Виробництво необхідних суспільних благ 3 страница

Отже, валовий внутрішній продукт ВВП є досить надійним показником річного обсягу національного виробництва товарів і послуг, але не універсальним критерієм економічного добробуту країни, оскільки в ньому не враховуються такі чинники, як вільний час, забруднення навколишнього середовища, тіньова економіка, вироблені товари й послуги для використання в самих домашніх господарствах тощо. Таким чином, рух ВВП не можна прямо й безпосередньо перевести в терміни добробуту.

Валовий внутрішній продукт є насамперед показником потужності ринкової національної економіки, а не економічного добробуту суспільства. З певними допусками можна використовувати ВВП як показник динаміки виробництва. Тому при використанні валового внутрішнього продукту для формування економічної політики не слід забувати, що ВВП тільки наближено відображає добробут країни.

Учені-економісти робили й роблять спроби сконструювати нові показники економічного добробуту суспільства, які враховували б ті чинники, що не враховує ВВП, тобто були позбавлені недоліків ВВП. У макроекономіці вже є такий показник – чистий економічний добробут суспільства (ЧЕД).

Показник чистого економічного добробуту країни був уведений у наукову термінологію в 70-ті роки американськими економістами У. Нордгаузом і Дж.Тобіном. Він не є конкретним самостійним статистичним показником, а застосовується тільки як доповнення до валового внутрішнього продукту.

Чистий економічний добробут країни (ЧЕД) відображає результати, не тільки показані в структурі ВВП, а й результати діяльності, що здійснюється в межах домашнього господарства; результати тіньової економіки; міру та спосіб використання вільного часу для підвищення освіти, виховання дітей, фізичного та духовного розвитку; негативні наслідки функціонування виробництва (стан природного навколишнього середовища) тощо.

ЧЕД визначається вирахуванням із ВВП грошової оцінки негативних чинників, що впливають на добробут, і додаванням результатів неринкової діяльності в грошовій оцінці й грошової оцінки вільного часу:

,

(11.19)

де Чн – грошова оцінка негативних чинників, що впливають на добробут;

Рнрд – результати неринкової діяльності в грошовій одиниці;

Вч – грошова оцінка вільного часу.

Кількісно визначити чистий економічний добробут суспільства непросто. Уся складність полягає в тому, як дати грошову оцінку всім тим видам діяльності, які не мають ринкового характеру і, отже, не можуть бути оцінені в процесі вільного ринкового обміну. Щоправда, показник чистого економічного добробуту країни цікавий:

– по-перше, як теоретична постановка проблеми обліку різних сторін функціонування національної економіки, у тому числі неформальної економіки;

– по-друге, чистий економічний добробут суспільства доцільно використовувати в системі макроекономічних вимірів, оскільки він точніше визначає реальний економічний добробут нації, ніж валовий внутрішній продукт ВВП.

Отже, ЧЕД є цікавим і відносно корисним показником у роботі статистичної служби країни. Однак на практиці статистичні служби ООН і національного обліку окремих країн не мають уніфікованої методики розрахунку чистого економічного добробуту суспільства. Власне тому ми зустрічаємо цей показник на сторінках підручників із макроекономіки, а не на сторінках статистичних збірників різних країн світу, щорічних доповідей міжнародних організацій про світовий розвиток.

Контрольні та дискусійні питання

1. У чому полягає відмінність між ВВП і ВНП?

2. Які показники характеризують тенденції розвитку економіки?

3. В яких цінах вимірюються номінальні, а в яких реальні економічні показники?

4. В економіці України в 2002–2004 рр. ціни й грошовий доход населення зростали в однаковій пропорції. Як вплине ця ситуація на показник реального доходу?

5. Якщо реальний ВВП дорівнює потенційному, то чи відсутнє, на вашу думку, в економіці безробіття?

6. Які ви знаєте методи розрахунку ВВП?

7. Чи існує взаємозв’язок показників системи національних рахунків?

8. Які ви знаєте цінові індекси? Як розраховують дефлятор ВВП?

9. Що таке економічний добробут? Як його розрахувати?

10. Дайте визначення системи національних рахунків.

Тести для самоконтролю

1. Організація французькою фірмою виробництва парфумів в Україні:

а) збільшує ВВП Франції;

б) збільшує ВНП Франції;

в) збільшує ВВП України;

г) збільшує ВНП Франції та ВВП України.

2. Трансфертні платежі це:

а) з/п депутата;

б) пенсія по інвалідності;

в) прибуток підприємця;

г) податки.

3. Якщо ціни зростають, а обсяг випущеної продукції не змінюється, то ВВП, вимірюваний у поточних цінах:

а) збільшується;

б) залишається незмінним;

в) зменшується;

г) неможливо визначити.

4. Національний доход – це:

а) ВВП за відрахуванням амортизації;

б) вартість вироблених за рік товарів і послуг;

в) доход, який заробили й отримали домашні господарства за рік;

г) доход, призначений для особистих витрат, що залишився після сплати податків.

5. Дефлятор ВВП обчислюється як відношення:

а) реального ВВП до номінального ВВП;

б) реального ВВП до НД;

в) реального ВВП до реального ВНП;

г) номінального ВВП до реального ВВП.

ТЕМА 12. ТЕОРІЯ ЗАГАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ РІВНОВАГИ

12.1. Сукупний попит і чинники, що його визначають.

12.2. Сутність сукупної пропозиції та її чинників.

12.3. Формування макроекономічної рівноваги.

12.1. Сукупний попит і чинники, що його визначають

На відміну від моделі рівноваги попиту й пропозиції на ринку окремого блага, модель сукупного попиту та сукупної пропозиції досліджує поведінку економіки в цілому. Вона пояснює причини коливання рівня цін та обсягів національного виробництва, розкриває взаємозв’язок між ними й економічною політикою. Модель застосовується для дослідження й пояснення таких явищ, як інфляція, безробіття, ділові цикли, для планування й координації заходів економічної політики.

Модель AD-AS визначає рівноважні значення агрегованих обсягів попиту й пропозиції залежно від рівня цін товарів і послуг на внутрішньому ринку країни. Агрегування цін означає, що ціни на окремі товари та послуги усереднюються пропорційно до обсягів їх виробництва на внутрішньому ринку й характеризують рівень цін усієї сукупності товарів і послуг в економіці. Вимірником рівня цін у моделі AD-AS є дефлятор ВВП поточного періоду до певного базового періоду.

Сукупний попит («Aggregate demand» ‑ AD) ‑ це загальний обсяг вітчизняних товарів і послуг, які готові купити домогосподарства, фірми й уряд країни, а також економічні агенти решти країн світу при певному рівні внутрішніх цін.

Сукупний попит у масштабах суспільства складається з чотирьох основних компонентів:

,

(12.1)

де C - споживчий попит – сукупний попит на товари та послуги.

Він залежить від:

– доходу від участі у виробництві;

– податків і трансфертних платежів;

– величини майна;

– доходу від майна;

– середньої та граничної схильності до споживання;

– ступеня диференціації населення за доходами;

– кількості населення.

I ‑ інвестиційний попит– це попит на капітальне устаткування.

Інвестиційний попит поділяється на три групи:

1. інвестиції в житлове будівництво;

2. виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, устаткування;

3. інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Інвестиційний попит залежить від:

– обсягу виробництва;

– витрат на капітал (податкова політика та відсоткова ставка)

– кон’юнктурних коливань економіки.

G ‑ державні закупки — це третій компонент попиту на товари та послуги. Держава закуповує зброю, послуги державних службовців, книжки для бібліотек, наймає вчителів, будує школи й дороги тощо. Усі ці та їм подібні операції складають компонент державних закупок товарів і послуг, на який припадає приблизно п’ята частина виробленого ВВП.

Ці купівлі є одним із видів державних витрат. До іншого виду належать трансфертні платежі домогосподарствам, які не є частиною попиту на товари і послуги, їх збільшення за рахунок зростання податків не змінює використовуваний доход.

Видатки держави на закупівлю товарів і послуг (G) визначаються державним бюджетом країни і є стабільною величиною. Таким чином, споживчі, інвестиційні та державні видатки становлять внутрішній попит.

NX – зовнішній попит. Він залежить від співвідношення цін на вітчизняні й закордонні товари й обмінного курсу національних валют, тобто від реальних умов обміну.

Оскільки сукупний попит має грошову форму, то зв’язок між рівнем цін і величиною сукупного попиту встановлюється основним рівнянням кількісної теорії грошей:

,

(12.2)

де М ‑ кількість грошей в обігу; V— швидкість обігу грошей; Р ‑ рівень цін;Y‑ реальний обсяг національного виробництва.

Згідно з рівнянням, обсяг сукупного попиту залежить від кількості грошей в обігу, швидкості їхнього обертання та рівня цін:

.

(12.3)

Чим більше грошей знаходиться в економічних агентів, тим більше товарів і послуг можуть вони купувати при кожному рівні цін. Відповідно, чим більше угод здійснюється, тим вища швидкість обігу грошей. Швидкість обігу грошей та обсяг їх пропозиції в економіці вважаються постійними величинами. Отже, величина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін.

При вищому рівні цін фірми та домогосподарства можуть придбати менше товарів і послуг, оскільки їхній доход постійний.

Таким чином можна зобразити модель сукупного попиту, яка графічно подана у вигляді спадної лінії й демонструє обернено пропорційну залежність між реальним ВВП і рівнем цін (рис. 12.1).

Рис. 12.1. Сукупний попит і зміна його величини

На графіку зміна рівня цін проявляється в переході економіки до нової точки рівноваги на кривій сукупного попиту. Вищому рівню цін P₂ відповідає менший обсяг сукупного попиту Y₂, унаслідок чого рівноважні умови сукупного попиту на кривій AD пересуваються з точки А в точку В.

Динаміку сукупного попиту можна пояснити впливом чинників, які поділяють на цінові та нецінові (рис. 12.2).

У макроекономічній теорії спадний нахил кривої сукупного попиту пояснюється впливом так званих цінових факторів, до яких належать:

Рис. 12.2. Чинники сукупного попиту

1. Ефект багатства (реальних грошових залишків). Домогосподарства тримають певну частку активів у вигляді готівки, грошей на поточних рахунках і фінансових активів із фіксованими доходами (наприклад, облігацій). Запас грошей є багатством. Підвищення цін зменшує багатство, тому що купівельна спроможність грошей зменшується. Усвідомивши, що їхнє багатство зменшилося, люди починають більше заощаджувати й менше витрачати. Обсяг сукупного попиту скорочується.

2. Ефект відсоткової ставки. Якщо рівень цін зростає, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Попит на гроші збільшується. При незмінній пропозиції грошей це веде до зростання відсоткових ставок. Підвищення відсоткових ставок скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Величина сукупного попиту зменшується і навпаки.

3. Ефект імпортних закупівель. Підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Внутрішній попит на імпортні товари, навпаки, збільшується, тому що вітчизняні товари стають дорожчими за іноземні. Чистий експорт, сукупний доход і сукупний попит таким чином скорочуються і навпаки.

На величину сукупного попиту впливають також чинники, що не пов’язані з зміною рівня цін. Неціновими чинниками сукупного попиту є різноманітні шоки – раптові зміни умов загальної рівноваги на внутрішніх ринках, викликані заходами економічної політики, незалежними діями економічних агентів, зовнішньоекономічними, політичними та природними чинниками, що впливають на обсяги споживання, інвестицій, державних видатків або на обсяг чистого експорту країни. Нецінові чинники збільшують або зменшують сукупний попит для всіх можливих рівнів цін і, відповідно, пересувають криву АD праворуч або ліворуч (рис. 12.3).

Рис. 12.3. Зміна сукупного попиту

12.2. Сутність сукупної пропозиції та її чинників

Сукупна пропозиція («Аggregate supply» ‑ AS) ‑ загальний обсяг товарів і послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами при будь-якому рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може відреагувати як зміною рівня цін, так і обсягу випуску. Зв’язок між рівнем цін та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду, протягом якого взаємодіють сукупний попит і пропозиція, ціни й витрати у виробництві.

Сукупну пропозицію графічно можна зобразити у вигляді кривої, що показує рівень реального ВВП при внутрішніх цінах. Вищий рівень цін створює для підприємств стимули виробляти й продавати більше товарів і послуг, а при нижчому рівні цін обсяг виробництва зменшується.

У макроекономіці триває полеміка з приводу форми кривої сукупної пропозиції (AS) (рис. 12.4). Однак ми вважатимемо, що вона складається із трьох складових:

– горизонтальний (кейнсіанський) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах неповної зайнятості за постійних цін (депресійний стан економіки);

– висхідний (проміжний) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах, що наближаються до повної зайня­тості, коли збільшення реального ВВП супроводжується підвищенням рівня цін і навпаки;

– вертикальний (класичний) відрізок показує зміни в обсязі ВВП за умов повної зайнятості, коли рівень фактичного безробіття дорівнює природному безробіттю й додаткового зростання реального ВВП не відбувається, а спостерігається інфляційне зростання.

Дата добавления: 2015-05-22