Етноментальні характеристики філософського знання. Філософія в системі культури

Людина відчуває потребу в тім, щоб мати цілісне подання про світ; він, за словами С.Н. Булгакова, не може погодитися чекати задоволення цієї потреби доти, поки майбутня наука дасть достатній матеріал для цієї мети; йому необхідно також одержати відповіді й на питання, які виходять за поле позитивної науки й не можуть бути нею навіть усвідомлені. Разом з тим людина не здатна заглушити в собі ці питання, зробити вигляд, що вони не існують, практично їх ігнорувати. Для людини як розумної істоти нескінченно важливіше будь-якої спеціальної наукової теорії представляється рішення питань про Те, що ж таке наш мир у цілому, яка його основа, чи має він який-небудь зміст і розумну мету, чи мають яку-небудь ціну наше життя й наші діяння, яка природа добра й зла, і т.д. Словом, людина запитує й не може не запитувати не тільки як, але що, чому й навіщо. На ці останні питання в науки немає відповіді, точніше, вона їх і не ставить, і не може дозволити. Дозвіл їх лежить в області філософського мислення.

Кожна наука - це свого роду обривок знання, а всі науки в їхньому простому додаванні - це сума обривків. Філософія ж дає систему знання про світ як цілому. Вона не займається простим додаванням всіх наукових знань (це була б нікому не потрібна витівка), а інтегрує ці знання, беручи їх у самому загальному виді й, опираючись на цей "інтеграл", будує систему знання про світ як цілому, про відношення людини до миру, тобто про розум, про пізнання, про моральність і т.п. "Її завдання - не одна яка-небудь сторона існуючого, а весь існуючий, весь всесвіт у повноті свого змісту й змісту; вона прагне не до того, щоб визначити точні границі й зовнішні взаємодії між частинами й частками миру, а до того, щоб зрозуміти їхній внутрішній зв'язок і єдність".

Філософія містить у собі навчання про загальні принципи буття світобудови (онтологія, або метафізика), про сутність і розвиток Людського суспільства (соціальна філософія й філософія історії), навчання про людину і його буття у світі (філософська антропологія), теорію пізнання (гносеологія), проблеми творчості, етику, естетику, теорію культури й, нарешті, свою власну історію, тобто історію філософії, що виявляє собою істотну складову предмета філософії: історія філософії є частина змісту самої філософії. Так історично зложився предмет філософії, тобто коло її специфічних розділів і проблем, так теоретично й практично, тобто організаційно й педагогічно, диференціювалися її розділи. Зрозуміло, цей розподіл носить у відомій мері умовний характер: всі ці розділи утворять якесь єдине-цільне утворення, у якому всі складові, тісно переплітаються один з одним. Предмет філософії - не одна яка-небудь сторона сущого, а все суще у всій повноті свого змісту й змісту. Філософія націлена не на те, "щоб визначити точні границі й зовнішні взаємодії між частинами й частками миру, а на те, щоб, переборюючи ці границі, зрозуміти їхній внутрішній зв'язок і єдність.

Таким чином, основні зусилля філософської думки, що усвідомила себе, починаючи із Сократа, направляються до того, щоб знайти вищий початок і зміст буття. Унікальність і зміст буття людини у світі, відношення людини до Бога, проблеми свідомості, ідея душі, її смерть і безсмертя, ідеї пізнання, проблеми моральності й естетики, соціальна філософія й філософія історії, а також історія самої філософії - такі, говорячи гранично коротко, фундаментальні проблеми (або розділи) філософської науки, таке її предметне самовизначення.

Дата добавления: 2015-05-22