Розділ І. Концепція «кінця історії» Ф. Фукуями та її вплив на американську філософську думку

ВСТУП

РОЗДІЛ І.

КОНЦЕПЦІЯ «КІНЦЯ ІСТОРІЇ» Ф.ФУКУЯМИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА АМЕРИКАНСЬКУ ФІЛОСОФСЬКУ ДУМКУ……………………………..….…4

РОЗДІЛ ІІ. С.ХАНТІНГТОН І ТЕОРІЯ «ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛАЗАЦІЙ» В ГЕОПОЛІТИЧНІЙ РОЗРОБЦІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН……………..…11

РОЗДІЛ ІІІ. «КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ» ТА «ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ»: ТОЧКИ ДОТИКУ ТА ВІДМІННОСТІ КОНЦЕПЦІЙ………………………………….....17

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………………22

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ ………………..23

Актуальність теми. Вибір даної теми дослідження обумовлений значним інтересом до можливого майбутнього світового порядку. Досить актуальними і ґрунтовними в цьому ракурсі виступають праці та погляди відомих американських політологів Семюеля Хантінгтона та Френсіса Фукуями. Концепції «зіткнення цивілізацій» та «кінця історії» є своєрідною спробою проаналізувати міжнародну конфігурацію сил та здійснити спробу зазирнути в найближче майбутнє. Разом з тим, ідеологічне підґрунтя та практичні кроки в висвітленні поглядів американських вчених не позбавлені раціонального змісту. Також, вивчення цих позицій є тісно пов’язані з Україною, так як фундаментальні речі – лібералізм, демократія є не чужими для нашої країни в плані побудови держави, заснованої на таких принципах.

Метою вивчення даної тематики є аналіз теоретичних конструкцій американської філософської думки кінця XX століття та пошук взаємозв’язків та взаємовиключень в визначенні оптимального майбутнього для світових цивілізацій. В ході реалізації поставленої мети визначено такі завдання:

- прослідкувати виникнення та зміст концепції «кінця історії» та її вплив на розвиток американської філософської думки;

- проаналізувати теоретичну складову теорії «зіткнення цивілізацій» та її місця в сучасних міжнародних відносинах;

- здійснити порівняльний аналіз концепції «кінця історії» та теорії «зіткнення цивілізацій» щодо спільності та відмінності позицій.

Об’єктом дослідження є американська політологічна думка кінця XX століття.

Предметом дослідження є аналіз та вивчення теорій та концепцій С.Хантінгтона та Ф.Фукуями.

Американська філософська думка кінця XX століття позначена появою великою кількістю позицій стосовно світового майбутнього. Одним з таких представників, який висловив свої погляди стосовно ідеологій сучасного світу, виступив Френсіс Фукуяма, американець японського походження. Здобув блискучу політологічну освіту, яка і стала запорукою його визнання в світових наукових колах. Кар'єра одного з найбільш шанованих політологів сучасності розпочалася в Управлінні політологічних досліджень RAND-корпорації, де він працював з 1979 по 1996 рік. З 1996 року по теперішній час Ф. Фукуяма є професором політології в Університеті Дж. Мейсона в місті Фейрфакса (штат Вірджинія) [8]^.

У 1989 р. Ф. Фукуяма опублікував у журналі «National Interest» статтю з інтригуючою назвою - «Кінець історії?».Вона була передрукована більш, ніж у тридцяти країнах. А в 1992 році він опублікував книгу «Кінець історії і остання людина»[10]. Теорія «кінця історії» Ф. Фукуями була сформульована в західному контексті в кінці 1980-х рр., в той час коли західне співтовариство вже було впевнене у своїй перемозі в «холодній війні». Прихід до влади в Радянському Союзі реформатора Горбачова тільки зміцнив упевненість Заходу в радянській слабкості, що дало поштовх до появи теорій, що відображають правильність застосування західних моральних, політичних та економічнихстандартів щодо навколишнього світу.

Однією з таких теорій і стала концепція Ф. Фукуями.
У своїй гучній роботі «Кінець історії» він висунув тезу про повне розв'язання кризи, яка лежала в основі «холодної війни», а саме конфлікту двох ідеологій - ліберальної демократії і комунізму. Комунізм зазнав поразки в цьому протистоянні, що посприяло появі нових перспектив для торжества демократичнихпринципів в усьому світі [1].

Особливий інтерес з цієї тематики становлять роботи: «Кінець історії?» (1989 р.) і «Кінець історії і остання людина» (1992 р.), які можуть розглядатися не лише як спроба дати критичний опис комуністичного типу суспільства і показати всі переваги демократичного, завдяки якому відбулися істотні зміни в країнах соціалістичного табору, а й як прогноз на майбутнє. Спираючись на інтерпретації кінця історії Гегеля і Кожева, Фукуяма приходить до висновку, що лібералізм і ліберальні інститути, такі як верховенство закону, представницька демократія та ринкова економіка набувають універсальне значення.

Фукуяма теоретично висловив і політично обгрунтував переконаність у відношенні майбутнього після завершення «холодної війни». Аналізуючи процеси реформ в СРСР і КНР, зміни в інтелектуальному кліматі цих двох країн, відзначаючи зміни в інших регіонах, Фукуяма робить висновок: зміни, що відбулися є не просто кінець холодної війни»чи закінчення будь-якого післявоєнного періоду - настає кінець історії, як такої... Кінець історії, за Фукуямою, виливається в «закінчення ідеологічної еволюції людства і універсалізацію західної ліберальної демократії, як остаточної форми людського правління» [3].

«Тріумф Заходу, західної ідеї очевидний, - впевнено заявляє Ф. Фукуяма, - перш за все тому, що у лібералізму не залишилося ніяких життєздатних альтернатив. В останннє десятиліття змінилася інтелектуальна атмосфера найбільших комуністичних країн, у них почалися важливі реформи. Цей феномен виходить за рамки високої політики, його можна спостерігати і в широкому поширенні західної споживчої культури, в найрізноманітніших її видах: це селянські ринки та кольорові телевізори - у нинішньому Китаї звичне явище; відкриті в Москві кооперативні ресторани та магазини одягу; перекладений на японський лад Бетховен в токійських лавках, і рок-музика, яку з рівним задоволенням слухають у Празі, Рангуні і Тегерані ^»

Звідси і робився висновок про «кінець історії»: те, чого ми свідки, - не просто кінець холодної війни або чергового періоду післявоєнної історії, але кінець історії як такої, завершення ідеологічної еволюції людства та універсалізації західної ліберальної демократії як остаточної форми правління. Це не означає, що надалі жодних подій відбуватися не буде, і сторінки щорічних оглядів газет з міжнародних відносин тепер будуть порожні, - лібералізм переміг поки тільки в сфері ідей, свідомості; в реальному, матеріальному світі до перемоги ще далеко. Проте є серйозні підстави вважати, що саме цей, ідеальний світ і визначить, в кінцевому рахунку, світ матеріальний.

У якому ж сенсі вжив Фукуяма тут словосполучення «кінець історії»? У тому сенсі, що зі знищенням комунізму людство вступає в останню стадію свого політичного розвитку - стадію ліберальної демократії і глобалізаційногокапіталізму. «Ліберальна демократія може являти собою кінцевий пункт ідеологічної еволюції людства»[10, c. 134] У цій статті, Ф. Фукуяма не тільки поховав комунізм, а й поставив хрест на суспільної еволюції: про яку суспільно-економічній еволюції може йти мова, якщо нічого краще західної демократії і глобалізаційного капіталізму немає і бути не може? Це і є «кінець історії». Ясно, що цей термін явно невдалий, але він увійшов в історію. Ось чому його треба постійно розшифровувати як «кінець марксистської ідеології», з одного боку, і як «кінець суспільної еволюції», з іншого.

Антиеволюціоністська парадигма Ф. Фукуями, сформульована ним у концепції «кінця історії», є одночасно інволюціоністською, оскільки його прагнення до «завершення» суспільної еволюції означає не що інше, як бажання загальмувати суспільний прогрес, залишити в минулому всяку думку про побудову суспільства, більш досконалого, ніж ліберальний капіталізм. Між тим, сам Ф. Фукуяма зовсім не усвідомлює себе ретроградом. Він усвідомлює себе більше оптимістом, ніж песимістом. Його оптимізм грунтується на вірі в прийдешню глобалізацію, тобто встановлення на Землі «нового світового порядку» на чолі з новою батьківщиною його предків. Більш того, він долучає себе навіть до спадкоємців Георга Гегеля, якого він відкрив для себе через Олександра Кожева (1902-1968) і який, на його думку, теж був теоретиком «кінця історії», але помилково досі сприймається як попередник до Маркса. Він писав: «Гегель вважаючи, що в якийсь абсолютний момент історія сягає кульмінації - в той саме момент, коли перемагає остаточна, розумна форма суспільства і держави». На нещастя для Гегеля, його знають нині як предтечу Маркса і дивляться на нього крізь призму марксизму; лише деякі з нас зуміли ознайомитися з його роботами безпосередньо. Втім, у Франції робилася спроба врятувати Гегеля від інтерпретаторів-марксистів і воскресити його як філософа, ідеї якого можуть мати значення для сучасності.

Крім Г. Гегеля, викладеного за О. Кожевим (Кожевниковим), Ф. Фукуяма називає в якості іншого теоретика «кінця історії» Макса Вебера (1864-1920). Він був опонентом К. Маркса. Якщо останній виводив духовну надбудову суспільства з його економічного базису, то М. Вебер, навпаки, виводив базис з надбудови. Він намагався це довести на прикладі протестантської етики, яка, завдяки її встановлення на аскетизм, забезпечила, на його думку, її прихильникам безбідне існування. М. Вебер, як і його учень Ф. Фукуяма, бачив у капіталізмі завершення суспільної еволюції.

Слідом за М. Вебером Ф. Фукуяма перевертає К. Маркса з ніг на голову, він говорить, що нерозуміння того, що економічна поведінка зумовлена свідомістю і культурою, призводить до поширеної помилки: пояснювати ідеальні явища за своєю природою матеріальними цінностями та категоріями. Китайська реформа, наприклад, а також реформа в СРСР зазвичай трактуються як перемога матеріального над ідеальним, - як визнання того, що ідеологічні стимули не змогли замінити матеріальних і для цілей успіху слід апелювати до нижчих форм особистої вигоди. Проте глибокі вади соціалістичної економіки були всім очевидні вже тридцять чи сорок років тому. Чому ж соцкраїни стали відходити від централізованого планування лише в 80-х? Відповідь слід шукати у свідомості еліти та її лідерів, які вирішили зробити вибір на користь «протестантського» благополуччя та ризику і відмовитися від «католицької» бідності і безпечного існування. І це ні в якому разі не було б неминучим наслідком матеріальних умов, в яких ці країни перебували напередодні реформи. Навпаки, зміна відбулася в результаті того, що одна ідея перемогла іншу.[7]

Ідею «кінця історії» в аналізованій статті Ф. Фукуяма обгрунтовує не лише з історико-наукової точки зору, але і з суспільно-історичної точки зору. Він виводить її з перемоги лібералізму над фашизмом і комунізмом. Так, з приводу останнього він міркував, що набагато більш серйозним був ідеологічний виклик, кинутий лібералізму іншою великою альтернативою - комунізмом.

Оскільки, ліберальному суспільству притаманне фундаментальне нерозв'язне протиріччя: це - протиріччя між працею і капіталом. Згодом воно послужило головним звинуваченням проти лібералізму.

«Озираючись назад, ми, що живемо у вік старості людства, могли прийти до наступного висновку. Жоден режим - жодна «соціоекономічна система» - не може задовольнити всіх і всюди, в тому числі і ліберальна демократія. Питання не в незавершеності демократичної революції, тобто не в тому, що блага свободи і рівності не були розповсюджені на всіх людей, а проблема в незадоволенні свободою і рівностю. Таким чином, ті, хто залишився незадоволеним, завжди будуть мати потенціал запустити історію наново ^»1.Але вирішити це протиріччя, з точки зору Ф. Фукуями, західному лібералізму нічого не вартує. [10, c. 256] Із завидною легкістю він оголошує, що класове питання успішно вирішене Заходом. Американський капіталізм для Ф. Фукуями, незважаючи на його деякі шорсткості - вінець створення. Він пише: «Це не означає, що в Сполучених Штатах немає багатих і бідних або що розрив між ними в останні роки не збільшився. Однак коріння економічної нерівності - не в правовій та соціальній структурі нашого суспільства, яке залишається фундаментально егалітарним і помірно перерозподільним; справа швидше в культурних і соціальних характеристиках складових його груп, що дісталися у спадок від минулого ^»2. Інакше кажучи, розрив між багатими і бідними з часом стає в США все більшим і виною цього є не капіталізм, а самі багаті і бідні. Тут можна припустити, що багаті тут трохи більще винні бідних, бо на їхньому боці влада, яка могла б, зрештою, прийняти таке чудове законодавство, яке остаточно перетворило б Америку в земний рай.

На цій оптимістичній ноті ми закінчимо роботу зі статтею Ф. Фукуями «Кінець історії?». Тим більше що й сама ця стаття написана у досить оптимістичному дусі з однієї причини. Ось як вона формулюється самим автором: «... події в Радянському Союзі - батьківщині світового пролетаріату - забивають останній цвях у кришку труни з марксизмом-ленінізмом» ^1. Ось що він на мав на увазі, кажучи про «кінець історії». Але, привид комунізму все-таки і до цих пір бродить не стільки по Європі, скільки по Азії. Ось чому Китай для них – найбільша загроза. Але привид комунізму бродить, як не дивно, і по свідомості Ф. Фукуями. Ось чому він і видав США за безкласове суспільство, але ж безкласове суспільство і є комунізм. Позбутися від цієї примари можна тільки одним способом - замінити його на інший привид - привид ліберального капіталізму.

Зрозуміло, що Фукуяма має на увазі конкретну історію Заходу, і навіть точніше: історію Нового часу. Однак справа в тому, що історія Заходу - це єдина готівкова історія, оскільки російська історія, якщо і не скінчилася, у всякому разі, насильно перервана на невідомий термін. Сьогодні Фукуяма закликає до мирної і поступової перебудови світу. Це послідовно випливає з його поглядів: лібералізм і демократія мають охопити весь світ як гниль та цвіль. І тільки так вони здатні перемагати. Насильницькі дії шкідливі, оскільки викликають відповідну самоорганізацію.

Відповідно до фукуямівської теорії, незахідні спільноти у цьому сенсі є лише майбутньої проекцією західних цінностей. Акцент у «Кінці історії» зроблений саме на «вичерпаність» систематичних альтернатив Заходу, адже саме Захід, на думку автора, в сьогоднішньому світі залишається співтовариством з переважаючим інші своїм авторитетом і своєю мораллю [4, c. 78]. Саме тому західні цінності підлягають глобальному розповсюдженню, незалежно від того, вітається це іншими акторами міжнародної системи чи ні. Таким чином, своєю теорією Ф. Фукуяма підтвердив свою прихильність до цінностей лише одного з існуючих спільнот - західного. Тому, не дивно, що концепція «кінця історії» зазнала критики як ідеалістична і дещо спрощена [5].

Дата добавления: 2015-05-22