Правильне почування актора на сцені

Отже, перший обов'язок режисера — розбудити творчу ініціативу актора в потрібному (вірному) напрямі. Напрям визначається ідейним задумом всього спектаклю. Цьому задуму має бути підпорядковане ідейне тлумачення кожної окремої ролі. Режисер повинен добитися того, аби це тлумачення зробилося кровним, органічним надбанням актора. Потрібно, аби актор йшов по дорозі, вказаній режисером, вільно, не відчуваючи над собою жодного насильства. Режисер не лише не повинен поневолити актора, а навпаки, він повинен всіляко оберігати його творчу свободу, бо свобода — необхідна умова і найважливіша ознака правильного творчого самопочуття актора, а отже, і самої творчості.

Правильне самопочуття актора виявляється перш за все в тому, що він на все, що трапляється і відбувається на сцені, реагує як дана дійова особа абсолютно вільно і безпосередньо — відповідає на кожну репліку партнера тією або іншою інтонацією, тим або іншим рухом, жестом не тому, що йому режисер наказав саме так реагувати на цю репліку, і навіть не тому, що він сам собі це наказав, а тому, що так само собою сталось, так вийшло, так зреагувалось, абсолютно мимоволі, ненавмисно, вільно, саме так, як це і буває зазвичай в дійсному житті. Жодного насильства, жодного примусу, повна свобода — в цьому основна ознака правильного творчого самопочуття актора.

Але ця свобода зовсім не повинна перетворюватися на безвідповідальне свавілля анархічної фантазії. У тому-то і трудність, що всі реакції актора на сцені — кожна інтонація, кожен жест — мають бути не лише вільними, але ще і вірними, тобто повинні відповідати певному творчому задуму, заздалегідь поставленому завданню (і, зрозуміло, режисерському у тому числі). Вся поведінка актора на сцені має бути одночасна і вільним і вірним. Це означає, що на те, що все відбувається на сцені, на всі дії довкілля актор повинен реагувати так, щоб, по-перше, у нього було відчуття абсолютної ненавмисності кожної його реакції, — іншими словами, йому самому повинно здаватися, що він реагує так, а не інакше тому, що йому хочеться так реагувати, тому, що інакше він просто не може реагувати, — і аби, по-друге, ця єдино можлива реакція строго відповідала свідомо поставленому завданню (режисером або самим актором). Вимога дуже важка, але необхідне.

Допустимо, що акторові вказана режисером певна мізансцена. Актор зобов'язаний її виконати. Більш того: він зобов'язаний виконувати її всякий раз, на кожній репетиції, а потім — на кожному спектаклі. Він повинен виконувати її тому, що ця мізансцена не випадкова, вона продумана режисером, відчута і містить в собі певний сенс — вона так, а не інакше розкриває даний шматок п'єси і поведінку дійових осіб, і, отже, саме цю, а не яку-небудь іншу мізансцену повинен виконати актор. Але суть справи полягає в тому, що виконувати цю єдино можливу мізансцену актор повинен неодмінно так, щоб процес виконання був його органічною потребою. А це станеться лише тоді, коли актор зрозуміє, відчує, що задана йому поведінка є для даного образу в даних обставинах абсолютно необхідним, обов'язковим. Саме ця мізансцена, цей жест, ця інтонація. Тоді у нього і не виникне потреби здійснити іншу мізансцену. І це відчуття внутрішньої необхідності зробити так, а не інакше, викличе відчуття свободи.

Виконати вказану вимогу буває нелегко. Суспіль та поруч відбувається так. Режисер говорить акторові: от як ти повинен тут реагувати. І актор згоден, він зрозумів сенс і необхідність запропонованою йому сценічній реакції. Але він намагається її здійснити, і у нього це виходить штучно, розсудливо, нарочито, сковано. Режисер говорить йому: звільняю тебе від всяких зобов'язань, роби, як вийде, роби, як тобі хочеться! Актор робить, як йому хочеться, і виходить невірно — те, що він робить, не відповідає завданню, задуму, не відповідає певному розумінню образу, пов'язаному із загальною ідеєю спектаклю. Результат — спотворення задуму, спотворення ідеї. Лише тоді, коли необхідне робиться з відчуттям свободи, коли необхідність і свобода зливаються, актор дістає можливість творити. Поки актор використовує свою свободу не як усвідомлену необхідність, а як своє особисте, суб'єктивне свавілля, він не творить. Творчість завжди пов'язана з вільним підпорядкуванням певним вимогам, певним обмеженням і нормам. Але якщо актор механічно виконує поставлені перед ним вимоги, він теж не творить. І в тому і в іншому випадку повноцінної творчості немає. І суб'єктивне свавілля актора, і розсудлива гра, коли актор насильницький змушує себе до виконання певних вимог, — це ще не творчість. Елемент примусу в творчому акті має бути абсолютно відсутнім: цей акт має бути гранично вільним і в той же час підкорятися необхідності. Як цього досягти?

По-перше, необхідно мати витримку і терпіння, не задовольнятися до тих пір, поки виконання завдання, не стане органічною потребою актора. Для цього режисер повинен не лише роз'яснити акторові сенс свого завдання, але і захопити його цим завданням. Він повинен роз'яснювати і захоплювати — впливаючи одночасно і на розум, і на відчуття, і на фантазію актора — до тих пір, поки сам собою не виникне творчий акт, тобто доки результат режисерських зусиль не виразиться у формі здійснений вільною, як би зовсім неумисній, мимовільній реакції актора.

Трудність цього полягає в тому, що всі репліки і вчинки партнера, всі факти, що відбуваються на сцені, і події, аж до самого фіналу п'єси, відомі акторові заздалегідь. А тим часом він зобов'язаний будь-якій заздалегідь відомий йому факт сприйняти як щонайповнішу для нього несподіванку. Він повинен вірити, що він не знає, яку репліку зараз виголосить партнер, і що він потім на неї відповість, хоча і те і інше він заздалегідь вивчив напам'ять. Творче самопочуття актора найяскравіше виявляється саме в цій здатності заздалегідь відомі дії сприймати як несподівані і так же на них відповідати. Той, хто взагалі на це не здатний, — не актор.

Отже, творче самопочуття актора виражається в тому, що він, знаходячись на сцені, всяка заздалегідь відома дія приймає як несподіване і відповідає на нього вільно і в той же час вірний.

Саме такий самопочуття і повинен прагнути викликати режисер в акторові і потім всіляко його підтримувати. Для цього він повинен знати способи і прийоми роботи, які допомагають здійснити це завдання, і навчитися застосовувати їх на ділі. Він повинен знати також і ті перешкоди, які стоять перед актором на шляху до творчого самопочуття, аби допомагати акторові усувати і долати ці перешкоди.

На практиці ми стикаємося із зворотним: режисер не лише не прагне привести актора в творчий стан, але, напроти того, своїми вказівками і порадами всіляко цьому заважає. А тим часом правильне творче самопочуття актора на сцені — необхідна умова творчого акту, яким повинен увінчатися всякий творчий процес, що має на меті створення як окремої сценічної фарби, так і всього сценічного образу в цілому.

Які ж прийоми і способи режисерської роботи сприяють творчому самопочуттю актора і які, навпаки, служать перешкодою для його досягнення?

Дата добавления: 2015-05-22