Модель психологічного консультування сім'ї, заснована на теорії сімейних систем 10 страница

4. Насилу чекає черги для вступу до гри.
5. Відповідає на питання, не подумавши, і раніше, ніж питання закінчене.
6. Насилу виконує інструкції інших.
7. Насилу утримує увагу при виконанні завдань або в ігрових ситуаціях.
8. Часто перемикається від однієї незавершеної справи до іншої.
9. Під час ігор неспокійний.

10. Часто надмірно балакучий.

11. У розмові часто перериває, нав'язує свою думку, в дитячих іграх часто є "мішенню".

12. Часто здається, що не чує, що сказане власно йому.
13. Часто втрачає предмети і речі, необхідні для роботи будинку або в класі (іграшки, олівці, книги і ін.).
14. Ігнорує фізичну небезпеку і можливі наслідки (наприклад, біжить по вулиці, не оглядаючись).

Що ж слід робити батькам, що відзначили подібні порушення

1. Звернутися до фахівців - психолога, педіатра, дитячого невропатолога

2. Хоча є відомості, що від 25 до 50% дітей "переростають" цей синдром, не чекати біля моря погоду, а шукати допомоги, діяти, пам'ятаючи, що основну відповідальність у вихованні і розвитку дитини несуть саме батьки. А фахівці в цьому їм допомагають

3. Дослідники відзначають, що навіть при зниженні симптомів у цих людей вже дорослих є відчуття нетерплячості і невгамовності, імпульсна, соціальна неадекватність, відчуття низької самооцінки протягом всього життя. Є повідомлення про більшу частоту нещасних випадків, розлучень, зміни місць роботи у цієї групи людей.

4 При пасивній позиції батьків в даній проблемі у дитини, в його подальшому житті можуть розвинутися важкі ускладнення у вигляді особових або антисоціальних змін, алкоголізму і навіть психотичних станів.

Що потрібно зробити, щоб дитина позбавилась від "надлишків" активності?

Створити йому певні умови життя.

Сюди входить спокійна психологічна обстановка в сім'ї, чіткий режим дня (з обов'язковими прогулянками на свіжому повітрі, де є можливість попустувати на славу). Доведеться і батькам потрудитися. Якщо ви самі - дуже емоційні, постійно скрізь спізнюєтеся, поспішаєте, то пора починати працювати над собою. Ми більше не мчимо стрімголов в сад, постійно кваплячи дитину, прагнемо трохи менше нервувати і рідше міняти плани "по ходу справи". Скажіть собі: "Чіткий розпорядок дня" і постарайтеся самі стати більш організованими.

Скористайся такими порадами

Навчити дитину управляти собою - першочергове завдання. Контролювати свої емоції йому допоможуть "агресивні" ігри. Негативні емоції є у кожного, у тому числі і у дитини, важливі табу. Скажіть їй: "Хочеш бити - бий, але не по живих істотах (людям, рослинам, тваринам)". Можна бити палицею по землі, кидатися каменями там, де немає людей, штовхати щось ногами.

У вихованні необхідно уникати двох крайнощів – прояви надмірної м'якості і пред'явлення дитині підвищених вимог. Не можна допускати вседозволеності: дітям повинні бути чітко роз'яснені правила поведінки в різних ситуаціях. Проте кількість заборон і обмежень слід звести до розумного мінімуму.

Дитину потрібно хвалити в кожному випадку, коли їй вдалося довести почату справу до кінця. На прикладі простих справ потрібно навчити правильно розподіляти сили.

Необхідно оберігати дітей від перевтоми, пов'язаної з надмірною кількістю вражень (телевізор, комп'ютер), уникати місць з підвищеним скупченням людей

"Рух - це життя", недолік фізичної активності може стати причиною підвищеної збудливості. Не можна стримувати природну потребу дитини пограти в галасливі ігри, попустувати, побігати, пострибати.

Іноді порушення поведінки можуть виявитися реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на кризову ситуацію в сім'ї, розлучення батьків, погане відношення до неї, конфлікт з вчителем або батьками.

Привчайте дитину до пасивних ігор. Ми читаємо, а ще малюємо, ліпимо. Навіть, якщо дитині важко усидіти на місці, вона часто відволікається, слідуйте за ним ("Тобі цікаво це, давай подивимося."), але після задоволення інтересу слід повернутися з дитиною до попереднього заняття і довести його до кінця.

У дітей з синдромом дефіциту уваги дуже високий поріг чутливості до негативних стимулів, а тому слова "ні", не "можна", "не чіпай", "забороняю" для них, по суті справи, пустий звук. Вони не сприйнятливі до доган і покарання, та зате дуже добре реагують на похвалу, схвалення.

Від фізичних покарань взагалі треба відмовитися.
Говорити потрібно спокійно, без зайвих емоцій, краще всього, використовуючи жарт, гумор, які-небудь забавні порівняння. Взагалі прагніть стежити за своєю мовою. Окрики, гнів, обурення погано піддаються контролю. Навіть виражаючи незадоволеність, не маніпулюйте відчуттями дитини і не принижуйте його. Прагніть по можливості стримувати бурхливі прояви, особливо якщо ви засмучені або незадоволені поведінкою дитини. Емоційно підтримуйте дітей у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки.
Випадок 3.

Таня., 9 років, 4 клас.

Запит вчителя-класовода: «Як допомогти дитині не переживати так сильно із-за оцінок?»

Дані, приведені вчителями:

Таня — улюбленка багатьох вчителів, що викладають в цьому класі: відмінниця, добра, розумна, приваблива, жива, симпатична дівчинка. У цьому класі, набраному по конкурсу, сильна конкуренція між дітьми за положення провідних учнів і за лідерство в колективі, нерідкі конфлікти, що доходять деколи до бійок. Проте Таню ці інциденти не торкаються, більш того, її авторитет загальновизнаний. Вчителі пояснюють це дивовижною її доброзичливістю і тактовністю. Практично у Ганни хороші відносини зі всіма в класі. Ближче за інших їй Котить, дружать і їх батьки. Таня росте в чудовій сім'ї: її батьки багато уваги приділяють заняттям з дочкою, по вихідних виїжджають за місто. Мама дівчинки — завсідник класних «вогників», багато і охоче допомагає вчителям в позаурочній роботі. Все було б добре, якби вона не так сильно переживала із-за відміток. Зрідка Ганна отримує четвірки: на очах сльози, і здається, що це — найнещадніша дитина. Вчителі прагнуть пом'якшити «удар», передуючи оголошенню результатів диктанту (контрольною) монологом про те, що оцінка — це лотерея, що навіть самі кращі учні можуть погано себе відчувати, відвернутися на уроці або забути яку-небудь дрібницю — але на дівчинку ніякі домовленості не діють.

Дані, повідомлені мамою:

Мама була здивована запрошенням до психолога: їй здається, що з дитиною все гаразд. Засмучення з приводу оцінок 9-10 для відмінниці, із її точки зору, природні. Напевно, Ганна занадто переживає, але мама не бачить в цьому нічого страшного. Батьки не створюють культ оцінки, не лають дочку за четвірки, хоча їм приємно, що Ганна — відмінниця, і це від неї не приховують. Єдине, що трохи турбує маму, — відокремленість дочки. Самі вони — активні товариські люди, в шкільні роки мама відвідувала декілька кружків. Ганна ж майже весь вільний час проводить за читанням, іноді грає з улюбленими ляльками. З подружками вона рідко гуляє. Нав'язувати їй позашкільні заняття батьки не стали

Спостереження і бесіда з дитиною:

Ганна — симпатична, крихка дівчинка з великими блакитними очима, виглядає молодше за свої роки. До обстеження віднеслася стримано. Говорить швидко, уважно дивиться на співбесідника, часто посміхається. Їй подобається вчитися в школі. Улюблений урок — математика. Ганну привертає сам процес рішення завдань, її радує, що вона завжди першою знаходить правильну відповідь. Велика кількість відмінників за підсумками першої чверті швидше радує Ганну, чим засмучує: «Є, з ким посперечатися на уроках». Складається враження, що характерна для однокласників конкуренція їй не властива. Є в шкільному житті і неприємні моменти, наприклад, обов'язкове пиття молока на другій зміні: «Іноді треба повторити матеріал до наступного уроку, деколи дуже хочеться пострибати з дівчатками, а то і просто немає настрою йти в їдальню, адже їжа — справа добровільна!». Більше всього на світі вона любить бути з батьками, є по вихідним мамин пиріг або гуляти утрьох. Пояснити своє особливе відношення до відмінних оцінок дівчинці важко, просто їй приємно їх отримувати і дуже образливо, якщо оцінка інша. У третьому класі за рік у неї вийшло декілька 9-ток, в чому причина погіршення успішності, вона не змогла пояснити. У четвертому класі знов була круглою відмінницею.

Діагноз дорослих:: надмірна відповідальність (класний керівник), мама не бачить приводів для неспокою. Ганна: важко з відповіддю.

Резюме за даними психолога:

Неадекватно сильна негативна емоційна реакція на оцінки нижче відмінних.

Почати учитися в школі погано дитина може з моменту вступу в школу тому, що в неї слабко розвинуті, наприклад, довільна увага і довільна пам'ять, а також словесно-логічне мислення, тобто саме ті вищі психологічні функції, від яких залежить свідоме і повноцінне засвоєння шкільної програми.

У цьому випадку батькам дитини можна рекомендувати самим, чи за допомогою фахівця-психолога протягом декількох місяців додатково попрацювати з дитиною, щоб розвинути до потрібного рівня відповідні когнітивні функції.

Якщо в дитини відсутні вольові, ділові, комунікативні якості, то віна не зможе переборювати труднощі, що природно виникають у будь-якій досить складній справі, у тому числі й у навчанні.

У цьому випадку необхідно буде терміново зайнятися розвитком відповідних особистісних якостей у дитини, причому найкраще це робити не в процесі навчання, а в яких-небудь інших видах діяльності, також розвиваючих особистісні якості, але більш цікавих, привабливих для дитини, чим саме по собі навчання. Це може бути, наприклад, гра чи захоплююча праця. Сформувавши в інших видах діяльності, ці якості будуть потім перенесені і почнуть виявлятися в навчанні.

Неправильні відносини з дитиною в родині, як причина відставання в навчанні в початкових класах школи, може виявлятися в тім, що вже в дошкільному віці батьки починають пред'являти до дитини надмірно високі вимоги, що не цілком відповідають віковим можливостям і досягнутому рівню психологічного розвитку. Нерідко батьки це роблять тоді, коли дитина ще не перешикувалася і не встигла пристосуватися до нових умов її життя.

У цьому випадку в дитини взагалі може пропасти всяке бажання учитися, і воно переміниться психологічною захисною реакцією. Виникне стійке негативне відношення дитини до навчання і далі - до школи в цілому. Неприємності, що з'явилися, у дитини асоціюються саме з навчанням, і віна усіляко буде пручатися йому.

Батьки, знайшовши відсутність інтересу дитини до навчання, повинні більше уваги звертати на старання й успіхи дитини і якийсь час не зауважувати помилки і невдачі.

Педагогічне неправильною вважається і прямо протилежна практика відносин батьків з дитиною, коли вони на самому початку навчання продовжують обходитися з нею так само, як і до вступу у школу, не пред'являючи дитині ніяких нових вимог. Тоді і сама дитина може почати розглядати навчання як розважальну гру, і, як наслідок, відноситися до нього недостатньо серйозно. Обох крайностей варто уникати, і саме про це, у першу чергу, повинна йти розмова психолога з батьками дитини в обговорюваному випадку.

Найбільш розповсюдженою причиною небажання учитися є не сформованість у дитини потрібних комунікативних якостей особистості, що дозволяли б встановлювати нормальні взаємини з іншими дітьми. Найчастіше це случається з єдиними дітьми в родині, що до надходження в школу не відвідували дошкільних заснувань типу дитячого саду. Нерідко це відбувається і з дітьми, що довгий час знаходилися в сім'ї в привілейованому положенні: їм, наприклад, усі прощали і потурали в усьому. Виявившись у незвичній для себе соціальній обстановці, серед інших дітей, що мають рівні з ними права, позбавивши багатьох зі своїх переваг, такі діти починають стихійно протестувати проти цього, провокуючи конфлікти і налаштовуючи проти себе інших дітей.

Психолог-консультант міг би в цьому випадку, розмовляючи з клієнтом, по-перше, з'ясувати, коли, при яких умовах, у якій обстановці в дитини найчастіше виникають проблеми в спілкуванні з іншими дітьми, і попросити клієнта уважно постежити за своєю дитиною в цих умовах. По-друге, необхідно визначити позицію, що у конфліктах з іншими дітьми займає сама дитина, і допомогти батькам усвідомити і правильно оцінити цю позицію. По-третє, варто точно установити, як до всього цього відносяться самі батьки дитини, і допомогти їм усвідомити це відношення. Нарешті, по-четверте, важливо прояснити, як до даної дитини насправді відносяться всі інші діти, з якими віна спілкується.

Швидше за все (і далі в цьому психологу необхідно буде переконати батьків) більш правими в конфліктах виявляться інші діти, а не їхня власна дитина. Якщо психологу не удасться переконати в цьому батьків, то навряд чи можна буде розраховувати на істотну зміну в кращу сторону виниклої ситуації, тому що в ній дуже багато чого залежить від правильної позиції батьків дитини.

Іншою ймовірною причиною виникнення подібного конфлікту можуть стати які-небудь негативні риси характеру дитини, неприйнятні в спілкуванні з людьми. Тоді необхідно буде вжити термінових заходів, спрямовані на те, щоб перевиховати дитини.

Справа також може полягати в недоліках не самої дитини, а тих дітей, з якими віна спілкується. Цей випадок зустрічається в житті порівняно рідше, ніж перший, і його можна ідентифікувати по тому, скільки дітей погано відносяться до даної дитини. Якщо до неї погано відносяться усі без винятку, чи більшість, то справа, швидше за все, у недоліках чи психології поводження самої дитини. Якщо погано до неї відносяться далеко не всі діти, а тільки деякі з них, то, очевидно, сама дитина не несе повної відповідальності за погані взаємини зі своїми однолітками.

Нарешті, причина поганих взаємин дітей може бути не в них самих, а в поводженні дорослих людей - батьків чи учителів, що своїми непродуманими діями перешкоджають установленню між дітьми нормальних взаємин. Це може відбуватися, наприклад, тоді, коли дорослі люди необґрунтовано виділяють і карають одних дітей, у той же самий час не зауважуючи і прощаючи іншим дітям аналогічні чи навіть більш серйозні провини. Приміром, це може відбуватися тоді, коли вчителя ставлять одним дітям завищені, а іншим занижені оцінки.

Провідна діяльність молодшого шкільного віку - учбова, її формування тільки починається з моменту вступу дитини до школи. Саме навчанням пронизано все життя молодшого школяра, його відносини з батьками, іншими значущими дорослими, з однолітками. Серед дорослих найважливіші і авторитетніші люди - вчителі, від їх думки і оцінки залежить і самооцінка дітей, і їх статус в колективі однолітків. Для батьків також найголовнішою темою спілкування з дитиною стає навчання. "Що нового в школі, які оцінки отримав?" - такими питаннями найчастіше зустрічають дорослі свого школяра. Спілкування з дитиною в сім'ї нерідко зводиться тільки до приготування уроків, все інше: ігри, розмови, прогулянки, читання - в очах батьків втрачає свою цінність в порівнянні з учбовими завданнями.

У консультуванні батьків важливе підкреслити наступні моменти.

Чи видно шкільні пріоритети в обстановці дому? Якщо у дитини є письмовий стіл, книжкова шафа або полиці, то основна частина робочого місця школяра вирішена. Домашнє місце для навчання має цінну перевагу: воно враховує не просто вікові особливості учня, а навіть його індивідуальні риси. В першу чергу враховується ріст дитини. Якщо письмовий стіл і стілець відповідає росту школяра, займатися дитині набагато легше, вона довше зберігає працездатність і активність. Щоб визначити, чи підходить висота столу і стільця росту школяра, скористайтеся правилом "прямий кут". Відомо, що при правильній посадці у людини можна побачити два прямих кута. Перший утворений в коліні і стегновою частиною ніг, а другий - в лікті плечем і передпліччям, якщо руки лежать на поверхні столу.

Мал.1. Правильне (а) і неправильне (б-г) положення тіла дитини за партою і письмовим столом.

Якщо необхідність відповідності висоти столу росту людини відома, то правильна організація робочого місця з урахуванням статевих ознак незвична. Дорослі часто випускають з уваги, що дівчаткам і хлопчикам потрібні різні умови для розумових занять, оскільки у них різне відношення до навчання і життя, різні темпи дозрівання його окремих структур мозку. Для читання, малювання, креслення і інших видів діяльності, пов'язаних із зором, яскраве повноцінне освітлення особливо потрібне хлопчикам. Це не означає, що робоче місце дівчаток повинне бути погано освітлене, просто, якщо хлопчик виконуватиме домашні завдання при недостатньому світлі, то набагато швидше втомиться і частіше відволікатиметься. У дівчаток велика тактильна чутливість. Тому їм дуже важливо, щоб їх робоче місце було акуратне і комфортне. Хай це буде зручний стіл і м'який, приємний на дотик стілець або крісло. Строге лаконічне оформлення робочого місця для хлопчиків і нарядне, декоративне - для дівчаток. При навчанні хлопчики прагнуть використовувати більше простору. Якщо в школі за однією партою сидять дівчинка і хлопчик, то хлопчик прагне "захопити" велику частину. Хлопчикам потрібно більше місця, чим дівчаткам. Не розуміючи цього, дорослі іноді помилково рахують таку поведінку проявом невихованості, грубості і некерованості. Тому і домашнє місце хлопчика для навчання повинне бути достатнє просторим. До того ж саме хлопчикам підходять стільці на коліщатках. Дівчаткам при розумовій роботі не потрібно багато рухатися. Хлопчикам же рух допомагає не тільки стимулювати мозок, але і знижувати імпульсну поведінки.

Із загального числа гіперактивних дітей молодшого шкільного віку, що мають проблеми з увагою, 95 відсотків хлопчиків і 5 відсотків дівчаток. Такі діти вимагають особливих умов для розумової роботи. Перш за все, навколо письмового столу і на робочому місці повинно бути мінімум відволікаючих чинників. Погляд школяра, що займається, не повинен бути направлений у вікно, де постійна поява рухомих предметів відволікатиме увагу на себе. У поле зору школяра не повинні потрапляти іграшки, картинки, плакати, клітки з тваринами - словом, все те, що може опинитися цікавіше за домашні завдання. Погляд школяра, що займається, не повинен бути направлений у вікно, але в той же час і не повинен упиратися в стіну. Для того, щоб зменшити зорове стомлення, дитина повинна мати можливість переводити погляд з ближньої на дальню відстань.

Особливої уваги батьків вимагає організація робочого місця ліворукої дитини. Перш за все це стосується освітлення. При письмі, малюванні, читанні світло повинне падати з правого боку. Вільне місце, щоб дитина відчувала простір в процесі писання, також повинно бути справа.

Молодший шкільний вік дуже сприятливий для розвитку рухових навиків. Якщо учня початкових класів учити танцям, катанню на гірських лижах або килимоткацтву, то порівняно легко дитина досягне дуже значних успіхів. У інший період довелося б витратити значно більше зусиль і часу, щоб отримати хоч би близькі до них результати. Така особливість цього віку відвіку відома в народі (пригадаємо народну традицію навчати дівчаток з шести років рукоділлю).

А. С Макаренко говорив, що, іноді, для виховання правильно вбитий цвях означає більше, ніж тисяча нотацій. Привчити дитину до порядку вдасться тільки тоді, коли батьки зможуть так організувати простір домівки, що без зайвих інструкцій стане зрозуміло, що де повинно знаходитися. Саме батькам потрібно заздалегідь ретельно продумати, де поставити столик для малювання або якою клейонкою накривати письмовий стіл, де розмістити спортивні речі, куди складати різноколірний бісер або сухе листя для аплікацій. Належить познайомити дитину з порядком і доброзичливо вислухати її пропозиції. Процес формування організованості і акуратності достатньо тривалий
В концепції американського психолога Еріка Еріксона найбільш важливим в молодшому шкільному віці вважається формування такої особової якості, як працьовитість, негативним фактором - придбання відчуття власної неповноцінності, слаборозвинених трудових навиків.

Якщо у дитини є місце у домі, де вона зможе зайнятися своєю улюбленою працею, залишити незавершену роботу і зберігати продукт своєї творчості, то її прагненню до праці немає перешкод. Ця порада не дуже проста в своїй реалізації, оскільки пристрастю дитини може бути поліпшення конструкції велосипеда або радіоприймача, створення карнавального костюма з нових портьєр, декор інтер'єру тільки що відремонтованої кімнати. Якщо ж для трудового процесу буде відведено місце, де дитині не загрожує зіпсувати дорогі предмети інтер'єру, то батькам буде спокійніше, а юного творця не стримуватиме страх несхвалення і покарання.

Ще одним важливим чинником виховання працьовитості може стати виділення місця для виставки результатів дитячої праці. Це можуть бути експозиції малюнків, аплікацій, вишивок дитини. Таке дбайливе відношення до результатів дитячої творчості значно підвищує самооцінку дитини, робить привабливим для нього трудові зусилля, реально доводить йому, що він в змозі зробити позитивний вплив на навколишній світ.

Сергійко М., учень восьмого класу, звернувся до психолога за консультацією профорієнтації. Для нього виявилося важким вибрати профільний клас, оскільки йому все було цікаво і все вдавалося. Дійсно, хлопчик бере участь в математичних олімпіадах, займається в Школі юних архітекторів, успішно виступає на змаганнях по плаванню, грає на фортепіано, пише вірші! У бесіді з мамою з'ясувалося, що у них в сім'ї прийнято акцентувати увагу на успіхах і досягненнях сина. На піаніно в рамочках виставлені всі грамоти і дипломи, які заробив Сергій за своє життя. У мами в спеціальній коробці зібрані всі роботи, що отримали відмінні оцінки, починаючи від шкільних творів і контрольних і закінчуючи живописними роботами. Жінка розповідала: "Сергійко мене іноді питає: "Навіщо ти все це зберігаєш?", а я йому прагну пояснити, що мені дорогі всі його успіхи, я горджуся ним".

Батьки часто вважають, що якщо дитина вже ходить в школу, то він настільки дорослий, що може спати в окремій кімнаті. Але якщо до початку занять в школі дитина спала в одній кімнаті з батьками, то суміщати початок навчання і "великий переїзд" не варто. Дорослим можуть показатися вельми незначними пов'язані з цим зміни в житті дитини. Насправді момент засипання і пробудження - важливі події в повсякденному житті дитини. Багатьом дітям в такі хвилини потрібна підтримка, увага і турбота батьків. Особливо це стосується дітей, у яких надзвичайно розвинена уява: вразливих, емоційних і таких, що глибоко відчувають. У стресових ситуаціях, а початок шкільного навчання, поза сумнівом, відноситься до таких, підтримка батьків в моменти засипання і пробудження потрібна всім дітям. Тому, навіть якщо дитина вже давно спить в своїй кімнаті, дорослим не слід жаліти часу на тихе спілкування перед сном: задушевні розмови, заспокійливий масаж, цікаву казку - такі дії допоможуть дитині відновити душевну рівновагу.
Територія навколо дитячого ліжка повинна бути доброзичливою, а не ворожою і страхітливою. Хай у ліжка висить нічник, тоді якщо дитина, стривожена сном, прокинеться вночі, то зможе заспокоїтися і відчуватиме себе дорослим і самостійним.

Рекомендації по вихованню акуратності і самодисципліни
Незмінні помічники в організації порядку маленького школяра - шафи, скриньки, тумбочки, комоди, полички. Вони ж можуть серйозно допомогти батькам в прилучити дітям любові до акуратності. Чи є у дитини постійне місце для письмового приладдя, підручників, зошитів, улюблених книг, касет, компакт-дисків? Чи знає він, де зберігається його білизна, верхній одяг, взуття? Чи сам він дістає і прибирає свій одяг і взуття? Чи уміє попрати дрібні особисті речі: носові хустки, шкарпетки, трусики, колготки? Чи не забуває скласти шкільний одяг? Якщо батько легко знаходить відповіді на ці питання, означає він вже приступив до важливої справи виховання акуратності і організованості.

Любов до порядку і уміння дотримувати його безпосередньо пов'язані з самостійністю, самоконтролем і умінням управляти своїм емоційним станом. Хто містить свої речі в порядку, той, швидше за все, відрізняється самодисципліною, витримкою, цілеспрямованістю.

Сьогодні в багатьох школах повертаються до вимоги відвідувати уроки в шкільній формі. Введення спеціального одягу для школи сприяє успішнішому навчанню. Надягаючи форму, дитина розуміє, що тепер він - учень, головне завдання якого вчитися, гідно поводитися, шанобливо відноситися до вчителів. Прийшовши додому після уроків і, знявши форму, дитина як би розлучається зі всіма шкільними проблемами, струшує вантаж учбових праць. Таким чином, спеціальний одяг для школи цілком може полегшити емоційні складнощі дитини.

Рекомендації по вихованню у дитини молодшого шкільного віку самостійності.

Учень проводить в школі 6-7 годин щоденно. У школі ніде усамітнитися: ні у класі, ні в їдальні, ні на зміні в коридорі. Від такої посиленої публічності деякі школярі втомлюються; одні з них стають занадто неспокійними, метушливими, при щонайменшому приводі ображаються, плачуть або пускають в хід кулаки; інші - можуть заснути прямо на уроці. Прийшовши додому, такі діти випробовують гостру потребу в самоті.
Удома діти зазвичай самі вишукують потайні куточки. Якщо у дитини немає своєї кімнати, де він може побути наодинці з собою, то вона може влаштовувати "будиночки" під столом, "штаби" в шафах, "притулки" під ковдрою. Така утомлена від публічності дитина відновлює свої психічні сили і в той же час освоює новий для себе досвід - спілкування з собою, розширюючи і заглиблюючи тим самим свій внутрішній світ, розвиваючи здібність до рефлексії і внутрішнього плану дії. Батьки, що йдуть назустріч своїм дітям в їх бажаннях усамітнитися, сховатися, сприяють розвитку особи дитини і зміцненню його психічного здоров'я.

Якщо дитина виявляється за ситуації, коли їй потрібно знаходитися удома після школи її самотність вимушена. Звичайно, батьки прагнуть не залишати дітей одних, особливо першокласників. Проте буває і так, що вже з другої чверті першого класу дитина самостійно проводить час до повернення батьків з школи.

Як допомогти йому не відчувати страху, бути організованим, самостійно виконувати домашні завдання? Спробуємо дати декілька рекомендацій, які зроблять самоту не таким гнітючим, а з часом допоможуть розвинути в дитині здатність самому розпоряджатися часом, який вона проводить удома одна.

1. Складіть разом з дитиною список справ, які йому належить виконати до приходу мами і тата. Перший список може бути табличкою, в якій дитина проставлятиме галочок, коли виконає черговий пункт. Для найменших школярів список може бути докладним.

"1. Перевір, чи добре замкнуті двері.

2. Переодягнися, повісь одяг на плічки.

3. Вимий руки з милом.

4. Візьми в холодильнику їду і розігрій в мікрохвильовій пічці".

Що стосується часу, то іноді і в другому класі діти плутаються в стрілках механічного годинника. А тому режимні моменти можна супроводжувати малюнками годинника із стрілками, що позначають певний час, або купити електронний годинник.

2. Кожен вечір можна домовлятися з дитиною, чим він займатиметься в час, позначений в списку як "вільне". Можливо, він за завданням батьків випише з книги вподобаний рецепт або прочитає, як краще залицятися за акваріумними рибками. Когось більше привертає читання книги, а когось - можливість конструювати моделі кораблів. Головне, щоб дитині було чим поділитися увечері, а вам - бути спокійними щодо того, що у сина або дочки є якась цікава справа.

Рекомендації по подоланню страху самотності у дитини молодшого шкільного віку

Небезпечно, руйнівно для психіки дитини постійно долати цей страх. Боротьба із страхом віднімає всі сили, йому немає чого вчитися, радіти, жити. Якщо до цього додається незадоволеність батьків: насмішка над боязкістю, різкість в оцінці ситуації, психіка дитини переживає подвійне навантаження: страх і відчай, безвихідність, незахищеність. Неминучі моменти самоти дитини можна зробити комфортнішими, якщо слідувати таким рекомендаціям

1. Промовляти правила безпеки (щодо знаходження будинку, різних непередбачених ситуацій, транспортних питань і т. п.) потрібно не один раз перед першим самостійним поверненням з школи, а регулярно без залякування дитини, а по можливості обіграє ситуацію ("Як би ти поступив, якби тебе попросила відкрити двері сусідка?").

2. Батьки можуть домовитеся про час, коли телефонуватиме дитині. Хай такі контактів буде декілька. У цій ситуації обов'язково слідує знаходитеся на зв'язку у той час, яке було обумовлено, інакше дитина може нафантазувати незрозуміло що. Якщо ж всі дзвінки відбуваються вчасно, у дитини складається уявлення про те, що мама і тато завжди в межах досяжності і можуть прийти на допомогу.

3. Обговорюючи події за день, слідуйте принципу "обговорювати - але не критикувати". Покладати надію на те, що дитина виконає всі пункти за списком проведення часу, не варто. В усякому разі, на це може потрібно декілька місяців, а то і весь період молодшої школи. До виконання складнішої домашньої роботи слід переходити після того, як засвоєні найосновніші моменти (дитина без зусиль підтримує в порядку свою шкільну форму, може самостійно розігріти обід, не забуває вимкнути плиту і воду, виконати уроки).

4. Особливо обмовляється час на телевізійні передачі і комп'ютерні ігри. Якщо дитина і без того переживає наодинці почуття страху, то телебачення може налякати її ще більше. Краще скористатися відеомагнітофоном, заздалегідь вибравши з дитиною ті касети, які можна буде подивитися, те ж стосується і комп'ютерних ігор.

Дата добавления: 2015-05-22