З погляду очікуваності:очікувана й неочікувана

За ступенем збалансованості зростання цін:збалансована та незбалансована.

За характером інфляційного процесу:відкрита й прихована.

Якщо макроекономічна нерівновага (стабільний розрив між сукупним попитом і сукупною пропозицією) зміщена в бік попиту, то це призводить до нестримного постійного зростання цін. Таку інфляцію називають відкритою. Вона характеризується сталим зростанням індексу цін на товари, яке спричиняє радикальні зміни в психології споживачів, що, у свою чергу, стимулює ажіотажний попит, а отже, подальше розкручування інфляційної спіралі. Другий напрям зумовлений тим, що макроекономічна нерівновага супроводжується втручанням держави в цей процес через контроль над цінами на товари й послуги. Така інфляція називається прихованою.

У разі збалансованої інфляції співвідношення цін різних товарів залишається незмінним, незбалансованої – відбувається постійна зміна співвідношення цін між товарами, причому в різних пропорціях.

Очікувана інфляція передбачається й прогнозується заздалегідь, неочікувана – характеризується раптовим стрибком цін.

Комбінація збалансованої й очікуваної інфляції не завдає економічних збитків, оскільки за таких умов фірми й населення знають наперед, що ціни наступного року, наприклад, зростуть удвічі. На стільки ж підприємства підвищать ціни на свій товар (хліб, обладнання, сировину, робочу силу тощо). У разі поєднання незбалансованої та неочікуваної інфляцій наслідки можуть бути катастрофічними (наприклад інфляція в Україні в 1993–1994 роках).

За місцем існування виділяють локальну та світову інфляцію.

У разі локальної інфляції зростання цін відбувається в межах однієї країни, світової – охоплює групу країн або всю глобальну економіку.

В економічній літературі розрізняють два типи інфляції – попиту й витрат (пропозиції) (рис. 5.8).

Інфляція попиту спостерігається тоді, коли ціни зростають під впливом загального збільшення сукупного попиту (грошові доходи населення й фірм зростають швидше, ніж реальний обсяг товарів і послуг). Подібна ситуація на ринку може бути спричинена, по-перше, державою – через непередбачувані військові та соціальні замовлення, по-друге, підприємцями, які штучно підвищують попит на товари.

За таких умов економіка буде близькою до повної зайнятості й завантаженості виробничих потужностей. Зростання доходів населення, фірм і держави сприятиме збільшенню сукупного попиту, а отже, і зростанню цін.

Чинники інфляції попиту:

Ø зростання воєнних витрат;

Ø дефіцит державного бюджету;

Ø зростання внутрішнього боргу;

Ø зростання обсягу кредитів для витрат уряду країни;

Ø емісія національної валюти;

Ø надмірні інвестиції у важку промисловість.

Інфляція витрат (пропозиції) – це зростання цін, зумовлене збільшенням витрат виробництва в умовах недовикористання виробничих ресурсів, а отже, скорочення сукупної пропозиції. Головними причинами зростання витрат є збільшення номінальної заробітної плати та цін на сировину й енергоносії.

Чинники інфляції пропозиції:

Ø підвищення номінальної зарплати;

Ø падіння виробництва й зниження продуктивності праці;

Ø помітне зростання цін у сфері послуг;

Ø монополістична політика зростання цін;

Ø високі ціни на паливо, сировину й енергоносії;

Ø підвищення собівартості продукції.

Показники визначення інфляційних процесів:

Ø темп інфляції показує швидкість зростання цін за певний період (або як змінилася сама інфляція) і визначається за формулою:

(5.6)

де ІСЦ – індекс споживчих цін;

Ø рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) і 100% (рівень інфляції = ІСЦ – 100%) або:

(5.7)

де ІСЦ – індекс споживчих цін;

Ø «правило 70», що характеризує кількість років, через які відбудеться подвоєння рівня цін. Визначається як відношення 70 до темпів річного зростання рівня цін:

(5.8)

Інфляція має глибокі соціально-економічні наслідки. Вона передусім відбивається на перерозподілі доходів та обсязі національного виробництва.

У соціальній сфері відбувається перерозподіл доходів і багатства між різними верствами суспільства:

Ø між тими, хто має фіксовані доходи (працівники, які одержують заробітну плату з бюджету, пенсіонери, студенти тощо) і фіксований відсоток від доходів, і тими, хто має товари та нерухомість на користь останніх;

Ø від кредиторів до боржників;

Ø борги уряду перекладаються на платників податку;

Ø скорочуються заощадження населення.

Усе це призводить до зростання безробіття, зниження життєвого рівня всіх верств населення, посилення соціальної напруженості в суспільстві.

В економічній сфері галопуюча інфляція й особливо гіперінфляція деформують ринковий механізм, систему цін, кредитні відносини та грошовий обіг.

Наслідки інфляції в економічній сфері:

Ø руйнуються ринкові зв’язки між господарюючими суб’єктами, знижується економічна активність;

Ø в економіці посилюються диспропорції;

Ø значна частина капіталу переливається з виробничої сфери у сферу обігу з метою використання для суто спекулятивних операцій;

Ø активізується «втеча» від грошей до товарів, загострюється «товарний голод»;

Ø гроші втрачають свої функції, в обігу з’являються грошові сурогати, національна валюта витискується іноземною;

Ø зникають стимули для нагромадження, відбувається відплив грошей за кордон.

Інфляція також перерозподіляє доходи між дебіторами й кредиторами. Зокрема, непередбачена інфляція приносить вигоду дебіторам (отримувачам позики) за рахунок кредиторів (позикодавців). Ті уряди, які нагромадили впродовж десятиріч величезну державну внутрішню заборгованість, також отримують велику вигоду від інфляції.

Соціальні й економічні втрати, спричинені гіперінфляцією, можуть спричинити деградацію національного господарства, вияви сепаратистських тенденцій у регіонах, прихід до влади тоталітарних режимів. Як засвідчує практика, гіперінфляція виникає дуже рідко, переважно під час війн чи в періоди після війн і революцій.

Галопуюча інфляція не є рідкістю, вона спостерігається навіть у розвинених країнах. Усе це потребує від урядів країн розробки й реалізації антиінфляційної політики.

Учені-економісти, узагальнивши інформацію щодо інфляційних процесів, нагромаджену впродовж тривалого часу в усіх країнах світу, дійшли таких висновків:

Ø повністю позбутися інфляції в сучасних умовах неможливо, оскільки не можна ліквідувати фактори, які її спричинюють;

Ø протидіяти інфляції можна лише через реалізацію державної політики, яка б поєднувала цілі та методи довго- і короткотривалого характеру;

Ø антиінфляційна політика є складовою соціально-економічної політики держави й тому має узгоджуватися з останньою;

Ø методи антиінфляційної політики мають бути змішаними, тобто такими, що передбачають заходи монетарного та немонетарного характеру залежно від виду й типу інфляції, особливостей її вияву в різних країнах.

Антиінфляційна політика спрямована на боротьбу з інфляційними процесами. Визначають такі основні види антиінфляційної політики: активна, адаптивна, кейнсіанська та монетарна (рис. 5.9).

Рис. 5.9. Основні види антиінфляційної політики

Активна – включає такі інструменти:

Ø контроль за грошовою емісією;

Ø недопущення емісійного фінансування державного бюджету;

Ø здійснення поточного контролю за грошовою масою шляхом проведення операцій на відкритому ринку;

Ø проведення грошової реформи.

Адаптивна – включає:

Ø проведення індексації всіх видів допомог і доходів;

Ø укладання угод із підприємцями та профспілками про темпи зростання цін і зарплати.

Кейнсіанська – полягає в стабілізації сукупного попиту. У рамках даного підходу передбачається активна бюджетно-податкова політика з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати й підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції.

Монетарна – пропонує більш радикальні заходи боротьби з інфляцією: метод «шокової терапії», метод регулювання цін і доходів за допомогою заморожування цін і заробітної плати, підтримання рівноваги між темпами зростання пропозиції грошей і темпами економічного зростання країни.

Крім того, слід звернути увагу на основні способи подолання інфляції (рис. 5.10).

Рис. 5.10. Способи подолання інфляції

Водночас держава використовує різні прийоми та методи антиінфляційної політики, які мають короткотерміновий характер і спрямовані на те, щоб зменшити «температуру» інфляції. До них належать:

Ø стимулювання товарності економіки шляхом державної підтримки, наприклад через введення пільгового оподаткування, або перехід від безоплатного задоволення певних потреб до платних (навчання, медобслуговування, надання інформації тощо);

Ø приватизація державної власності; часткова реалізація стратегічних запасів;

Ø широкомасштабний імпорт споживчих благ;

Ø грошова реформа конфіскаційного типу.

Основні методи антиінфляційної стратегії держави:

Ø державне стимулювання науково-технічного прогресу й структурна перебудова економіки;

Ø антимонопольна політика має контролювати підприємства монополістів і перерозподіляти монопольні прибутки на користь держави, в окремих випадках запроваджувати державне регулювання цін;

Ø сприяння інвестиційному забезпеченню секторів економіки, які задовольняють потреби населення в товарах широкого вжитку й послугах;

Ø вирівнювання внутрішніх і світових цін на паливні та сировинні ресурси.

Доки український ринок не досить розвинений, він не в змозі впливати на зміни світових, а також внутрішніх цін в окремих базових галузях економіки. Держава має втрутитися в ці процеси, в іншому випадку відбудеться зростання інфляції.

Контрольні та дискусійні питання

1. У чому відмінності натурального та товарного виробництва?

2. Як ви розумієте економічне відокремлення товаровиробників?

3. Яка з двох властивостей товару є важливішою?

4. Якій із теорій вартості ви віддаєте перевагу?

5. Для чого потрібен закон вартості?

6. Як змінилося уявлення про гроші з розвитком економічної теорії?

7. Чи використовуються на практиці закони грошового обігу?

8. За допомогою яких показників визначаються інфляційні процеси?

9. Дайте характеристику основних видів антиінфляційної політики.

10. Хто може мати вигоду від інфляції?

Тести для самоконтролю

1. Коли ви купуєте морозиво, яку функцію виконують гроші:

а) міри вартості;

б) засобу обігу;

в) засобу платежу;

г) засобу нагромадження.

2. Укажіть, яке визначення розкриває сутність грошей:

а) гроші – це особливий товар, що виконує роль загального еквівалента;

б) гроші – це банкноти й монети, забезпечені резервами Національного банку;

в) гроші – це будь-який обмежений ресурс суспільства;

г) гроші – це монети, забезпечені резервами Національного банку.

3. При інфляційному очікуванні споживачі:

а) починають активно вкладати гроші в цінні папери;

б) збільшують заощадження й скорочують поточне споживання;

в) скорочують заощадження й збільшують поточне споживання;

г) не міняють своєї поведінки на споживчому ринку.

4. Ринковим антиінфляційним заходом із боку держави є:

а) зниження мінімальної заробітної плати;

б) індексація грошових вкладів населення;

в) підвищення заробітної плати населення на суму втрат, спричинених інфляцією;

г) установлення верхньої межі цін на деякі товари й послуги.

ТЕМА 6. КАПІТАЛ: ПРОЦЕС ВИРОБНИЦТВА І НАГРОМАДЖЕННЯ. НАЙМАНА ПРАЦЯ І ЗАРОБІТНА ПЛАТА

6.1. Капітал як економічна категорія.

6.2. Перетворення грошей у капітал.

6.3. Основний і оборотний капітал. Виробництво додаткової вартості. Постійний і змінний капітал.

6.4. Додаткова вартість і прибуток.

6.5. Заробітна плата як ринкова ціна праці.

6.1. Капітал як економічна категорія

В економічній думці існують різні підходи щодо визначення сутності капіталу:

Ø предметно-функціональний (чинник виробництва);

Ø соціально-економічний (специфічні суспільні відносини);

Ø грошовий (фінансовий ресурс);

Ø часова концепція;

Ø трактування як певного вкладання.

Відповідно до предметно-функціонального підходу капітал ототожнюється з нагромадженою працею, яка використовується для подальшого виробництва або продажу товарів та з метою одержання доходу.

Згідно соціально-економічного підходу, капітал – це специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов. Особливістю даного підходу є прагнення охарактеризувати суспільно-економічну сутність капіталу в органічному взаємозвязку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.

За грошовим підходом капітал досліджується як фінансовий ресурс, що приносить власникові дохід у вигляді відсотка.

Часова концепція капіталу заснована на порівнянні корисності благ у різний час та виведенні доходу з певних властивостей останнього. Згідно з цим підходом цінність теперішніх благ (за незмінності інших умов) завжди перевищує цінність таких самих благ у майбутньому. Відтак дохід на капітал має місце за умови обміну товарів поточного і майбутнього споживання.

Трактування капіталу як певного вкладання забузпечує дохід власникові незалежно від сфери застосування чи характеру діяльності.

Таблиця 6.1.Генезис категорії капітал

Автор	Визначення
Франсуа Кене (1694–1774)	Капітал – це засоби виробництва, які можна придбати за гроші. Складовими елементами капіталу виступають щорічні витрати та витрати на декілька років.
Адам Сміт (1723–1790)	Капітал – головна рушійна сила економічного прогресу. Це – запас продукції, що приносить прибуток, за допомогою якого працею створюються нові блага.
Давід Рікардо (1772–1823)	Капітал у нього – це праця, витрачена на знаряддя, інструмент, будівлі, що беруть участь у виробництві. Це нагромаджена праця, все, що бере участь у виробництві.
Жан Батіст Сей (1767–1832)	Капітал – фактор виробництва (уречевлені матеріальні блага, засоби виробництва), який сприяє створенню та розподілу національного доходу.
Джеймс Мілль (1773–1836)	Капітал визначає як джерело вартості, а прибуток – як продукт функціонування капіталу. Тобто капітал – попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці, призначених для виробництва (заощадження, які споживаються у процесі виробництва).
Нассау Вільям Сеніор (1790–1864)	Капітал – це поєднання трьох факторів: землі, праці та утримання (утримання – це відмова від невиробничого використання капіталу).
Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773–1842 )	Капітал – це засоби виробництва, які поділяються на основний і оборотний капітали. Жан де Сісмонді, як і Адам Сміт, пов'язує нагромадження капіталу з ощадливістю.
П'єр Жозеф Прудон (1809–1865 )	Капітал переважно трактує як гроші, вважаючи провідною його формою лише капітал позиковий.
Шарль Фур'є (1772–1837)	Провідною формою капіталу є торгівельний капітал.
Карл Маркс (1818–1883).	У "Чорновому рукописі" трактуються гроші як форму руху капіталу. В І-му томі „Капіталу”1867 року демонструється, як гроші виходять з товарної форми і стають першою формою прояву капіталу. Однак ці два поняття не ототожнюються. Капітал визначається як вартість, що самозростає. Також запроваджуються та аналізуються поняття органічної будови капіталу, концентрації і централізації капіталу. У ІІ-му томі „Капіталу” визначається категорія обороту капіталу. У ІІІ-му томі цієї ж праці досліджує чотири форми капіталу, що дають проценти: позичковий, банківський, фіктивний та лихварський.
Фрідріх Ліст (1789–1846).	Капітал – це матеріальне багатство, природні та набуті здібності людей.
Е. Бем-Баверк (1851–1919)	В праці „Капітал і прибуток” запропонував теорію, згідно з якою капітал є результатом непрямих методів у виробництві, які неминуче стають причиною того, що споживання переноситься на майбутнє
Альфред Маршалл (1842–1924)	Капіталом називає освіту, фахову підготовку, навички та здібності. Вводить поняття „людського капіталу”.
Джон Бейтс Кларк (1847–1938)	Капітал розглядав як не один фактор виробництва, а два: грошовий капітал і капітальні блага.
Кнут Вікссель (1851–1926)	Запропонував „речове” трактування капіталу, як сукупність всіх одиниць заощадженої праці та зекономленої землі, помножених на тривалість періоду заощаджень. Тобто процес нагромадження капіталу розглядався як нагромадження все більшої кількості інвестиційних благ певного виду внаслідок відмови від повсякденного споживання факторів виробництва.
Джон Мейнард Кейнс (1883–1946)	Капітал – це багатство, здатне приносити дохід. Перетворення багатства на капітал зумовлено перевищенням доходу від капіталовкладень над банківським відсотком.
Йозеф Алоіз Шумпетер (1883–1950)	Капітал – “фонд купівельної сили”, що служить для придбання засобів виробництва, здатних забезпечити науково-технічний прогрес суспільства.
Ірвінг Фішер (1867–1947)	Капітал – дисконтований дохід, будь-яке благо, яке приносить дохід своєму власникові незалежно від сфери застосування та характеру діяльності.
Пол Ентоні Самуельсон (1915–2009)	Капітал – це багатство, яке є результатом минулої праці, перебуває в приватній власності і дає прибуток. Якщо він не відповідає цим вимогам, то перестає забезпечувати стабільне зростання економіки.
Чернишевський Микола Гаврилович (1828–1889)	Капітал – це продукт праці, який слугує виробництву.
Степанов Т.Ф. (1795–1847)	Капіталом стають продукти залежно від вживання, якщо дають прибуток, а не використовуються для власного вжитку.
Бланк І.О.	Капітал є накопичений шляхом заощаджень запас економічних благ у формі грошових коштів і реальних капітальних товарів, які залучаються його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання доходу, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов’язано з факторами часу, ризику і ліквідності.
Балабанов І.Т.	Капітал – це частина фінансових ресурсів. Капітал – це гроші, пущені в обіг, і доходи, що вони приносять від цього обігу.
Русак В.А., Русак Н.А.	Капітал – це кошти, які вкладені в суб'єкт господарювання для початку або продовження господарської діяльності з метою одержання прибутку.
Селезньов В.В.	Фінансові ресурси, що використовуються на розвиток виробничого процесу (купівля сировини, товарів інших предметів праці, робочої сили, інших елементів виробництва) є капітал у його грошовій формі.
Бєлоліпецький В.Г.	Капітал це частина фінансових ресурсів, задіяних фірмою в оборот, і доходи, що вони приносять, від цього обороту. Капітал виступає як перетворена форма фінансових ресурсів.
Ковальова А.М., Лапуста М.Г., Скамай Л.Г.	Капітал – це значна частина фінансових ресурсів, яка авансується та інвестується у виробництво з метою одержання прибутку.

Капітал має такі властивості:

Ø обмеженість;

Ø здатність до нагромадження;

Ø ліквідність;

Ø здатність до конвертації (постійної зміни форм);

Ø самозростання.

Для виникнення та функціонування капіталу необхідні умови:

Ø працівники мають бути юридично вільними, мати можливість вільно розпоряджатися своєю здатністю до працісі продавати її власникові засобів виробництва на певний час, а не назавжди;

Ø відсутність у працівників засобів виробництва та засобів для життя (окрім здатності до праці);

Ø наявність економічного примусу до людини продавати свою здатність до праці (робочу силу) власникам засобів виробництва, які організовують і контролюють її використання у процесі виробництва матеріальних благ або надання послуг;

Ø результат взаємодії факторів виробництва, тобто його продукт (товар або послуга) мають належати капіталістові. Для останнього не має значення, що виробляти або які послуги надавати, адже він організовує виробництво або надання послуг з врахуванням тієї обставини, що вироблені товари, надані послуги є носіями нової вартості, котра містить в собі додаткову вартість.

Спробу зробити систематизацію капіталу підприємства, з метою всебічного розкриття його економічного змісту зроблена багатьма вченими, однак найбільш повна кількість класифікаційних ознак запропонована Бланком І. (рис.6.1).

Рис. 6.1. Класифікація капіталу підприємства запропонована д.е.н. Бланком І.

Багатоаспектність категорії “капітал” виявляється у різноманітних формах його існування:

1) за сферами застосування: промисловий, торговельний, позичковий;

2) за напрямами інвестування: матеріально-речовий, людський, інтелектуальний, соціальний;

3) за масштабами функціонування: місцевий, регіональний, національний, транснаціональний;

4) за значенням у створенні та перерозподілу доходу: реальний і фіктивний;

5) за роллю у відтворювальному процесі: капітал-власність, капітал-функція;

6) за джерелами формування: власний, залучений;

7) за інноваційною спрямованістю: неризиковий та венчурний (ризиковий);

8) за формами функціонування: індивідуальний, суспільний, колективний.

Дата добавления: 2015-05-22