Суспільство як складна система

СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ

Тема 10

1. Суспільство як підсистема об’єктивної реальності. Теоретична модель суспільства

2. Суспільство та природа

3. Суспільна свідомість: структура та основні форми

При вивченні першого питання «Суспільство як підсистема об’єктивної реальності» особливу увагу слід звернути на те, що суспільство є частиною природи. Воно виникло в результаті складного процесу становлення людини, відокремлення її від природи і може розглядатись як підсистема об’єктивної реальності, яка має певну специфіку.

Ця специфіка полягає в тому, що суспільство, на відміну від інших природних об’єктів існує в результаті безперервного процесу виробництва. Для виробництва необхідні як фізіологічні, так і біологічні передумови. Однак вони не визначають сутності матеріального виробництва. Промислові комплекси, які слугують головним інструментом дії людини на природу, створені людиною, а не природою. У процесі формування матеріального виробництва людина виступає перетворювачкою природи.

Тварини також змінюють природу, але роблять це у зв’язку зі своєю присутністю в ній. Так, мавпи за допомогою тонкого листя дістають з гнізд термітів, а за допомогою пережованого листя виготовляють дещо подібне до губки для здобичі води. Однак тварини не вдосконалюють з покоління в покоління знаряддя праці, не змінюють свого природного способу життя, який носить пристосовницький характер по відношенню до природи.

Для людини та чи інша форма постійного контакту з природою є разом із тим і певним способом життя. Змінюючи знаряддя праці, за допомогою яких людина впливає на природу, вона змінює й свій спосіб життя. Крім того, у знаряддях праці та продуктах своєї діяльності вона «матеріалізує», фіксує свій світогляд.

Для суспільства як специфічної підсистеми об’єктивної реальності є характерним наявність раціональних духовних елементів у вигляді філософських, релігійних, етичних, естетичних, екологічних ідей, а також відповідних їм відношень та інститутів.

Будь-яка система, у тому числі й суспільство, може розглядатись як система, що являє собою нерозривну єдність становлячи її елементів. Властивості системи не можуть бути зведені до простої суми її елементів. По відношенню до зовнішнього світу, у даному випадку, у контексті відношення суспільства до природи, система виступає як певна цілісність.

Таким чином, суспільство, з одного боку, виступає як невіддільна складова частина одного цілого – природи. З іншого боку – вийшовши у результаті еволюції з надр природи, воно, у свою чергу, виступає як певна система елементів.

Існування будь-якої системи завжди засновано на взаємозв’язку елементів, які її складають. Момент зв’язку і взаємодії елементів системи називають відносинами. Виходячи з цього можна сказати, що суспільство як цілісний організм, являє собою соціальну систему, яка включає в себе єдність багатьох соціальних відносин і взаємозв’язків, носіями яких є людина, соціальні спільноти та групи. Воно формується та функціонує на основі певного способу виробництва, соціокультурної сфери та образу життя.

Оскільки виробництво матеріальних благ і функціонування суспільства як соціальної системи не може здійснюватись без людського (об’єктивного) фактору, то саме людська життєдіяльність виступає специфічним способом існування суспільного (соціального) як матеріального носія соціальної форми руху.

Суспільство не тільки специфічна, але й надзвичайно складна система. Пізнання цієї системи має свої особливості.

Теоретичний, науковий аналіз суспільства як певної системи, відбувається на базі відповідної ідеальної моделі суспільства. Кожна галузь науки фактично створює свою модель або теоретичний об’єкт. Іншими словами, розглядається не весь об’єкт – соціальний організм, а лише його окрема конкретна частина. Так, для істориків реальний історичний процес представ не сам по собі, а через окремі фрагменти дійсності: архівні матеріали, документи, пам’ятники культури. Для економістів економіка представ у вигляді числових співвідношень, матеріалів статистики.

Дослідники не ставили і не ставлять за мету охопити весь об’єкт. Розглядаючи його під певним кутом зору як ідеальну модель, вчені отримують можливість аналізувати явища «у чистому вигляді».

Ідеальна або теоретична модель того або іншого фрагмента суспільства і реальне суспільство відрізняються. Однак аналіз моделі дозволяє виявити суттєве, закономірне в об’єкті, не заблукати в лабіринті соціальних явищ, фактів і подій.

Світоглядним підґрунтям побудови і наступного вивчення теоретичної (ідеальної) моделі суспільства виступають: натуралізм, ідеалізм і матеріалізм.

Натуралізм закономірності функціонування та розвитку суспільства намагається пояснити законами природи. Він виходить з того, що природа і суспільство тісно поєднані, а значить – немає різниці у принципах функціонування природного та соціального.

Ідеалізм – приймає свідомість (абсолютну ідею або комплекс відчуттів) за кінцеву і найбільш важливу причину соціального розвитку.

Матеріалізм – за основу приймає суспільне буття, реальний процес життя людей, в основі якого лежить певний спосіб виробництва, рівень розвитку культури, спосіб життя та відповідний йому менталітет, склад розуму, характер почуттів і мислення.

Кожен з цих світоглядних підходів має свої достоїнства. З їх допомогою були дані пояснення соціальних процесів, зроблені певні кроки в пізнанні суспільства.

Переходячи до другого пистання «Суспільство та природа», необхідно підкреслити, що проблеми взаємозв’язку природи та суспільства стали сьогодні глобальними проблемами, які стосуються всього людства.

Природа, у широкому сенсі, це об’єктивна дійсність у різноманітті її форм, тобто, весь навколишній світ. Проте не всі структурні частини цього світу: Земля, сонячна система, Галактика та Всесвіт є однаково актуальними для людини. Тому у вузькому сенсі під природою слід розуміти сукупність природних умов існування і розвитку людини та суспільства (географічне середовище).

На сьогодні, говорячи про природу, почасти використовується термін «навколишнє середовище» або «довкілля». Навколишнє середовище – це географічне середовище в єдності зі штучним середовищем, яке створене людиною.

Роль природного середовища в житті суспільства важко переоцінити. Природа є джерелом енергетичних, промислових та аграрних ресурсів; здійснює вирішальний вплив на розташування підприємств і специфіку виробництва; впливає на різні аспекти процесу розселення людей. Крім того, природа, в силу своєї циклічності: зміна сезонів, діб тощо, змушує людей підкорюватись цій циклічності.

Природа, для якою є характерними такі процеси як землетруси, тайфуни, бурі тощо, може виступати та виступає силою, яка руйнує плоди людської праці.

Також дуже важливим є те, що природа виступає основою всіх людських знань про світ.

Природа та суспільство пов’язані й постійно взаємодіють між собою. Основною формою взаємодії між ними виступає людська праця, в ході якої людина регулює обмін речовин між суспільством і природою.

Починаючи з глибокої давнини, мислителі намагалися вільно визначити місце людини в системі природи. Одні з них вважали, що людина є продуктом діяльності природи і становить її невіддільну частину. Інші ж протиставляли людину природі, вважали, що людина має володарювати на нею (у 1920 – 30 рр. в СРСР навіть був лозунг: «Свободу получим, природу научим»).

Вирішуючи питання про взаємодію природи та суспільства, окремі вчені – представники так званого географічного детермінізму – абсолютизували роль природного середовища, брали за основу розвитку суспільства географічний фактор. Вони (Ж. Боден, Ш. Монтеск’є, Л. Мєчніков) вважали, що географічне середовище визначає свідомість людей, їх державний устрій і мораль. Явними недоліками такої позиції є те, що в ній не враховано, що природа змінюється більш повільно, ніж суспільство, а також те, що людина є активною істотою, що постійно діє на природу.

Географічний детермінізм на сучасному етапі яскраво проявляється в таких сферах як геополітика та астрологія.

Демографічний детермінізм при поясненні суспільного життя абсолютизує роль народонаселення. Зокрема, послідовники священика та економіста XVIII ст. Мальтуса – неомальтузіанці, намагаються довести, що наявність «надлишкового» населення (а не стан економіки і форми управління суспільством) є причиною жебрацтва і соціальної незахищеності людей.

Студенту слід зрозуміти, що географічне середовище та народонаселення відіграють важливу роль у житті людства. Однак головне джерело розвитку суспільства полягає не в цих чинниках, а у закономірностях функціонуванні самого суспільстві, в економіці, політиці, культурі.

Науково-технічна міць людської цивілізації з необхідністю ставить завдання про відповідальність людини за природу. На сьогодні природа вже не може утилізувати відходи. У результаті людська активність по відношенню до природи все більше перетворюється на силу, яка загрожує знищити все людство. Змінюючи кардинально природне середовище, людина все більше відчуває на собі негативну відповідну реакцію з боку природи. Так, в зоні аварії Чорнобильської АЕС як і раніше літають птахи, бродять тварини, ліси повні грибів і ягід, але життя людини поставлене під загрозу, а ці дари природи стали для неї смертельно небезпечними. Перед людиною все більш гостро постає проблема наростаючої екологічної кризи – кризи навколишнього середовища.

Нажаль, до теперішнього дня наук не може дати чіткої відповіді на питання про шляхи виходу з екологічної кризи. Нерідко вчені стверджують, що вихід – у безвідхідній технології. Однак це не зовсім так. Сучасне виробництво, перейшовши до безвідхідну технологію (цю схему підказала природа, в якій відходи одного процесу слугують основою для іншого), зможе затримати, але не відвернути екологічну кризу, адже промисловість почасти використовує невідновні ресурси: вугілля, нафту, торф та ін.

Слід пам’ятати, що екологічні проблеми – це проблеми глобальні і для їх вирішення необхідна координація зусиль всього людства. Необхідно також надалі розвивати науку, техніку і нові енерго- та ресурсозберігаючі технології.

Сучасна людина, зумовлена специфікою свого буття, все більше й більше віддаляється від природи і живе у штучному середовищі. Це означає, що екологічні проблеми будуть загострюватись. Отже, людина має навчитися жити в гармонії з природою, не порушуючи рівноваги навколишнього середовища. Від вирішення цієї проблеми залежатиме майбутнє. Лише гармонійна взаємодія з природою надасть людині можливості подальшого існування на планеті.

Для того, щоб зрозуміти зміст третього питання «Суспільна свідомість: структура та основні форми», слід знати, що суспільна свідомість – це сукупність існуючих у суспільстві ідей, теорій, поглядів, почуттів, настроїв, які відображають буття людей і умови їх життя.

Суспільна свідомість не функціонує поза свідомістю конкретних людей, але це не є доказом тотожності індивідуальної та суспільної свідомості. Індивідуальна свідомість – це внутрішній (духовний) світ особистості, її життєвий досвід і світогляд.

Виникнення, функціонування тат розвиток індивідуальної свідомості є функціонування та становлення конкретної людини. Зі смертю людини індивідуальна свідомість завершує свій цикл, хоча ті або інші результати діяльності індивіду, його свідомості так чи інакше передаються іншим людям, продовжують жити в їх пам’яті або в конкретних видах буття: музикальних творах, віршах, фразах, афоризмах.

Суспільна свідомість являє собою багатогранне і складне явище соціального життя. Воно має певну структуру, під якою слід розуміти розбиття свідомості на складові елементи та характер взаємозв’язку між ними. Існує багато підходів до аналізу суспільної свідомості. Один з них полягає у наступному: структуру суспільної свідомості розглядають у трьох основних аспектах: конкретно-історичному, гносеологічному (епістемологічному) та соціологічному.

Конкретно-історичний аспект передбачає виокремлення наступних типів свідомості: свідомість первісного суспільства, античності, середніх віків, Нового часу, свідомість сучасного суспільства.

Гносеологічний (епістемологічний) аспект включає види свідомості: емпіричний, теоретичний, художньо-образний, масовий, професійний, і рівні свідомості: буденний (пізнання явищ) і науковий (пізнання сутності).

Соціологічний аспект виокремлює сфери свідомості: ідеологію та суспільну психологію; та форми свідомості: політичну, правову, моральну, естетичну, релігійну.

Надалі студенту слід зосередити свою увагу на соціологічному аспекті і розібратися у першу чергу з тим, що собою являє ідеологія та суспільна психологія та як вони взаємодіють між собою.

Ідеологія – це цілісна система поглядів та ідей, яка відображає умови життя людей, їх суспільне буття з позиції певних соціальних сил, а також мети (програми), спрямовані на укріплення або розвиток (зміну) існуючих у суспільстві відносин.

Ідеологія виникає у результаті діяльності теоретиків: вчених, письменників, релігійних, суспільних і політичних діячів. Головна її особливість – опертя на гасла, директивність, спрямованість на масову свідомість, коли фактор віри переважає над фактором знання, орієнтація на соціально-економічну реальність. Крім того, вона має пропонувати певний спосіб життя, без якого вона не може бути прийнята людьми, не зможе їх зацікавити.

Суспільна психологія являє собою систему переконань, почуттів, емоцій, установок, у яких відображуються, в першу чергу, існуючі умови буття людей.

Політика – це діяльність соціальних груп, націй, партій, держави, ядром якої є проблема влади. Займатися політикою – значить відстоювати інтереси певних груп людей, управляти політичними процесами.

Політика як певні відносини і дії знаходить своє відображення в політичній свідомості.

Політична свідомість представляє собою сукупність ідей, теорій, поглядів, почуттів, настроїв, які відображають відношення до влади соціальних груп, партій, суспільства.

Вона включає політичну ідеологію та психологію.

Політична ідеологія – це система поглядів, яка дає підґрунтя для політики, що запроваджує та або інша партія, соціальна група або держава. Вона знаходить свої теоретичне відображення в конституції, в програмних заявах, гаслах партій, соціальних угрупувань.

Політична психологія включає в себе передусім почуття, настрої, емоції, поведінкові настанови тієї або іншої соціальної групи або суспільства, які проявляються в процесі реалізації політичних завдань.

Політична свідомість не є постійною та незмінно. Вона функціонує, розвивається та змінюється залежно від стану суспільного буття, від змін у соціальній практиці та в соціокультурні сфері.

Правова свідомість – це сукупність переконань людей стосовно правомірності або неправомірності обов’язків, прав та вчинків людей у суспільстві.

Право – це система обов’язкових норм, правил поведінки людей, які виражені в юридичних законах.

Мораль – це сукупність поглядів, уявлень, норм і оцінок поведінки людей у суспільстві з точки зору добра та зла, справедливості та несправедливості, честі та безчестя.

Естетична свідомість – це система поглядів і почуттів, які відображають дійсність з точки зору прекрасного та потворного, комічного та трагічного.

Мистецтво – це форма відображення дійсності в художніх образах. Мистецтво виконує наступні функції: пізнавальну, естетичну, виховну, соціальну, ідеологічну.

Релігійна свідомість – це одна з найбільш давніх форм усвідомлення світу та регуляції людської діяльності, в основі якої лежить вирі у надприродні сили та поклоніння їм.

Тема 11

Дата добавления: 2015-05-22