Продуктивність праці та її планування

Найважливішим показником, що слугує для визначення результативності трудової діяльності як окремого працівника, так і колективу підприємства є продуктивність праці.

Продуктивність праці є вирішальним чинником підвищення ефек­тивності виробництва. Економічна сутність продуктивності праці по­лягає в тому, що вона виражає співвідношення між кількістю вироб­леної продукції та затратами робочого часу на її виготовлення. Отже, вона характеризує ефективність цих витрат у процесі суспільного виробництва.

Залежно від ступеня розвитку умов виробництва одна й та сама кількість праці протягом певного часу може дати більшу або меншу кількість продукту. І справді, чим краще оснащене підприємство, чим ефективніше воно використовує техніку та застосовує нові технології, чим вищий на ньому рівень соціального забезпечення робітників, тим вищою буде продуктивність праці, і навпаки.

Продуктивність праці - це показник, який характеризує ефективність праці в процесі виробництва продукції та показує здатність працівника випускати визначену кількість продукції за одиницю часу.

Затрачена праця на виготовлення одиниці продукції поділяється на живу та минулу. До живої праці відносять діяльність лю­дей (працівників), які безпосередньо виготовляють певний продукт. Минула праця – це діяльність машин, механізмів, устаткування, на виготовлення яких було затрачено працю, але в минулому.

У економічній теорії розрізняють продуктивність індивідуальної та загальної праці. Продуктивність індивідуальної праці визначає продуктивність конкретної живої праці та вимірюється кількістю про­дукції, яка виробляється за одиницю часу (виробіток), чи кількістю робочого часу, яка витрачена на виготовлення продукції (трудо­місткість).

Проте для економіки в цілому важливим є показник, що харак­теризує ефективність загальної праці – продуктивність загальної праці. Він визначається відношенням виробленого за розрахунковий період (в основному за рік) національного валового доходу до кількості працівників, зайнятих у сфері виробництва.

Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом зіставлення результатів праці у вигляді обсягу виробленої продукції з витратами праці (середньообліковою чисельністю персоналу).

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що виготовлено за одиницю часу або приходиться на одного середньооблікового працівника.

Методи вимірювання продуктивності праці розрізняються залежно від способів визначення обсягів продукції, що виробляється. Існує три методи визначення виробітку:

1) натуральний передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу виробленої продукції в натуральних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах; різновидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні;

2) вартісний передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу виробленої продукції в грошовому вираженні до затрат часу, вираженого в середньообліковій чисельності працівників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин);

3) трудовий передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість працівників).

Оберненим показником до виробітку є показник трудомісткості. Під трудомісткістю продукції розуміється сума всіх витрат праці на виробництво одиниці продукції на даному підприємстві.

За характером та призначенням витрат праці розрізняють нормативну, фактичну та планову трудомісткість.

Нормативна трудомісткість окремого процесу дорівнює сумі витрат робочого часу окремого робітника чи бригади на виготовлення одиниці продукції або виконання комплексу.

Планова трудомісткість визначається на основі показників нормативної трудомісткості. Така трудомісткість, як правило, менша від нормативної на величину зменшення трудових витрат, що передбачено організаційно-технічними заходами підприємства, але вона може дорівнювати й нормативній.

Планова та нормативна трудомісткість визначаються в людино-годинах.

Фактична трудомісткість показує фактичні витрати робочого часу.

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (П_пл) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Q_пл або N_пл) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Ч_пл):

. (2.75)

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Підвищення продуктивності праці істотно впливає на обсяги виробництва. Розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці здійснюється за формулою:

(2.76)

де DЧ - приріст чисельності, %

DQ - приріст обсягу виробництва, %.

Дата добавления: 2015-05-22