Правові форми захисту технологій

Міжнародна передача технологій забезпечувана правовим захистом. Будь-яка нова технологія може бути захищена одним або кількома правовими інструментами: патентом, ліцензією, ноу-хау, копірайтом, товарною маркою. Особливе значення має оформлення права інтелектуальної власності та ексклюзивності (монополії) на науково-технічні знання.

Інтелектуальна власність — це відносини між людьми, які виникають з приводу присвоєння, володіння, користуван­ня та розпорядження щодо результатів інтелектуальної діяль­ності. Предметом (об'єктом) інтелектуальної власності в ши­рокому значенні називають новітні технології, а загалом до об'єктів інтелектуальної власності належать: наукові відкрит­тя, винаходи; виробничий та інший досвід; ноу-хау; дослідні або промислові зразки устаткування, апаратури, інструментів, технологічних ліній та іншої техніки; технічна документація; способи виробництва і технологічних процесів тощо.

З погляду юриспруденції, інтелектуальна власність — це володіння виключним правом, яке визначає виключення й об­меження доступу, передавання, контролю та відповідальності щодо об'єкта інтелектуальної власності. Свідоцтвом інтелекту­альної власності є патент.

Патент — це захищений авторським правом винахід. Його оформляють документом, що його видає компетентний державний орган на певний термін винахідникові чи його пра­вонаступнику, де засвідчують авторство і виключне право на винахід. Патент підтверджує право винахідника видавати ліцензію на виробництво, використання та продаж винаходу. Строк дії патенту обмежується 15—20 роками, і він діє лише на території тієї країни, де був виданий. Для захисту власників патенту від іноземних конкурентів між країнами укладають угоди з патентування, що розширюють територію захисту.

Не кожен винахід може бути запатентованим. Можливість патентування визначене поняттям патентоспроможності. То­му в більшості країн патенти видаються державними органами лише після проведення експертизи на наявність у заявці на ви­нахід основних критеріїв його патентоспроможності за такими критеріями: новизна, наявність винахідницької творчості, здатність бути застосованим у практичній діяльності.

Найважливішими джерелами патентного права в кожній країні є національні патентні закони. На регіональному та між­народному рівнях діють: Конвенція про видачу європейських патентів, Договір про патентну кооперацію, Гаванська угода про визнання охоронних документів. У 1967 р. у Стокгольмі була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), що пізніше (1974) отримала статус спеціалізованої орга­нізації ООН. ВОІВ координує діяльність країн-учасниць в галузі захисту прав інтелектуальної власності, а також численних со­юзів і угод у цій сфері. Юридичною основою союзів і угод є Па­ризька конвенція (1883) з охорони промислової власності та Бернська конвенція (1886) з охорони літературних і художніх творів, що пізніше неодноразово піддавалися новим редакціям.

Оформлення патенту та його утримання передбачають сплату високого патентного мита. Тому окремі винахідники та дрібні фірми-винахідники нерідко змушені продавати патенти тим фірмам, які мають можливість комерційно освоїти вина­хід. У разі продажу патенту право власності на комерційний винахід переходить до покупця, яким найчастіше виступає ве­лика компанія.

Дія патенту означає, що лише її володар має право розпо­
ряджатися винаходом і вирішувати, яким чином він буде вико­
ристаний: на власному підприємстві, на спільному підпри­
ємстві чи на нього буде продано ліцензію. Крім того, володар
патенту має право заборонити протиправні дії третьої особи,
що порушують патент. Якщо об'єктом патенту є виріб, то ко­
мусь іншому, крім власника, не дозволяється: виготовляти йо­
го; пропонувати до продажу; застосовувати; уводити в обіг. Як­
що об'єктом патенту є спосіб, то комусь іншому не дозволено:
застосовувати цей спосіб самому; пропонувати його до вико­
ристання; пропонувати до продажу продукт, безпосередньо ви­
готовлений цим способом; застосовувати такий продукт; уво­
дити даний продукт в обіг; імпортувати його. <

Значення патентного захисту для реалізації продукції полягає в тому, що патент дає можливість:

• розширити вибір засобів конкурентної боротьби;

• усунути з ринку конкурента чи послабити його;

• отримати виключне право на комерційне використання
продукту;

• стимулювати попит на продукт, оскільки посилання в рек­
ламі на патент дає більший ефект, ніж простий опие
якостей продукту;

• отримати базу для надання ліцензії.
Дія патенту не поширюється:

• на використання винаходу для приватних цілей, для про­
ведення дослідів на борту кораблів, повітряних і назем­
них транспортних засобів, які тимчасово перебувають на
території дії патенту, але належать країні, на яку дія па­
тенту не розповсюджувана;

• на тих, хто до моменту подання заявки на патент вико­
ристовував винахід чи зробив для цього потрібні приготу­
вання (так зване право попереднього користування);

• на ті випадки, коли уряд приймає рішення про відчужен­
ня патенту для використання його в інтересах суспільст­
ва або ж в інтересах безпеки (у такому разі власник має
право на відповідну винагороду).

До того ж, проблема міжнародного патентування полягає у тому, що в різних країнах по-різному побудовані правила що­до патентування. Скажімо, у США Патентне бюро, згідно з па­тентним правом, мусить вирішити, хто є першим, істинним та оригінальним винахідником чи першовідкривачем, і в тому разі час подання заявки не має значення, а важливим є час

винаходу. А от у європейських країнах використовують систе­му, за якою того, хто перший подав заявку, визнають вина^ хідником і йому видають патент. До того ж першовідкривач до­сить часто лишається невідомим, а подавець заявки пожинає усі плоди винаходу.

Розбіжності існують не тільки у термінах подання заявок, але й у термінах дії патентів. У Канаді термін дії патенту ко­ротший, ніж у США, тому канадські виробники після закін­чення терміну дії якогось патенту, за нормами їхнього права, можуть вільно виробляти нову продукцію та експортувати її, конкуруючи з американськими законами. Крім розбіжностей патентних законів і права у різних країнах, є ще одна пробле­ма — швидкий розвиток технологій. Зволікання із запрова-

/1./tyt"; П Ґ1Л1У1 П * * t"* Y\ J\ ОСІ.ХІ.СХ ї- CXI X. У J ЇУ(Х І~і И Л. &М1 ^JKJKJX\l^ ""І-ІМ 1. \^ 4±.L~\.\JJ1*\J1. 1.ХХ XI. і Р Ні) ГМ ⁹ ~

дить часом до величезних збитків, оскільки виникають новіші, продуктивніші вироби чи технології.

Головними причинами, які останнім часом спонукають фірми подавати заявки на патенти до Європейського патентно­го відомства, є (в міру зменшення їх важливості):

• збереження технічного і технологічного лідерства;

• довгострокова охорона найважливіших зовнішніх ринків
збуту;

• охорона нових інвестицій, потрібних для комерційної реа­
лізації винаходів;

• створення основи для ліцензії;

• сприяння продажу продукції та маркетингу.

Нерідко винахідники відмовляються від подання заявки на патентування. Головними причинами відмови від подання зая­вок на патентування (на прикладі США) є:

• труднощі зі встановленням факту порушення патенту;

• висока вартість заходів, спрямованих проти порушень
патентів;

• надзвичайно довга і складна процедура подання заявок;

• високе патентне мито;

• високі гонорари нотаріальних повірених;

• короткий життєвий цикл виробу або технологічного про­
цесу;

• високий рівень промислового шпіонажу.

Система патентного захисту дає можливість суспільству во­лодіти повною і регулярною інформацією про створювані вина­ходи, які за умови відсутності патенту або тримали у секреті, або зовсім не створювали. Дані патентної статистики, що їх

публікують, говорять про роль окремих країн у створенні нових технологій та їхні позиції в міжнародній передачі технологій. Тому захист за допомогою такого правового інструменту, як па­тент, сприяє впровадженню нових технологій у виробництво. Але зловживання патентною монополією може бути спричине­не і протилежним результатом — штучним стримуванням нау­ково-технічного прогресу.

Високий рівень патентного мита — не єдина і не головна причина того, що власник патенту перепоступається правом на використання винаходу іншій стороні. Потреба у швидкому поширенні нових технологій створює необхідність у багатора* зовому використанні винаходу впродовж строку дії патенту як самим власником технології, так і іншими фірмами. У зв'язку з цим і вшіиклк ліцензії як форма преяптіого захисту нових технологій.

Ліцензія — дозвіл, що його видає власник технології чи прав промислової власності зацікавленій стороні на викорис­тання впродовж певного часу та за певну плату. Технологія мо* же бути як захищена, так і не захищена патентом.

Копірайт — ексклюзивне право автора літературного, аудіо- чи відеотвору на показ і відтворення своєї роботи. Копірайт переважно захищає від копіювання книги, фільми, радіопередачі тощо, але часто поширюється і на використання у виробництві знань у вигляді ескізів, макетів, малюнків, креслень тощо.

Товарна марка (фірмовий знак) — це символ певної орга­нізації, використовуваний для індивідуалізації виробника то­вару і не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника. Як правило, товарна марка по­міщається на продукцію фірми у вигляді малюнка, графічно­го зображення, абревіатури, імені або ініціалів засновника (власника) компанії тощо. Товарна марка може бути зареє­стрована як у країні розміщення корпорації, так і за її кордо­ном. У країні базування компанії товарний знак може вико­ристовуватись, якщо його належність ніким не заперечена упродовж встановленого законодавством строку. У разі екс­порту товару товарна марка реєструється в країні, в яку він здійснюється.

Дата добавления: 2015-05-22