибір способу дій, комбінування елементів в образах уяви

здійснюються логічними міркуваннями, виконанням різних розумових

дій, завдяки чому зберігається зв’язок продуктів людської фантазії з ре-

альністю, їх дійовий характер. Специфічність випереджального відо-

браження реальності у процесі уяви виявляється в конкретно-образній

формі у вигляді яскравих уявлень. У мисленні ця функція здійснюється

оперуванням поняттями, унаслідок чого в образах уяви забезпечується

опосередковане та узагальнене відображення дійсності, що й робить

їх реалістичними, життєвими.

Цінність уяви полягає в тому, що вона допомагає людині орієнту-

ватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передба-

чати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється не-

достатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Завдяки

уяві стають можливими результативна поведінка і діяльність особис-

тості за умов неповної або сумнівної інформації.

13.2. Зв’язок уяви з об’єктивною дійсністю

В уяві людини завжди є певний відступ за межі безпосередньо дано-

го, певний “відліт” від реальної дійсності. Проте як би далеко не сягав

цей “відліт”, у ньому завжди зберігається зв’язок з об’єктивною ре-

альністю. Немає фантазії, засадовою стосовно якої не була б реальність.

Зв’язок з об’єктивною дійсністю можна легко зрозуміти, проаналізував-

ши різноманітні витвори уяви. Уявляючи, наприклад, майбутнього ге-

роя свого твору, письменник надає йому рис людей, яких він сприймав

колись, синтезуючи ці риси в новий образ. Так само людина викорис-

товує попередні враження й тоді, коли уявляє собі описувані іншими

людьми місцевості чи події, свідком яких вона не була.

За висловом І. Сєченова, “витвори уяви — це небачені у світі спо-

лучення бачених вражень”. Так, І. Котляревський в “Енеїді” пекло

описує через предмети, узяті з дійсності (кипляча смола, вогонь, юр-

бища людей). Небаченим тут є лише поєднання цих елементів. Без

потрібного чуттєвого досвіду, зафіксованого в пам’яті, нові образи

створити неможливо.

Чим різноманітніші сприймання людини, чим багатший її життєвий

досвід, тим яскравішими, повнішими й точнішими бувають створені

нею уявлення про предмети, яких вона безпосередньо не сприймає.

Іншим важливим аспектом зв’язку уяви з об’єктивною дійсністю є

те, що витвори уяви — це не довільна комбінація окремих елементів,

узятих з досвіду. Створюючи з цих елементів образи нових об’єктів,

людина зважає на відомі закономірні зв’язки між об’єктами. Так, прог-

нозуючи розвиток подій на основі аналізу соціальної ситуації, політик

враховує логіку та зв’язок чинників, що взаємодіють, об’єктивні тен-

денції, що виявляються. Створювані письменником образи героїв

роблять те, що вони робили б у житті за тих обставин, у які їх поста-

вив автор.

Фантазія, яка відривається від реальної дійсності, стає безсилою,

продукти такої фантазії перетворюються на порожні мрійництва, про-

жектерство й можуть завдати шкоди.

Перетворення уяви на дійсність залежить від реальних потреб,

можливостей та соціального запиту суспільства на її витвори. На-

явність необхідних умов прискорює втілення образів уяви в життя.

Прикладом цього може бути необхідність постійно вдосконалювати

засоби обміну інформацією між країнами, континентами, що зумо-

вило появу Інтернету — світової комп’ютерної мережі. Важливу роль

у реалізації образів уяви відіграє те, наскільки правдиво чи спотво-

рено відображується дійсність у свідомості людини, в її переконан-

нях, вольових якостях. Уява тісно пов’язана з практичною діяльністю

Дата добавления: 2015-05-22