Монотеїзм (єдинобожжя)

Середньовічній світогляд

2. Бог є духовною сутністю, яка перебуває за межами світу (трансцендентність).

3. Віхідна якість Бога—любов до людини.

4. Бог творити світ із нічого.

5. Природа не має власної сутності і не може існувати без припливу божественної енергії.

6. Людіна в усьому покладається на віру в Бога.

7. Головешці життєве завдання людини - спасіння душі.

8. У сприйнятті дійсності акцент падає на внутрішнє;

зовнішнє радше заважає правильно зрозуміти внутрішнє.

9. Всі люди є рівними перед Богом.

10. Панування символічного світосприйняття;

Як бачимо, основні світоглядні орієнтири під година переходу від Антічності до Середньовіччя змінюються на протилежні. Людіна Середньовіччя зосереджується на внутрішньому, духовному. Спасіння душі для неї має не лише індивідуальний сенс: рятуючи собі, людина, по-перше, збільшує світовий потенціал добра та світла, а по-друге, сприяє поверненню світу до того стану, в якому він перебував до гріхопадіння. Людське життя набуває цільового спрямування, а історія — вартового виміру, оскільки все людство напружено очікує іншого пришестя Христа. Бог створює світ із нічого і тому останній вся година перебуває на межі буття і небуття. Світ існує лише тому, що Бог тримає його у своїй "десниці". Створеній світ не впливає на Бога, оскільки Бог - це духовна сутність, абсолют усіх абсолютів, сукупність усіх можливих досконалостей. З цієї заподій Бог постає для людини неосяжним і принципово позарозумовим (задум Божий невідомий); Бог лише із власного милосердя та любові може відкрити собі людині і це відбулося, коли Він пославши на Землю свого сина — Ісуса Христа. З іншого боку, кожна людина неце в собі "іскру Божу", тому шлях до Бога лежить через духовне самозаглиблення та самозосередження і, врешті-решт, через самовдосконалення. Відповідно розуміння природи, моралі, людських життєвих обов'язків визначали винятково релігійні догмати (вихідні незмінні положення).

.За часовими межами епоха Середньовіччя охоплює період від падіння Рімської імперії (іноді — від заснування Константинополя), тобто з IV—V ст., до відкриття Америки (або до падіння Константинополя), тобто до XV—XVI ст.

А етапи розвитку середньовічної філософії найчастіше визначають так:

1 етап — апологетика та патристика (II—IX ст.);

2 етап — схоластика та містика (Х—ХУІ ст.);

а) ранні схоластика та містика (Х—ХІ ст.);

б) зрілі схоластика та містика (XII—XIII ст.);

в) пізні схоластика та містика (XIV—XVI ст.). Звернімо увагу на тих, що духовні процеси в процесі формування середньовічного суспільства випереджали соціальні, що засвідчує надзвичайно важливу роль духовного чинника в розвитку історії.

Дата добавления: 2015-05-22