Світових релігій

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Тема 10

Ø Психологічні особливості індуїзму. Індуїстські боги. Канон – Веди. Уявлення про світогляд. Мораль і моральність. Вчення про касти. Обряди і ритуали. Ставлення до праці і знань. Прогресивні елементи.

Ø Психологічні особливості зороастризму. Основні положення. Психологічний аналіз Авести. Психологічні особливості світосприйняття. Мораль і моральність. Психологічні особливості ритуалів і обрядів. Визначальна роль праці в зороастризмі.

Ø Психологія буддизму. Основні положення. Поняття про нірвану. Трипітака. 12 етапів психічного розвитку особистості. Психологічні особливості світосприйняття. Течії буддизму – хінаяна і махаона. Мораль і моральність. Ритуали і обряди. Буддизм і розвиток особистості.

Ø Психологічні особливості іудейської моралі. Основні положення. Ідея справедливості. Бог – як трансцендентна сутність. Уявлення про створення світу. Поняття про прості і час. Психологізм іудаїзму. Роль соціального оточення. Мораль і моральність. Поведінка в структурі моралі. Поняття гріха. Колективна і особиста відповідальність. Страх Божий. Ритуали і обряди. Шлюб.

Ø Психологія мусульманської моралі (іслам). Основні положення. Коран. Психологічні особливості світосприйняття. Мораль і моральність. Проблема свободи волі. Пізнання себе в ісламі. Обряди і ритуали. Пости. Права чоловіків і жінок. Ідея безсмертя душі.

Ø Християнська мораль та мотивація доброчинної поведінки. Типи мотивації доброчинності. Основні положення християнства. Природжена гріховність і ідея спасіння. Страшний суд. Ідея другого пришестя. Євангеліє. Послання Апостолів. Психологічні особливості світосприйняття. Мораль і моральність. Нова мораль. Бог є любов – вищий принцип християнства. Психологічні аспекти християнства. Роль символів. Врахування індивідуальних можливостей. Ритуали і обряди. Хрещення і причастя. Покаяння. Молитва.

На зміну старим віруванням прийшли нові – Світові релігії, які великою мірою змінили образ світу і переконливо продемонстрували схожість між найвіддаленішими культурами. Усвідомлення спільності їх базових уявлень привело до того, що за останні сто років неодноразово виникали спроби побудувати релігійну систему, яка включала б в себе всі або більшість вірувань людства. Центральним моментом цієї доктрини є спроба довести, що Бог єдиний, а різні релігії являють собою лише різні шляхи до Нього. Як говорив Рамакришна: „До резервуару ведуть декілька драбин. З одного боку черпають кухлями воду індуси..., з іншого – шкіряими міхами мусульмани, з третьої – чашами – християни. Чи станемо ми стверджувати, що ця вода різна? Це просто смішно. Існує одна вода, вона носить лише різні імена. І всі шукають одну і ту ж сутність, змінюється тільки клімат, темперамент і ім’я... Нехай кожен іде своєю дорогою. Якщо він щиро, пристрасно прагне пізнати Бога, нехай не тривожиться. Він пізнає”.

Існує метафора про гору і мурах, які прагнуть дійти до вершини. Різні схили цієї гоир втілюють в собі багатоманіття людських вірувань, мають різні відмінні риси. Якщо дивитися на неї з одного боку, видно круті, непрохідні скелі. Якщо з другого – квітучі долини і рівні стежки. Чи можна сперечатися про те, хто бачить гору правильніше? Кількість різних доріг до вершини незчисленна, і всі вони „правильні”. Але кожен довіряє своїм очам і вважає, що це і є єдина „дорога до храму”. Той, хто обійшов і оглянув гору, знає – кожна дорога правильна і не єдина. Можна сказати, що всі стежки ведуть наверх, знаменуючи духовний прогрес, - це і об’єднує правомірність всіх шляхів. Одночасно, кожен з них має свої особливості.

В. Франкл писав: „Чим сильніше людина чіпляється за догми своєї віри, які віддаляють її від того, у що вірять інші люди, тим слабшою є її віра. З іншого боку. Чим міцніше вона стоїть на фундаменті своєї віри, тим вільнішою вона є по відношенню до догматів, тим більш відкритою для навернення в свою віру тих, хто її віру не поділяє. Перша позиція веде до фанатизму, інша – до терпимості. Терпимість не означає прийняття віри інших, але вона означає повагу людини, визнання її права вільно вибирати свій власний шлях віри в житті” [Франкл В. Воля к смыслу. – М.: ЭКСМО-ПРЕСС, 2000; С.26].

І коли ви вітаєте тільки братів своїх,

то що ж особливого робите?

[Мф., 5: 47]

В більшості випадків народна пам’ять бережливо зберегла легенди про засновника віровчення і факти його життя. Єдність Вчення і життя його творця – характерна ознака будь-якої езотеричної особитості, будь то Будда, Зороастр, Христос чи Мухам мед. Завдяки засновникам – духовним вчителям людства, цінності і цілі людей втілювалися в конкретних прикладах, які демонстрували можливість моральної установки сильної особистості. Люди інстинктивно відчувають, що святі істини, хоча і переслідують добрі цілі, є нереальними для виконання. Вони більш схильні орієнтуватися на дійсність. Тому основним для розвитку культури є те, що відбувається на рівні поведінки. Пророки та інші лідери є реальними взірцями для наслідування, які не були позбавлені певних людських особливостей і слабкостей. Це полегшувало розуміння їх вчинків і допомагало людині набратися мужності і стати „на шлях...”. Мабуть, саме це мав на увазі Ф.М. Достоєвський, коли писав: „Христос більший, ніж Християнство”.

Тому огляд світових релігій ми будемо починати з життя і діяльності їх засновників.

ІНДУЇЗМ

Індія – одна із найдавніших витоків світової цивілізації. «Рігведа» являє собою одну із давніших книг наряду із збірками ранніх гімнів старовинного Єгипту і переказів Ізраїлю. Саме через це розгляд релігій ми починаємо із індуїзму. Не дивлячись на те, що багато дослідників вважають, що індуїзм – є не єдиною релігією, проте вона має стержневе направлення, яке зафіксоване у канонічних текстах Вед. Індуїзм не базується на одкровенні, у цієї релігії не має визнаного засновника і для неї характерне поклоніння багатьом богам, проте, вона відноситься до монотеїстичних релігій; індуїсти вірять у вищий абсолют – Брахмана, вищу духовну силу, яка створила світ. Інших богів вони сприймають як окремі Його прояви.

Системоутворючим фактором у індуїзмі та зороастризмі стала релігія стародавніх арійців. Врезультаті вона відокремилась і розвинулась як індуїзм та зороастризм. Найдавніші ведичні боги групуються на дві ворогуючі категорії: асури і дєви.

В давньому брахманізмі переважало багатобожжя, проте, поступово почався рух в сторону єдинобожжя. Спочатку єдиний бог постає в образі Тримурти – трьох обличчях Брахмана. Оскільки, той хто створив світ, - три лик. Він є Брахма – отець, він є Майя – мати, він є Вишну – син. (Існування, субстанція, життя.) «Кожний включає в себе двох останніх, і всі три складають одне.» Брахма – творець, з яким асоціюється періодичність світостворення. Вишну – охоронець миру і Шива – його руйнівник. Брахма – верховний бог, він ідеал довершеності, і кожний чоловік, який знаходиться в процесі довершеності, завжди прямує до цього ідеалу. Проте, спеціального культу цього бога ніколи не існувало. Брахма постає перед нами реальністю, втілює скоріше всього філософську ідею релігії, над якою потрібно роздумувати, ніж об’єктом поклоніння. Відповідно, відсутні і спеціальні храми, які присвячені Брахмі. Припускається, що Брахма народився із зародка, який був поміщений у океан Великою Першопричиною, яка немала ні образу, ні імені.

Вишну представляється у Ведах, як бог-охоронець, який має багато різних імен і який являє собою космічну енергію. Поклоніння Йому пов’язане з вченням про Месію. Саме в такій якості він періодично появляється на землі в одному із своїх десяти перевтілень (аватарах). Цей бог постає як борець за правду. Припускається, що у своєму останньому, десятому перевтіленні – в образі Месії, він появиться на небесах, сидячи на білому коні, і зійде на землю для того, щоб винищити злих, нагородити праведних і утвердити в світі справедливість.

В епосі «Махабхарата» описане восьме перевтілення Вишну – в образі Крішни. Підкреслюється, що мати Крішни Девакі «зачала в чистоті серця і в божественній любові. Вона була Діва і матір, яка заслуговує на повагу. Від неї народився син, який буде спасителем світу.» («Діва і матір» - уже тут ми бачимо деяку схожість з притчами про появу на світ засновників інших релігій світу.) В дитинстві Крішна не знав страху. Його бачили як він обнімав молодих пантер, коли рука його була у розкритій пащі тварини. Час від часу ним володіла стан нерухомості і дивного суму. Тоді він не відповідав на запитання, вів життя відлюдника. Інші відлюдники приклонялись перед Крішною і від них він отримав знак верховної влади – посох про сім вузлів.

Юнаком Крішна спочатку навчав свої учнів, а потім відправився разом із ними повчати народ. Він проповідував милосердя до ближнього і одного разу розказав притчу про бідного риболова Дурга, котрий зустрів мале дитя, яке помирало від голоду.

Староіндійська епічна поема «Рамаяна» трактує перемогу як результат праведного життя і реалізації «нравственного» права, і виклад основних принципів вчення Крішни: троїчності бога, безсмертя душі, перевтілення. В «Махабхаратє» Крішна показує різні шляхи до бога: «карма йогу» - шлях дій, який хоче бог, і «джняна йогу» - шлях знання. Крішна віддає перевагу першому шляху, оскільки люди ніколи не будуть вільними від розмов і ніколи не зможуть уникнути подій, але вони повинні діяти особливим способом – морально, не намагатись використовувати можливих результатів інших зусиль, і тоді їхні вчинки будуть чистими.

Релігія Вед, представляє собою різні історичні етапи розвитку одної і тої ж релігійної традиції, які зберігаються на протязі всієї своєї історії своє визнання і единство культа.

Веди означають знання, вчення. Ці священні тексти протягом довгого періоду не були записані і передавались усним шляхом. Через це вони мали статус шрути – «почутого зверху».(Ріші – сім синів Брахми, які були породжені Його помислами). Їх відображали зірки Великої Ведмедиці, і їм приписувались здібності впливати на інші планети.

На які б мові індус не молився – релігійні формули (ман три) відтворюються на спільній мові – хінді.

«Упанішади» складаються із містичних або філософських запитань і відповідей, які відносяться до езотеричних знань Брахмана.

«Рігведа» - перший найдревніший збірник Вед. Коли в другому тисячолітті до н. е. індо арійці опинились у Індостані, там процвітала традиційна культура Мохенджо-Даро і Хараппи (центри хараппської цивілізації на території теперішнього Пакистану) і проживали племена дравідів. Арійці перейняли багато їхніх традицій.«Бхагавадгіта» - «Пісні Господній» (скорочено«Гіта»).

Це найбільш популярна книга, своєрідна біблія індуїзму. В "Гіті" описуються три шляхи, які ведуть до головної релігійної мети - звільнення; шлях знання, шлях дії і шлях релігійної любові.(Зверніть увагу, вже на ранньому етапі розвитку однієї з найдавніших релігій світу у людей нема уявлення про існування єдиного правильного способу служіння вищій меті, а є те, що ми називаємо вільним вибором.) Визначені шляхи враховують індивідуальні особливості конкретної людини і кастові (групові) відмінності, даючи їй можливість рухатися до духовного ідеалу свою дорогою. Філософ, працівник і віруючий - всі можуть досягнути мокші.

Проглянемо ці шляхи докладніше.

Перший – шлях знання веде до звільнення душі через перетворення тіла і звершення правильних вчинків за рахунок розвитку контролю над своїми думками та емоції. Хто йде цим шляхом, той володіє своїм тілом, своїми органами почуттів і думками, що забезпечує зосередження свідомості для входження в себе. Тут необхідні результати досягаються за допомогою йоги, яка по суті являє собою технологію направленого для перетворення свідомості. Він заснований на відкриті, що змінюючи тіло можна вплинути на підсвідомість і, таким чином, через неї досягнути особливих екстатичних станів психіки, коли зникає те, про що ми думаємо і уявляємо не залишається нічого і в той же час є присутня не приречена повнота. Індійський досвід самозаглиблення, який немає собі рівних став школою духовної зібраності і спостереження і зайняв не заперечне місце в числі великих досліджень людства.

Другий шлях – Карма – Марга веде до бажаного результату через правильні вчинки і конкретні справи. Тут акцент зроблений на правилах проходження життєво шляху: жертвоприношення, здійснення обрядів і ритуалів, кастові обов’язки, виконання добрих справ. На цьому шляху не потрібно дотримуватись норм аскетичної моралі, уникати слід лише користі і надії на винагородження. Вважалося, що для початкового періоду духовного розвитку корисні відвідування священних місць, оскільки вони направляють розум до Божественного, а релігійні образи і символи дозволяють концентрувати розум на духовному началі.

Третій шлях – Бхакти – Марга реалізується через любов, особисту вірність Богу. Той, хто йде цим шляхом, дарує Богу свою любов, а Він, у свою чергу, турбується про неї і захищає її. Це дозволяє людині поборювати почуття особистої самотності, відчуженість від великого світу, компенсуючи проблеми із сім’єю і близькими – вона розчиняється в любові до Бога, який для неї і батько, і мати, і вчитель, і друг, і коханий. З Ним вона досягає возз’єднання через любов. Причому цей шлях порівняно легкий, доступний всім – слабким і неосвіченим (жінкам, шудрам). Його реалізація потребує лише деякої емоціональності. Люди, які йдуть цим шляхом, складають плоди своєї праці до ніг Бога, тому менше прив’язані до результатів. Вони все роблять для Бога.

Четвертий шлях – Джияна – Марга пов'язаний з досягненням знань про реальність. Це шлях пізнання вищого духу через філософські та інтуїтивні заглиблення в істину. Індуїзм синтезував багато можливостей саморозвитку. В ньому сформована нова життєва позиція – не ухиляючись від справ, бути вільним.

Після появлення Брахми, при його участі і згідно закону про порядок і мир – Ритою – завдяки Риті з першоматерії формується «світове яйце». сонце переміщується по екліптиці, міняються пори року, світанок розсіює нічну темряву. Цей принцип регулює в рівній мірі переміщення світил і подій людського життя – народження і смерті, щастя і біди. Це яйце через 3110409 р гине разом із Брахмою, щоб потім знову виникнути із хаосу за допомогою Брахми. Так вводиться циклічність існування світу. Утворений Всесвіт складається із двох елементів: Акази (матерії) і Прани (енергії). На початку творіння існує тільки Аказа – який всюди знаходиться і є все проникаючим (ніщо). По суті тут не йде річ про створення світу з нічого, скоріше про його розвертання із первинної субстанції. Після того, як був створений світ, головним дійовим лицем стає Вішну. Він неодноразово сходив на землю і спасав людей, приймаючи різні тілесні образи. Згадується десять головних втілень Вішну. Серед них – риба, черепаха, вепр, чоловік-лев, карлик Рама і Крішна. У кожному втіленні ним здійснювались необхідні в той період рятівні дії (вчинки). Зараз розвертається частина цього циклу – «залізний вік», який розпочався в 3102 р. до. н. е. і є останньою із чотирьох великих ер існування світу, і цій ері приписується послаблення душевних сил людини, розповсюдження скрізь зла. Після її завершення з’явиться Калкі у вигляді вершника на білому коні з вогняним мечем, осудить грішних і відродить золотий вік.

Сказано, що людина діє відповідно до своїх бажань, яким вона підвладна. Після смерті вона відходить у інший світ, забираючи із собою спогади про свої вчинки, і коли збере там плоди своїх вчинків, то тоді знову повертається в цей світ дій. Тому, той в кого є бажання в те середовище, яке відповідає його схильностям і того ступеня розвитку, якого він уже досягнув.

Люди подібні до капель, які в злітають над океаном на короткий момент існування. потім вони падають і знову зливаються з океаном, припиняючи своє індивідуальне існування. Положення про те, що окрема душа може переходити із однієї тілесної оболонки в іншу, привело до висновку, що всі душі повинні володіти якоюсь єдинністю (єдністю), адже інакше перейти не можливо.

Поступово виник погляд на думку як на особливу духовну істоту, яка знаходиться всередині людини і здатна думати, відчувати і бажати. Вона ніби без тілесно існує всередині людини, керує нею і через отвори для очей дивиться на оточуючу дійсність, а в момент смерті покидає тіло вилітаючи через особливий отвір в тімені.

Відповідно до закону різні умови індивідуальних життів залежать від різного використання волі в ранніх життях, а різні рівні інтелектуальності людей, які живуть одночасно, виступають як наслідки різних етапів їх еволюції.

Згідно з цим вченням, у зачаті дитини, крім батька і матері бере участь так звана гандхара - духовна сутність когось, хто вже страждав в цьому світі, і сутність кого буде мігрувати.

Уявлення про створення світу як про часові цикли космічної тривалості зробило глибокий відбиток на психологію індусів. На цьому грандіозному фоні особливо мізерно виглядають короткочасність і незначність життя окремої людини в порівнянні з космічною історією. Колосальні числа минулого і майбутнього віків відчували гіпертрофоване почуття власної нікчемності індивіда в круговороті перероджень. З іншої сторони, такі масштаби часу захищали людей від бажання триматися за короткочасне як за вічне. Вони призвели до того, що індуси відмовились від короткочасних цінностей і звернулись до незмінних.

Як ми знаємо, згідно закону карми все, що переживає людина, - результат її особистої поведінки в цьому житті і попередньому. Через це, у нього не має вищого судді, вона сама визначає своє майбутнє. Закон карми – це закон причин і наслідків. Саме слово карма походить від сан скритного «крі» - роботи. Будь-яка дія є карма. Якщо дія вже зроблена – вона не може знищитись, доти доки не принесе свій плід цієї дії(роботи). не існує жодної сили, яка б була в змозі завадити здійснитись кінцевому результату. В середині цього закону – ідея транс еміграції; перевтілення і т. д., вчення про якесь «Я».

В цьому розумінні смерть – це лише двері через яку особистість переходить (проходить) до наступного життя на землі короткого відпочинку. Людина потрапляє на землю, щоб позбутись пороків, очистити свідомість, позбутися деяких звичок. Душа народжується для досвіду і росту.

Як діяти в цьому світі, щоб не переповнити карми? Відповідь формується як дія без особистої зацікавленості. Взаємозв’язок активності і бездіяльності досягається шляхом відсутності бажань, які є позитивними чи негативними плодами для тебе. Хто не чекає радості, чи біди, страху, хвилювань, відплату, хто однаково відноситься до всіх людей – досягне вищого шляху. Якщо людина виконує дії без надії, приструнивши свої думки, нехтуючи будь-якою приватнністю, лише тілом здійснює дію, то вона (людина) не відноситься до грішників. (без гріха) роблячи висновок про поняття карми, можна сказати, що кожний хороший вчинок тягне за собою винагороду, а кожний поганий – покарання, яке вона буде нести не обов’язково у цьому житті. «Я» людини знаходиться під контролем внутрішньої сили, яка локалізувалась в минулому.

Перенесення карми на нащадків допомагало підтримувати віру в неминучості покарання і примиряло людину з очевидним процвітанням порушників закону.

Без подібного розуміння – біди, які випали на долю людини і його близьких, здаються самовільними і несправедливими, а в свою чергу може стати джерелом ненависті і невдоволення.(Увага! Осягнення законності випавших бід смиряє їх травматичну дію). Проте, людина народжується не тільки з тими задатками і здібностями, які він розвив у минулому перевтіленні – і його доля визначається тим, наскільки успішно вона використовує свободу в даному житті.

Враховуючи сказане, задача врятування людини, яка турбується про своє майбутнє, включає в себе почергове перемагання себе, своїх земних звичок, щоб у наступних переродженнях піднестись до кшатрії чи брахмана, аж до кінця особистого існування і злиття з Богом.

На цьому шляху свобода заключається, перш за все, у втечі від гріхів.

Той, хто говорить злим словом є віслюком,

Той, хто пліткує – собака,

Той, хто користується чужим – черв’як,

Той, хто заздрить – комаха.

Поступово космічний принцип ріти був поширений на закони і правила поведінки людини в суспільстві. В цьому випадку він ототожнюється з правдивістю, чесністю, вірністю, обов’язку, хоробрістю, трудолюбивістю, і т. д..

Чотири цінності індуїзму – 4 головні настанови людини – це джерела, артха, кама і макша. Мокша – внутрішня свобода містичного світосприйняття, відреченності, яка визначає рух до повної свободи від ланцюга перероджень. Дхарма – універсальний принцип, згідно якої люди визначають свою поведінку. вона – основа суспільних законів, має нормативну функцію і розрізняється для представників різних класів.

В «Законах Ману» враховується, що люди, які роблять добре нерівномірно розподілені між іншими людьми, оскільки в одних кастах їх є більше, а в других – менше. Через це правильне виконання релігійного і суспільного обов’язку, традиції; традиції і обов’язки кожного індуїста до відповідності касти.

Цікаво, що за гріх, здійснений лише у помислах, слідує перетворення в представника вищої касти; за словесний – у тварину; за грішний вчинок – у неживий предмет.(Підкреслимо, що наведені приклади показують чітке розуміння того, що вчинок важливіший за слово, а слово має більше значення, ніж думка). Масштаб гріховності і шкала можливих вчинків людини визначені в індуїзмі моральним принципом Ахимси; всі іскри вогню якісно єдині з природою вогню. Звідси і виходить, що Ахімса тлумачиться як недозволенність насилля по відношенню до будь-які живої істоти. повага до всіх живих істот стало проявом віри в переселення душ.

Співчуття у індуїстів – скоріше іде через розсудок, а не через співчуття, яке їм меншою мірою знайоме. Так чи ні, але співчуття уявляється ними як етичний смисл любові до ближнього. Вважається, що прагнення до могутності та багатства також можуть підштовхувати людину до самореалізації і т. д. ведуть до переродження у людський образ, а Кама – бажання, чуттєва насолода.

В «Законах Ману» наведені 10 моральних заповідей:

1. Постійність;

2. Поблажливість;

3. Смирення;

4. Не красти;

5. Чистота;

6. Приборкання почуттів;

7. Розсудливість;

8.Знання Вед;

9. Справедливість;

Дата добавления: 2015-05-22