Тема 7. Німецька класична філософія

1. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку нової європейської філософії.

2. Критична філософія І.Канта.

3. Філософська система і метод Гегеля.

4. Антропологічна філософія Л.Феєрбаха.

Період від 80-х рр XVIII ст. – Кант (1785 р.) «Критики чистого розуму» до середини ХІХ ст. – до смерті Гегеля.

Термін «Німецька класична філософія» першим вжив Енгельс,одне з теоретичних джерел марксизму.

Гегель пророкував смерть мистецтва.Німецька культура – ідея неспівпадання матеріального і духовного.Німецька філософія складається з особистостей.Гегель – історія «естетики (естетика) – по конспектах його учнів.»

Чому класична:

1) Стала закономірним розвитком попереднього розвитку філософської думки і увібрала в себе найважливіші її досягнення.

2) Піднесла на новий рівень формування та вирішення основних філософських проблем,що склали зміст філософії всіх попередніх епох.

3) Німецька філософія збагатила філософію цілою низкоюідей та принципів:

- розглядає філософії і її роль в культурі як гуманістичну;

- розглядає філософію як строгу і системну науку,але відрізняли її від природно-математичних наук(філософія прагнула підмінити природничі науки.Метафізика Канта – вчення про людські можливості пізнання світу.Гегель- філософія – метафізика з точки зору методу.Метафізика як антидіалектика.Значною мірою внесення нового змісту для європейської філософії;

- розрізняє принцип активності (діяльності),систематичності знань та рефлексії (принцип рефлексії – вироблення знань за рахунок рефлексії над попереднім – переосмислення) «Рефлексія рефлексії» Гегеля;

- діалектичний метод як теорія розвитку (розробка).

Кант - діалектичність - це антинамічність:

- історизмфілософських теорій з позоцій раціоналізму.Закони історії тлумачаться як принципи історичної розумності (Гегель: все дійсне – розумне,все розумне – дійсне);

- розгляд людини,її сутності і історичного буття як таких,що пронизані свободою.Свобода розглядається як здатність людини до розумної діяльності. Кант,Фіхте,Шеллінг,Гегель,Феєрбах.

Феєрбах розглядає людину,опираючись на матеріалістичний і атеїстичний світогляди.Був гегельянцев. Антропологічний матеріалізм.Нова філософія – філософія людини

Кант – засновник Німецької класичної філософії (1785 – 1804р.р.). Член трьох академій,професор.Вплив: школи Лейбніца-Вольфа,Декарта,Юма. Етичні ідеї Руссо. 2 періоди творчості:

1. Докритичний (50-60р.р.) «Загальна природна історія і теорія неба» - гіпотеза Канта-Лапласа про походження космосу з газової туманності.

2. Критичний (70-ті роки і до кінця життя).Початок Німецької класичної філософії з роботи.

Може бути третій період – (90-ті роки) присвячений проблемі людини.

Кант назвав в другому періоді – «коперніканський переворот» в філософії – визначається наступним:

1. Кантівський новий підхід до пізнання,акцент уваги на специфіці пізнаючого суб єкта.Перехід від метафізики субстанції до теорії суб єкта.

2. Пізнання розглядається як діяльність по створенню інтелектуальної взаємодії людини зі світом.

3. Філософія можлива як критика пізнавальних здібностей людини,визначник меж і можливостей її розуму.

4. Кант здійснює поділ буття на світ природи,де діє необхідність і світ людини,де діє свобода,що і обумовило розгляд активності суб єкта та історії як способу його самоздійснення в Німецькій класичній філософії.Історія – процес самоздійснення людини.

«Критика чистого розуму»:

1. Як можливе знання?Вчення про чуттєвість; аналітика і діалектика. Чуттєвість + розсудок + розум = акт синтезу – це пізнання.Чуттєве пізнання набирає форми.Розглядає чуттєвість і мислення як дві невід ємні складові пізнання(Чуттєві враження не є чуттєвістю від розсудкової діяльності).Простір і час – неодмінні умови всякого чуттєвого досвіду,але як такі вони вносяться в цей досвід самим суб єктам пізнання,тому вони є апріорними додосвідники).Категорії,спосіб впорядкування.Розділення понять «явище» - пов язане з чуттєвим сприйняттям,формами споглядання їх поєднання; та «річ-у-собі». Явище – «умова» здійснення пізнавальної діяльності.Річ-у-собі - не може стати предметом досвіду і бути пізнаною.Їх можна лише мислити.Найскладніше поняття в кантівській філософії агностицизм Канта – заперечення можливості повного пізнання світу. «Річ-у-собі» - межа нашого пізнання.Намагання виявити можливості людського пізнання як такі.Реакція Канта на (раціональний) пізнавальний оптимізм Просвітництва («Знання – сила» і т.д.)Кант,Гегель: умови,які забезпечують умови пізнання.Трансцендентальний і трансцендентний – Кант надає гносеології змісту.Трансцендентальний (-е) – те,що відноситься до апріорних умов можливого досвіду,до формальних умов пізнання,які організовують науковий досвід (характерне існування понятійних форм допомагає пізнанню).Трансцендентне – все те,що виходить,існує за межами досвіду.Протистоїть в цьому сенсі іманентному.Пов язане з «річчю-у-собі» - те,що недоступне пізнанню і тому є предметом віри (Бог,душа,безсмертне).На рівні розсудку формування теоретичного знання,яке характеризується загальністю і необхідністю (сфера аналітики,одночасно – логіки). Формується за рахунок категорії розсудку.Категорії – логічні форми мислення,що мають апріорний і суб єктивний характер (суб єкт як загальне).

4 групи категорій:

1. Кількості

2. Якості

3. Відношення

4. Модальність

Функції категорій:

- синтезу (поєднання чуттєве і розсудкове теоретично)

- об єктивації(всередині самого себе) – вираження об єктивності (всередині знань,але не по відношенню до дійсності,впорядкування через систему категорій)

Недолік: не досліджує яким чином ці категорії виникають.Гегель спробує показати їх історичне становлення.Але людське пізнання на цьму не закінчується.

Як можлива метафізика? На це питання відповідає трансцендентальна діалектика як критичне дослідження розуму в його намаганні дати позитивну відповідь на кардинальні філософські питання.Розум виступає як вища теоретична здібність людини,здатністьдо умовиводів (розсудок – до суджень). В ньому здійснюється прагнення до досягнення ідеалу. «пізнання» - орієнтація на «річ-в-собі» і на позадосвідне пізнання речей,досягнення безумовного і безконечного (подолання простору і часу).Ідея – це форма мислення розуму,що не має і не може мати адекватного об єкта,але служить регулятором побудови всеосяжної теоретичної системи.Основна характеристика розуму – його антинамічність – внутрішня суперечливість в судженнях,що виступає як загострена логічна форма вирішення проблемних ситуацій.Ядро,основна характеристика Кантівської діалектики. Негативна діалектика: виявляє суперечності,але не вирішеє їх.Межі розуму не можуть бути розповсюджені на віру.Обмеженість класичного раціонального підходу. Поряд з розумом існує і віра,її раціоналізувати не можна.

«Критика чистого розуму».

Вирішення антинамічності – в сфері практичного розуму.Воля.Предметом практичного дослідження є належне.

- людина причетна до двох світів: чуттєвий і практичний

- автономність людини стосовно практичної природи світу завдяки здатності до моральної поведінки.Також стосовно релігії.Одні сфери не можуть бути підпорядковані іншим.

Основні характеристики людської волі має бути добра воля.

Категоричний імператив – форма і зміст будь-якої дії,що претендує на моральність.Він замінює риродну необхідність необхідністю вчинку,що здійснюється з поваги до морального закону.Коли людина здійснює моральну поведінку – то вона свідомо приймає моральний закон,регальну – потрапляє в такі обставини,що має йому пдкорятися.

Ригористична етика – на перше місце повеління,вимога.

Формалістична етика.Елемент гуманізму – поступати так,щоб максима твоєї волі могла мати силу загального законодавства.Моральні вчинки – повага до кожної людини.Максима – вимога. «Чини так,щоб інша людина була для тебе ціллю,а не засобом».Більший акцент,з так званою відповідальністю за власний вибір.Категоріальний імператив надає моральним умовам характер універсальності.Тому категоріальний імператив носить синтетично-апріорний характер,який є найвищим універсальним і формальним принципом людської поведінки.Етика Канта тлумачить розумним свободи.Наголошується на розриві між моральністю і щастям (евдемонізм).Виправдання існування Бога,бо людина прагне до щастя,сподіваючись на те,що її моральна поведінка не залишиться непоміченою.Етика дає підстави для виправдання релігії.Практичність філософії Канта – моральна теологія (людина поьребує Бога,аби бути моральною).Стає заснувальником практичної філософії – вирішує питання поведінки,волі,цінностей людини.

«Критика здатності суджень» - розгляд естетичної проблематики і розглядає естетику як філософську науку,що дає філософії закінченість і внутрішню досконалість,оскільки долає суперечність усіх інших видів діяльності.У нього це наука не про об єктивні властивості предметів,а про спефічну здібність нашого судження (нашу і рефлекторну) щодо предметів,уявлення про які викликають у нас почуття щодо незадоволення чи незадоволення.Суб єктивна естетика – аналізує суб єктивні здатності людини до отримання задоволення (не підкриплені матеріальними речами).Родоначальником підходу до естетики як неінтересованою по своїй сутності (задоволення від процесу споглядання). Вищий рівень гри потенціальних людських здібностей і можливостей.Теорія цінностей.

Фіхте: світ – це співвідношення «я» і «не я».Ідея самостійності. Шелінг: ідеалізм.Проблема філософії мистецтва.Філософія ідеї романтизму.Філософія включає тільки раціональне,а мистецтво – образне.Філософія є органом мистецтва.

Г.Гегель (1770-1831 р.р.) є одиним із стовпів Німецької класичної філософії – опирається на глибоке вивчення всієї філософської традиції,перевага – філософії Платона,Спінози,Гердера,Канта і Шеллінга. «Феноменологія духу» (1807 р.) – єдина опублікована.Проблеми логіки – «Наука логіки», «Філософія духу», «Філософія релігії», лекції по історії філософії,естетика.В Німецькій філософії вперше формується історія філософії.Гегель розглядає як цілісний процес філософії розкривається через історію філософії. «Філософія природи» - єдина про природу. «Філософія історії».

Основні ідеї філософії Гегеля:

1. Створив і розробив метод діалектики на основі об єктивного ідеалізму.В основі світу лежить Абсолютна ідея,яка одночасно є ідаельним началом і універсальною схемою творчої діяльності духу.

Абсолютна ідея – це: об єкт,суб єкт знання,субстанція.

Разом з тим,це – безособова надлюдська свідомість,що включає систему чистих понять,які Гегель ототожнює з сутністю речей.Поняття відчуження і самопізнання Абсолютної ідеї.Весь світ розглядається як форма відчуження і самопізнання Абсолютної ідеї (людські мислення,природа).Абсолютні конкретності їм надає напрям,у якому вони розвиваються. Для Гегеля природа нецікава.Для самопізнання Абсолютної ідеї потрібна сфера духовності,а в природі її немає.Тріадність (хоча є і у індивідуальних мислителів).

Етапи (сфери) Абсолютної ідеї:

1) Перебування Абсолютної ідеї в лоні чистго мислення – логіка.Зміст ідеї виражається в системі категорій (за це звинувачують в панлогізмі).

2) Природа як форма інобуття Абсолютної ідеї,що розгортається в просторі.Ідею розвитку вносить в природу сама Абсолютна ідея.

3) Мислення та історія людства,оскільки Абсолютна ідея реалізується в адекватній для неї формі людської свідомості і самосвідомості.

2. Розвиток методу діалектики,який опирається на його вчення про пізнання як розгортання внутрішнього змісту реальності,що має понятійний характер.

Основні етапи пізнавальні:

- чуттєва достовірність – опирається на ідею тотожності буття і мислення. Критикує агностицизм Канта.

- сприйняття – розуміння предмету як речі з певними властивостями;

- розсудок – прагнення до виявлення внутрішнього,закономірного,в тому числі і до відкриття тих чи інших законів.

Гегель розробив 3 взаємопов язане вчення:

- вчення про буття

- вчення про сутність

- вчення про поняття.

Вчення про буття: небуття – найменше визначене.Система категорій: ніщо буття,стновлення (3 взамопов язані категорії).Категорії: кількість,якість,міра,стрибок (революційна зміна). Кількість і якість постійно відбувається в процесі взаємодії.Вчення про сутність: рух від буття до виявлення його сутності.Явище і сутність. «Буття в собі», «буття для нас» (сутність можемо розкрити для себе). Ціле і частина,одиничне і загальне.У вчення Гегель формулює закон єдності ядро боротьби протилежностей: уже – діалектичним джерелом будь-якого розвитку є внутрішньо притаманні буттю суперечності.Вчення про поняття: дослідження поняття як єдність значимої і реалізованої сторін дійсності.Поняття виражає найглибшу основу сущого,виступає абсолютною творчою силою.

Загальне – закладене в Абсолютній ідеї

Особливе – рівень вираження в одиничного

Одиничне – в яких формах виявляється.

Суб єктивнм характеристика

Логіка - саме вона на думку Гегеля виражає єдність руху,речі,що розвивається і руху ідей,що її охоплює.

Основні принципи логіки (діалектики):

1) Єдність логічного і історичного

2) Єдність абстрактного і конкретного

3) Єдність індивідуального і загального

Ці принципи використовував Маркс: від діалектичного мислення до діалектичної дійсності.Діалектичний метод виступає основою і душею його логіки,що дозволяє осягнути і осмислити її принципи.

Філософію духу розділили:

1) Суб єкт духу,що включаз вчення про індивідуальну духовність людську душу і свідомість – явище духу у його відношенні до предметів. 3 форми свідомості:

- чуттєва

- самосвідомість

- розум як єдність свідомості та самосвідомості.

2) Об єкт духу,що відрізняє людину від тварини і пов язаний з суспільними відносинами.Перш за все – право і мораль.Організація людини як соціальної істоти: сім я, громадське суспільство,держава і історія.

Проблема свободи. Основна мета об єктивності духу – реалізація людської свободи.Відрізняє їїї від сваволі.Особистісна свобода волі.Поруч з поняттями мораль вводить моральність – рівень людського приймання і виконання моралі.Вона є вищою формою реалізації об єктивного духу.Свободна істота,яка зважає на свободу інших – внутрішні причини,а не зовнішні.Проблема відчуження.Приватна власність – щоб обминути голу суб єктивність людини

Важливі аспекти проблеми відчуження:

1. Онтологічний – Абсолютна ідея самовідчужується.Поняття опредмечування,розпредмечування і відчуження (з матеріального в ідеальне)

2. Гносеологічний – співвідношення між істиною і заблудженням.Не можемо пізнати до кінця.

3. Соціальна форма – співвідношення свободи і необхідності,теорії іпрактики,істини в цілому і конкретного етапу її вираження.

Філософія історії.Момент розумності в історії: все дійсне – розумне,все розумне – дійсне.Розглянемо розвиток історії,як процес свободи (Кондорсе – розуму),неперервний процес поступового розвитку людства,поєднання загального та індивідуального.

4 етапи всесвітньої історії:

- східний світ

- грецький світ

- римський

- німецький світ – приходить до усвідомлення свободи як такої.

В результаті діяльності отримані і небажані результати – «хитрість розуму» або «хитрість практики».

3) Абсолютний дух – вищий ступінь розвитку абсолютної ідеї,він не пов язаний з кінченними визначеннями і розглядається Гегелем як повністю свободним.

3 форми розвитку Абсолютного духу:

- мистецтво

- релігія (вища форма – християнство)

- філософія – вища форма розвитку – система.

Ідея смерті мистецтва.Суперечності:

1. Основна суперечність – між системою і методом.Система п.б. завершена, але метод – діалектичний.

2. Панлогізм – логічні конструкції визначають зміст реальності

3. Намагання підпорядкувати одиничне,індивідуальне загальному.

4. Телеологізм – розгляд історії як такої,що рухається до певної мети (завершення).

Консервативне(релігійна сторона) і революційне (лівогегельянство)- Маркс,Енгельс. Тяжіння до єдності,тотожності,суперечностей.

Неогегельянство – негативна діалектика (Т.Адлрно, некласична естетика) – в руслі естетичної теорії.

Л.Феєрбах (1804 – 1872 р.р.).Визнання права релігії на своє місце «Думки про смерть і безсмертя» - критика релігії,поконув викладацьку діяльність.Критика релігії – пов язана з дослідженням її сутності,психологічних коренів,до яких він відносить почуття і потреби:

- залежність,страх;

- надія на звільнення.

Уява – «мати релігії», Бог – «прагнення людини» до щастя,що знаходить своє вираження в фантазії. Бог – відчуження своїх надій,віре в те,що в цьому світі їх можна здійснити.Запепечуючи Бога,я намагаюся ствердити людину».Асновний об єкт філософії Феєрбаха – людина.Нова філософія перетворює людину включаючи природу як її базис в єдиний універсальний вищий предмет філософії,тому п.б. антропологією (філософія майбутнього).

Антропологічний матеріалізм не є однозначним.Не називає себе матеріалістом,критикує вульгарний матеріалізм.Не ставить перед собою завдання обгрунтувати необхідність матеріалістичного світогляду.Філософія розглядає світ,як органічну єдність,а мислення – як здатністьлюдини і її свідомості.Критикує ідею Канта і Гегеля.Логіка – результат процесу пізнання.Потрібно виходити з буття,а не зпоняття буття.Істина – це антропологія.Людина – 1) це частина природи; 2) чуттєва сторона, що має потреби (сутнісна родова сили людини); 3) єдність душі і тіла (духовного і тілесного); 4)розглядається як частина роду,тому воля,почуття і розум – це родові сили,суспільні здібності,але людська сутність виявляється тільки в спілкуванні,в єдності людини з людиною,єдності,що опирається на реальну відмінність між «я» і «ти».Розглядає сутність людини через комунікацію,тому людина виступає як «Я» для самої себе і «Ти» для іншого.У зв язку зцим прагення і характер людини – почуття любові,любов людини до людини.Пропонує поставити на місце любові до Бога.Сприяє подоланню суперечностей в суспільстві.Маркс: «абстрактний підхід» до людини, не розглядається як істота практична та дійснісна,розглядається абстрактно,позайсторично і позареально.Не показує нової якості,якою є суспільство як спосіб спілкування між людьми.Не бачить соціальності. Моральна проблематика і проблема морального самовдосконалення (Епікур,Кант). «Я хочу,значить я хочу бути щасливим». Спрямування до щастя «Я»,передбачаючи права на щастя «Ти».Етика – етика любові «Я» і «Ти» 6 «Кожна людина – Бог для іншої». Достатньо не аналізує суперечності.Позитивні аспекти буття у філософії переважають над негативними.Природна доброта заснована на позитивному ставленні людини до людини.

Дата добавления: 2015-05-22