Пояснення до схеми. Кожен споживач прагне якнайповніше задовольнити свої потреби, одержавши від речей та послуг максимальну (найбільшу) корисність

2.

1.

Кожен споживач прагне якнайповніше задовольнити свої потреби, одержавши від речей та послуг максимальну (найбільшу) корисність.

Корисніст ь - це оцінка споживачем здатності речей та послуг задовольняти його потреби, забезпечуючи певний рівень їх задово­лення.

Зрозуміло, що кожен споживач оцінює речі та послуги по-своєму, або, інакше кажучи, суб'єктивно. У демократичному суспільстві визна­ється і поважається право кожної людини мати власну оцінку корисності.

Наприклад, цілком природно, що одна людина віддає перевагу (тобто визнає вищу корисність) цікавій книжці, друга - модному одягу, а третя - спортивним тренуванням. Так само природною є і зміна впо­добань людей протягом життя. Якщо в молодому віці люди вважають більш значущими розваги і спілкування з однолітками, то в старшому - добробут власної родини та кар'єру. Важливо, щоб, задовольняючи власні потреби та досягаючи максимальної корисності для себе, лю­дина не шкодила іншим, не обмежувала їхнє право на задоволення потреб.

Раціональнимспоживачем є такий, який здатний усвідомити власні потреби та визначити корисність речей і послуг, якими він ці потреби задовольняє.

Кожна людина одночасно задовольняє багато потреб - в їжі, одязі, лікуванні, пересуванні, навчанні, творчості тощо. Для кожного з нас важливо максимізувати корисність у задоволенні сукупності (набору) потреб. Тому раціональним є той споживач, який зорієнтований на до­сягнення найбільшої корисності від усіхспоживаних речей та послуг.

Суттєвим обмеженням у задоволенні потреб є дохід споживача. Кожна спожита річ чи послуга мають ціну. Їхня сукупна вартість не може перевищувати доходу споживача. Тому раціональний споживач узгоджує власні потреби, оцінки корисності, переваги з наявними доходами.

Тож з попереднього пояснення випливає, що раціональний спо­живач має принаймні три ознаки:

• здатність свідомо оцінювати корисність речей та послуг;

• прагнення досягати максимальної корисності в задоволенні всієї сукупності потреб;

• урахування доходу як обмежувального чинника в задоволенні по­треб.

Як було пояснено в першій темі, господарське життя суспільства здійснюється заради задоволення потреб. Потреби людей надзви­чайно різноманітні й ускладнюються з розвитком суспільства.

Будівельні організації задовольняють потребу в житлі. Крамниці мережі роздрібної торгівлі працюють для задоволення потреб покупців у їжі, одязі, побутових товарах і техніці. Робота урядовців пов'язана із суспільними потребами, зокрема, з розвитком освіти, науки, культури, допомогою знедоленим, забезпеченням громадсь­кого правопорядку та національної безпеки. Банки задовольняють по­гребу клієнтів у безпечному зберіганні (заощадженні) коштів тощо.

Потреба є виявом необхідності в певних речах та послугах. Вона відображає бажання володіти речами та мати певні послуги. У разі коли це бажання не реалізується, виникає відчуття невдоволення, ніби чогось бракує.

Кожна людина є носієм багатьох потреб у тому сенсі, що для нор­мального життя їй потрібно багато речей і послуг. Для ліпшого ро­зуміння змісту, взаємозв'язку потреб та усвідомлення способів їх за­доволення потреби певним чином класифікують.

Класифікація передбачає об'єднання потреб у групи за певною ознакою (критерієм). Варіанти класифікації (групування) потреб по­дані на схемі.

- За джерелом виникнення потреби поділяються на базові та ті, що породжені розвитком цивілізації. До базових належать потреби, що пов'язані з існуванням людини як біологічної істоти. Це потреба в їжі, що містить певну кількість калорій, вітамінів, у приміщеннях та одязі, які захищають від переохолодження, у ліках, які підтримують фізичне здоров'я, тощо.

- До породжених розвитком цивілізації належать ті потреби, що по­в'язані з комфортністю життя, культурою, традиціями, інтелекту­альним розвитком людини. Потреби в модному одязі, комфорт­ному приміщенні, обладнаному всіма зручностями, у сучасному медичному обслуговуванні, у відвідуванні театрів, музеїв, клубів тощо належать саме до тих, що зумовлені розвитком суспільства.

- За критерієм благ (речей і послуг), якими задовольняються по­треби, останні поділяються на матеріальні та духовні. Матеріальні потреби передбачають наявність речей, що мають матеріальне вті­лення. Це - одяг, транспортні засоби, їжа, житло тощо. Духовні потреби задовольняються послугами культури і мистецтва, освіти і науки та передбачають використання речей, для яких матеріальне втілення може не бути визначальним. Наприклад, коли ми насо­лоджуємося пригодницькими романами Жюля Берна або фентезі Дж. Толкіна, то для нас є другорядним, на якому папері надру­ковано тексти та якою є обкладинка книжки.

- За способом задоволення потреби поділяють на індивідуальні та колективні. Із природи людини як особистості випливає бажання задовольняти частину потреб - в одязі, житлі, їжі - лише інди­відуально. Інші потреби, наприклад у підтриманні громадського порядку, національній безпеці, державному управлінні, можуть за­довольнятися тільки колективно. Існують і такі потреби, які можна задовольняти і індивідуально, і колективно, зокрема в освіті, тран­спортних засобах, фізичній культурі.

Оцінка корисності окремих речей та послуг, які споживаються по­слідовно, залежить від попередньо спожитого їх обсягу, або, іншими словами, від запасу.

Наприклад, якщо людина вже спожила першу порцію смачного морозива, то, імовірно, друга принесе їй дещо менше задоволення.

Третя порція навряд чи виявиться такою самою смачною, як друга. Четверту порцію людина споживатиме із ще меншим задоволенням. А під п'ятої взагалі може відмовитися, дбаючи про своє здоров'я.

Розрізняють оцінку корисності кожного наступного спожитого блага (продукту) та корисності певної суми благ, що споживаються послідовно. Корисність окремого споживчого блага називають гра­ничною корисністю. Це, скажімо, може бути корисність четвертої або другої порції морозива. Корисність певної суми благ - трьох, п'ятьох і тощо - називають загальною корисністю.

На споживчу поведінку впливає багато чинників. Серед них — смаки й уподобання, що змінюються під впливом моди, ре­клами, науково-технічного прогресу, рівень доходів і цін на товари й послуги тощо.

Найістотніший обмежувач прагнень споживача — його бю­джет.

Бюджет - та частина доходу, яку він готовий витратити на придбання певного товару або послуги. До того ж споживач, як правило, купує не один товар, а кілька. Тому перед ним постає питання: як витра­тити гроші, щоб домогтися максимуму корисності від покупок?

Правило оптимальної споживчої поведінки дає таку відповідь на це питання: споживачу необхідно розпорядитися своїми гроши­ма так, щоб кожна грошова одиниця, витрачена на один товар, за­безпечила таку саму додаткову (граничну) корисність, як і грошова одиниця, витрачена на інший товар.

Економічний закон, який називають законом спадної граничної корисності. Як і будь-який інший економічний закон, він відображає суттєвий (важливий для розуміння економічного життя) постійно повторюваний зв'язок, пояснює поведінку споживача. Його сформулював у 1854 році німецький учений Херман Гессен.

Дата добавления: 2015-05-22