Міжнародний кредит як елемент міжнародного ринку позичкових капіталів

Міжнародний кредит — це відносини, що складаються поміж кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання і погашення позики з виплатою відсотка.

Суб'єктами цих відносин виступають банки, кредитні устано­ви різних країн, міжнародні інституції та інші юридичні та фізичні особи. Головна мета кредиторів полягає в отриманні мак­симального відсотка чи підприємницького прибутку. У тому

разі джерелом позичкового відсотка є додана вартість, створю­вана в країні боржника.

Міжнародний кредит використовують для:

• забезпечення перерозподілу фінансових і матеріальних ре*
сурсів між країнами та їх ефективнішого використання;

• посилення процесу нагромадження в межах усього світово­
го господарства, коли тимчасово вільні кошти одних країн
спрямовані на фінансування капіталовкладень в інших
країнах;

• прискорення розвитку продуктивних сил тощо.

За цільовим призначенням кредити розподіляють на пов'я^ зані та фінансові.

Пов'язані кредити — це суто цільові кредити, закріплювані в кредитній угоді (комерційний кредит для закупівлі певних товарів чи послуг та інвестиційний кредит, коли засоби спря­мовують на будівельні програми).

Фінансові кредити не мають цільового призначення.

За формою надання розрізняють товарні та валютні кредити.

За строками міжнародні кредити розподіляють на: корот­кострокові (терміном до одного року), середньострокові (до 5 ро­ків), довгострокові (понад 5-7 років). Якщо короткострокові кредити обслуговують міжнародну торгівлю і міжнародний обмін послугами, а середньострокові — експорт машин, облад­нання тощо, то довгострокові кредити обслуговують інвестиції в інфраструктуру та виробничу сферу.

Традиційно міжнародні потоки капіталу поділяють на при­ватні та державні, довго- і короткострокові, прямі та портфель­ні за такою схемою:

А. Приватне кредитування (придбання прав власності).

1. Довгострокові вклади (облігації, акції, використання па­
тентів чи авторських прав тощо):

а) прямі інвестиції (кредитування чи придбання акцій за­
рубіжного підприємства, що значною мірою є вла­
сністю інвестора чи перебуває під його контролем);

б) портфельні інвестиції (кредитування чи придбання ак­
цій зарубіжного підприємства, що не належить інвес­
торові і непідконтрольне йому).

2. Короткострокові вклади (терміном погашення до одного
року).

Б. Державне кредитування (чи придбання прав власності): переважно портфельні інвестиції та кредитування — як довго-, так і короткострокові.

Ситуація у сфері міжнародного кредиту постійно змінюєть­ся. Якщо донедавна основним світовим кредитором були США, то з 1973 р. на позиції, які лідерують, висунулися також кра­їни — експортери нафти. Головними країнами-позичальника-ми завжди виступали країни, що розвиваються.

Але до середини 80-х років США перетворились на одного з найбільших імпортерів капіталу, а група нафтоекспортуючих країн почала щорічно брати кредит у сумі, що майже дорівню­вала тій, яку вони самі давали в кредит.

Сучасний стан міжнародного кредитування можна розціню­вати як гостру кризу — настала пора недовіри між учасниками кредитних відносин, позичальники виявилися неспроможними відповідати за зобов'язаннями, і найбільші інституції — креди­тори почасту опиняються перед загрозою неповернення твоїх коштів.

Досконалість кредитного ринку підривається чинниками, що викликають кризу заборгованості — одну з найгостріших міжнародних економічних проблем. У разі анулювання боргу боржником (default) неможливо домогтися виплат за зобов'я­заннями, якщо боржником є суверенний уряд. Такі борги, зви­чайно, призводять до зниження ефективності міжнародного кредиту.

Характерна ситуація склалась у Російській Федерації в серп­ні 1998 p., коли уряд був змушений оголосити про припинення виплат за зовнішніми боргами, що, зрештою, підірвало автори­тет російської держави та російської економіки.

Означену проблему важко вирішити тоді, коли єдиним ме­ханізмом підтримання виплат за кредитами залишаються реструктуризація боргу й обіцянка надання нових кредитів, коли виконання всіх платіжних зобов'язань не забезпечувати­ме урядам-боржникам більшого припливу коштів у майбутньо­му, а отже, відповідного соціального ефекту.

Нові кредити мають, принаймні, покривати виплати від­сотків та основної суми боргу. Доцільно було б запровадити певний міжнародний інститут застави чи забезпечення, коли у разі невиплати боргу чи призупинення цього процесу до кре­дитора переходять певні активи боржника.

Міжнародний кредит становить елемент світового ринку позичкових капіталів, що охоплює сукупність попиту та про­позиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн і є механізмом акумуляції та розподілу фінансо­вих ресурсів у світовому масштабі.

Існує два види ринків позичкових капіталів — первинний і вторинний. На первинному відбувається розміщення фінан­сових вимог, а вторинний ринок утворюють фінансові вимоги, термін платежу за якими ще не настав. Вторинний ринок лише перерозподіляє фінансові інструменти від одного кредитора до другого.

Ринок позичкових капіталів поділяється на грошовий ри­нок і ринок капіталів. Грошовий ринок — це частина ринку по­зичкових капіталів, де здійснюються короткострокові, депо­зитно-позичкові операції (терміном до одного року). Учасники ринків капіталів здійснюють фінансові операції терміном більше одного року. Кожен із цих ринків має власний інстру­ментарій, тобто конкретні фінансові цінності, що обертаються ття ттих Rrmw розподілені за статусом, за типом власності (при ватна, державна), за строком дії, за ступенем ліквідності та ха­рактером ризику.

До інструментарію грошового ринку належать: казначейсь­кі векселі, депозитні сертифікати, євродолари, комерційні па­пери, фінансові папери тощо.

Останнім часом значення національних ринків у міжнарод­ній міграції позичкових капіталів зменшилося. Це пов'язано з розвитком так званих євроринків — резервуарів різноманітних коштів, що існують окремо від національних грошових ринків. Джерелом фінансових ресурсів євроринків є національні бан­ківські депозитні рахунки, що придбані іноземцями і розміщені поза країною — емітентом валюти.

На світовому ринку позичкових капіталів утворилася низ­ка міжнародних фінансових центрів, в яких зосереджуються численні кредитно-фінансові установи, що обслуговують світо­ву торгівлю та міграцію капіталів.

Для ефективного функціювання фінансового центру потріб­на наявність таких умов:

• високий рівень економічного розвитку країни, де розмі­
щується фінансовий центр;

• активна участь даної країни у світовій торгівлі;

• наявність дієздатного ринку капіталів та ефективної
банківської системи;

• лібералізація валютного і податкового законодавства;

• вигідне географічне розміщення та політична стабіль­
ність у країні.

На сучасному етапі найпотужнішими фінансовими центрами є: Нью-Йорк, Лондон (у сфері депозитних і кредитних операцій),

Цюріх (довгострокові позики), Франкфурт-на-Майні, Люксем­бург (коротко- та середньострокові кредитні операції). Зростає роль Токіо, Сінгапура та Гонконгу.

Дата добавления: 2015-05-22