Інфляція(від лат. іnflatіon – розбухання) – це зростання загального рівня цін унаслідок перевищення кількості грошей в обігу порівняно із сумою товарних цін. 3 страница

5.4. Закон вартості, його сутність та функції

Закон вартості – загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між суспільно необхідною працею (витраченою на виробництво товару з урахуванням умов його відтворення) та цінами товарів за відносної відповідності попиту і пропозиції.

Це – обєктивний закон, який регулює розподіл і забезпечує стимулювання суспільної праці за умов товарного виробництва. Вартість товару визначається не індивідуальними, а суспільно необхідними витратами робочого часу.

Закон вартості виконує наступні функції:

Ø стимулятора розвитку продуктивних сил;

Ø регулятора розподілу праці та інших ресурсів між галузями суспільного виробництва;

Ø диференціації товаровиробників залежно від співвідношення їх індивідуальних витрат праці із суспільно необхідними.

Стимулює розвиток продуктивних сил, спонукаючи до зростання продуктивності суспільної праці. Механізм взаємодії індивідуальних та суспільно необхідних витрат праці зумовлює прагнення усіх товаровиробників знижувати індивідуальні витрати праці до рівня суспільно необхідних і нижче, вдосконалювати техніку і організацію виробництва, щоб домогтися підвищення продуктивності праці.

Механізм взаємодії індивідуальних та суспільно необхідних витрат праці нерозривно повязаний з формою вияву їх – ціною. Адже ціна – це форма вартості, а закон вартості – це зрештою, закон цін. Саме через механізм цін закон вартості виконує функцію регулятора розподілу праці та інших ресурсів між галузями суспільного виробництва. Механізм дії цього закону повязаний з коливаннями цін навколо вартості. Якщо певна галузь виробництва недостатньо розвинена і попит на її товари не задовольняється, ціни на них будуть вищими, ніж вартість, а отже доходи більшими. У цю галузь переливаються суспільна праця, інші ресурси з тих галузей, де прикладається занадто багато суспільного капіталу та суспільної праці. Це неминуче викликає велику пропозицію товарів, що перевищує попит і зумовлює зниження цін нижче від вартості. Через коливання цін розподіляються і перерозподіляються праця та інші ресурси відповідно до суспільних потреб, регулюються пропорції між галузями і сферами виробництва.

Закон вартості активно впливає на розвиток виробничих відносин, що знаходить вираження у диференціації товаровиробників. Конкурентна боротьба між товаровиробниками призводить до того, що ті з них, у яких індивідуальні витрати нижчі від суспільно необхідних, у яких продуктивність праці вища від середньої, одержують додатковий доход, вони збагачуються та мають більші можливості і для розширення виробництва, і для оособистого споживання, їхня висока конкурентоспроможність полягає в тому, що вони можуть продавати свої товари за цінами, які нижчі від суспільно необхідних витрат, але набагато вищі від їхніх індивідуальних. Це значно прискорює процес реалізації їхніх товарів і збільшує доходи. Отже, конкурентна боротьба між товаровиробниками, суаеречність між індивідуальною та суспільно необхідною працею неминуче ведуть до диференціації товаровиробників. Одні з них збагачуються, збільшують масштаби виробництва, інші розорюються, перетворюються на найманих працівників.

5.5. Концепції та теорії виникнення грошей

Перш ніж виникли гроші, вони кілька разів змінювали свою форму. Історично першою була проста, або випадкова форма вартості. Проста форма вартості властива для періоду зародження процесу обміну, який спочатку мав епізодичний характер. У той час продукти обмінювалися лише випадково: одне плем’я, зустрівши інше, обмінювало надлишок певного продукту на надлишок іншого. Цей акт обміну можна зобразити так:

.

У наведеному прикладі сокира відіграє активну роль, оскільки виражає свою вартість через рибу. Для власника сокири остання не є споживною вартістю, інакше він споживав (використовував) би її сам. Для нього споживною вартістю є риба, яку він вимінює для задоволення своїх потреб. Тому товар, що виконує в кожному даному акті обміну активну роль, знаходиться у відносній формі вартості. Йому протистоїть товар‑еквівалент, який виконує пасивну роль (через нього виражається вартість першого товару). Відповідно форма вартості другого товару (риби) називається еквівалентною. У ній міститься зародкова форма грошей.

Пройшли мільйони актів обміну та тисячі років перш ніж проста форма вартості перетворилася в більш розвинену. Світ товарів незмірно збагатився, що стало наслідком поглиблення суспільного поділу праці й спеціалізації виробників на виготовленні певних благ. Це привело до того, що надлишки продукції вже не випадково, а регулярно, тобто систематично, почали обмінюватися на інші товари. Так проста форма вартості перетворилася в повну або розгорнуту, яка має такий вигляд:

.

Більш регулярний обмін веде до стійких мінових пропорцій, наближує їх до дійсних витрат праці, тобто вартості. Тому подальший розвиток виробництва й обміну привів до стихійного виділення із численних товарів одного, на який обмінюються всі інші товари. Це мусить бути товар, що має загальну споживну вартість, а тому стає загальним еквівалентом для усіх інших товарів. Таким чином, розгорнута форма вартості перетворюється в загальну:

[1].

Тепер усім товарам, які перебувають у відносній формі, протистоїть один загальний еквівалент. У різних місцевостях роль загального еквівалента виконували різні товари. Так, наприклад, у стародавньому Єгипті це було зерно ячменю, у Китаї – рис і шовк, у Фінікії – раби та золото. Ними могли бути екзотичні товари – перлини, корали й т. д. Ще на початку XX ст. у народів Сибіру як еквівалент використовувалося хутро соболя.

З наступним розвитком виробництва й обміну, особливо з появою міжнародної торгівлі й виділенням класу купців, роль загального еквівалента повсюдно закріплюється за одним товаром – золотом, яке стає грошима. Так виникає грошова форма вартості:

.

Отже, еволюція форми вартості протягом довгого історичного періоду привела до виникнення грошей. З цієї точки зору, гроші – це товар особливого роду, що служить загальним еквівалентом для обміну всіх інших товарів.

Зазначено, що гроші у своїй еволюції пройшли тисячолітню історію. Тому виділяють такі основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей:

1) еволюційна стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва та обміну.

З цього випливає ряд важливих висновків:

Ø по-перше, гроші – за походженням, це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовлено виділенням з ширикого ряду звичайних товарів одного – грошового;

Ø по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку, гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті так і за формами існування;

Ø по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави, доки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само як і не можуть бути “введені” там, де таких відносин не існує.

2) раціоналістична – пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента (грошей) для здійсненя обміну товарів.

Вперше ця концепція була висунута Арістотелем у праці “Нікомахова етика”. Деяке законодавче відображення вона знайшла в античному і середньовічному суспільствах.

Отже, раціоналістична концепція заперечує товарну природу грошей, їх стихійне походження.

3) функціональна концепція грошей серед конкретних причин, які викликають необхідність використання грошей, називають такі:

Ø відсутність синхронізації надходжень і платежів, яка ускладнює прямий товарообмін;

Ø наявність трансакційних витрат, тобто витрат праці і ресурсів, необхідних для здійснення товарообмінних угод;

Ø невизначеність господарських перспектив, що змушує учасників обігу накопичувати залишки грошей для страхування від ризику;

Ø час як невід’ємний елемент процесів виробництва і обігу товарів, який надає грошам роль з’єднувального ланцюга між сьогоденням і майбутнім.

Економісти неокласичної школи, як правило, пов’язують існування грошей з першими двома причинами, а прихильники кейнсіанського напряму – з двома останніми.

Слід також розглянути такі теорії грошей:

Ø металістична – представники Т. Ман, У. Стаффорд, Д. Норе – визнавали лише металеві гроші з благороднх металів; стверджували, що золото й срібло є грошима завдяки своїм природним властивостям, а не розвитку відносин обміну;

Ø номіталістична – прихильники Дж. Беклі, Дж. Стюарт – вважали гроші суто умовними номінальними знаками, вартість яких не залежить від матеріального змісту, а визначається лише найменуванням;

Ø кількісна – основоположники Дж. Локк, Д. Юм, Ш. Монтескє – стверджували, що вартість грошей та рівень товарних цін визначаються кількістю грошей в обігу.

Ø державницька теорія грошей німецького економіста Г. Кнаппа. В книзі “Державна теорія грошей” він назвав гроші “продуктом правопорядку”, творінням державної влади, встановленим законом платіжним засобом.

5.6. Функції та види грошей

Суть грошей проявляється в їх функціях. Традиційно в економічній науці виділяють п’ять основних функцій грошей (рис. 5.2).

Рис. 4.2. Функції грошей

Функція грошей як міри вартості полягає в здатності грошей, як загального еквівалента, вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни. Цю функцію гроші виконують ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання вартості товару до уявленої кількості грошей. Наприклад, споживач проглядає ціни на нерухомість.

Реалізацію функції грошей міра вартості сьогодні ускладнює лише один фактор, але дуже суттєвий ‑ інфляція.

У функції засобу обігу гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг. Процес товарного обміну з участю грошей виражається формулою: Т – Г – Т. Ця функція завжди поєднана з попередньою функцією, тому що тільки в єдності вони забезпечують абстрактну визначеність категорії грошей. Це зумовлено тим, що мінова вартість товару набуває загального визначення тільки в результаті обміну товару на гроші. Наприклад, споживач у магазині купує молоко.

Третя функція грошей ‑ засіб платежу – полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин. В економічній діяльності виникає маса обставин, у яких момент купівлі не може збігатися з моментом сплати. У такому випадку продавець виступає як кредитор, а покупець ‑ як боржник. Слід зазначити, що відносини кредиту виникають не лише під час купівлі товарів і послуг, але й у процесі купівлі робочої сили, причому в даному випадку саме робітник кредитує підприємство або установу своєю працею. Власне здійснення цієї функції привело до появи кредитних грошей (векселі, банкноти, платіжні доручення, чеки тощо). Наприклад, оплата комунальних послуг, купівля товару в кредит чи отримання заробітної плати.

Четверта функція грошей ‑ засіб нагромадження або утворення скарбів ‑ пов’язана з випаданням грошей зі сфери обігу.

У період існування реальних грошей будь-яка монета, не витрачена власником, автоматично перетворювалася на скарб, який до того ж був повністю ліквідним, тобто здатним у будь-який момент повернутися в обіг, не втративши своєї цінності. Таким чином регулювалася в той час грошова маса в обігу. Паперові гроші не можуть перетворюватися в скарб і в такий спосіб регулювати грошовий обіг. Поява в обігу зайвих грошових знаків веде до інфляції. Тому сьогодні в більшості країн нагромаджують гроші не у вигляді скарбу, а у формі рахунків у банках, акцій тощо. Тобто нагромаджуються вже не гроші, а капітал. Здійснення цієї функції грошима суттєво обмежене.

Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міжнародних економічних відносин, пов’язаних із розрахунками за зовнішні торгівельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.

У сучасних умовах функцію світових грошей виконують вільно конвертовані національні валюти розвинених країн і колективні міжнародні грошові одиниці (євро), які забезпечили довіру до своїх валют на міжнародних ринках.

???Види грошей

5.7. Грошовий обіг та його закони

Відмінності в характері економічних відносин між суб’єктами грошового обороту дають підстави структуризувати його на окремі сектори (рис. 5.3).

Рис. 5.3. Структура грошового обороту

Такий характер руху грошей, що обслуговує сферу обміну, дає підстави виділити його в окремий сектор, що називається грошовим обігом.

Значна частина грошового обороту пов’язана з процесами розподілу вартості ВВП. Рух грошей тут має одну суттєву відмінність від грошового обігу – він здійснюється нееквівалентно, тобто назустріч грошовому платежу платник не одержує реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним.

Крім спільної риси – нееквівалентності, відносинам між суб’єктами цього сектора грошового обороту властиві також істотні відмінності. Частина цих відносин має характер відчуження, коли визначена законами частина доходів економічних суб’єктів вилучається у вигляді податків та інших обов’язкових платежів і надходить у розпорядження держави, яка витрачає їх при виконанні своїх функцій. У результаті виникає не тільки безеквівалентний, а й безповоротний рух грошей, тобто одні суб’єкти ці гроші втрачають назавжди й без одержання будь-якого доходу, а інші їх одержують теж безповоротно й без виплати будь-якої ціни за них. Ця частина фінансово-кредитного обігу називається фіскально-бюджетною.

Друга частина фінансово-кредитного обігу обслуговує сферу перерозподільчих відносин, у яких власність суб’єктів не відчужується, а лише передається в тимчасове користування, наприклад при внесенні грошей на банківський депозит чи під час купівлі цінних паперів. Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб’єктом, який передає свою власність у тимчасове користування. Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, має зворотний характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлений термін чи може їх повернути, наприклад при купівлі акцій, і, крім того, одержує доход у вигляді відсотків або дивідендів. Отже, цей сектор грошового обороту суттєво відрізняється не тільки від грошового обігу, а й від фіскально-бюджетного сектора, і називається кредитним.

Грошовий обіг і фінансово-кредитний як складові сукупного грошового обороту тісно взаємозв’язані, внутрішньо переплітаються й доповнюють один одного в забезпеченні цілей розширеного відтворення. Водночас вони – самостійні явища, зі своїм особливим механізмом регулювання й специфічними можливостями впливу на процес відтворення. Детальніше зосередимося на розгляді грошового обігу.

Грошовий обіг – це безперервний рух грошей у сфері обігу, що опосередковує обмін товарів і послуг у суспільстві. Формою організації грошового обігу, що встановлюється, як правило, державним законодавством певної країни, є грошова система.

Грошова система – це форма грошового обігу, що налагоджується державою на різних стадіях розвитку суспільства. У різних країнах вона має суттєві особливості. Однак для всіх національних грошових сис­тем характерні такі загальні риси:

Ø найменування грошової одиниці, масштаб цін;

Ø засоби обігу та засоби платежу (металеві, паперові, електронні, кредитні гроші);

Ø порядок карбування монет і випуску в обіг паперових грошей;

Ø порядок обміну національної валюти на іноземні та фіксований державою валютний курс;

Ø грошова маса – сукупність наявних і безготівкових купівельних і платіжних коштів, що забезпечують обіг товарів і послуг у су­спільстві.

Формування грошових систем розпочалося ще в період розкладу первіснообщинного ладу, певною мірою як завершення тривалого процесу розвитку форм вартості товару. Так, уже Київська Русь мала порівняно розвинену грошову систему, а карбування монет тут розпочалося навіть раніше, ніж у деяких великих європейських державах – у X–XI ст. Пізніше, наприклад, Новгородська область платила при Ярославі 300 гривень данини, у XII ст. – 2500 гривень, татарам давали 2000 гривень сріблом. З давньоруської грошово-вагової системи пізніше взяла початок московська грошова система, при якій із гривні шляхом поділу її на кілька частин виникає карбованець, який згадується в історичних документах на початку XIV ст.

У всіх країнах мірою перетворення суспільного виробництва на товарне, а натурального господарства на товарно-грошове виникає об’єктивна необхідність значно спростити й стандартизувати форми й системи грошового обігу. Розпочинається створення єдиної та централізованої регламентації грошового обігу, загальнодержавного фінансового апарату, централізованого банку й металевого фонду, що належить державі або надійно контролюється нею. Саме таку грошову систему й створює буржуазна держава. Остаточне формування грошових систем завершується в XVI–XVII ст. зі становленням і утвердженням розвинених товарно-грошових відносин і товарного виробництва та запровадженням національних грошових одиниць. Так, у 1694 р. було введено в обіг англійський фунт стерлінгів – одну з найстаріших і, у недалекому минулому, найстабільніших грошових одиниць світу. У 1785 р. у США було прийнято закон про запровадження долара – нинішньої головної валюти світу. У1795 р. було введено французький франк, у 1830 р. – бельгійський франк, у 1875 р. – югославський динар, у 1885 р. – єгипетський фунт, у 1895 р. – гонконгівський долар.

В історії розвитку суспільства існує два основних типи грошових систем (рис. 5.4).

Рис. 5.4. Типи грошових систем

1. Система обігу металевих грошей – це система грошей, що д осягла найбільшого розвитку на початку XX ст. В обігу знаходяться повноцінні золоті й срібні монети, що виконують усі функції грошей. Замінниками повноцінних грошей є банкноти, що вільно обміню­ються на грошовий метал. Виходячи з історичного розвитку, розрізняють два види металевих систем: біметалізм і монометалізм.

Біметалізм – це грошова система, у якій за золотом і сріблом законодавчо закріплена роль загального еквівалента. Валютні метали відіграють рівноправну роль у грошовій системі. В обігу перебувають монети з обох металів. Біметалізм існував тривалий час у країнах Західної Європи. Однак ця система виявилася нестабільною, внутрішньо суперечливою, тому що при використанні двох еквівалентів виникали труднощі при визначенні вартісного відношення між золотом і сріблом. У зв’язку із цим у другій половині ХІХ ст. у більшості країн утвердилася система золотого монометалізму. Уперше золотий монометалізм установлено в Англії наприкінці ХVІІІ ст. Законодавчо закріплено в 1816 році.

Монометалізм – це грошова система, за якої лише один метал служить загальним еквівалентом (золото або срібло). Згідно з рішенням конференції Тимчасового комітету Міжнародного валютного фонду в 1976 р. в Кінгстоні (Ямайка), золото було позбавлене грошових функцій. З тих пір світова грошова система базується на паперовій валюті, яка має кредитну природу.

2. Система обігу кредитних і паперових грошей. На початку 70-х років ХХ ст. обмін банкнот на золото у світовому господарстві був припинений. З тих пір золото як гроші не обертається, а його купують і продають як звичайний товар. Функції грошей виконують паперові та кредитні гроші.

Обіг грошей не здійснюється хаотично, а відповідно до законів. Виокремлюють два закони грошового обіг у: загальний та специфічний.

Загальний закон грошового обігу полягає в дотриманні в обігу необхідної кількості грошей, яку можна визначити за такою формулою:

,

(5.2)

де СЦ – сума цін усіх реалізованих за рік товарів;

К – сума цін товарів, проданих в кредит;

П – сума платежів по зобов’язаннях (по кредиту минулого періоду);

ВП – сума платежів, що взаємно погашаються;

О – швидкість обігу грошей (середнє число обороту грошей на рік).

Закон обігу повноцінних грошей (золота) може бути виражений так: при даній сумі вартості товарів, що реалізуються за готівку, і платежів, що надходять (за відрахуванням тих, які взаємно погашаються), і при даній середній кількості оборотів маса грошей залежить від вартості грошового матеріалу (золота). Якщо, наприклад, вартість золота зменшилася внаслідок зростання продуктивності праці в золотодобувній галузі, то знадобиться відповідно більша його кількість, щоб забезпечити процес реалізації тієї ж маси товарів, адже ціни останніх зростуть.

В умовах золотомонетного обігу перебувала така кількість повноцінних грошей, яка була необхідна. Коли потреба в грошах зменшувалася, частина золотих монет випадала з обігу, перетворюючись у скарб; якщо ж потреба в грошах зростала, їх додаткова кількість зі скарбу надходила в обіг.

Якщо в сферу обігу випускається така кількість паперових грошей, яка дорівнює кількості золотих грошей, необхідних для обігу, то паперові гроші функціонують так само, як і золоті, і мають таку ж купівельну силу. Але становище змінюється, якщо в обіг випускають більше грошей, ніж потрібно було б золотих. Паперові гроші, на відміну від золотих, не випадають з обігу, тому їх вартість залежить від кількості в обігу паперових грошей, про що й говорить кількісна теорія грошей.

Зміну грошової маси в обігу досліджували монетаристи. Головним предметом їх досліджень є перехід від одного рівня рівноваги економіки до іншого, тобто абсолютний (загальний) рівень цін. Причини зміни рівня цін вони вбачали в зміні обсягу грошової маси. Динаміка національного доходу й рівня цін розглядається монетаристами як явища, похідні від величини грошової маси.

Фішер, при обґрунтуванні ним кількісної теорії грошей, виділяв кілька чинників, від яких, як він вважав, залежить «купівельна сила грошей»:

Ø масу готівки в обігу (М);

Ø швидкість обігу грошей (разів на рік – V);

Ø середньозважений рівень цін на реалізовані товари (Р);

Ø загальний обсяг продаж або кількість товарів (Q);

Ø сума банківських депозитів (M₁);

Ø швидкість депозитно-чекового обігу (V₁).

Вважаючи, що сума грошей, виплачених за товари й послуги, є добутком кількості реалізованих товарів і рівня цін, Фішер виводить «рівняння обміну»:

,

(5.3)

де М – грошова маса;

V – швидкість обігу грошей;

Р – рівень товарних цін;

Q – кількість товарів в обороті.

З даної залежності він робить висновок: ціни товарів знаходяться у прямо пропорційній залежності від кількості грошей в обігу й обернено пропорційній – від кількості товарів. Тому рівень цін повинен зростати або падати залежно від зміни кількості грошей, якщо водночас не відбуватимуться зміни у швидкості їх обігу або в кількості благ, які обмінюються.

«Рівняння обміну» Фішера дозволило обчислити кількість грошей (готівкових і безготівкових), необхідних даній країні для нормального розвитку, що знайшло вираз у специфічному законі грошового обігу:

,

(5.4)

де М – грошова маса;

Р – рівень товарних цін;

Q – кількість товарів в обороті;

V – швидкість обігу грошей.

Даний закон дозволяє зрозуміти таку залежність: маса грошей в обігу знаходиться в прямо пропорційній залежності від цін товарів й обернено пропорційній – від швидкості обігу грошової одиниці.

Кількість грошей не може бути довільною: зокрема, якщо зростають ціни, то при незмінному обсязі виробництва й тій самій швидкості обігу грошей їх маса повинна бути збільшеною. Якщо ж швидкість обігу зростає, а ціни й обсяги виробництва незмінні, то країна може обходитися меншою кількістю грошей.

Зі сформульованих законів випливає важливий принцип грошового обігу – грошова маса повинна відповідати потребам обігу.

М. Фрідмен – безсумнівний лідер сучасних монетаристів – доповнив концепцію І. Фішера. У його трактуванні кількісна теорія грошей є різновидом теорії попиту і пропозиції, але не щодо вартості, а щодо грошей. Згідно цього варіанту кількісної теорії, пропозиція грошей дорівнює їх кількості, остання визначається державою, яка здійснює емісію готівки, і банківською системою, що створює безготівковий обіг. Зміна попиту на гроші проходить повільно, водночас пропозиція їх більш мінлива і не має зв’язку з грошовим попитом.

Концепція Фрідмена відображається такою залежністю:

,

(5.5)

де М – кількість грошей;

К – відношення грошового запасу до доходу;

P – індекс цін;

Y – національний доход в незмінних цінах.

Вона показує залежність обсягу національного доходу, рівня цін і співвідношення грошового запасу до доходу від обсягу грошової маси, зростання останньої може привести чи до зростання цін, чи до збільшення коефіцієнту, що відображає відношення грошового запасу до доходу.

При цьому теорія Фрідмена не враховує зворотного зв’язку «ціни – грошова маса», а також вплив реальних факторів виробництва (продуктивності праці, кількості зайнятих) на динаміку національного доходу.

Сучасні монетаристи внесли ряд нових моментів в кількісну теорію грошей своїх попередників:

Ø відмовились від твердження про пропорційність динаміки грошової маси і цін;

Ø визнають важливість врахування змін швидкості обігу грошової маси країни;

Ø враховують зміни товарної маси при аналізі довготривалих періодів;

Ø пов’язують грошову теорію з виробництвом при поясненні циклічних коливань, визнаючи, що грошово-кредитна політика є найефективнішим інструментом регулювання економічного розвитку.

Зі сформульованих законів випливає важливий принцип грошового обігу – грошова маса повинна відповідати потребам обігу. Підтримування рівноваги в економіці, збалансованого попиту й пропозиції значною мірою залежить від обсягу грошової маси.

5.8. Інфляція: причини, види, форми та наслідки

Інфляція є грошовим явищем, що виявляється в:

Ø безперервному зростанні цін;

Ø зниженні купівельної спроможності грошей;

Ø тривалій загальній нерівновазі ринків на користь попиту.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає й купівельна спроможність грошей підвищується, тому що не вистачає грошової маси в обігу.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції. В Україні вона траплялася у 1994–1997 роках, коли високі темпи інфляції, що вимірювалися чотиризначними числами, були зменшені до однозначних чисел завдяки активній стабілізаційній політиці. Також таке явище спостерігалося в 1999–2001 роках, коли кредиторська й дебіторська заборгованості перевищували обсяги ВВП.

В умовах економічної кризи, крім інфляції, може існувати стагфляція, характерними рисами якої є одночасний спад виробництва й зростання цін.

З’ясування причин інфляції має велике значення для розробки антиінфляційної політики. Інфляція, в основі якої лежить зростання сукупного попиту, що не супроводжується відповідним зростанням виробництва, товарного обігу й, відповідно, доходів держави від реального сектора економіки, має монетарний характер. Крім того, існують ще причини немонетарного характеру. В Україні – це особливості національної структури виробництва, диспропорції, що склалися між засобами виробництва та предметами споживання й послугами. Монетарні та немонетарні причини інфляції наведені в таблиці 5.1.

Дата добавления: 2015-05-22